Забезпечити населення українським газом можна, але не факт, що він буде дешевим

Віктор Гальчинський, економічний експерт, – про український ринок газу, ситуацію з тарифами для населення та загрози для нашої енергонезалежності

Повернення українською владою ручного регулювання ціни на газ для населення важко назвати правильним і обґрунтованим рішенням. Проблеми можуть виникнути під час подальших перемовин з Міжнародним валютним фондом. Та й масштаби «позитиву» для українців наша влада явно перебільшує. Аби краще зрозуміти нинішню ситуацію, нюанси урядового рішення, а також розібратися у тих міфах, які політики з різних таборів використовують вже роками, «Львівська Пошта» поспілкувалася з економічним експертом, колишнім речником НАК «Нафтогаз України» у Львівській області (у 2004 – 2006 роках) Віктором Гальчинським. 
– Пане Вікторе, чи впливає рішення уряду про регулювання ціни на газ для населення на ціну на газ для теплокомуненерго? І чи можна очікувати зміну тарифу на опалення?
– З того, що я бачу, рішення уряду стосується тільки населення, тих побутових споживачів, які використовують газ, починаючи від приготування їжі на газовій плиті та до опалення газом. Це стосується тільки їх. Річ у тому, що комунальна теплоенергетика має свої тарифи, їх регулює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). І там, наскільки я пригадую, з січня встановлені підвищені тарифи, зокрема й для львівських теплоенергетичних підприємств. І теплоенергетика так само зараз немає пільг щодо ціни, вона закуповує газ за ціною для підприємств.
– Тоді виходить, що весь цей шум представників влади про зменшення тарифів тільки для окремої категорії споживачів?
– Тільки для тих, хто опалює помешкання газом, вони найбільше це відчують. Знову ж таки, в нинішній ситуації є питання, бо в нас за останні два роки фактично був сформований ринок газу. На ринку газу для приватних осіб працюють кілька десятків постачальників, і ці постачальники до всього цього галасу та цього рішення уряду вже пропонували ціну нижчу, ніж ті газзбути, які ставили ціну 9-10 гривень за кубометр. Насправді Нафтогаз України, державна компанія та «постачальник останньої надії», а також ще кілька газотрейдерів, пропонували ціну для населення по 7,22 гривні за кубометр. Тобто 6,99 гривні та 7,22 гривні – це різниця не у 30%, це 3%.
А звідки взялася цифра 6,99 гривні? В Херсонській області маленький газопостачальник (Gas Up) поставив таку ціну. І це ціна виключно у Херсонській області. Фактично уряд зрегулював ціну по нижній межі ринку. Переважно на ринку ніяких перешкод не було для того, щоб люди могли змінити постачальника, піти від газзбуту, купувати газ по 7,22 гривні за кубометр, а дехто скористався річними тарифними планами, про які зараз багато говорять. І Нафтогаз, і приватні газотрейдери ще минулого літа і минулої осені це людям пропонували. Ті, хто підписалися на фіксований тариф, до прикладу, 5,5 гривні за кубометр, зараз так і платять. Їх нинішня ситуація взагалі не стосується.
– Ви сказали про те, що за два роки у нас фактично сформувався ринок газу для населення. Чи може рішення уряду про регулювання ціни добити цей ринок?
– Потенційно може. Для того, щоб це рішення ринок не добило, потрібно його чітко протримати до кінця опалювального сезону і потім знову відпустити. Бо якщо ринок бачитиме, що газ для населення зарегульований, то приватним трейдерам не буде цікаво працювати з населенням.
Якщо була б потужніша комунікаційна кампанія, то всі б ці газзбути вже залишилися б без клієнтів. І їм би так чи інакше довелося б знизити ціну добровільно і обмежити маржу. А зараз лише кілька відсотків споживачів змінили постачальника газу з моменту всіх цих ситуацій.
Після розділення газопостачальних і газозбутових організацій відповідно до Третього енергопакета Європейського Союзу, всі клієнти облгазів автоматично стали клієнтами газзбутів за замовчуванням. А для того, щоб змінити постачальника, потрібно виконати певні дії. Нехай онлайн, але потрібно цю «кнопочку» натиснути. Хто не натисне, той платить за тою ціною, яку пропонує газзбут. От газзбути цим і користуються.
