Місія дружин бійців АТО

Оксана Дащаківська, політолог, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”, – про психологічну підтримку родин бійців, ризики посттравматичного синдрому, вміння вислухати і почути, а також потребу зміни моделі роботи посадовців

фото: Андрій Польовий
В Україні з березня триває демобілізація (звільнення в запас) – загалом до травня звільнять понад 35 тисяч військових, яких призивали на службу в березні торік. Тепер усі вони адаптовуються до мирного життя. Вдається не всім. 
Чимало бійців у сильному стресі – пиячать і дебоширять. Але вони, їх родини та загалом суспільство мусять і цей виклик гідно прийняти. Як писала “Пошта” в березні у матеріалі “Війна, стрес, горілка…”, психологи наголошують: спиртне душевних ран бійців не лікує! Аби вояки краще боролися зі стресом і не дебоширили, їм потрібне розуміння та допомога фахівців. Потрібна поміч, звісно, і їхніх коханих.  
Власне на Львівщині психологи розповідають жінкам, як правильно потрібно поводитися, коли чоловік повернувся додому з неспокійного сходу.  Зокрема, такі психологічні поради дружинам бійців надають групи волонтерів за підтримки Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження” (засновник – Джордж Сорос). Проект правової та психологічної допомоги для учасників і родин АТО розпочали в лютому,  і триватиме він до червня.
“Досвід країн світу, де були конфлікти та війни, свідчить: найважче буде саме дружинам вояків. Скажімо, в Ірландії мали місце спалахи домашнього насилля – мова про посттравматичний синдром. Агресія виливалася, на жаль, на жінок. Певна: зараз психологи та психотерапевти стають суттєвою поміччю  і порадниками для дружин українських військових, які повертаються додому з неспокійного сходу. 
Ризики, які чекають суспільство, – алкоголізм і домашнє насилля. Уникнути цього не вдасться, але ризики можна і треба звести до мінімуму! – зазначає в розмові з “Поштою” Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”. – Жінкам потрібно не боятися говорити про свої проблеми, не мовчати і разом гуртуватися. Спілкування із фахівцями допоможе жінкам уникати непорозуміння з чоловіками. Нормальне спілкування (а не сварка) дружини з чоловіком це завше важливо. Аналогічно і в суспільстві – людям потрібно навчитися одне одного чути і поважати”.
Досвід країн світу, в яких були конфлікти і війни, свідчить: найважче буде саме дружинам вояків
– Ані наша армія, ані державні служби не були готові до такого конфлікту. Мусимо все це пережити. Сьогодні ж Україна та українці опинилися перед загрозою посттравматичного синдрому. Особливо це стосується вояків, які повертатимуться з неспокійного сходу держави. Оскільки наша армія достатньо закрита структура, очевидною є проблема, що потрібно працювати з родинами та жінками бійців, які зараз на сході. 
Західноукраїнське представництво Міжнародного фонду “Відродження”, розуміючи цю потребу, одним із перших оголосило конкурс на підтримку волонтерів щодо надання психологічної допомоги. В конкурсі перемогли дві громадські організації, які психологічно підтримували вояків, зокрема, мобільні бригади виїздили до Яворова та Бродів. Армія як закрита структура не була готова допустити цивільних психологів до військових.
– Чому?
– Можливо, вони не були готові показати, який стан справ є в армії. Може, то якась конкуренція. Це комплекс проблем. Можливо, військове керівництво певне, що бійці можуть самі собі зарадити… Чимало волонтерів у Львові та області самоорганізувались, і це дуже позитивно. Тішить, що люди як ніколи об’єднались і допомагають одне одному – гуртом легше долати проблеми. Саме так змінюється суспільство. Львів діє разом і налаштований так робити й надалі. Зокрема, в нашому місті активно працює Кризовий центр психологічної допомоги у військовому госпіталі (його керівник – Оксана Наконечна). Асоціація психотерапевтів активно долучається до психологічної допомоги.
Чоловіки замикаються в собі, і це непростий виклик передусім для найрідніших – дружин і дітей
Як я вже казала, ми побачили, що армія достатньо закрита (це як висновок із наших проектів), тому розуміємо, що вкрай важливо працювати з дружинами бійців. Саме родини передусім відчувають емоції вояків, зокрема негативні. Тому й виникли групи психологічної підтримки членів родин.
– На жаль, у суспільстві досі є недовіра до психологів і психотерапевтів. Чомусь люди вважають: якщо йдеш до психолога, значить хворий.
– Коли розпочали роботу в Яворові (мова про проект “Центр допомоги внутрішньо переміщеним особам та учасникам АТО”, який реалізовує Регіональний громадський благодійний фонд “Право і Демократія” в партнерстві з Агенцією економічного розвитку та фондом “Цвіт нації”) групи психологічної підтримки дружин, чоловіки яких у АТО, з’ясувалося, що чоловіки телефонували з фронту жінкам і… забороняли їм ходити в такі групи, мовляв, “люди будуть думати, що ти психічка”. Були й такі нюанси. 
