Політики і граблі

Коаліція ніяк не може довести легітимність, а тим часом опозиціонери знову хочуть пришвидшити дострокові вибори

фото: rada.gov.ua
Хоч надворі все ще лютує зима, новий весняно-літній політичний сезон в Україні вже відкрито. І він буде дуже гарячим, як би заїжджено це не звучало. Тема легітимності нинішньої коаліції на двох (яка продовжила втрачати депутатів) знову загострюється, й опозиціонери різних мастей на цьому грають. Таким чином “педалюється” й тема дострокових парламентських виборів. А при цьому не забуваймо, що в середині квітня закінчиться річний імунітет від відставки в уряду Володимира Гройсмана. Саме тоді перманентна парламентсько-урядова криза в Україні знову може вийти на свій пік.
На тлі неоголошеної війни з Росією, чергового загострення на фронті, яке розпочалось із кінця січня, чергове наростання хвилі внутрішньополітичних розбірок сильнішими нас не зробить. Насправді перманентна політична криза є не меншою проблемою, аніж російська агресія, і вже точно війна не може прикривати бажання втриматись біля “корита” чи ближче до нього підійти. От тільки поки усі ми продовжуємо жити в абсурдній системі координат “зрада-перемога”, в якій комфортно “працюється” політикам без державницької позиції. Не змінюючи загальних правил гри і влада, і опозиціонери-популісти, які також є частиною влади, продовжують своє шоу.

Шоста сесія: продовження комедії

У вівторок, 7 лютого, нардепи відкрили шосту сесію ВРУ VIII скликання. “Рівень недовіри до Верховної Ради є критичним. Тут я бачу дві причини. Насамперед це пов’язано з низьким рівнем відповідальності частини колег. Й банальним бажанням не ходити на роботу… Переконаний, як і більшість у цьому залі, – відсутність депутата на робочому місці під час війни – неприпустимa. Просто підло… Немає часу на роботу в сесійній залі – складайте мандати і займайтеся своїми приватними бізнесами! Друга причина – спроба дестабілізувати парламент через внутрішньополітичну ворожнечу. Сьогодні уже твердо можна заявити – план, спрямований на дестабілізацію й параліч головного законодавчого органу країни, провалився. Парламент працює, і з усіма викликами, які стояли перед нами, ми справилися. Ми не дозволили заблокувати й кинути Верховну Раду у прірву взаємопоборювання”, – заявив спікер Андрій Парубій під час відкриття чергової сесії.
Але загалом нардепи розпочали так само, як і завершували п’яту сесію. У перший день після канікул через брак необхідних голосів (хоч залі зареєструвалось 365 нардепів) парламентарі навіть не змогли затвердити порядок денний на цей пленарний тиждень (чотири рази голосували). Зробили кілька спроб проголосувати за здавалося б, просте, але важливе звернення до парламентів інших країн та міжнародних організацій щодо засудження ескалації збройної агресії Росії проти України (хоч якось на останні події потрібно було реагувати). Тільки на вечірньому засіданні у вівторок голоси за це звернення знайшлися. Нардепи проголосували ще кілька питань, ще більше провалили.
У середу Парубій знову достроково закрив ранкове пленарне засідання. Незважаючи на те, що зареєструвалось понад 300 депутатів сигнальні голосування показали реальну присутність у залі менше 200.

То чи є коаліція?

