Рік невтрачених надій

.

фото: zik.ua
• Водію, наддайте, я на роботу запізнююсь, а ми пов­земо як черепаха!
• Водію, ви хіба до пекла поспішаєте? Пригальмуйте трохи, бо й так душу витрушує!
(Із розмов у маршрутці)

Голова представництва ЄС в Україні Х’юг Мінгареллі на початку грудня заявив, що жодна країна ЄС або навколо ЄС не зробила за останні 4 роки стільки важливих реформ, як Україна. У відносному перерахунку рік 2017 став найбільш успішним із цих реформаторських років. І все це в умовах гібридної війни.

Рік успішної протидії російській агресії

Для початку – невеличка ретроспектива. Коли у травні 2014 року народ України обрав президентом у першому турі Петра Порошенка, причиною такої одностайності було одне – війна. Виборець не бачив іншої кандидатури на посаду не так президента, як головнокомандувача. Нині, під кінець 2017-го, маємо військо, яке за боєздатністю займає 7-ме місце у  Європі та 21-те у світі. Плани Кремля зі створення одіозної Новоросії поховані остаточно. Створено кількасот тисячний мобілізаційний резерв із досвідом бойових дій, чимало сучасних зразків зброї та військової техніки. Звісно, самим проти країни-агресора нам довелося б сутужно. Тому чи не більш важливим є створення міжнародного фронту протидії агресору. Завдяки зусиллям української дипломатії  світ прямим текстом називає Росію агресором і окупантом. Про це свідчить зокрема і останнє голосування в Генасамблеї  ООН щодо Криму, де, перш за все, визнається наявність збройного конфлікту між Україною та Росією та факт окупації Криму. Міфи російської пропаганди щодо “не винна я, Крим сам прийшов” остаточно поховано на найвищому міжнародному рівні, як поховані і спроби агресора розміняти Крим на Донбас. Тепер скасувати міжнародні санкції до Росії буде ще важче.

Рік отримання Україною “безвізу”

Президентові Порошенку часто закидають його бізнесове минуле. Втім, де як не в бізнесі вміють цінувати дотримання твердого слова? Громадянам було обіцяно безвізовий режим із Євросоюзом. 11 червня 2017 року перші українці перетнули кордон за спрощеною процедурою. Цьому передувала величезна реформаторська робота – було ухвалено 140 законопроектів.  ЗМІ країни-агресора пророкували, що лише заможним українцям по кишені прогулянка на вікенд котроюсь із європейських столиць. Усе виявилося якраз навпаки – зі зростанням пасажиропотоку до України прийшли лоукости, тож прогулянки Європою зробилися відчутно дешевшими, що найшвидше оцінили студенти. За півроку – понад 400 тис. українців перетнули кордон за спрощеною процедурою, а біометричні паспорти отримали 5,5 мільйона. Факт отримання “безвізу” має і оборонний аспект. Зокрема чимало мешканців Криму, які раділи “рідній гавані”, тепер чухають потилицю, дістаючи зі сховків українські паспорти.

Рік освітньої, медичної та пенсійної реформ

Усі ці реформи об’єднує набагато більш трепетне, аніж раніше, ставлення до коштів платників податків. Візьмемо хоча б економіку медицини та освіти. Міжнародний досвід свідчить: тримати школу або лікарню в кожному сільці – кидати гроші на вітер. Набагато ефективніше розвивати районний рівень, а учнів чи пацієнтів довозити до осередків цивілізації пристойними дорогами. Втім подібний підхід подобається не всім. Незадоволені перш за все лікарі та вчителі, які звикли до діючої системи. Опозиція з боку медиків має ще одну причину: чималу частку лікарської зарплати становлять “подяки” фармацевтичного бізнесу за призначення тих чи інших наддорогих ліків. Тепер для пацієнтів деякі найбільш розповсюджені ліки стали безкоштовними. Та й державні гроші мають тепер, що називається, “ходити за пацієнтом”. Дільничні ж лікарі тепер гривнею зацікавлені у здоров’ї пацієнтів, а не у їхніх хворобах.
Багато критики викликала і реформа пенсійна, мовляв, економити гроші тепер будуть на пенсіонерах. Але ж логіка у тому, що людина на безбідну старість має заробити. Незароблені гроші нищать економіку і добробут як молодих людей, так і літніх. Втім чимало грошей заробляється у тіньовому секторі. Одномоментне подвоєння мінімальної зарплати виявилося заходом дуже успішним, дозволивши вивести на світло чималу частину тіньового ресурсу, який дав можливість підняти соціальні допомоги та зарплати бюджетників.

