Етнографічний менеджмент по-львівськи

Іван Косачевич, директор Музею народної архітектури і побуту у Львові, про відновлення пам’яток, міжнародну співпрацю та майбутнє скансену

Іван Косачевич, директор Музею народної архітектури і побуту у Львові, про відновлення пам’яток, міжнародну співпрацю та майбутнє скансену

Іван Косачевич працює директором Музею архітектури та побуту, який у народі називають Шевченківським гаєм, уже три роки. Львівський скансен – один із донедавна найбільш занедбаних пам’яток міста, однак вже найближчим часом ця зелена зона завдяки керівництву має всі шанси відродитися: тут активно почали відновлювати старі хатини і навіть планують найближчим часом привезти нові. Однак за роки незалежності також назбирався список пам’яток, які будуть назавжди втрачені.

Пройдений шлях

– Пане Іване, Вашого попередника три роки тому звільнили начебто через невчасно поставлену шопку на пл. Ринок. Подейкують, що через неї також ніде зберігати інші експонати. Чи це правда? 

ДО ТЕМИ

Сьогодні на території Шевченківського гаю розташовано 124 пам’ятки архітектури, які об’єднані у 54 садиби. В музеї функціонують чотири виставкові зали. Два з них мають постійну експозицію. 

– Звісно, для нас це додаткове навантаження, але вже впродовж трьох років ми без проблем її вчасно ставимо і демонтуємо. Ця шопка стоїть у господарському приміщенні – у стодолі, де раніше не зберігалися жодні артефакти, і вона ніколи не використовувалася як фондосховище. У нас є де зберігати і шопку, і дідух, й інші речі. Але те, що нам треба нове фондосховище, – це факт, бо наявні приміщення у жахливому стані. 

– Прошу розказати про роботу, виконану за минулий рік? 

– Ми завершили реставрацію хати зі села Мшанець, відновили будинок зі села Люта, розпочали реставрацію хат із Либохори, Зарічева, Бережниці та Замагори. Цього року обов’язково завершимо либохорівську хату (вона фінансується із норвезького гранту). Три інші також будуть відновлені цьогоріч. 

Іще ми облаштували русло потічка, який веде до ставу, двічі чистили озеро й укріплювали його береги. Зараз відновлюємо водяний млин, бо він був повністю знищений, а навесні плануємо відкрити цей об’єкт повністю і навіть запустити колесо того млина. Чи пустимо воду з того потічка, поки що  не відомо, але плануємо. Для цього були зроблені масштабні земляні роботи: заривали яр, засипали землю, викладали все гідроізоляційними елементами, клали камінь. 

Упродовж року також формували крони дерев, позрізали насадження у тих місцях, де вони становили небезпеку для пам’яток архітектури. Через суперечливі вимоги законодавства  буває проблематично зрізати великі і здорові дерева навіть тоді, коли вони загрожують будинкам.

ДО ТЕМИ

Наступного року влітку у Музеї народної архітектури і побуту працюватиме музей меду. А ще у планах керівництва – надати кожному відвідувачу можливість спробувати себе у ремеслі, щоб усі охочі змогли зробити якусь народну побутову річ власними руками.  

– Скажіть, будь ласка, що плануєте цього року?

– У 2012-му плануємо розпочати реставрацію хати та стодоли із села Пилипець. Якщо йти в напрямку Лемківщини, до кузні, то вони найгарніші. Їх будемо відновлювати у співпраці із норвежцями. 

– Що це за проект? 

– У 2010-му була підписана угода про перший проект з норвежцями, який стартував торік. Для цієї співпраці пишемо невеликі й короткотривалі проекти. Тоді відновили хату села Мшанець. Потім почали працювати над  відновленням хати с. Либохора, він розрахований на два роки. А зараз стартує третій проект, який передбачає реставрацію ще двох будинків і створення ландшафту: будемо розсаджувати рослини, привезені з тих районів, звідки пам’ятки. Наступного року за грантові гроші норвезького уряду відреставруємо церкву с. Клокічка.  