Втім, зібравшись разом, жінки зрозуміли, що мають із ким поговорити, що їх почують і щось їм порадять. Разом із психологами вони проговорювали якісь моменти, що їх єднало та гуртувало. Скажімо, приходили понурі, кожна  зі своїми проблемами, а після спілкування з психологом і всією групою жінки йшли додому вже з куди кращим – бойовим – настроєм. Саме це є вкрай важливо – їх почули!
Ризики, які чекають суспільство, – алкоголізм і домашнє насилля. Уникнути їх не вдасться, але можна і треба звести до мінімуму!
Певна: дружини бійців, спілкуючись між собою, дають надію одна одній. Роль психологів – вони їх зібрали і скоординували бесіду, яка між жінками відбувається. Зокрема, з фахівцями дружини бійців проговорюють, як дітям пояснювати, що таке війна, де тато…
– Як радять психологи пояснювати дітям, чому вдома нема тата, де він і що таке війна?
– Дітям треба казати правду, потрібно розповіс­ти, що в Україні склалася  конфліктна ситуація. А коли вони питають про смерть, то потрібно дати їм змогу  самим сказати, як вони це розуміють і що про це думають. Тут  потрібно не нав’язувати позицію дорослого, а дати дитині самій сформувати думку. Скажімо, варто вживати фрази: “Як ти думаєш?”, “А чому так?” тощо, і дитина сама буде багато речей проговорювати.
– А чи озвучують жінки, які проблеми виникають під час спілкування з чоловіками?
– У чоловіків після війни на сході з’являється паралельна реальність: мирне життя – війна. Вони не можуть із нею співіснувати, їм важко. Чоловіки розуміють, що їм робити на війні, але повертаються додому і не розуміють, що робити вдома. Їм простіше там, бо там у них чітке завдання. А що вдома?.. 
Повернувшись сюди, вони сподіваються, що держава змінюється, відбуваються обіцяні реформи, чекають на покращення життя для своїх родин… Натомість удома бачать, що тарифи на комунальні послуги захмарні, жити легше не стало, реформ нема… Чоловіки не можуть змиритися з цією реальністю, бо там, на фронті, звикли до іншої. Вдома є обов’язки, діти, підвищення тарифів тощо. 
Із психологами жінки проговорюють, як дітям пояснювати, що таке війна, де тато, чому його так довго не було
Як наслідок – вони замикаються в собі або, що гірше, зловживають спиртним і наркотиками. Це непростий виклик передусім для найрідніших – дружин і дітей, тож можуть з’являтися суїцидальні настрої, постійний стрес, нічне недосипання. “Рятуються” оковитою, на жаль. 
Повернувшись додому, чимало чоловіків перестають говорити про сім’ю. Чому? Бо там її не було.  З іншого боку, вони не можуть розповідати, що бачили і пережили там. Так і замикаються. А дружини нарікають, що тепер тем для розмови з чоловіком, виходить, нема… Цікаво, що жарти й анекдоти розряджають ситуацію. 
– А які позитивні висновки – певна, що є і такі – виокремлюють психологи, поспілкувавшись із дружинами бійців?
– Родини, де все було нормально в мирний час, дають собі раду.
– Себто стосунки в міцних родинах навіть війна не може зіпсувати…
– Саме так. Сім’ї, в яких була повага та порозуміння, дають собі раду і після того, як чоловіки повернулися з війни. А ті, в яких були сварки, непорозуміння та недовіра, війна лише загострила. Все це згодом накипає ще більше.  А ще гірше, якщо чоловік пив і бив ще до поїздки на схід. Після повернення його агресія стає ще більшою. Як наслідок – насилля в сім’ї. 
Хтось мовчить і терпить, інші ні. Втім перших більше. Як наголошують психологи, дуже багато залежить від жінок.
– Які настанови та найважливіші меседжі психологів для дружин бійців?
– Якомога менше потрібно лізти в душу і запитувати, як чоловік там усе це пережив. Потрібно питати, як він зараз почувається, чим йому можна допомогти, пропонувати щось разом робити... Краще говорити про теперішній момент, аніж про минуле. Якщо чоловік захоче сам говорити про це і розповісти якісь моменти та деталі, він сам почне розмову. 
Нормальне спілкування (а не сварка) дружини з чоловіком це завше важливо. Чоловіки завжди хочуть повертатися до дружин, які ГОТОВІ СЛУХАТИ,  ЧУТИ,  РОЗУМІТИ, ДОПОМАГАТИ, ПІДТРИМУВАТИ І ПРИЙМАТИ ЇХ ТАКИМИ, ЯКИМИ ВОНИ Є. Психотерапевт Оксана Наконечна радить подивитися всім дружинам бійців фільм “Собака на ймення Дюк”. Він – про ветерана війни і його дружину. Вона його постійно “дзьобає”, а йому приємно зі собакою, який дивиться на нього гарними очима, є його товаришем.
– Після повернення військових із Афганістану суттєво побільшало насилля в родинах. Чи, скажімо, не повториться ситуація зараз?
– Сплески домашнього насилля будуть. На жаль, це один із перших наслідків посттравматичного синдрому. Хоча це зовсім різні війни… Звісно, соціальні служби, волонтери та психологи докладатимуть зусиль, аби звести цю ситуацію до мінімуму. 