– Завжди, коли виникають ситуації з підвищенням тарифів, то порушується тема газу українського видобутку, якого мало б вистачати для потреб населення. І завжди знаходяться політики та експерти, які називають абсолютно різну собівартість українського газу. Якою є реальна ситуація?
– Тут треба трошки заглибитися в історію питання. Річ у тім, що ще понад 10 років тому дійсно існували нормативні акти, коли були диференційовані ціни на газ. Ці документи покладали зобов’язання на державне Укргазвидобування продавати газ для потреб населення і суттєво обмежували в ціні, за якою вони могли відпускати видобутий в Україні газ. І за балансом рахували, що населення забезпечується газом українського видобутку. За тою ціною, яка на той момент діяла. Але Укргазвидобування – це сьогодні також учасник ринку. Йому так само потрібно розвиватися, потрібно інвестувати. А видобуток газу – це дуже інвестиційно містка процедура, і, відповідно, для того, щоб не отримувати якихось дотацій чи цільових допомог, Укргазвидобування мало б заробляти на газі так, як заробляють інші учасники ринку.
І якщо сьогодні дивитися за балансом, то в принципі самим побутовим споживачам, не тільки теплоенерго, їм українського газу може потенційно вистачити. Бо споживання останнім часом досить сильно скоротилося, порівнюючи з десятирічною давністю, через те, що газ став дорогим, і люди почали застосовувати енергозберігальні технології, почали суттєво заощаджувати. Забезпечити населення українським газом можна, але не факт, що він буде дешевим.
– Тобто про ціну дві гривні за кубометр українського газу, яку називають деякі наші політики, все одно не можна говорити?
– Ні, тут треба зрозуміти, що у нас просто завжди користувалися тим, що державні компанії підлягали регулюванню. Держава як власник може наказати щось зробити державній компанії. Ринку не накажеш. І нам теж Міжнародний валютний фонд ставив умови співпраці, що має бути ринок і ціна має бути одна для всіх.
Знову ж таки диференційовані тарифи породжують ще таке явище, як «ціновий арбітраж». Коли, до прикладу, для населення була одна ціна, для підприємств – інша, а ще два чи три роки тому у нас також була й окрема ціна для релігійних організацій, що була удвічі нижчою, аніж для населення. Це потенційно відкривало шлях до зловживань – наприклад, показати продаж газу за ціною для релігійної організації, а продати його підприємству за ціною для підприємства і так отримати надприбуток. Доказів, звичайно, таких ніде не було, жодної справи принаймні я не чув, але не факт, що таких речей не було. Це моє оціночне судження.
Саме тому ми прийшли до того, що є єдина ціна. І ринок показує, що коли газзбути ставлять 9,8 гривні за кубометр, то є і компанії, підкреслюю, що не тільки державний Нафтогаз, які можуть продавати газ по 7 гривень, і при цьому ще заробляють гроші.

– Також цікава ваша думка щодо заяв нинішнього т.в.о міністра енергетики Юрія Вітренка стосовно можливості імпорту газу зі Середньої Азії в Україну через Росію, або російського газу від «незалежних» російських компаній. Чи взагалі можна говорити про «незалежні» російські газові компанії?
– Почнімо з того, що Росія не доєдналася до Європейської енергетичної хартії. Відповідно до цієї Хартії, власник газотранспортної системи зобов’язаний обслуговувати всіх споживачів. У Росії газотранспортна система перебуває в руках Газпрому. Газпром кого хоче, того й обслуговує. Так, незалежні виробники є, але для того, щоб цей газ перетнув митний кордон з Україною, на це має дати дозвіл Газпром. Тому якщо Газпром не погодиться і не дасть такого дозволу, то як би не хотів незалежний трейдер продати Україні російський газ, нічого з того не вийде.
