Еліта суспільства!

Нині, 6 грудня, в Україні святкують День Збройних сил. За даними соціологів, суспільство найбільше довіряє армії. “Львівська Пошта” запитала військових та волонтерів, що допомогло нам зміцнити армію

На кінець 2018-го можемо з впевненістю сказати: Україна має боєздатну армію!
Та все ж першими, хто став надійним тилом для бійців з початку війни, були волонтери і небайдужі благодійники. Саме вони у 2014-2015-их рр.. забезпечували військових усім необхідним – від дрібничок до транспорту. Та й зараз на п’ятий рік війни волонтери продовжують підтримувати бійців на передовій, за що військові їм щиро вдячні!
Сьогодні ж, 6 грудня, Україна відзначає День Збройних сил. Цей день не є офіційним вихідним, але для військових він особливий.
Роки незалежності  для ЗСУ були дуже різними і точно непростими. Зокрема, роки війни змусили українську армію осучаснитись. Нині ж, кажуть військові експерти, що є непогані початки змін, але це тільки початки. І щоб до кінця довести почате в реформуванні армії, важливо закінчити збройний конфлікт на сході України.
Про певні успіхи свідчить і рейтинг Global Firepower – 2018, у якому ЗСУ опинилися на 10-ому місці серед найсильніших армій Європи. А у світі – на 29 місці. У світовому рейтингу українська армія займає позицію між Грецією (28 місце) і Чехією (30 місце). Очолюють рейтинг США, Росія і Китай. Та, що важливо, самі ж українці останніми роками зберігають найбільшу довіру до своєї армії серед усіх державних і суспільних інституцій – це понад 40% довіри. Зокрема, це підтверджує останнє дослідження, яке провів Центр “Соціальний моніторинг” та Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка на замовлення USAID.
Цю кількість прихильників треба примножувати, інакше постане питання: як довго існуватиме держава без сильної армії, кажуть співрозмовники. Тож чи відчувають довіру суспільства військові і що кажуть волонтери про нову українську армію, далі у матеріалі.

фото: slovoidilo.ua

300 тисяч осіб мають бойовий досвід

В один голос усі співрозмовники “Львівської Пошти” зазначають, що виклик російського агресора посприяв зміцненню Збройних сил України. Збільшились кількість та якість озброєння, військової техніки, покращилися грошове забезпечення і соціальні стандарти військовослужбовців, проводяться інтенсивні навчання військових із залученням досвіду іноземних колег. Значно покращилось й речове забезпечення військових, зокрема засобами індивідуального захисту (бронежилетами, касками), суттєво змінили систему харчування у лавах армії.
Та якщо трохи відмотати час назад, то можна пригадати, як саме ж суспільство вперто не розуміло, для чого нам армія і навіть сприяло практичному розвалу цієї інституції, пригадує Ростислав Пашук, майор в запасі, військовий експерт. Він нагадує, що армія насамперед потрібна, аби захищати державу від зовнішнього ворога. Але захист Батьківщини – обов’язок кожного громадянина!
“Фактично так і є – війна зробила нас сильними! Нас загартував бойовий досвід. Виходить, що у нас майже 300 тисяч особового складу брало участь в бойових діях і мають реальний бойовий досвід. До цього ті, хто залишався на службі в ЗСУ, наприклад, в 2013 році – це були вже одиниці, залишки. Пригадую стан збройних сил ще перед початком 2000 років, і це не до порівняння! Я б сказав, що тоді вони були ще сильнішими, ніж зараз. Після розпаду Радянського Союзу Україна була в 2-ому ешелоні, і ми отримали найновіші взірці техніки. Потім десятиліттями у наших збройних силах було послаблення. І воно тривало із згоди суспільства. Бо коли йшлося про скорочення військових частин, то всі схвально реагували на подібні рішення і раділи. Мовляв, менше податків піде на цих дармоїдів. А майно роздерибанювали та продавали. Тільки в 2014 році зрозуміли і суспільство, і влада, що така інституція як армія дуже потрібна”, – каже Ростислав Пашук.
З його слів, важливо процес початих змін щодо української армії не зупиняти. Хоча конфлікт на сході гальмує подальші реформи в оборонній сфері. Бо, каже, важко одночасно воювати і впроваджувати зміни. І додає, що варто пам’ятати, ЗСУ – консервативна структура, як і всі армії світу, тому зміни не такі швидкі, як хотілось.
“Попри багато позитивних змін залишаються й проблемні питання. Нам треба міняти систему управління військами. Ще до початку війни у нас почали переходити на бригадну систему. В Росії залишилась дивізійна система як у радянський час. В нас неправильно сприймали перехід на бригадну систему. Такий варіант розглядали як можливість максимально скоротити штат збройних сил. Але бригадою легше керувати, вона менша і мобільніша. Участь у військовому конфлікті засвідчує, що бригади ефективніші, ніж дивізії! Також варто скорочувати Міністерство оборони, яке не керує військами. Військами керує Генеральний штаб. Міністерство має займатись політикою та, зокрема, питаннями фінансування. Я за те, як в країнах НАТО, щоб в Міністерстві оборони не було жодного військового. Окрім того, маю надію, що зміниться надалі відношення до солдата. Це теж збереглось ще з минулого. Солдат не повинен прибирати територію, він має вчитись воювати або відпочивати. В нас на службі давно уже не ті солдати-строковики, яких затягували силою”, – веде далі Ростислав Пашук.
Співрозмовник резюмував, що в усі часи нам варто пам’ятати: хочеш миру – готуйся до війни!

