Активність вбиває?

Поки громадськість чекає на ім’я замовника вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк, Генпрокурор Юрій Луценко переключає увагу на свою можливу відставку

Тільки за останній рік в Україні відбулось понад чотири десятки нападів на громадських активістів. Найбільший резонанс у суспільстві викликав напад на волонтерку, радницю міського голови Херсона, в.о. керівника справами виконавчого комітету тамтешньої міськради Катерину Гандзюк. Наприкінці липня тоді ще невідомий нападник вилив на Ганздюк літр кислоти. 33-річна активістка перенесла більше десяти операцій, але 4 листопада стало відомо, що вона померла в одній із київських лікарень.
Ще за життя Катерини Гандзюк і вона, і низка інших громадських діячів та політиків наполягали на тому, що між різними нападами на активістів є зв’язок, вказували на бездіяльність правоохоронних органів і можливу причетність до нападів представників влади. Виконавців та організатора вбивства Катерини Гандзюк ми вже начебто знаємо (див. – “До теми”), хоча остаточну крапку в цій справі поставить суд. Але зараз, на жаль, дуже багато сумнівів щодо того, чи дізнаємось ім’я, чи дочекаємось покарання замовника (або замовників) нападу на Гандзюк, та чи будуть розкриті напади на інших активістів. Натомість після смерті Катерини Гандзюк українське суспільство спостерігає за сварками політиків та їхніми блюзнірськими спробами самопіару.

Шоу Юрія Віталійовича

У вівторок, 6 листопада, парламентарі запросили до себе керівників правоохоронних органів: Генпрокурора Юрія Луценка, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, голову Нацполіції Сергія Князєва, голову СБУ Василя Грицака. Всі вони до Ради прийшли, але одразу зазначимо, що Арсен Аваков на парламентську трибуну так і не вийшов. А після виступу Юрія Луценка нардепи вже не дуже й слухали Сергія Князєва та Василя Грицака.
“Учора в ході піару на крові, який розгорнула частина тих, хто хоче всіляко спаплюжити владу, а не допомогти слідству, одна з версій слідства витекла в засоби масової інформації”, – так 6 листопада з трибуни ВРУ Генпрокурор Юрій Луценко звинувачував громадських активістів, журналістів та частину нардепів. За словами Генпрокурора, слідство розглядає 12 ймовірних замовників вбивства Катерини Гандзюк, а витік інформації щодо одного з них шкодить розслідуванню.
Після цього він заявив, що не тримається за посаду, і що подасть заяву про своє звільнення Президенту, а також попросив парламентарів якнайшвидше її розглянути. Генпрокурор в цей день критикував нардепа-“єврооптиміста” із фракції БПП Мустафу Найєма, посварився практично зі всією фракцією “Самопомочі”, облаявши їхнього представника Єгора Соболєва.
Що розізлило Юрія Віталійовича? З його заяви випливає, що напередодні Telegram-канал The Newsroom, який ведуть журналісти Тетяна Ніколаєнко та Людмила Денисова, поширив інформацію про те, що гроші за напад на Гандзюк виконавцям передавав Ігор Павловський, помічник народного депутата від БПП Миколи Паламарчука. Цю інформацію громадські активісти поширили і у Facebook на сторінці спільноти “Хто замовив Катю Гандзюк?”