– І російський закон про експорт газу закріплює можливість продавати газ за кордон Росії лише для Газпрому…
– Це і є порушення Європейської енергетичної хартії. Газпром визначений монопольним постачальником. Він купує у всіх. Саме тому Україна свого часу перестала отримувати туркменський газ. У 2005-ому вперше туркменський газ не дійшов до України, бо Росія його просто не пропустила.
Так, газ зі Середньої Азії можна купувати, і можна навіть реально отримувати, адже зараз уже з’явився такий «Південний Трансадріатичний газовий коридор» до ЄС в обхід Росії з Азербайджану через Грузію і далі через Грецію та Албанію до Італії. І в Європу цим шляхом вже надходять якісь обсяги середньоазійського газу. Це нормально. Але ще не факт, що ці потужності будуть доступні для нас.
До речі, чому припинилася наша співпраця з Росією в плані газу? Не тільки тому, що у нас війна. Але й з чисто економічних причин. Адже Росія пропонувала Україні газ із так званою знижкою, можна пригадати «Харківські угоди» Януковича, за ціною однозначно вищою, ніж ціна, яку той же Газпром пропонував для країн Європи. І відповідно, вигідніше було придбати цей газ у Європі за схемою заміщення.
Тому зараз, навіть якщо Газпром раптом дозволить і суттєво знизить ціну, для нас ще раз підсісти на «російську газову голку» – це загроза українській енергонезалежності.
– То як же насправді треба оцінювати заяву Вітренка: це якийсь заклик до Росії, щоб розблокувати газ зі Середньої Азії та від російських «незалежних» трейдерів, чи заклик, щоб Україна знову відновила бізнес-стосунки з Газпромом?
– Фактично йдеться про те, щоб відновити бізнес-стосунки з Газпромом. Бо про яких незалежних трейдерів може бути мова, якщо незалежні трейдери можуть отримати доступ до закордонного експорту тільки через Газпром? Так чи інакше, це буде регулюватися Газпромом. А там вже можуть виникнути дуже багато «підводних» питань. До прикладу, Газпром «спить і мріє» стягувати оплату за газ, який він постачає в неконтрольовані Києвом окремі райони Донецької та Луганської областей через газовимірювальні станції, які не контролюються українською стороною. І вони намагаються виставляти рахунки. Щойно ми почнемо говорити на цю тему з Газпромом, одразу все це спливе. Навіщо?!
Україна за два роки зробила ринок газу не тільки для населення. Україна зробила ринок газу привабливим для підприємств відповідно до вимог МВФ. І результатом роботи багатьох компаній на ринку стало те, що у нас підземні сховища заповнені. І нам вистачить газу не тільки на цей, але і на наступний опалювальний сезон. Навіть якщо Росія обірве нам транзит.
– Чи підтримуєте ви думку деяких політиків та експертів щодо того, що вся ця нинішня історія з тарифами, протестами та рішенням уряду була, власне, сценарієм підготовки до заяви Вітренка та подальшого відновлення співпраці з Газпромом?
– Важко сказати, але все може бути. У нас в країні останнім часом така стратегія створення проблем, а потім їхнього «героїчного» подолання. Вона діє не тільки для українського уряду. Не можу сказати, чи це справді так, але на певні думки все це справді наштовхує.
Не забуваймо, що Юрій Вітренко ще ж дуже хоче стати міністром енергетики.
– А можливо, й першим віцепрем’єром з подальшим переходом на посаду голови уряду…
– Про це і йдеться. Але у парламенту не знайшлося голосів, щоб його призначити з першого разу. Сподіваюся, що і не знайдеться у наступних спробах.
Зараз йдеться про реальні загрози. Ми зараз відкочуємося фактично на 10-20 років назад. Ці історії, що є у сфері газового господарства, те, що стосується електроенергетики, оці історії з атомними електростанціями, «зеленими тарифами», збільшенням ролі теплогенерації, що знову ж таки потребує вугілля, і газ, якого немає або він дорожчий, ніж атомна енергетика. На жаль, все це до добра не доведе.
Розмовляв Роман Шарій
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3298 / 4.1MB / SQL:{query_count}