Сильна армія – заслуга волонтерів та патріотів

Тож завдяки чому чи кому українська армія зміцніла? “Вона зміцніла завдяки українському народові! Тобто завдячуємо тим громадянам, які свідомо стали на захист держави, коли була така необхідність. Завдячуємо волонтерам, які оперативно реагували на різні потреби військовослужбовців, військових частин. Завдячуємо усім небайдужим, які долучалися до підтримки війська. Дякуємо і діткам, які писали листи солдатам. Завдяки цьому наша армія сильна”, – зазначає нашому виданню Олександр Тіщенко, військовий комісар Львівської області.
В той час, коли ще триває війна, військові зізнаються, що бракує й людей у їхні структури. Тим паче зараз, коли в країні оголошено воєнний стан, в будь-який час можуть оголосити чергову мобілізацію. То хто ж сьогодні продовжує у п’ятий рік війни служити в армії та захищати Україну? 
“Так, потреба в людях є завжди. Але зазначу, що хлопці саме з Львівщини охоче поповнюють лави Збройних Сил України. Зокрема, щоквартально з нашої області на військову службу за контрактом зголошується від 400 до 450 чоловіків та жінок. Також ми постійно виконуємо план по призову на строкову службу. Тому сьогодні до війська йдуть лише свідомі і законослухняні люди, які переживають за Україну. Це люди різного віку, професій та соціального статусу”, – пояснює військовий комісар Львівської області.

