Маски, які носять люди

У “Штуці” покажуть фільм Романа Поланскі “Різанина”

Сьогодні о 18.30 кав’ярня “Штука” (вул. Котлярська, 8) та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують львів’ян та гостей міста на перегляд і обговорення фільму Романа Поланскі “Різанина” (Франція –Німеччина – Іспанія, 2011 р.).
Нам здається, ніби ми стали вільними, адже можемо пересуватися світом реальним і віртуальним з небаченою швидкістю. Нам здається, ніби ми стали ближчими, адже знаємо більше мов і фактів. Нам здається, ніби Бог-любов нарешті зійшов до нас, адже святість сім’ї сакралізується, а дитинство стає тривалішим. У ХХІ столітті ми віримо, що не самотні, залишені, як колись, під опіку ангелів, а є частиною відкритого світу можливостей та гуманізму.
Проте чомусь мало довкола по-справжньому радісних облич. Та й ті, що радісні, насправді виявляються… масками. Цей холодний світ масок робить життя некомфортним. Пливеш за течією життя і зустрічаєш дешеві усмішки, штучні манери і сліпу байдужість в очах. Це знесилює. Наша здатність до спротиву не безмежна, а в когось її зовсім немає. Тому  ми, і слабші від нас, поповнюють потік несправжніх людей, у яких людське глибоко, майже безнадійно приховане за штучними манерами, політкоректною ввічливістю, прагматичним розрахунком.

фото: kinopoisk.ru
Трохи рятує мистецтво. Справжнє. Не сувенірне у своїй функціональності, не одурманююче видовищами, а навпаки – магнетичне своєю відкритістю і безкомпромісністю. Серед усіх мистецтв кіно має найбільші шанси швидко і ефективно пробудити в людині людське. Або ж, навпаки, проявити пухлину штучності. На щастя, кінематограф – добрий діагност. А вже людині вирішувати, як із цим діагнозом бути.
Видатний режисер Роман Поланскі – один з великих знавців людської природи. Він настільки ж талановитий, наскільки “незручний” у своїй чесності. Він сміливо змінює жанри, рідко повторюється. Але при цьому в його фільмах завжди присутній ген правдивості, що дозволяє створювати переконливі образи і моделювати реальність, близьку та зрозумілу кожному.
У фільмі “Різанина” він особливо гострий. Не тому, що така його назва (у стрічці не пролилася й крапля крові), а тому, що трохи колючий погляд режисера, притаманний йому в житті, стає гострим, мов лезо скальпеля, що розрізає зовнішню маску і виявляє внутрішні болячки людини. Фільм, немов пружина, розгортається стрімко. З побутового конфлікту двох хлопчиків, який намагаються залагодити їхні батьки, він переростає у драму міжособистісних і сімейних стосунків. Майже миттєво, лише зваживши ймовірність екранної ситуації у власному житті, глядач сам стає персонажем фільму. Бо все, що відбувається на екрані, є відображенням реалій кожного.
Поланскі однаково іронізує над Америкою та Європою, міщанськими цінностями і технічними фетишами, які є спільними ознаками життя ХХІ століття. При всій серйозності фільму його іронія вдала, і стрічка викликає глибокий, осмислений сміх.
Велика заслуга в динамізмі, гостроті та легкості фільму належить Ясміні Резі – автору театральної п’єси “Бог різанини”, за якою він зроблений. Отож, бездоганність діалогів, візуальний лаконізм лише на користь фільму. І безумовно прекрасна гра акторського квартету – Кейт Вінслет, Джоді Фостер, Джона Райлі та Крістофа Вальца – додають шарму та переконливості.
У підсумку маємо захопливий, чесний і глибокий фільм про нас та наші маски. Можливо, він дозволить бодай трохи зруйнувати їх суцільність…
Олег Яськів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8422 / 1.55MB / SQL:{query_count}