ДОВІДКА

Історія музею 

1930 рік – у невеликий ліс поряд із “Професорською колонією” у Львові перенесли визначну пам’ятку української народної архітектури – Миколаївську церкву 1763 року зі с. Кривки Турківського району. Ця пам’ятка була перевезена стараннями митрополита Андрея Шептицького та відомого українського історика Михайла Драгана і дала початок ідеї створення львівського скансену. У воєнні і повоєнні роки ідея музею просто неба була неактуальною.

1966 р. – виникає ідея перетворення районів Кайзервальду та старого Знесіння  на ландшафтний парк “Шевченківський гай”. Створено відділ народного будівництва.

1971 р. – заплановано і створено десять етнозон Західної України. Так народжується Музей народної архітектури і побуту. Планування музею здійснюється на засадах мікросела за етнографічним принципом.

1991 р. – у Музеї народної архітектури і побуту починає функціонувати Співоче поле.

1994 р. – у церкві с. Кривки відновлено богослужіння. Церквою починають опікуватися монахи-студити з Унівської лаври.

2002 р. – музей переходить у міське підпорядкування.

2003 р. – стає членом Всеукраїнської асоціації музеїв.

2004 р. – церква с. Кривки включена до спадщини ЮНЕСКО.

Інформація з офіційного сайта музею skansen.lviv.ua 

До речі, ми з норвежцями домовилися не тільки про відновлення цих пам’яток, а передбачили гроші на ремонт нашого виставкового залу. З нього плануємо зробити конференц-зал, де покладемо нову підлогу, вставимо нові вікна, стелажі, удосконалимо освітлення та оновимо оргтехніку. Це буде сучасний зал, де можна буде проводити наукові конференції, а також здавати його в оренду. Зараз в адміністративному комплексі ми провели опалення, бо в попередні роки працівники сиділи на роботі у куртках. І це ще не все: 23 лютого приїжджають експерти з Японії та Росії, бо готуємося до старту ще одного проекту ЮНЕСКО та норвезького уряду, який передбачає відновлення ще чотирьох пам’яток. Навіть не знаю, як впораємося з таким обсягом робіт.

Двадцятилітні втрати 

– Ще до Вашого керівництва у Шевченківському гаю велика пожежа знищила літню сцену. Відтоді вона багато років пустує, хоча були різні варіанти її відновлення. Що буде з нею? 

– Сцена, як інфраструктурний об’єкт, нам дуже потрібна. Співоче поле необхідне, але його відновлення дуже дороге. Я наразі не маю жодної інформації про можливість його добудови. Хоча за кошторисом 2009-го перша частина робіт передбачала облаштування сцени, гримерок, мушлі, яка б накривала сцену. На це потрібно 7 млн грн. Знаючи проблематичну ситуацію з бюджетом, на таку розкіш навіть не розраховуємо. 

– До речі, у музеї загалом щось із пожежною безпекою зробили? 

– Наразі лише в адміністративному комплексі діє пожежна сигналізація. Щодо облаштування системи пожежогасіння у всьому музеї не може бути мови через відсутність фінансування. 
У нас є проект програми “Україна – Польща – Білорусія”, який передбачає роботи зі встановлення пожежних гідрантів. Але тільки у березні стане відомо, чи виграємо цей грант.

–  У музеї є досить будиночків у жалюгідному стані. Скільки пам’яток ми втратили за останні двадцять років?

– Скажу те, що знаю: через пожежу втрачено частину Співочого поля, хату села Гусний, будинок з Гуцульщини, який увесь прогнив. І ще, думаю,  пропаде глинобитна хата, яка стоїть біля Співочого поля. Вона ніколи не експонувалася. Її за радянських часів привезли, склали, але не створили інтер’єр, і вона майже зігнила. 

– Чи плануєте поповнювати музей новими пам’ятками? 