Є довіра суспільства до військових

ЗСУ, волонтери, а також церква – це ті інститутуції, до яких люди зараз відчувають причетність та співучасть, тому й зберігається в останні роки найбільший відсоток довіри українців до них за соціологічними опитуваннями. На запитання, чи відчувають військові цю довіру, співрозмовники нашого видання ствердно кажуть, що так.
“Можу впевнено відповісти, що військовослужбовці сьогодні відчувають не лише довіру, а й підтримку нашого суспільства. Ми усі пам’ятаємо, як у 2014 році вся Україна об’єдналася, аби максимально в короткі терміни посилити армію. Приємно спостерігати, як військові стають елітою суспільства. Багато громадян, які були призвані за мобілізацією та відслуживши встановлені терміни були демобілізовані, сьогодні займають високі посади, очолюють сільські, міські ради. Це є показником, що військовим довіряють та впевнені у них”, – веде далі Олександр Тіщенко.
Про довіру зі сторони українського суспільства говорить й Володимир Юсипович, капітан 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, який ще у 16-річному віці вступив у вищий військовий навчальний заклад та недавно пройшов війну. “До війни люди не задумувались про те, що існує така структура як армія, не бачили її прямого призначення – оборони держави. Військових вважали лише споживачами коштів платників податків. Цивільне населення ставилось до війська як до небоєздатної структури. Тепер військовослужбовці – це воїни, які захищають Україну. В очах українців при зустрічі з військовим бачимо не жалість, а гордість! Зараз люди спостерігають за реальною діяльністю війська, тому кардинально змінюють своє ставлення до нас. І це тішить”, – зазначає у розмові з “Львівською Поштою” Володимир Юсипович.
Військовий Олег Міщенко, майор 80-ї окремої десантно-штурмової бригади вважає, що найбільша ейфорія, захоплення бійцями була на початках війни. Тепер військові спостерігають втому зі сторони суспільства: “Думаю, ставлення цивільних українців до військовослужбовців було найкращим у 2014 – 2015 роках, тобто на початку війни на сході України. Тоді при будь-якій зустрічі дуже відчувалась повага пересічних людей, які одразу ж хотіли з нами розмовляти або просто привітатись. Зараз же люди більше втомились від війни, сконцентрували увагу на інших своїх справах і стали дещо байдужими”.
Він додає, що попри усі позитивні зміни армії необхідно збільшувати кадровий ресурс.
День Збройних Сил України військові вважають особливим днем, святом. Адже, кажуть, це день народження української армії. Та зізнаються, що цього року обійдуться без святкувань, бо через оголошений воєнний стан перебувають в повній бойовій готовності та залишаються на службі.

“Львівська Пошта” вітає захисників України з Днем Збройних сил. Віримо, що  Україна переможе! Здоров’я та оптимізму вам, бійці! Слава Україні! Героям слава!

У День Збройних сил України у Львові проведуть низку заходів.
О 12.00 львів’ян запрошують приєднатися до спільної молитви за військових у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.
13.45 – відбудеться заупокійне богослужіння на Личаківському цвинтарі (поле почесних поховань №76).
О 15.00 на площі перед Гарнізонним храмом святих апостолів Петра і Павла виступить військовий оркестр Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного.
16.00 – у Палаці культури залізничників “Рокс” (вул. Федьковича, 54/56) з нагоди Дня Збройних сил України відбудеться зустріч голови Львівської ОДА Олега Синютки з учасниками бойових дій, які брали участь в АТО (ООС). У межах зустрічі відбудеться презентація альбому гурту “Кулі”, інформує прес-служба Львівської ОДА.

