Україна – Росія: дизель-шоу

Київ майже через три місяці “дав здачі” Москві

Найбільший в Україні імпортер дизельного пального (ДП) Wexler Group (найбільший постачальник світлих нафтопродуктів, група об’єднує 10 підприємств, розташованих як на території України, так і за її межами. – “Львівська Пошта”) із серпня призупиняє постачання продукту з Російської Федерації (РФ) через запроваджені Кабінетом Міністрів України (КМУ) спецмита, оскільки це стане економічно невигідно, повідомляє компанія. Нагадаємо, що 17 липня КМУ видав постанову №624 “Питання введення спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України”. Згідно з документом, спецмито на ДП, що постачається трубопровідним транспортом, становитиме 3,75% із 1 серпня і 4% із 1 жовтня. Спецмито на постачання зрідженого LPG-газу (автомобільне пальне, або автогаз) становитиме 1,75% із 1 серпня та 3% із 1 жовтня.

Спецмита проти санкцій

“Відповідне мито зніме маржу трейдера-імпортера, що перевищує ринкову, яка виникла через логістику та інші чинники. Якщо типова ринкова маржа у великому опті становить 10-12 USD за тонну, то на постачання трубопровідним транспортом така маржа становила 35-40 USD за тонну. Таким чином, маржа трейдера буде приведена до звичайних ринкових рівнів, і відповідне рішення жодним чином не вплине на роздрібні ціни на АЗС. Всі трейдери будуть у рівних умовах”, – написав на своїй сторінці у фейсбуці представник президента в КМУ Андрій Герус.
Проте насправді поява цієї доволі неоднозначної постанови КМУ має принаймні два підґрунтя. Найочевидніший: Київ вирішив “дати здачі” Москві. Нагадаємо, що за три дні до проведення другого туру президентських виборів в Україні РФ оголосила про розширення санкцій проти Києва. Обмеження на імпорт до РФ були запроваджені щодо української продукції машинобудування, легкої промисловості та металообробки, обсяги яких, зі слів прем’єр-міністра РФ Дмитра Медведєва, торік становили майже 250 млн USD. Проте значно цікавіше виглядала інша частина санкційного списку, в якій перелічені вже російські товари, продаж яких Україні з 1 червня 2019-го дозволяється лише на підставі спеціального дозволу міністерства економічного розвитку РФ. У переліку: сира нафта, вугілля, бензин, дизельне пальне (ДП), бітум (використовується для спорудження дорожнього полотна) та LPG.

Медведчук на “трубі”

Але чому на хід у відповідь знадобилося майже три місяці? “Неофіційно у Кабміні кажуть, що рішення повинно вдарити по прибутковості компаній, які преса пов’язує з оточенням Віктора Медведчука”, – стверджує Економічна правда. Близько третини обсягу ДП надходить до України через єдиний наявний нафтогін “Самара – Новоград-Волинський – Закарпаття – Угорщина”. Об’єкти, які забезпечують роботу трубопроводу, розташовані на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областей, загальна протяжність територією України становить 780 км. Трубу проклали в середині XX століття і 1988-го передали у власність Української РСР. Однак після розпаду СРСР власником трубопроводу стала РФ в особі держкомпанії “Транснефть”.
Україні довелося десять років відстоювати право на свою власність в судах. Однак 21 квітня 2015 року Господарський суд Рівненської області скасував усі попередні рішення і вивів трубопровід із державної власності, передавши його в управління фірмі “ПрикарпатЗахідтранс” (дочірнє підприємство російської компанії “Транснефтепродукт”, яка перебуває в складі тієї ж “Транснефти”). “ПрикарпатЗахідтранс”, своєю чергою, продав маловідомій швейцарській фірмі International Trading Partners AG, яка ніколи не займалася нафтовим бізнесом і перебуває під контролем Анатолія Шефера (громадянина Німеччини, котрий, за даними “Наших грошей”, входить у оточення Медведчука). А на початку квітня 2019-го Шефер несподівано продав трубопровід “Нафтобітумному заводу” з Білорусі.
Тодішній нардеп Сергій Лещенко пояснював, що план полягав у тому, щоб новій “зеленій” владі було складно “відмотати” всю цю історію назад, і в “труби” з’явився “добросовісний набувач” із сусідньої країни-союзника. “Будь-які спроби нової влади навести лад будуть нариватися на те, що, мовляв, недобре сваритися з Лукашенком, який підставив плече допомоги під час війни”, – написав він на своїй сторінці у фейсбуці.

Від мінуса до плюса

Попри ймовірну політичну складову, саме економічні наслідки виглядають двозначно. “Жодних економічних розрахунків під цим рішенням уряду нема. Чи врахував хтось економічний ефект від російських санкцій і відповіді на них України? Цим не займалося ні Міненерго, ні Мінекономіки. Хто отримає від цього преференції і чи отримає взагалі, сказати важко. Від цього рішення програють споживачі. Різниця буде закладена в роздрібну ціну. Ніхто з російських постачальників не постраждає”, – пояснив Економічній правді експерт Геннадій Рябцев.
Натомість директор “Консалтингової групи А-95” Сергій Куюн налаштований більш оптимістично. “У грошах чотиривідсоткове мито – це близько 25 USD на тонні або 60 копійок на літрі. Таке підвищення ціни роздрібні мережі здатні “проковтнути” непомітно. Частину мита може взяти на себе постачальник, щоб зберегти обсяги поставок”, – заявив він Економічній правді. Аналітик вважає, що найбільший ризик – зупинка РФ усіх поставок. “Тут питання принципу. Партія війни в російській верхівці, зокрема ФСБ, давно виступає за припинення поставок енергоносіїв в Україну, але поки що сильніша поміркована позиція. Мета – мати важіль впливу на Україну”, – додав Сергій Куюн.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4441 / 4.4MB / SQL:{query_count}