. Активісти назвали нардепа Паламарчука “смотрящим по темах МВС” у Херсонській області. У Катерини Гандзюк були конфлікти із тамтешніми правоохоронцями. Зрештою, проти неї були налаштовані і представники проросійських політичних та громадських сил на Херсонщині. Також у Гандзюк був конфлікт із головою Херсонської облради, представником “Батьківщини” Владиславом Мангером. Цікаво, свого часу згаданий Ігор Павловський був неофіційним помічником екс-“регіонала” Олексія Журавка, а Владислав Мангер – офіційним. І зараз низка експертів висловлюють різні думки щодо того, представники якої політсили можуть стояти за вбивством Катерини Гандзюк. Одні заполітизовані коментатори звинувачують у заполітизованості інших коментаторів. А за всіма цими сварками – життя людини.
Щодо парламентаря Миколи Паламарчука із БПП, то він спростовує інформацію про те, що є “смотрящим” за правоохоронцями на Херсонщині, як і свою причетність до вбивства Катерини Гандзюк. А помічника Павловського вже звільнив, мовляв, якщо треба, то нехай сам захищається у суді.
Але, мабуть, не варто сприймати заяву Луценка про відставку як спонтанну. Адже різні ЗМІ та деякі нардепи стверджують, що Луценко ще 5 листопада (тобто за день до виступу у ВРУ) “погрожував” своєю відставкою, коли парламентарі домовлялись про створення тимчасової слідчої комісії (ТСК) по справі Гандзюк та по справам нападів на інших активістів. За повідомленнями “Лівого берега”, Луценко виступав проти створення такої ТСК, бо це “безглуздо і ставитиме палки в колеса слідству”.
Але від створення ТСК вже не було куди діватись (про комісію поговоримо трохи пізніше), а те, що 6 листопада в стінах парламенту відбувалось із начебто “відставкою” Генпрокурора для Луценка можливо і стало піар-ходом, але загалом виглядає як цинічне політичне шоу. Зазначимо, що призначає та звільняє Генпрокурора Президент за погодженням парламенту. Але перший віце-спікер Ірина Геращенко одразу заявила, що провладна коаліція його відставки не прийме. І спікер Андрій Парубій поставив на рейтингове голосування “заяву Генпрокурора”. Водночас жодного подання від Президента не було, тобто жодних юридичних підстав для будь-якого голосування не існувало. В ході цього політичного спектаклю тільки 38 нардепів (здебільшого представники фракцій “Самопоміч” та “Батьківщина”) проголосували за начебто “відставку” Юрія Луценка з посади Генпрокурора. Ось так Юрій Віталійович продемонстрував, що зараз в парламенті немає голосів за його відставку. Але 7 листопада прес-секретар Генпрокурора Лариса Сарган, як повідомляє “Українська правда”, заявила про те, що Юрій Віталійович таки подав заяву про свою відставку Президенту Петру Порошенка. Ця історія продовжується, але реакція глави держави на момент здачі номера нашої газети у друк ще не була відома, оскільки 7-8 листопада Петро Порошенко перебуває з робочим візитом у Фінляндії.
Зазначимо, що сам Луценко не так давно в інтерв’ю різним українським ЗМІ заявляв, що повернеться у політику тільки навесні 2019-го, вже після президентських виборів в Україні і за будь-якого їхнього результату. 6 листопада цього року він в чергове довів, що з політики нікуди так і не йшов. До речі, в інформпросторі акценти вже дещо змістились із головної теми щодо необхідності розслідування нападів на активістів на те, як і з ким Юрій Луценко братиме участь в парламентських виборах восени наступного року.