Рік недостатньої антикорупції

Певна річ, не лише успіхами українських керманичів відзначився рік, що минає. Чимало осудливих голосів у ЄС та США лунало 2017 року через недостатню, на думку  спостерігачів, боротьбу з корупцією в Україні. Найбільший резонанс зі знаком мінус отримало внесення до Верховної Ради 6 грудня законопроекту, яким дозволяється звільнення парламентом керівника НАБУ (Національного антикорупційного бюро України) без попереднього аудиту. В країнах Заходу це було розцінено як наступ на незалежність чільного антикорупційного органа. З середини України, принаймні для людей обізнаних, усе виглядало не так однозначно.
Якщо поцікавитися “антикорупційним фронтом” будь-якої з розвинених країн, то в око впадає розмаїття тамтешніх підходів. Десь в основі антикорупційної боротьби парламентський контроль, десь – громадські організації, десь – преса і суди, десь – інститут спеціального уповноваженого. Але скрізь в основі суспільство, що виробило в собі  своєрідну “моду” на законослухняність. В Україні ж поки що маємо суспільний запит на подолання “елітарної” корупції та рідкісну поблажливість до корупції побутової. Простіше кажучи, брати хабар у вигляді коробки цукерок нормально, а у вигляді золотого батона – ні. Між тим це речі цілком пов’язані: дитина, вихована в умовах невеличких “подяк” мамі-лікарю або татусеві-податківцю, подорослішавши, зробивши кар’єру і, отримавши доступ до більших “хабарних ресурсів”, навряд чи зупиниться на тій чи іншій сумі. Як наявність самої лише поліції не здатна викорінити злочинність, так і самі лише антикорупційні органи, хоч скільки їх створи, хоч з якими повноваженнями та незалежністю, корупції не викорінять.
Тим часом в Україні, завдяки політичній волі найвищого керівництва країни, антикорупційних органів створено чи не найбільше ніж деінде. Причому майже одномоментно: НАБУ, САП, НАЗК. А ще виводити корупціонерів на чисту воду бажає поліція, СБУ, на підході Антикорупційний спецсуд. І всі заявляють про свою незалежність, всі заходилися шукати корупційні прояви не лише у чиновництві, а й одне в одного. Щоправда, у змаганні незалежних маємо беззаперечного фаворита – НАБУ. Чи потрібна Україні найнезалежніша з незалежних структур, не підзвітна нікому (принаймні в середині країни) – питання риторичне. Подібного штибу оприччина може легко скотитися до рівня репресивного апарату що працює на замовлення… корупціонерів що конкурують.
Тим не менше, конкретні кроки по боротьбі з корупцією уже дали свої результати. Ніхто не  задумувався яким чином вижила країна, в якої анексовано 7% території  та яка втратила 20% свої економіки? Не лише вижила, а й піднімає зарплату та пенсії? За підрахунками експертів завдяки ліквідації корупційних схем державний бюджет України  отримав понад 6 мільярдів доларів або майже 170 мільярдів гривень. По корупційних схемах вдарили прозорі тендерні закупівлі, створення сервісних центрів, реформа в енергетиці, відкриття реєстрів  нерухомості.
Але це лише початок. Головне – не зупинятися.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7740 / 4.42MB / SQL:{query_count}