Нинішні різношерсті опозиціонери також не голосують, не ходять на засідання, але в них є виправдання: чому коаліція не може ухвалювати рішень? Лідер “Батьківщини” Юлія Тимошенко заявила, що вимагатиме від спікера оприлюднення поіменного списку нинішніх коаліціянтів. Їх має бути мінімум 226. Ще один опозиціонер, новоспечений “захисник” усіх знедолених через ЗМІ повторює, що ніякої коаліції немає.
Тут треба зазначити, що ще з минулого року, коли остаточно розпалась п’ятифракційна парламентська коаліція “Європейська Україна”, але ББП і “Народний фронт” вдали, що нічого серйозного не відбулось, питання кількості підписів, які залишились під коаліційною угодою, набуло неабиякого резонансу. Дві найбільші фракції заявили, що коаліція збереглась, її назви не міняли, нову коаліційну угоду хоч начебто і готували, але так і не показали. Під голосування за нового прем’єра Гройсмана фракція БПП поповнилась сімома нардепами (трьома із “Самопомочі” і чотирма із позафракційних). Але от нещодавно із БПП почали виходити деякі нардепи, за допомогою яких минулого року створили  видимість необхідного кількісного складу коаліції. Ще у грудні минулого року це зробив Сергій Міщенко. Наприкінці січня, за два дні до закриття п’ятої сесії ВРУ, заяву про вихід із фракції БПП та коаліції написав  і екс-“свободівець” Юрій Бублик. Але про вихід Міщенка було оголошено з парламентської президії, а про вихід Бублика – ні. Останній через це у ЗМІ дорікав спікеру Парубію, а також розповідав, що начебто ще з десяток нардепів написали заяву про вихід із фракції БПП, але офіційно про це не оголошується. Ніяких прізвищ Бублик не називав, та й поки не було заяв від когось із нардепів про такі кроки. Але нове обговорення теми справжньої кількості нинішніх коаліціянтів ситуація навколо Бублика спровокувала. Це нині використовують опозиціонери. Цього тижня голова фракції БПП Ігор Гринів заявляв, що їх покинув тільки Бублик.
Але від цього ситуація для коаліції не виглядає кращою. Без оприлюднення списку всіх коаліційних депутатів, якщо тільки подивитись на офіційний сайт ВРУ (там Бублик ще значиться у фракції БПП, але його враховувати вже не будемо), то фракції БПП і “Народного фронту” плюс спікер Парубій та перший віце-спікер Геращенко (які через посади формально зазначені позафракційними) нараховують тільки 224 штиків.  Та і це начебто не є важливим для коаліціянтів. У БПП продовжують грати на правовій колізії, адже в Конституції щодо самого визначення “коаліція” згадується тільки те, що її треба створити і від її імені вноситься кандидатура прем’єра. А всі нюанси із формуванням, функціонуванням та розпадом коаліції повинні бути прописані у регламенті ВРУ. Але там цього немає, там взагалі немає слова “коаліція”, адже всі відповідні статті були вилучені із регламенту ВРУ ще 2010-го за часів президентства Януковича. І нардепи досі не спромоглися прописати коаліційні правила у своєму регламенті. Минулого року стало зрозуміло чому, а нинішня ситуація це підтверджує – правову невизначеність можна трактувати по-різному і використовувати на свою користь. Для БПП і “Народного фронту”, які не зацікавлені у дострокових виборах, таке поле для маневру є важливим.

Навколокоаліційні маневри

І в БПП зараз трактують “діру” у регламенті дуже цікаво. Цього тижня нардепи Сергій Березенко та Ігор Гринів в один голос розповідали журналістам в парламенті про те, що на момент внесення кандидатури Гройсмана на посаду прем’єра у двох фракцій було 227 голосів, а тепер, щоб побачити є чи ні коаліція, треба звернути увагу на грудневе голосування за держбюджет-2017, повідомляє “Українська правда”. Тоді за головний фінансовий документ країни назбиралось 270 голосів (точніше 274).
Насправді історію недавніх парламентських голосувань неважко підняти. І якщо у квітня 2016-го у парламентській більшості на двох було 227 голосів, то чому тоді не оприлюднили підписи під новою коаліційною угодою чи перепідписаною старою?!. Власне вже під час голосування за Гройсмана із 257 голосів фракції БПП та “Народний фронт” спромоглися на 206. Тобто про коаліцію не йдеться. За держбюджет-2017 із 274 голосів ці дві фракції загалом дали ще менше – 186. А решта це депгрупи екс-регіоналів (які також допомогли Гройсману) “Воля народу” і “Відродження”, ще трохи позафракційних, “радикалів”, кілька нардепів від “Самопомочі”. І виходить, що на думку Гриніва і Березенка – цю компанію, фактично ситуативно організовану “ширку”, треба сприймати за коаліцію. Ось так.
Виходить, що в президентській силі далі сподіваються на таку підмогу від екс-регіоналів. А ще закликають усіх колишніх офіційних партнерів, “Самопоміч”, Радикальну партію та навіть “Батьківщину” повернутись. Тут треба зазначити, що в самій фракції БПП якоїсь злагоди немає, різні групи впливу потрібно стримувати і різні ЗМІ повідомляють, що Ігор Гринів не хоче далі головувати у фракції, а достойної заміни йому поки нема.
У депгрупах екс-“регіоналів” зараз свої рухи і свої проблеми. А колишні коаліціянти, продовжують свої ігри.

