Нові вірші війни #9

Вікторія Амеліна
Історія для повернення

Коли Міра виходила з дому, взяла намистину з шкатулки
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого
cкоро я повернусь, сказала
і нічогісінько не взяла
Міра виростила шкатулку із намистини
ростить новий дім в шкатулці
Тім почав нове місто з каменю
Місто схоже на рідне,
тільки моря немає
Ярка посадила кісточку абрикоси
довкола кісточки сад став Ярчин
А Віра
яка не взяла нічого
розказує цю історію
Коли тікаєш із дому,
розповідає
Дім за спиною маліє
щоб вберегтися
Дім обертається
сірим камінчиком
намистиною
кісточкою минулорічної абрикоси
скельцем, що коле долоню усю дорогу
фігуркою Лего
мушлею з Криму
зернятком соняшника
ґудзиком з татового мундира
Дім тоді поміщається до кишені
і там він спить
Дім слід витягати з кишені
в безпечному місці
Коли готовий
Дім помалу ростиме
І ти ніколи
запам'ятай, ніколи
не будеш без свого дому
А що ти взяла з собою?
Взяла лише цю історію
про повернення
Ось, витягнула на світло
Вона росте

Павло Коробчук

коли закінчиться війна я буду малювати картини
на обстріляному березі приморського міста
а я буду в поліському лісі збирати малину
обережно, щоб не було розтяжки, розгортатиму листя
я буду виховувати дітей – світлими і цікавими
а я буду відновлювати пошкоджені трамвайні лінії
а я як і раніше буду баристою готуватиму каву
коли поверну автомат і якщо кав'ярня вціліє
а я лишуся у благодійництві а я продовжу в логістиці
а я і далі повертатиму людей у нормальні психічні стани
а я буду молитися в мені молитва за кожного поміститься
всі ми бачимо себе після війни всі ми — одностайні
а я буду дивитися на мою улюблену країну з небес
а я – з глибини століть а я – з зали слухань Божого суду
а я – з купальських багать а я – з прадавніх словес
а я колись народжуся виросту і теж – буду
а я буду повторювати прізвища та імена
дякуючи героям які вижили і які ні
про те що буде коли закінчиться війна
найвідчайдушніше мріється на війні

Олександр Михед

Моя стрічка – мартиролог.
Моє місто – некрополь.
Моя культура – не попіл.
Минуле – поховане.
Майбутнє – в крові.
Теперішнє в руках ЗСУ.
Але по ядерній зимі,
все одно буде
післядерна весна.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8100 / 1.54MB / SQL:{query_count}