Втомлені Україною

Від чого залежить життєздатність країни, та що означає візит американського держсекретаря в Сочі. Огляд публікацій іноземних ЗМІ за минулий тиждень

фото: businessinsider.com.au

Україна заслуговує на зменшення боргів

Невдовзі Україні, її кредиторам та міжнародній спільноті доведеться вирішувати, що робити з боргами. Хоч розмір матеріальної допомоги зі сторони США та Євросоюзу може бути збільшений, життєздатність України залежатиме від того, що буде з її боргами.
Питання про реструктуризацію або зменшення боргів виникає не вперше. Коли країні потрібна допомога, завжди можна наполягати на відтермінуванні або частковій відміні боргових зобов’язань. Зазвичай, як це відбувалося із деякими європейськими країнами в останні кілька років і азіатськими в період фінансової кризи 1997 року, подібні аргументи відхиляються. І підставою для цього є вказівка, що за вмілого коректування ці країни можуть виконувати свої зобов’язання і відновити економічне зростання.
Поступово з’явилися норми, що вказують, коли допустимо вдаватися до зменшення боргу. Передусім це стосується ситуацій, коли борг країни настільки великий, а її перспективи настільки песимістичні, що чекати на повернення коштів просто немає сенсу. Необхідно також слідкувати, аби зменшення боргів не виявилося причиною системного ризику для фінансової системи. Усе це є переконливими аргументами на користь скорочення зовнішніх боргів України.
Борг України не є настільки великим, що його зменшення може поставити під загрозу міжнародну фінансову систему. Але не дивлячись на переконливість аргументів, y цьому питанні досі немає ясності. Кредитори України на чолі з інвестиційною компанією Franklin Templeton і за підтримки низки великих американських фондових менеджерів зайняли жорстку позицію, тож категорично відмовляються списувати борги України. Зрозуміло, що коли виникає доволі чисельна група кредиторів, яка не йде на поступки, то інші власники боргу, серед яких є й Росія, також не погодяться списувати борги.
Якщо виникне необхідність, Україна повинна бути готовою оголосити дефолт і не виконувати своїх зобов’язань. У такому випадку міжнародна спільнота повинна дати чіткий сигнал, що продовжуватиме допомагати Києву. Відтак у кредиторів не залишиться вибору – їм доведеться прийняти ці економічні реалії.
В Україні зараз відбувається багато такого, що міжнародна спільнота просто не може контролювати. Але ми можемо зробити так, аби обмежені ресурси цієї країни спрямувалися на відновлення економіки, а не на виплату боргів тим, хто тепер шкодує про видачу кредитів.

Україна досі не домовилася з кредиторами

Із самого початку історія славнозвісних 40 мільярдів доларів, які Україна намагалася отримати від МВФ, складалася непросто. Велику частину цих грошей обіцяли надати набагато раніше, однак обсяг нового пакету допомоги виявився доволі скромним.
Понад те, отримання близько 15 мільярдів із 40-мільярдної допомоги МВФ насправді залежало від результатів перемовин між Києвом та кредиторами. Тобто більше третини цієї допомоги насправді складали не гроші, які МВФ мав дати Україні, а гроші, які, на думку МВФ, Україна могла б зекономити, якщо б домовилася про неоплату боргів. У самого МВФ немає українських боргових зобов’язань, а ті, у кого вони є, фонду не підкоряються. Природно, що ці люди не дуже радіють процесу, в результаті якого українські боргові зобов’язання повинні впасти в ціні…
У своїх заявах Україна притримується дивної риторики, виходячи передусім із поставлених МВФ цілей. Однак іноземні кредитори ніяк не пов’язані з програмою МВФ. Вони купували українські облігації не заради макроекономічної стабільності і навряд чи їх цікавить довгострокове фінансове здоров’я України. Їх головний – і насправді єдиний – інтерес полягає в тому, аби Україна вчасно і повністю виплачувала свої зобов’язання.
Судячи з того, як йдуть перемовини, Україна навряд чи зможе зекономити 15 мільярдів доларів – а це те, що МВФ вважає необхідною умовою для досягнення фінансової стабільності. Тому на Україну чекає брак коштів, який доведеться якось покривати (можливо, із допомогою дефолту).
Варіант взаємовигідного виходу з цієї ситуації все ще залишається можливим – так, щоб кредитори відчували, що отримали адекватну компенсацію, а Україна отримала прийнятну фінансову подушку. Та більш ймовірно, що сторони не вийдуть на красивий результат і замість спокійного та мирного процесу Україну чекає хаотичний дефолт.
У західних урядів є достатньо фінансових ресурсів, аби легко і швидко вирішити цю суперечку, але попри риторичну підтримку вони відверто не хочуть платити гроші. Майбутнє України залежить від результатів переговорів, які поступово виходять з-під контролю.