Втім акцентую: передусім жінка має себе поважати і не вважати агресію чоловіка (кажу про побиття) як щось належне. Мовляв, б’є, бо любить. Та забудьте цю дурну фразу! Має бути чітка позиція жінки, що вона такого щодо себе не допускає і не потерпить!
Також жінкам не варто бути нав’язливими щодо тих чи інших питань. Навпаки варто спробувати разом щось таке, чого раніше уникали: спільні цікаві мандрівки або танці. Акцент – на позитив! А не скиглення, даруйте, про поличку…
Посадовці повинні заразитися від волонтерів (у доброму значенні цього слова) бажанням і вмінням так самовіддано щоденно працювати, горіти роботою, а не просто просиджувати в теплих кабінетах!
Ну і, звісно, не варто забувати (або навпаки пам’ятати насамперед) – чоловіків, які повернулися з війни, варто сприймати як Героїв! Вони не приходять переможеними, а приїздять додому Героями! Вони розуміють, що жертви, які були на сході, є виправданими. Багато залежить і від суспільства – наскільки довго зможемо зберігати ставлення пошани до бійців. Для них це важливо. Це ж не лише їх тут зустріти, подарувати квіти і кульки. Їм потрібно якомога більше спілкуватися. Не обов’язково говорити про війну – цих чоловіків, скажімо, можна кликати спільно з дітьми робити паперові літачки… А чому ні?! І дітям цікаво, і чоловікам на радість!
– Чи готові, на вашу думку, суспільство, соціальні служби і загалом Львівщина до демобілізації? Чи й це питання лягає насамперед на плечі волонтерів і громадських організацій?
– Мені не відомі випадки, аби демобілізованого не взяли на те місце праці, звідки він пішов на війну. Якщо є такі випадки – раджу звертатися до юристів. Зокрема, один із наших наступних пріоритетів  – надання юридичної безкоштовної допомоги учасникам АТО. Конкурс триває до 30 квітня, а з липня проект стартує. Очікуємо, що громадські організації подадуться на наш конкурс (його умови є на сайті).
З іншого боку, певна: жоден роботодавець, особливо на Львівщині, не посміє звільнити з роботи вояка АТО!
– Про факт дізнаються і, як наслідок, суспільство такий вчинок працедавця засудить, а його самого зневажатиме!
– Згідна. Це було б викликом для роботодавця… Чи впораються соціальні служби з тим, аби всі виплати, передбачені законом бійцям, були вчасно нараховані і виплачені,  покаже час. Аналогічне стосується обіцянок влади щодо надання їм земельних ділянок.
– Чи реальним є те, що всі ті, хто має право на земельну ділянку, її отримають?
– Державні органи зараз активно над цим питанням працюють, ділянки підшуковують і виділяють. Місцеві ж вибори на носі! Жодна влада не візьме на себе ризик відмовити. Вона шукатиме резерви  і землю надаватиме. Обіцянка є обіцянкою… Це одна з найскладніших до виконання обіцянка влади. Знаю, що вояки вже об’єднуються щодо цього питання і готові захищати власні права, передбачені законом.
– Чому сьогодні в Україні бійцям, які їдуть у зону АТО чи вже вертаються зі сходу, активно і самовіддано допомагають волонтери та громадські організації, а не чиновники, які отримують зарплату з наших податків?! Можливо, вся справа в бажанні допомогти людям чи, радше, небажанні з боку посадовців (звісно, мова не про всіх)?
– Справа в моделі поведінки. Посадовці звикли до інструкцій, яких треба дотримуватися. Вийти за межі  їм не можна. Волонтер використовує соціальні зв’язки – і це його здобуток. Чиновник навіть своїх соціальних зв’язків використати не може. 
Є велика потреба в тому, аби наші посадовці по-іншому ставилися до своєї роботи. А бюджет, гроші, якими розпоряджаються державні служби, вони чомусь сприймають як те, що їм належить. Систему та підхід до роботи посадовцям потрібно якнайшвидше змінювати, бо цього потребує суспільство!
– …це кошти платників податків!
– Авжеж, і вони це мають щодня пам’ятати! Посадовець мусить розуміти, що гроші не він дає. Це ми, громадяни, дали, аби він ними розпорядився. І ще: посадовці звикли працювати за папірцем, а тут до них приходить людина, яка хоче, аби ЇЇ ПОЧУЛИ, ПОМІТИЛИ, ВИСЛУХАЛИ! Вона не “Справа №…”, а ЛЮДИНА! 
Зазначу, що не можуть волонтери собою замінити державу. Певна: посадовці повинні заразитись від волонтерів (у доброму значенні цього слова) бажанням і вмінням так самовіддано щоденно працювати, горіти роботою, а не просто просиджувати в теплих кабінетах! 
Щиро вірю у зміни, бо громадяни заслужили жити в новій Україні! Кожен із нас щодня будує нову державу. Українці беруть відповідальність на себе, гуртуються навколо ініціатив. Усе це треба плекати, зберегти – і все у нас вдасться!
Розмовляла Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3638 / 4.13MB / SQL:{query_count}