“Галичина” Польщі не потрібна

Варшава посилює тиск на Київ через різне бачення спільної історії

Польські націоналісти демонтують пам’ятник на могилі вояків УПА в селі Грушовіце поблизу Перемишля (квітень 2017 року), фото: censor.net.ua
У четвер, 2 листопада, міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявив, що Варшава заборонить в’їзд до країни українським націоналістам, передає портал Onet.pl. “Зараз ми запускаємо процедури, що не допускатимуть людей, які демонструють вкрай антипольські настрої, на територію Польщі. Люди, які демонстративно носять мундири СС “Галичина”, в Польщу не в’їдуть”, – пообіцяв він.
І додав, що мовиться й про тих, що перешкоджають відновленню польських місць пам’яті. “Ті особи, які демонструють і використовують адміністративні інструменти проти Польщі, також зіткнуться з наслідками”, – сказав глава МЗС, уточнивши, що сумнівається в доцільності можливого візиту президента Польщі до України.
Того ж дня польський сенатор та історик Ян Жарин звинуватив Україну у варварській поведінці щодо питань історичної пам’яті. Про це він заявив у інтерв’ю wPolityce, відповідаючи на запитання про ситуацію довкола польських могил в Україні. Сенатор говорив про наявність багатовимірної кризи в польсько-українських відносинах, яка була спричинена “серйозними і глибокими культурними відмінностями між Польщею та Україною”.
“Україна не хоче належати до римської цивілізації. Вона поводиться як варвар у питаннях історичної пам’яті. У нинішній зовнішній політиці в нас багато спільного, в нас є багато позитивних пропозицій. Але взаємні відносини будуть дуже неглибокими, якщо Україна не зрозуміє, що значно глибші відносини походять з культурного виміру”, – заявив сенатор.
При цьому, зі слів Яна Жарина, рішення щодо виходу з цієї кризи чомусь повинна знайти Україна: “Рішення зараз – на боці України. В неї є ключ до того, чи хоче вона бути з Польщею, з польською культурою. Україна повинна відповісти, чи хоче вона взяти на себе спільну відповідальність за давню матеріальну культуру в сучасній Україні”. Він пояснив, що під цією матеріальною культурою слід розуміти цвинтарі, місця поховань та останнього спочинку поляків, “які досі не були відзначені присутністю хреста, що є належним символом пам’яті про загиблих і вбитих поляків у різних обставинах”. “Якщо ми не зрозуміємо цю просту істину з української сторони, то наша “дружба” буде все більше віддаленою!” – наголосив сенатор.
Відносини українців та поляків завжди були досить напружені, як, зрештою, це буває між будь-якими сусідами. Однак потрібно визнати, що після проголошення Україною незалежності Варшава завжди була послідовним і вірним союзником Києва. Перша тріщина в стосунках, здавалося б, відданих союзників утворилася 9 квітня 2015 року. Того дня Верховна Рада України ухвалила закон “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті”, який надає такий статус Організації українських націоналістів та Українській повстанській армії.
Поляки сприйняли це, м’яко кажучи, вороже. Ще гірше було те, що ухвалення цього закону відбулося одразу після виступу у Верховній Раді тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського, що було сприйняте поляками як відверте приниження. Відповіддю стала резолюція польського Сенату та Сейму (7 і 22 липня 2016 року відповідно) “Про встановлення 11 липня Днем пам’яті громадян Другої Речі Посполитої, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА”. Поляки вже давно пропагували тезу про те, що побудова сучасних добросусідських відносин можлива лише за умови визнання всіх супе­речливих історичних подій.
Однак хвиля реваншизму щораз більше охоплює поляків, для яких Україна і українці стають об’єктом підвищеної уваги в негативному сенсі. В серпні цього року директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у інтерв’ю інтернет-ресурсу Народна правда заявив, що в майбутньому Україна може мати від Польщі й цілком реальні територіальні претензії. На його переконання, від підігрівання ностальгійних настроїв про втрачені землі досить близько до їх конвертування у політичні вимоги. “Цього ще немає, сподіваюся, ніколи не буде, але те, що є зараз, доволі небезпечне, бо підігріває радикальні настрої окремих середовищ у Польщі. В такій атмосфері не такими вже й безглуздими є заяви радикальних організацій, котрі говорять про те, що “Львів – польське місто”.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7227 / 4.38MB / SQL:{query_count}