Наступний наступ Путіна відбудеться влітку

Війна в Україні поступово зникає із заголовків світових ЗМІ, але наступ Володимира Путіна продовжується. Отримані в останні два тижні моніторинговими організаціями та західними дипломатами дані лише підтверджують те, чого найбільше бояться США: цього літа почнеться новий наступ.
Кожного дня з’являлися докази, що мінський договір – лише клаптик паперу. Упродовж кількох тижнів ОБСЄ, НАТО і мешканці сходу України попереджали, що до лінії фронту стягується маса російської тяжкої воєнної техніки. 
Лідери сепаратистів запевняли, що цю техніку готували для проведення парадів на дев’яте травня. Втім, неважливо, якими були причини руху техніки – це все одно порушення мінського договору, тим більше, що після парадів зброю так і не відвели за демаркаційну лінію.
На думку західних військових чиновників, присутність воєнної техніки виконує ще одне завдання. У кінці квітня верховний командувач Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав попередив, що російські збройні сили використали перемир’я для того, аби навчити, озброїти і перегрупувати сили сепаратистів. І це не просто навчання. “Багато дій росіян свідчать про підготовку до нового наступу”, – заявив Брідлав.
Водночас Київ боїться, що Вашингтон не вдаватиметься до жодних дій, якщо мінський договір остаточно буде знехтуваним. А для Путіна це стане недвозначним запрошенням зробити те, що він і так планував зробити.

Путін намагається заморозити конфлікт

Цього тижня сепаратисти на сході України висунули свої пропозиції щодо довгострокового правового статусу захоплених територій. Більша частина з них не суперечить умовам мінського мирного договору, але розраховані вони на те, що український уряд одразу ж їх відкине…
Мова йде про два документи, в одному з яких пропонується внести правки до Конституції України, а другий є текстом законопроекту про порядок проведення місцевих виборів. Без сумнівів, ці два документи були складені під впливом Москви. На перший погляд, документи сепаратистів виглядають доволі багатообіцяючими. 
Відмовившись від своєї звичної практики, сепаратисти не згадували в цих документах про невизнані Донецьку та Луганську “народні республіки”, назвавши ці території “окремим районом із особливим статусом”. Однак вони наполягають на своєму праві призначати в “народну міліцію” місцевих командирів, дозволивши сепаратистам зберегти зброю і у підсумку контролювати ці території.
Без сумніву, Путін хоче, аби українська влада відкинула пропозиції сепаратистів. Тому ці документи надіслали і на розгляд міжнародної контактної групи. Путіну важливо переконати західних політиків у тому, що Україна відмовляється виконувати свою частину зобов’язань для встановлення миру.
Російська машина пропаганди вхопилася за недавню заяву Порошенка про “визволення” донецького аеропорту. Путін хоче, аби західні лідери втомилися від войовничої позиції Порошенка. Як тільки вони продемонструють ознаки такої втоми, Путін зможе розморозити ситуацію і почне налагоджувати зв’язки із сепаратистами – за моделлю заморожених конфліктів у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії.
Україні буде доволі важко вийти за рамки такого сценарію. Останнє, чого хочуть в українському уряді, це обговорювати нову конституцію із Путіним та його агентами. Порошенко також не може дозволити собі політичну гнучкість, адже не має народного мандату на створення проросійського автономного регіону на території України. Він може лише намагатися налякати західних партнерів новим наступом Росії. Але Захід повірить у це лише тоді, коли сам побачить цей наступ.

