Джуд Лоу, британський актор та продюсер, про кіно та власний фанатизм

Британський актор і продюсер Джуд Лоу цього року безперечно прикрасив склад журі основного конкурсу Каннського фестивалю. Лоу відомий за фільмами “Талановитий містер Ріплі”, “Ворог біля воріт”, “Вайлд”, “Близькість”, “Мої чорничні ночі”, “Холодна гора”, “Сутичка”, “Шерлок Голмс”, “Небесний капітан та світ майбутнього” тощо. Його шарм та вишукана елегантність давно здобули для Лоу море шанувальниць. Тож, хоч члени журі під час фестивалю не надто активно спілкуються із пресою, Лоу таки довелося двічі зустрітися із журналістами. І хоча конкурсні фільми він коментувати не мав права, з ним і без того було про що поговорити.  

– Що відчули, коли Вас запросили в журі?

– Зрозуміло, що був цим дуже задоволений, схвильований і, оскільки мені цього ніколи не доводилося робити, дуже нервував! Фестиваль перевершив усі очікування, це один із найпрекрасніших моментів у моєму житті. Це дуже важлива й трохи хвилююча робота: мати можливість розглядати фільм як твір мистецтва, обговорювати його із цікавими людьми, бути присутнім на показах надзвичайно різноманітних фільмів із багатьох країн світу.

– Ви грали у фільмі “Гаттака” (1997 р. – “Пошта”) з Умою Турман, яка також є членом журі. Ви можете розповісти який-небудь кумедний випадок, що відбувся на зйомках?

– Це був один із перших фільмів, у якому я грав. Це було так давно! Це був мій перший голлівудський фільм. До цього часу Ума й Ітан (актор Ітан Гоук, на той момент чоловік Уми Турман – “Пошта”) уже були відомими акторами. Найбільше мені запам’яталася гонка на розкішних автомобілях із двома неймовірними акторами. Мені здавалося, що мрія про голлівудський кіно, яка є майже в кожної людини, стала реальністю. Вони дуже тепло поставилися до мене й завжди допомагали в ситуаціях, коли мені бракувало досвіду.

– На Ваш погляд, яку роль відіграє фестиваль у житті кіно?

– Це дуже важливий фестиваль. Крім свят, розкоші й угод, які тут укладають, цього року фестиваль мені запам’ятався як привід для вшанування мистецтва, як можливість довідатися про новаторські винаходи у цій галузі, які дають поживу для міркувань, про мистецтво, зрозуміле усім народам світу. Це мистецтво розповідати історію, дуже складну й надзвичайно важливу. Люди завжди відчували необхідність використовувати свою уяву й любили історії, де б вони не перебували: біля багаття в кемпінгу або в палаці перед екраном телевізора.

– Серед членів журі є багато акторів з різних країн світу. Чи хотілося б Вам зіграти у фільмах іноземних режисерів?

– Дуже! Тут я довідався багато чого про режисерів, які мені раніше не були відомі. Мені завжди хотілося зіграти у фільмі іноземною мовою. Французькою було б простіше, тому що я трохи її знаю. Мої батьки живуть у Франції, тому в мене є можливість вивчати мову. Роль іноземною мовою може стати джерелом натхнення, можливістю перевершити самого себе, це безцінний досвід.

– Що підштовхнуло Вас стати актором?

– Я завжди був фанатом кіно, я його просто обожнюю. Мені з дитинства подобалося почуття близькості, яке відчуваєш, коли сидиш у темряві, а тобі розповідають історії! Мені завжди хотілося брати участь у цих розповідях.

– Розкажіть, будь ласка, про вашу першу зустріч із кіно.

– Мені здається, що це був фільм із Чарлі Чапліном. Мій батько любив показувати фільми на стіні під час свят. Я дуже добре це пам’ятаю. А ще Гарольд Ллойд. У мене є величезна кількість фільмів, які я можу переглядати нескінченно, особливо два – “Викрадачі велосипедів” і “Холоднокровний Люк”.

– Ви граєте в театрі у Лондоні?

– Я почав свою артистичну кар’єру на театральній сцені, у кіно почав зніматися лише у двадцять років. Я й не мріяв грати у фільмах, тому що в Лондоні, де я виріс, цей світ здається недосяжним! Навіть якщо обожнював кіно, воно не було у моїх планах. Сцена дає мені відчуття свободи, можливість виразити себе. Мені подобається, що робота в театрі вимагає багато від актора, можливість грати наживо, магія театру й той факт, що після підняття завіси, щоб не трапилося, потрібно зіграти до кінця. Мені також подобається щовечора по-новому відкривати для себе роль у присутності нових глядачів, у новій атмосфері, разом з новою публікою... Все це позначається на ролі. Театр дуже важливий для мене.

– Чому Ви взяли участь в акціях протесту проти Аляксандра Лукашенка (у Білорусі Лоу занесли в чорні списки і фільми за його участю не транслюють по національних каналах – “Пошта”)?

– Не можу залишатися осторонь, коли так брутально порушують права людини. Тож, якщо моя популярність  змогла привернути більше уваги до того, що відбувається у цій країні, до того, що в серці Європи панує диктатура, я дуже тішуся.

– Які Ваші плани на майбутнє?

– Цього літа, у серпні, буду грати в п’єсі Юджина О’Ніла під назвою “Анна Крісті” у театрі “Donmar Warehouse” у Лондоні. Потім зніматимуся у фільмі Джо Райта за мотивами роману Толстого “Анна Кареніна”.

– У чому Ви знаходити своє натхнення?

– У моїх дітях, режисерах, акторах...

– Хотілося б Вам прищепити дітям любов до кіно?

– Так, дуже люблю показувати їм фільми. Мені також подобається, коли вони мені переказують фільми, які вони бачили. Зараз для мене настав особливий період, тому що моєму синові виповнилося чотирнадцять, і я можу показувати йому всі фільми, які змусили мене полюбити кіно. Для мене це можливість познайомити його з великими режисерами, які надихають мене. Це незабутньо. Мені по-справжньому приємно показувати фільм і потім пояснювати, як я його розумію.