Що може зробити депутатська комісія?

А парламентська ТСК  щодо розслідування нападів на активістів 6 листопада таки була створена. До неї увійшли 18 нардепів. Головою ТСК став позафракційний нардеп Борислав Береза, його заступником – нардеп із БПП Сергій Алєксєєв. До ТСК увійшов, зокрема, і нардеп-“єврооптиміст” із фракції БПП Мустафа Найєм, проти якого виступила ця фракція БПП. Також членом комісії став і нардеп від “Народного фронту”, радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, хоча проти нього виступили громадські активісти, близькі Катерини Гандзюк та нардепи-“єврооптимісти”.
“Все, що говорив і писав Антон Геращенко про справу Каті викликало у неї крайнє обурення. В першу чергу, сам факт того, що він отримував інформацію від слідства, яку зобов’язані були повідомляти потерпілій до оприлюднення будь-кому… Я особисто зроблю все, щоб ТСК у такому складі не отримувала жодної інформації про розслідування… Це пряма воля Каті”, – написала на своїй сторінці у Facebook адвокат вбитої Катерини Гандзюк Євгенія Закревська.
Треба зазначити, що загалом парламентська ТСК не має можливостей якось допомагати в розслідуванні. Усі попередні парламентські ТСК (а їх було понад сотню) так і не досягли якихось важливих результатів у своїй роботі. Закон про ТСК визнаний неконституційним ще у 2009-ому році, з того часу на новий відповідний закон парламентарі різних скликань так і не спромоглися. Чи знають це ініціатори створення нинішньої комісії? Не можуть не знати. То, можливо, це черговий піар від нардепів, які водночас хочуть бути і громадськими активістами, і журналістами, і також, безперечно, думають про парламентські вибори-2019? Зауважимо, що громадські активісти і частина нардепів вимагала відставки Генпрокурора і міністра внутрішніх справ. А коли Луценко заявив про свою відставку, то до прикладу, нардеп-“єврооптиміст” із БПП Сергій Лещенко звинуватив Генпрокурора у тому, що він “тікає із корабля, який тоне”. І ще Лещенко вимагає, щоб Луценко допрацював “до кінця”. Що тут сказати, усім нардепам-активістам потрібно принаймні домовитись, чого вимагати… 
“Не можна стверджувати, що створення ТСК є спекуляцією на смерті чи політичним піаром на крові. Цей інструмент пропонували активісти ще до вбивства Катерини Гандзюк, коли вона була жива… Але чи зможе ТСК створити ефективний публічний контроль над розслідуванням, змушуючи правоохоронців працювати за законом і не саботувати справу? Це відкрите питання. До того ж, додаткова увага до справи Гандзюк завдяки ТСК має свою ціну – суспільна увага відтепер фокусуватиметься не на МВС чи СБУ, а саме на ТСК, від якої будуть очікувати знахідок і відкриттів. Попри те, що ця ТСК не має жодних прав щодо втручання в розслідування. Тобто ТСК робить послугу голові МВС Арсену Авакову та іншим відповідальним високопосадовцям, перебираючи увагу до себе. Як показує досвід інших ТСК, процес роботи ТСК може тривати протягом декількох місяців. Ми почуємо і проміжні звіти, і зрештою комісія підготує висновки рекомендаційного характеру”, – пише у колонці на “Українській правді” політичний експерт Олексій Мінаков.
Поки маємо багато відкритих питань і черговий великий екзамен для правоохоронної системи України. Більшість із попередніх подібних іспитів наші правоохоронці з тріском провалили, тож недовіра до них лише зростає. Зростає і недовіра громадян до  політиків із різних таборів. У такій ситуації подальші політичні ігрища на темі нападів на громадських активістів лише збільшуватимуть напругу в суспільстві.

Правоохоронці у розслідуванні нападу на Катерину Гандзюк діяли, м’яко кажучи, бездарно. Поліція кілька разів перекваліфіковувала справу (починалося все з абсурдного “хуліганства”) і тільки під тиском громадськості зрештою правоохоронці визнали напад на Катерину Гандзюк “замахом на вбивство, вчиненим з особливою жорстокістю”. Вже після її смерті слідчі змінили кваліфікацію на “умисне вбивство, скоєне групою осіб, з корисливих мотивів, з особливою жорстокістю, на замовлення”.
Спочатку правоохоронці затримали, як згодом виявилось, випадкового підозрюваного Миколу Новікова, в якого раніше вже були проблеми із законом, і на якого хотіли “повісити” і напад на Гандзюк. Але в Новікова було алібі і його відпустили. Та в справі таки є затримані: Сергій Торбін, Віктор Горбунов, Володимир Васянович, В’ячеслав Вишневський і Микита Грабчук. Усі п’ятеро підозрюваних виявились добровольцями-ветеранами АТО, навіть отримали державні нагороди. Торбін начебто був організатором нападу, Грабчук – безпосереднім виконавцем. Усі, окрім Торбіна, визнали свою участь у скоєнні злочину і начебто співпрацюють зі слідством. Торбін і Грабчук перебувають у СІЗО, решта підозрюваних – під домашнім арештом. Ті, хто пішов на співпрацю із слідством зазначають, що Сергій Торбін запропонував їм “провчити активістку” за начебто її “русофобські погляди і негативні відгуки про воїнів АТО”. За “провчання” Тобін начебто пообіцяв п’ять тисяч доларів на всіх, однак зрештою кожен отримав по 500 доларів.
Та головне питання: хто замовник цього злочину? І чи взагалі ми коли-небудь дізнаємось ім’я замовника чи вся справа замкнеться на організаторі?
“Завершилось слідство щодо п’яти обвинувачених – це виконавці та організатор злочину. Усі матеріали для об’єктивного розслідування передані, за рішенням ГПУ, до Головного слідчого управління СБУ, яке займається розслідуванням щодо встановлення замовників злочину. Це дасть можливість слідчим СБУ об’єднати провадження і вести досудове розслідування з моменту планування до його фактичного завершення”, – повідомила цього тижня прес-служба Міністерства внутрішніх справ.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7287 / 4.48MB / SQL:{query_count}