Багатьох вад надання соціальних послуг можна позбутися, збільшивши фінансування

Соціальні послуги та захист – одна із найулюбленіших тем політиків, що аж ніяк не сприяє їх поліпшенню. Радше навпаки – соціальні стандарти нерідко стають заручниками політичних ігор. Відтак реальну якість послуг, які надають українцям, оцінювати вкрай важко. Сьогодні ж, у час задекларованих “непопулярних” реформ, коли оптимізація нерідко відбувається за рахунок населення, особливо важливо дізнатися про ситуацію із наданням соцпослуг.

Нещодавно Львівська обласна організація Ліги соціальних працівників України та Центр соціального партнерства НаУКМА за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” дослідили функціонування соціальних служб, органів праці та соціального захисту. Наразі є зведені результати зі Львівщини, попередні з 9 областей Центральної та Північної України (включно із столицею), а також заплановано провести аналогічний моніторинг у південно-східних областях.

Далі зупинимось на основних висновках дослідження. Від початку фінансово-економічної кризи значно зріс попит на усі види соціальної допомоги. Однак, якщо у областях із доступом до соцслужб менше проблем, то в районах деякі служби та підрозділи взагалі відсутні – через недостатнє державне фінансування. Це саме фінансування впливає і на роботу тих служб, які існують: низькі зарплати, менша кількість працівників, відтак більше навантаження на кожного службовця.

Загалом більшість респондентів скаржилась на складну процедуру оформлення документів (як наслідок – черги, конфлікти) та віддаленість установ від населених пунктів. Дослідники виділили чотири ключові вади адміністративних послуг у сфері соціальної допомоги. Перша – низька якість інформування потенційних клієнтів, зокрема через слабо розвинуті місцеві ЗМІ, особливо у віддалених районах. Друга – залежність надання послуги від особистих якостей працівника управління, на що впливає недостатнє фінансування підвищення кваліфікації працівників, покращення їх комунікативних здібностей, їх навики та досвід роботи зі специфічними категоріями населення (з дисфукційними сім’ями, особами з особливими потребами). Третя – відсутність інформації та підтримки щодо можливості оскарження неправомірних дій чи бездіяльності працівників управління. Четверта вада – недостатня якість послуг у бідних районах, хоча там значно вищий попит на соціальну допомогу.

Результати моніторингу Ліги соціальних працівників представлено парламентському комітету соціальної політики та праці. Там пообіцяли надалі сприяти подібним дослідженням, проте до кінця незрозуміло, чи не є це ситуативною увагою, позаяк парламентський комітет час від часу намагається відправити міністра соціальної політики України  у відставку. Тепер саме такий період.

Згадані висновки “Пошті” прокоментувала заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення Львівської ОДА Оксана Яковець. На її думку, ключовими проблемами є не так перераховані, як ті, що стосуються виконання державою зобов’язань щодо забезпечення конституційного права на соціальні гарантії та гідні умови проживання. Чиновниця стверджує, що в останні 10 років робота органів соціального захисту побудована за принципом максимального наближення до людей: “Це і доступність приміщень, і щоденний прийом громадян, і уповноважені по сільських та селищних радах, житлово-експлуатаційних підприємствах. Це і запровадження спрощеного порядку надання усіх видів соціальної допомоги, у тому числі і житлових субсидій”. За словами Оксани Яковець, у середньому на Львівщині до штату соціальних служб входить 40-45 працівників. “Для повноцінного і якісного надання соціальних послуг та виконання державних програм доцільно було б збільшити кількість працівників органів соціального захисту, бо кожного року на управління покладаються нові функції чи завдання. Наприклад, тільки за останні три роки – робота з бездомними громадянами, виплата разової допомоги матерям-героїням, координація роботи з надання пільг багатодітним родинам…” – каже вона.