– Ми хочемо привезти дві хати. На це плануємо використати гроші з  норвезького гранту. Для цього потрібні експедиції. Зараз дискутуємо і роздумуємо, бо хочемо вибрати найкращі експонати. Звозити більше  пам’яток зараз не можемо, бо потрібно відреставрувати те, що маємо у плачевному стані. 
Щодо малих артефактів, то ситуація схожа, але пов’язана з приміщенням –  теперішнє фондосховище старе і вологе. Хоча торік купили кілька десятків експонатів. Але масових експедицій для закупівлі ми не робимо, бо на це немає грошей.

Сміття не для музею

– У музеї відчутно бракує сміттєвих урн. Доводилося чути нарікання, що квитки подорожчали,  то могли б доставити кілька сміттєвих баків… 

– Частково з вами не погоджуюся. Після Великодня 2010 року купили 12 великих смітників, а старі ніхто і не забирав, вони є. Хоча їх дійсно не вистачає. 
У людей склалася думка, що Музей народної архітектури – це парк. Це – музей, і до нього відповідно треба ставитися. Вхідні квитки не можуть бути  дешеві. Зрозуміло, що купівельна можливість людей невисока. Раніше пільговий квиток коштував  2,5 грн, загальний 5 грн, тепер, відповідно, 5 грн і 10 грн. Для порівняння: пачка цигарок коштує 15 грн. Плануємо  підвищити  ціну квитків і покращити умови, маю на увазі відновити будинки. Це потрібно, щоб поліпшити його економічну конкурентоспроможність. Крім того, все дорожчає, а музей – це не предмет першої необхідності, а культурний об’єкт. Щоправда, не знаю, чи нам дозволять підняти вартість квитків, але хочемо це зробити до Великодня. Або ми більше заробляємо і більше реставруємо і господарюємо, або сидимо, як бідаки, і ходимо з простягнутою рукою.

– Фестивалі, які відбуваються у музеї, допомагають фінансово? 

– Однозначно! Але думки розходяться. Дехто каже, що у музеї не повинно бути атракційності. Але це музей побуту, пов’язаний безпосередньо з життям. Я, навпаки, хотів додати атракційності, ми маємо проводити свята, щоб популяризувати звичаї. Понад 60% наших свят – етнографічні, які гармонійно вписуються у формат музею. 
За рік у нас відбувається приблизно 20 різних фестивалів. За цей час є лише кілька комерційних заходів, наприклад, свято хліба чи морозива.  Але це допомагає фінансово. Зокрема, свято хліба принесло нам доходу 50-80 тис. грн. А середньостатистична виручка літнього дня – 5-10 тис грн. Скажімо, якщо б свята морозива  не було, ми б заробили 3-4 тисячі, а так 30-40 тисяч. Звісно, люди насмітили, але наступного дня ми все прибрали. До нас  приходять діти, ми популяризуємо таким способом і сам музей.  

– Як співпрацюєте із школярами? У вас по сусідству ж є дві школи – №63 і 70. Учнів можна запрошувати, скажімо, на толоки.

– Ми маємо багаторічні угоди про співпрацю із освітянськими закладами. У нас такі толоки проводять постійно! Є чимало охочих долучитися до благоустрою.  Ми просто цього не афішуємо. 

– Яким Ви бачите музей у найближчому майбутньому? 

– Якщо буде можливість у музеї попрацювати якомога довше, то маю завершити планову реставрацію об’єктів великої дерев’яної архітектури, не забуваючи про покращення умов зберігання артефактів. 
Коли вдасться з цим упоратися, то активну увагу приділю науковій діяльності та атракційності музею. 

– Ви задоволені своєю роботою? 

– Задоволений, бо бачу, як змінюється ситуація у музеї. Я не кажу, що зроблено стільки, щоб можна було вже себе хвалити, навіть навпаки, є багато помилок, але є багато напрацювань, які у майбутньому дадуть серйозний прорив та успіх. Наприклад, наша міжнародна співпраця.  
IMG_3235.jpg 
IMG_3238.jpg
IMG_3241.jpg
IMG_3244.jpg
IMG_3247.jpg
IMG_3250.jpg
IMG_3252.jpg
IMG_3255.jpg
IMG_3261.jpg
IMG_3264.jpg

 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7685 / 1.7MB / SQL:{query_count}