Ірина Яремко, волонтер, співкоординатор Центру забезпечення військових “Народної Самооборони Львівщини”:
– Не довіряють нашим військовим, напевно, ті, хто ніколи не спілкувався з ними, зокрема з теперішніми Героями. Бо у мене, як у волонтера, до них 99% довіри. Чому не сто відсотків? Є, на жаль, ще високопосадовці, які так чи інакше мають відношення до армії та ухвалюють подекуди безглузді рішення. Вони й складають, певно, той один відсоток, тому ці люди ніяк не викликають довіри у мене. Гірка правда, але війна зробила нас сильними. Тому що у мирний час ми не розуміли, для чого нам військо. Велись лише розмови про становлення професійної армії, контрактної служби. Але коли почалась російсько-українська війна, то як через сито просіялись наші громадяни, одразу стало зрозуміло, хто є хто: почали купувати довідки із фальшивими історіями хвороб, переховуватись, виїжджати за кордон. І лише відважні мужчини віком від 18 і до 60 років пішли на фронт. Тоді, зокрема, добровольці йшли без будь-якого забезпечення і фінансової підтримки від держави, бо була лише одна мета – боронити країну. Багато що змінилось, але, безумовно, не все так гладко. Можливо, варто подумати про достойну платню військовим на передовій. Адже це небезпечна професія. З наступного року ці цифри мали б значно помінятись. Отже, за п’ять років війни в Україні викристалізувалася справжня, мужня українська армія. Зі слів хлопців, з яким спілкуюсь, вони теж відчувають зміни. Кажуть, що робочу техніку ремонтують, отримують нові види озброєння, можливо, не в такій кількості, як хотілося б, але воно є. Попри те залишається й бюрократія в армії! Часом дивуємось, коли хлопці просять на фронт папір формату А4. Були навіть жарти, що ми перетворюємось на “паперову” армію. Та здебільшого навіть якісь неприємності хлопці переводять на жарти. Тішусь, що теперішні командири відносяться до своїх хлопців, як до побратимів. Важливо, що зараз воюють не лише хлопці, а й жінки. Знаєте, пригадую випадок, коли у матері загинув син у нинішній війні, вона взяла зброю в руки і пішла боронити свою землю. Щастя жити з такими людьми в один час! А 6 грудня для мене день шани, поваги та пам’яті за тими, кого вже немає з нами. В цей день хочеться зідзвонитись із хлопцями, з якими так чи інакше контактуємо. Ми просто зобов’язані пам’ятати про цей день і навчати наших дітей повазі до війська, яке народилось на полі бою. Додам, що у переддень Дня Збройних сил України українці відзначили й День волонтера. Але хочеться сказати, що нехай би вже не було потреби у волонтерах. Нехай набирала б більших обертів наша держава. А ми хіба що писали sms зі словами подяки чи вітання, і при кожній нагоді щиро обіймали наших захисників.
Ксенія Клим, волонтер, журналіст:
– Теперішній стан армії важко порівняти з тим, яким він був у 2014-ому. Тоді, на початку війни, волонтери допомагали війську у всьому: від одягу, взуття, харчів до артилерійських планшетів. Зараз потреби змінились, адже раніше військові потребували саме матеріального забезпечення, а сьогодні солдатам потрібна моральна підтримка. Наші хлопці й дівчата за роки війни та навчань стали професіоналами. Кажу як матір майбутнього офіцера, що молодь зараз свідомо обирає своїм фахом захист Батьківщини, підписуючи контракт зі Збройними силами. Цей факт показує, що українська армія змінилась якісно і помітно. Опорою війська у 2014-ому стало правдолюбство й свободолюбство українців, адже якби не ці риси народу, ніхто б не повстав проти агресора на початку війни, армія б не змогла себе проявити. Початок війни в Україні став переломним моментом для кожного військовослужбовця і нагадав або дав зрозуміти, що армія – це не звичайна робота з певним графіком, а боротьба за мир і благополуччя цілої країни, зокрема за свої сім’ї та рідну землю. Українці почали масово довіряти військовим, адже вони бачать реальні приклади героїзму на власні очі. Сучасні Герої України – це не радянські “Павліки Морозови”, на міфах про яких виховували наше покоління, це воїни, які обороняли Луганський аеропорт, які тримали до останнього Савур-Могилу… Наші Герої та їхні подвиги – це переконливий приклад того, що з нами, українцями, правда і з нами Бог.
Андрій Салюк, волонтер, співкоординатор ініціативи “Львівський Лицар”:
