“Держава має створити умови, аби люди не втікали за кордон, а заробляли на своїй землі”

Віталій Скоцик, голова Аграрної партії України, – про цінові “гойдалки” через курс долара, причини занепаду інфраструктури агропромислового комплексу та перспективи українського села

Традиційно у вересні Львів живе Форумом видавців. І цього разу автори та видавництва зібрались у місті Лева, аби поділитись із читачами новими працями, водночас книгомани мали можливість поспілкуватись зі своїми кумирами та придбати “свіже” чтиво. Книжковий ярмарок – це не лише місце зустрічі, а й шанс для маловідомих і талановитих молодих письменників України. Торік у жовтні Аграрна партія, видавництво “Самміт-книга” та Українська бібліотечна асоціація започаткували Перший Всеукраїнський конкурс кращих творів на сільську та аграрну тематику ім. Г. Тютюнника, який став майданчиком для презентації нових літературних імен.
“Цього року на Форумі презентували альманах з творами десятьох лауреатів, яких обрало журі конкурсу на чолі з поетом Іваном Драчем. Під час Форуму оголосили Другий Всеукраїнський конкурс кращих творів на сільську та аграрну тематику. Його результати будуть відомі у березні 2018-го”,  розповів “Львівській Пошті” голова Аграрної партії  Віталій Скоцик.
До речі, на Форумі видавців-2016 Віталій Скоцик презентував свою книгу “Як нам жити в епоху змін?”. Зі слів автора, ця книга практичного характеру, і в ній він прописав не лише основні засади роботи політичної сили, яку очолює, а й заглибившись в історію, проаналізував сучасність нашої держави та її перспективи.
“У своїй праці “Як нам жити в епоху змін?” я також прогнозую, що можемо зробити для розвитку країни у найближчі 35 років. Бо якщо Україна не матиме політичної стратегії, то вона не зможе стати успішною державою”, – зазначив Віталій Скоцик.
І справді, сьогодні населення країни, яку з давніх-давен справедливо називають “житницею Європи”, живе не найкраще, чи, радше кажучи, виживає… Постійне підвищення цін на продукти першої необхідності, непосильні для більшості гаманців суми у комунальних квитанціях, недолугі пенсії та неконкурентоспроможні заробітні плати, які змушують людей масово виїжджати за кордон – все це сьогодні, на жаль, є нашими українськими реаліями… Про нинішнє становище та перспективи нашої економіки “Львівській Пошті” розповідає Віталій Скоцик.

Про курс долара та причини росту цін

– Поки в Україні на слуху тема прориву кордону, якось непомітно пройшла новина, що Міністерство фінансів закладає в Держбюджет-2018  курс гривні 29,3 гривні/долар. Який ваш прогноз як економіста, коли дорожчатиме долар і з чим це пов’язано?
– Минулого тижня Мінфін подав перше бачення бюджетної резолюції до уряду, і мені здається, що ці “вистави”, які відбуваються сьогодні в державі, зокрема й прорив Саакашвілі, якраз відволікають увагу українців від формування бюджету, перерозподілу його складових на 2018 рік та від інших важливих тем на кшталт пенсійної реформи. На 2017 рік був запланований середньорічний курс долара близько 28,2 грн. Думаю, що до  кінця року він якраз і вийде на рівень близько 28-29 грн за долар. Причина цьому – серйозні зобов’язання держави по виплаті зовнішнього боргу, який останнім часом добряче зріс. Для прикладу, у 2008 р. наше зовнішнє зобов’язання було 28 млрд доларів, а сьогодні – це вже 47 млрд доларів.
– Скажіть, будь ласка, чи реально зробити так, аби жодні процеси підвищення зарплати чи пенсії не “розгойдували” ціни на продукти?
– Польська економіка 26 років поспіль росте не падаючи. І купівельна здатність середньостатистичного поляка щороку зростає на 6%. Це говорить про те, що можна зробити економіку такою, яка працює на користь кожного громадянина. У 2014 р. ми попереджали ВРУ, що не можна змінювати систему оподаткування, яка працювала для аграрної галузі ефективно впродовж десятиліть. Нас не почули… У 2015 р. аграрна галузь “впала” на 4,5%. Наслідок  падіння виробництва і дефіцит продукції. Нам здається, що сьогодні на полицях магазинів є все, однак все є лише по одній причині: люди не можуть собі це дозволити купити. До прикладу, середньостатистичний українець повинен за рік споживати молока 339 літрів, але сьогодні він споживає ледве 100 літрів.
– Попри те, що середньостатистичний українець, з ваших слів, не споживає потрібної кількості молока в рік, водночас, по селах люди за копійки здають молоко перекупникам. Як це виправити та встановити справедливість?
– Андрей Шептицький свого часу вперше на Галичині започаткував  кооперативний рух, суть якого дуже проста: все, що є в надлишку сільської родини, має попадати до міського жителя. Ця система зараз не працює. І молокопереробні заводи певною мірою користають з цього. Відтак, господарство, яке займається промисловим виробництвом молока, зараз продає його по 8 грн за літр, а виробники, які мають дві-чотири  корови  по 4 грн за літр, у селян немає доїльного апарату, холодильників і нема умов забезпечити якісне зберігання і транспортування молока. Вони не можуть купити холодильників на дві-чотири корови..
Водночас, якби був кооператив, то село могло б мати один доїльний пункт, кілька холодильників, і продавати молоко за вигідну їм ціну та мати від цього додатковий зиск, навіть якщо це не основне джерело доходу сім’ї. Втім, спочатку для цього потрібно створити законодавчі та фінансові умови в державі.
– Останнім часом добряче зросла в ціні курятина. Кажуть, що одна з причин – експорт м’яса птиці. Що потрібно зробити, аби експорт не впливав на ціну продукту в країні виробника?
– Ціна курятини сьогодні й справді наблизилась до 100 грн, що є абсолютним парадоксом. Тим більше, що в усьому світі куряче м’ясо – одне з найдешевших. Експорт впливає тільки на те, що маючи з експорту кращу ціну, а в середині країни – меншу, виробник замість того, щоб забезпечувати внутрішній ринок, починає з метою вищих прибутків продавати більше на експорт. Прикро, що таким підприємствам держава ще й виплачує дотації. Це парадокс, який ще раз засвідчує, що здорового глузду в управлінні нашої держави дуже мало.
– На цінову політику курятини, вочевидь, ще й впливає монополізм на цьому ринку…
– Так і є. Сьогодні в Україні є два основних виробники курятини, які забезпечують внутрішній ринок і експорт. Вони диктують умови та захмарні ціни. Паралельно це є наслідком того, що держава не створила умови для дрібних виробників. Було б їх 200-300, вони б конкурували між собою і ціною, і якістю, і не дозволяли б собі встановлювати таку вартість за курятину.