Тимошенко йде в наступ

Лідер “Батьківщини” Юлія Тимошенко зараз хвалиться розмовою із новим американським президентом Дональдом Трампом. Їхня зустріч начебто відбулась 2 лютого перед початком Національного молитовного сніданку у США. В яких умовах та скільки протривала їхня зустріч – це окрема історія, у ЗМІ та соцмережах зараз багато жартів на цю тему. Однак у будь-якому випадку Тимошенко повернулась із Америки окриленою і пішла в нову атаку на внутрішньополітичному полі. Тепер вона вимагає ввести воєнний стан на Донбасі. А також пообіцяла якнайшвидше ініціювати відставку уряду Гройсмана. Перше питання залежить від Президента. Щодо другого, то до квітня це буде неможливим зробити. Але Тимошенко, вочевидь, ситуацію нагнітатиме. На тлі останніх соціологічних опитувань і рейтингів, які “світять” перед політсилою леді Ю, її риторика може ставати все агресивнішою.
“Хай Юлія Тимошенко згадає власну ситуацію.  В 2008-2009 році її уряд працював, коли по суті коаліції не було: вони тоді розсварилися з “Нашою Україною”. З формальних причин, зокрема за рік до президентських виборів, юридично ту коаліцію не розвалювали. Але реальних 226 депутатів у коаліції тоді теж не було”, – каже директор центру політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко, повідомляє Радіо Свобода.
Експерт також зазначає, що позачергові вибори найбільш вигідними є саме для “Батьківщини”, а також для “Опозиційного блоку”. Але більш реальним сценарієм бачить не дочасні вибори, а ще одне переформатування коаліції із залученням позафракційних нардепів, а також не виключає повернення до більшості Радикальної партії та “Самопомочі”.

Садовий і союзники

От тільки із названих двох колишніх коаліційних фракцій повернення до більшості “Самопомочі” виглядає менш ймовірним. Нардепи від цієї політсили зараз піаряться на блокаді окупованого Донбасу. Окрім того продовжуються рухи до зближення позапарламентного лідера парламентської “Самопомочі” міського голови Львова Андрія Садового із екс-президентом Грузії, екс-головою Одеської ОДА, а нині новим українським опозиціонером Михеїлом Саакашвілі, лідером “Руху нових сил”.
Садовий і його партія вже не один місяць бідкаються  про те, що центральна влада дискредитує і відверто працює проти них. Нещодавно ЗМІ облетіло фото зустрічі в одній львівській кав’ярні Андрія Садового, Михеїла Саакашвілі, а також співголови партії “Демократичний альянс” Василя Гацька. Після цього Саакашвілі на своїй сторінці у Facebook повідомив, що вони обговорювали координацію широкого фронту на підтримку дострокових виборів та нового виборчого закону. Гацько (а до речі, разом з ним співголовою оновленого “ДемАльянсу” є нардеп-“єврооптиміст” у фракції БПП Світлана Заліщук, у політраду також входять інші “європотимісти” з президентської фракції, зокрема Сергій Лещенко та Мустафа Найєм) написав, що між представниками різних політсил проходить нормальний діалог. Пізніше він у ЗМІ заявляв, що про об’єднання із Садовим та Саакашвілі поки не йдеться.
Але поки не означає ніколи. Міський голова Львова одразу після цієї зустрічі не робив якихось заяв із цього приводу, але показово, що фото оприлюднило ЗМІ із медіа-холдингу Садових. Після цього світлину підхопили інші медіа.
Ще після відставки Саакашвілі низка експертів прогнозували його ймовірний союз із Садовим. Останній раніше спростовував можливість об’єднання, але говорив про тіснішу співпрацю. Ймовірно, що невдовзі усі ми побачимо наскільки тіснішу.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7323 / 4.48MB / SQL:{query_count}