– Довіра народу до армії має бути безумовною. В іншому випадку буде суттєва державна криза, якщо армія і народ повстануть по дві сторони. В нашій історії навіть нещодавно вже були такі чіткі меседжі, коли армію і народ намагались протиставити. Пригадуємо Революцію Гідності, коли мовилось, якщо буде якесь більше кровопролиття на Майдані, то деякі патріотично налаштовані офіцери заявляли, що не виступатимуть проти свого народу. Або як це було під час Помаранчевої революції. Це знакові приклади, коли народ може сподіватись на підтримку свого війська, бо то означає, що суспільство здорове і має перспективу зберегтись на майбутнє. В іншому випаду виникає питання: як довго така країна існуватиме... Та коли говоримо про армію, то маємо на увазі інституцію. Моє ставлення до армії лише позитивне. І так було завжди. Вважаю, що ми повинні робити все, аби наше військо зміцнювати. На мою думку, теперішній показник довіри 40% до української армії занизький. Та варто розуміти, що коли говоримо про підтримку чи не підтримку армії, то багато хто асоціює це питання з конкретними персоналіями, наприклад, міністром оборони чи Генеральним штабом. У мене немає як такої довіри до міністра чи багатьох інших генералів, але це не впливає на моє ставлення до армії загалом. Вищий командний склад української армії – це люди із застарілим мисленням, які ще по-радянськи дивляться на свої обов’язки. Попри те є величезний бойовий потенціал молодих офіцерів, які б мали витіснити їх з усіх щаблів українського війська. Тоді й матимемо справді військо, яке активно почало розвиватися з 2014 року. Та починаючи з 2016 року до армії повернулися старі пенсіонери-офіцери, які почали впроваджувати незрозумілі вимоги для бойових солдатів, сержантів, офіцерів, як от вирівнювання наметів на полігоні по шнурочку. Потрібно зрозуміти, що у світі вояки – це не раби і не безоплатна робоча сила, яку відправляли на будівництво генеральських дач, як це було в радянській армії. Вояк – це високоосвічений професіонал! І коли це зрозуміють генерали, тоді й говоритимемо про найкращу армію в Європі. А поки буде радянська система управління, ухвалення рішень, доти будемо відставати. Але до армії як інституції ми зобов’язані мати довіру і повагу. Адже хто не хоче годувати свою армію, той годує чужу! Це треба пам’ятати. І належним чином забезпечувати і поважати тих, хто воює, хто керує вояками і глибоко усвідомити наш обов’язок перед усіма справжніми ветеранами. Завдяки кому сильна наша армія сьогодні? Думаю, завдяки Січовим стрільцям, воїнам УПА. Тому що в 2014 році добровольцями на фронт пішли люди, які чітко розуміли, що таке Батьківщина. Вони мали відповідне виховання і йшли за покликом серця, а не за мобілізаційною карточкою, яку надсилали з військкомату. Якщо є виховання, освіта і розуміння, що ж таке Батьківщина, завжди матимемо вмотивованих патріотичних вояків в армії, отже, будемо непереможними. Тепер вже маємо і живих, і, на жаль, загиблих сучасних Героїв, на яких можна рівнятись. Їхні героїчні вчинки мали б зараз широко популяризувати в Україні та виховувати на цих історіях наступне покоління. Нам треба поіменно знати цих людей.
Володимир Скоростецький, військовий журналіст:
– Армію змінили й змінюють люди. Головним ресурсом реформ в сучасному українському війську є небайдужі українці! Решта вдосконалень, що відбулися впродовж кількох останніх років у війську – це результат тривалих навчань. Зараз в армії немає такого питання, яке б залишили без уваги. Усе стало іншим: грошове забезпечення війська зросло, кількісний показник армії збільшився, екіпірування та озброєння випробовується та оновлюється, соціальний пакет військовослужбовців покращився, змінилось і ставлення українців до військового. За роки війни люди зрозуміли важливість і необхідність армії як соціального інституту. Продуктивність діяльності війська може бачити кожен, тому й рівень довіри українців до армії зріс. Зрештою, через бойові дії на сході кожен з нас може побачити і зрозуміти, для чого існує військо, чим воно займається, як воно розвивається і куди рухається. Наша армія зараз є однією із найбільш прозорих структур в Україні.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9298 / 4.59MB / SQL:{query_count}