Подвійна гра

Навіщо «слугам народу» закон про опозицію

Нинішня влада готує законопроєкт про правовий статус парламентської опозиції. Вже восени, у вересні чи в жовтні, такий документ може потрапити на розгляд Верховної Ради України (ВРУ). Принаймні про це наприкінці минулого тижня заявив перший віцеспікер ВРУ Руслан Стефанчук у інтерв’ю Радіо Свобода.
Нагадаємо, що наприкінці квітня в парламенті створили робочу групу для напрацювання закону про опозицію. І от, зі слів Стефанчука, через кілька місяців можна буде побачити результати її роботи.
«Думаю, що перший варіант ми можемо вже десь вересень-жовтень внести. Тому що для нас зараз іде питання обговорення... Це перший варіант, який буде на обговорення. Бо ми теж хочемо його обговорити широко. І ми хочемо зробити, щоб цей законопроєкт був надзвичайно ґрунтовний і не міг бути підданий змінам. Тому що ми чудово усвідомлюємо, що хтось сьогодні є влада, а завтра опозиція… Для мене є важливим, це по-перше, закріплення каталогу прав опозиції, а по-друге – створення гарантій, щоби ці речі не змінилися незалежно від того, яка буде влада. Тому ми зараз розглядаємо, у тому числі як один із варіантів, внесення до «тіла» Конституції положення, що закон про опозицію і зміни до нього ухвалюються 300 голосами. Тобто двома третинами влади. В нас у Конституції є один такий приклад – закон про державні символи, де чітко записано, що це дві третини. І один із таких варіантів зараз на робочій групі ми розглядаємо для того, щоб жодна подальша влада не мала наміру змінити цього положення 300 голосами», – заявив перший віцеспікер у загаданому інтерв’ю.
Здавалося б, такий імовірний розвиток подій мав би свідчити про рух у напрямку розвитку демократії в Україні, про розвиток парламентаризму в нашій державі. Але насправді не все так просто. І те, що на перший погляд може видатися шляхом розвитку, насправді може призвести і до великих небезпек. Причому дуже швидко…

Коаліція vs опозиція

Одразу треба зазначити, що в нинішньому скликанні ВРУ за, так би мовити, «бренд опозиції» змагаються різні фракції. Серед них і «п’ята колона» Кремля – колишні «регіонали», що зараз називаються «Опозиційна платформа – за життя». І представники попередньої влади – «Європейська солідарність». І «нові обличчя»  – «Голос». А також «Батьківщина», яка після певного періоду публічної підтримки президента Зеленського зараз дуже хоче довести свою «опозиційність». Боротьба за право назватися «головною опозиційною парламентською силою» не є якимсь ноу-хау нинішнього скликання ВРУ. Справді, особливістю цього скликання нардепів є те, що правами коаліції у парламенті користується монобільшість «слуг народу». І тепер виникає питання, навіщо президентській фракції (зараз не будемо в черговий раз повертатися до того, наскільки монобільшість є крихкою і чому все рідше може назбирати навіть мінімально необхідні 226 голосів для ухвалення рішень) законодавчо забезпечувати права опозиції.
Можливо, хтось і повірить у виконання передвиборчих обіцянок «слуг народу», але досі команда Зеленського лиш яскраво демонструвала, що не збирається ні з ким ділитися ніякими привілеями. Про це свідчить і розподіл керівництва парламентських комітетів, і навіть така, здавалося б, проста річ, як розсадка нардепів у сесійному залі: президентська фракція одразу забрала собі всі передні ряди. 
На тлі всіх заяв президентської команди про те, що закон про опозицію таки буде ухвалений (а Стефанчук про це зараз не перший заявив), у інформпросторі виникає багато дискусій про те, що, мовляв, через закон про опозицію нинішня влада хоче убезпечити себе в майбутньому. І не припиняються розмови про ймовірний розпуск президентом Зеленським нинішнього скликання парламенту та дочасні парламентські вибори. От тільки тут треба розуміти, що позачергові парламентські вибори, як би не тріщала по швах нинішня монобільшість, будуть украй не вигідні Володимиру Зеленському. Заново провести монобільшість до парламенту навряд чи вдасться, тому треба буде домовлятися з іншими політсилами щодо формування коаліції і, відповідно, ділитися місцями в уряді. Небезпеки втрат після ймовірних дочасних виборів до ВРУ є набагато більшими для нинішнього президента, аніж його потенційні здобутки для особистого рейтингу. Тому навряд чи правильно зводити ймовірні сценарії із ухваленням закону про опозицію лише до того, що так нинішня влада хоче подбати про себе в майбутньому і вже думає про той час, коли може стати опозицією. З великою ймовірністю більшість представників нинішньої парламентської фракції «Слуга народу» не стануть довгожителями українського політичного Олімпу. 
Потрібно розуміти, що в Україні ніколи не було окремого закону, який визначав би правовий статус парламентської опозиції. Але в 2008 – 2010 роках у регламенті ВРУ був розділ «Парламентська опозиція». «У ньому було прописано порядок утворення та припинення діяльності опозиції, а також її права. Опозиційною вважали фракцію, котра налічувала більш ніж половину нардепів, які не ввійшли до коаліції, і публічно заявила про свою опозиційність. Також була передбачена можливість створення опозиційного об’єднання. Його мали право утворити фракції, сумарний чисельний склад яких так само становив понад половину некоаліційних депутатів. Отже, парламентською опозицією могла бути лиш одна фракція або одне об’єднання фракцій. Для організації своєї роботи опозиція повинна була затвердити окреме положення. Парламентська опозиція припиняла діяльність у разі оголошення відповідної заяви на засіданні ВРУ. Регламент надавав опозиції право вимагати скликання позачергової сесії парламенту або проведення додаткового пленарного засідання, якщо таку вимогу підтримали щонайменше 150 нардепів. Також опозиційна фракція чи об’єднання мали право на внесення без голосування питань до порядку денного сесії та пленарного тижня. А в дні пленарних засідань щотижня відводили час для розгляду питань, запропонованих парламентською опозицією. Опозиції гарантували право виступу її представника під час розгляду Верховною Радою питань про засади внутрішньої та зовнішньої політики України, програму діяльності та відповідальність уряду, стан виконання держбюджету тощо», – нагадав парламентський аналітик Руху ЧЕСНО Дмитро Черетун у матеріалі для інтернет-видання «Лівий берег» наприкінці лютого цього року. Як також про те, що опозиції надавали першочергове право вибору голів низки «важливих» парламентських комітетів, а ще передбачалося створення «опозиційного уряду», що мав право моніторити діяльність Кабміну та інших органів виконавчої влади, контролювати розробку та виконання держбюджету, готувати альтернативні пропозиції щодо програми діяльності й актів Кабміну.  
Та після приходу до влади у 2010-ому Віктора Януковича Конституційний суд в незаконний спосіб повернув Конституцію 1996 року із ширшими повноваженнями президента. А після цього й парламент вніс зміни до свого регламенту, щоби привести його у відповідність до «нової старої» редакції Основного Закону. Із регламенту ВРУ зник розділ «Парламентська опозиція». Зрештою, так само з регламенту ВРУ були вилучені норми про формування та припинення існування коаліції (зазначимо, що в 2019-ому президентові Зеленському вдалося скористатися цим для розпуску ВРУ VIII скликання). Але поняття «коаліція парламентських фракцій» закріплене в Конституції, а щодо парламентської опозиції, то її правовий статус ніяк не врегульований. 
Експерти вже довго сперечаються про те, чи потрібен окремий закон для забезпечення прав парламентської опозиції, чи варто все ж таки повернутися до прописування відповідних норм у регламенті ВРУ. 