Про реалії українського села

– Чому, на вашу думку, так занепала інфраструктура села?
– Село годує місто  добре відомий факт. Одне робоче місце в селі, створює 12 робочих місць у місті. Адже в селі виробляють сировину, а переробка вже відбувається у місті. Для цього залучають мясника, водія, маркетолога, пакувальника, вантажника тощо. Однак зараз українське село здає свої позиції… З усіх хат, які сьогодні є на сільській території, тільки 1%  побудовані в період з 2000-го до сьогодні. Лише 5,2% домів зведені з 1991 до сьогодні. У 1991 р. кіно в кінозалах у селах дивилось 200 млн селян, а зараз 370 тис. людей  це, тільки задумайтесь, в 540 разів менше. В українських селах нема цивілізації… У той час, на хуторах у Польщі є вода, дорога, газ тощо. І рівень життя у польських селах абсолютно не відрізняється від рівня життя у тамтешніх містах. Аналогічно має бути й в Україні, і тоді в людей буде бажання жити не в місті,  а в селі. Дуже цікаво, що люди середнього статку та багаті сьогодні віддають перевагу жити у сільських місцевостях.
– Чи може система здачі землі в оренду дати якийсь поштовх для розвитку сіл?
– Аграрному виробництву всього світу притаманна система орендних відносин. Але орендна плата у різних країнах різна. В одних держава вона складає частину від прибутку – так є в США. У нас же плата за оренду – це відсоток від вартості землі.
Сьогодні в Україні достатньо висока конкуренція за землю, і, на мій погляд, аграрії здатні платити більше людям, у яких орендують паї. Тому завдання наше, і держави в цілому, зробити так, щоб орендатори на землі заробляли більше і більше платили селянам.
– Сьогодні жителі Львівщини переймаються тим, що власне орендують у нас землю громадяни Туреччини…
– Завжди кажу: все в руках людей. Просто нарікати, що у села прийшли латифундисти і захопили їх землю – не вихід. Адже самі ж селяни здають їм в оренду свої гектари. І якщо людям щось не подобається, то зберіться між собою і скажіть, що не хочете здавати землю в оренду туркам чи ще комусь. Все залежить від того, як організована громада, які ставить перед собою пріоритети.
29 жовтня пройдуть вибори у новостворених громадах – перші вибори на Львівщині, на які йде вісім громад, з яких дві – міські і шість – сільські та селищні. Дуже важливо, щоб ті люди, які прийняли рішення об’єднуватись, розуміли справу і знали як будувати бюджетні процеси, як забезпечувати життя громад належним чином, тому що це одразу відповідальність і за освіту, і за медицину, і за культуру, і взагалі за життя людей на території громади. Наше завдання – делегувати від Аграрної партії достойних людей, які у такий непростий період часу із новими повноваженнями могли б забезпечити громадам гідне життя та розвиток.
– Чим можна зайняти людей у селах, аби вони не шукали кращої долі за кордоном?
– Держава повинна створити умови, щоб люди не втікали за кордон, а заробляли гроші на своїй землі. Адже потенціал української землі  величезний. Відкриття переробних підприємств, повернення до кооперативного руху  все це дало б можливість селянам заробляти гроші на своїй землі. Також селяни можуть започатковувати свою справу, бо нема нічого кращого, коли людина працює на себе, коли ціла родина трудиться біля одного ремесла, коли поруч рідні та близькі, і коли селянин відчуває, що зможе передати справу своїм дітям. Сьогодні дуже гостро постало питання захисту приватної власності, адже в країні процвітає земельне рейдерство. Дуже важливо зупинити ці згубні процеси і перезапустити нашу економіку.
Розмовляла
Олена Петришин

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4346 / 4.45MB / SQL:{query_count}