Для чого приїздив Джон Керрі

Минулого тижня держсекретар Джон Керрі несподівано відвідав Сочі, де зустрівся із Сергієм Лавровим та провів чотиригодинні перемовини із Володимиром Путіним. Висловлюючись мовою радянської дипломатії, яку віднедавна із задоволенням використовують у російському МЗС, візит пройшов у теплій та дружній атмосфері: сам Керрі назвав перемовини “відвертими”, а помічник Путіна Юрій Ушаков – діловими і “достатньо доброзичливими”. Що ж так надихнуло обидві сторони?
Щодо Кремля, то відповідь на це питання більш-менш зрозуміла. Росія й далі перебуває в оточенні ворогів, НАТО стягує сили до наших кордонів, західні лідери ігнорують святкування 70-річчя перемоги, яке для Москви має заледве не сакральне значення, – а тут держсекретар США смиренно прилітає в Сочі, аби кілька годин терпляче вислухати мудрі промови російського президента. Тобто санкції санкціями, але ми все ще велика держава, із якою доводиться рахувати навіть Америці.
Але для чого це все Керрі? Останнім часом США опинилися осторонь  мирного процесу в Україні, обмежуючись лише участю у винятково військових питаннях. Навчання української армії, постачання зброї – це до Вашингтона. Але реанімація контактної групи, запуск політичного діалогу між Києвом та Донбасом – це вже справа Європи та ОБСЄ. Бараку Обамі, аби протистояти більш радикальному в українських питаннях конгресу, непогано було б показати реальні досягнення у сфері дипломатії. Навіть якщо заради цього доведеться дати Москві привід для не цілком обґрунтованих захоплень.

Такий люб’язний Керрі

Генсек НАТО Єнс Столтенберг у понеділок заявив, що Кремль продовжує постачати бойовикам на сході України тяжку зброю. НАТО заявляє, що Росія також нарощує сили по обидва боки кордону з Україною. Мешканці Маріуполя, які перебувають всього в кількох кілометрах від лінії фронту, чекають наступу і ставлять знаки, що показують дорогу до найближчого бомбосховища…
Хіба міг Джон Керрі знайти кращий час, аби спробувати примиритися із Путіним? Після восьми годин переговорів Керрі припустив, що “санкції США та ЄС можна буде почати знімати”, якщо Росія виконає умови мінського договору. Цей договір спрямований на те, аби заморозити конфлікт на сході України, повернувши туди мир в обмін на мовчазну згоду на територіальні загарбання Росії. Схоже, що Керрі вирішив не вимагати виходу Росії зі сходу України, і тим більше – із незаконно захопленого і анексованого торік Криму. 
Керрі також не піднімав питання і про постачання Росією зенітно-ракетних комплексів С-300 в Іран. Зараз адміністрація Обами називає ці постачання “допустимими” і вмовляє Росію продовжити співпрацю на ядерних перемовинах щодо Ірану.
Українці явно відчули занепокоєння, побачивши, як Керрі здає їх територію заради американських інтересів на Близькому Сході. Західна Європа зрозуміє, що американці не заперечуватимуть, якщо антиросійські санкції послабляться, а молдавани, поляки та інші східні європейці можуть поміркувати про те, чи їхні території не стануть предметом торгу…
Що ж до Путіна, то він засвоїв урок: можна хапати все, що хочеться. Потрібно буде трішки вичекати, потерпіти підробне здивування і санкції, і закріпити свій успіх в обмін на обіцянку миру.
Підготував Назарій Тузяк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8453 / 1.66MB / SQL:{query_count}