Хто може мати вигоду

«Слуги народу» заявляють про можливість ухвалення окремого закону. Але в будь-якому випадку найважливішим стане те, як буде прописаний порядок утворення опозиції та, звичайно, самі права опозиції. Звертаємо увагу на важливість питання порядку утворення опозиції, адже варто розуміти, що про утворення опозиції у ВРУ так само треба буде офіційно оголошувати, як і про утворення коаліції. І не обов’язково, щоб усі фракції, які не ввійдуть до коаліції, стали, так би мовити, офіційною опозицією, навіть якщо захочуть цього. Звернімо увагу на те, що після Революції Гідності колишні «регіонали» неодноразово реєстрували в парламенті законопроєкти про опозицію. І в попередньому скликанні ВРУ, і в цьому. Для прикладу, із самого початку роботи ВРУ IX скликання в парламенті «лежить» законопроєкт №1211 від «Опозиційної платформи – за життя». В цьому документі запропоновано, щоби право на утворення парламентської опозиції належало найбільшій за чисельністю фракції, яка не ввійшла до коаліції. Як і те, що інші фракції чи позафракційні нардепи, котрі не ввійдуть у коаліцію, але й не заявлять про входження до опозиції, не визнаватимуться учасниками опозиційної діяльності. 
Отже, потрібно зрозуміти, що при застосуванні такого принципу в нинішньому скликанні ВРУ права опозиції може здобути саме «Опозиційна платформа – за життя». Тобто саме проросійська сила може мати основну вигоду від ухвалення закону про опозицію. Ухвалення такого закону ще має привести до перерозподілу керівних посад у парламентських комітетах. Але з урахуванням інтересів лише «офіційних» коаліції та опозиції. 
Звичайно, це лиш один з імовірних сценаріїв розвитку подій. І в анонсованому «слугами народу» на осінь законопроєкті можна передбачити, що права опозиції отримає не найбільша фракція, що не ввійшла до коаліції, а найбільше об’єднання фракцій. І ще, можливо, набуття чинності відповідним законом варто відтермінувати до наступного скликання ВРУ. Питань уже зараз дуже багато, а відповіді на них ми отримаємо тоді, коли побачимо, який саме законопроєкт спробують проштовхнути «слуги народу». Чи буде це спробою врегулювати правовий статус опозиції, чи лише грою на користь Медведчука і Ко?
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6870 / 4.16MB / SQL:{query_count}