Прокладаючи шлях Феміді

Про успіхи та невдачі реформи судочинства в Україні “Пошті” розповів заступник голови правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда

фото: rferl.org
Корупція, залежність, неефективність – ось три причини, які, на думку експертів Реанімаційного пакета реформ, обґрунтовують необхідність змін умов діяльності суддів, що приймають рішення іменем України. 
2 лютого Верховна Рада в першому читанні схвалила проект конституційних змін щодо правосуддя, який напередодні позитивно оцінила Венеційська комісія (дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права). Зі слів посла ЄС в Україні Яна Томбінського, Європейський Союз розраховує, що в другому читанні ці зміни проголосують вже до червня, інформують “Українські новини”. Він вважає, що саме змін у судовій владі вимагали люди на Майдані.
Однак процес затвердження цих змін може затягнутися й до кінця літа, каже Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ. На це є дві причини: перша – для остаточного затвердження конституційних змін необхідно зібрати 300 голосів народних депутатів, а з огляду на політичну кризу це виглядає проблематично; друга – виправляти Конституцію потрібно разом із внесенням змін до численних законів, тільки в такому випадку зміни у судовій владі України будуть неминучими. 
Наразі вже відомо, що з набуттям чинності нової редакції Конституції (зі змінами в частині правосуддя) реорганізують Вищу раду юстиції – замість неї створять Вищу раду правосуддя, яка призначатиме та звільнятиме суддів (зараз це роблять Президент і парламент). До складу Вищої ради правосуддя ввійде 21 особа: десять обиратиме з’їзд суддів, по двоє – Президент, Верховна Рада, з’їзд адвокатів, Всеукраїнська конференція працівників прокуратури, з’їзд представників юридичних вишів і наукових закладів. Голова Верховного Суду входитиме до складу Вищої ради правосуддя за посадою. 
Коли реформаційні положення набудуть чинності, кар’єра суддів більше не залежатиме від політиків – суддів обиратимуть на підставі конкурсу і призначатимуть довічно (без п’ятирічного випробувального терміну). Судді, які вже перебувають на посаді, будуть змушені пройти переатестацію, в процесі якої перевірятимуть, наскільки вони дотримуються в своїй діяльності критеріїв компетентності, професійної етики та доброчесності.
Крім того, реформа розширить повноваження пересічних громадян – вони здобудуть право особисто звертатися до Конституційного Суду зі скаргою на невідповідність певного документа нормам Основного Закону. 
Реформатори наполягають на необхідності замінити чотирирівневу систему судочинства (де існують суди першої інстанції, апеляційні, вищі та Верховний Суд) на трирівневу (без вищих судів, їх реорганізують та об’єднають з Верховним Судом). Проте, окрім великих сподівань, певні положення напрацьованих до Конституції змін викликають розчарування. 

“Самі конституційні зміни – гнучкі: вони можуть залишити все як є, а можуть бути серйозним кроком уперед”

 
фото: reforms.platfor.ma
– Пане Романе, скажіть, будь ласка, які причини реформування судової системи в Україні?
– Соціологічні дослідження свідчать, що за два роки, які минули після Революції Гідності, рівень довіри до судів опустився більше, ніж до будь-яких інших державних інституцій. Рівень довіри до судів в Україні є найнижчим у Європі, одним з найнижчих у світі. Поки що ні судова система, ні політична влада не дали позитивного сигналу людям, що відбуваються зміни. 
– Які зміни ви оцінюєте позитивно?
– Надії на глибше реформування експерти пов’язують із конституційними змінами щодо правосуддя, які попередньо схвалені парламентом. Вони відкривають гарні можливості для того, щоби, по-перше, суттєво оновити суддівський корпус, а по-друге, забезпечити більшу незалежність суддям вже в їхньому оновленому складі. 
Позитивним є оновлення суддівського корпусу. Згідно зі змінами до Конституції, передбачається аж чотири способи для цього. Першим є переатестація – оцінювання за трьома критеріями: компетентність (передусім знання), доброчесність (стійкість проти корупції), відповідність поведінки судді правилам етики. Другий – у випадку ліквідації чи реорганізації суду ті, що в ньому працювали на посаді судді, або підуть у відставку, або візьмуть участь у конкурсі (разом із особами з-поза судової системи) і на підставі його результатів зможуть претендувати на посаду судді. Кожен повинен буде довести, що він найкращий. Третій спосіб – оновлення суддівського корпусу шляхом введення нової підстави для їхнього звільнення: недоведення легальності свого майна. Тобто обов’язок довести законність свого майна покладається на суддю, а не на правоохоронні органи. Сьогодні все навпаки, бо діє презумпція невинуватості: інші мають довести, що суддя нелегально отримав кошти, за які потім придбав майно. А це дуже складно зробити. І останній, четвертий спосіб, це підстава оновлення суддівського корпусу – зміна в призначенні суддів-“п’ятирічників”. Зараз їх призначає Президент, потім обирає парламент. Нині діють ще ті судді, яких призначав Янукович. Там хоч і було запроваджено конкурсну процедуру, але до неї було дуже багато претензій, бо відбувалася вона недостатньо прозоро, було дуже багато свідчень різних протекцій і так далі. Відповідно зараз важко відрізнити, хто з цих суддів чесний, а хто ні. Зміни до Конституції передбачають припинення повноважень цих суддів, і якщо вони й далі хочуть обіймати посаду судді, то повинні будуть пройти конкурс на рівні з людьми з-поза меж судової системи. 
Із позитивів важливим є те, що політичні органи будуть усунуті від вирішення питань кар’єри судді та його звільнення. На сьогодні всі ці питання залежать від Президента і від народних депутатів. Відповідно вони мають серйозні важелі впливу на кар’єру судді. 
– А які положення в проекті конституційних змін викликають у вас занепокоєння?
– Негативним є збереження суто політичного способу призначати Генерального прокурора і звільняти його з посади. Тут, на жаль, нічого не змінюється. Президент за згодою парламенту призначатиме Генерального прокурора. Зміни не передбачають ніяких конкурсних процедур, тобто критерій політичної лояльності й далі буде визначальним. Також негативно оцінюю запровадження монополії адвокатури на представництво в судах. Зараз особа має вибір, до кого звернутися, кому хоче довірити представництво своїх інтересів у суді, але після ухвалення змін вона буде змушена звертатися виключно до адвокатів. Проте є винятки. Зазначено, що в трудових спорах це не буде обов’язковим і в малозначних (що таке “малозначні”, звичайно, має бути визначене на рівні закону).
– Чому це погано? Можливо, монополія адвокатури гарантуватиме високу якість діяльності представника?
– В нас є багато фахових юристів, які не мають статусу адвокатів. Навіть далеко не всі науковці мають цей статус. Але вони чудово здійснюють функції представництва. Наприклад, юридичні особи користуються послугами юрисконсультів, але багато з них не мають статусу адвоката. Тепер для того, щоб надавати представницькі послуги в суді, необхідно буде здобувати адвокатське свідоцтво. Сьогодні, на жаль, у багатьох випадках це адвокатське свідоцтво просто купують… Без серйозної реформи адвокатури це нововведення може спрацювати дуже негативно. 
– Чи працюють над цією реформою зараз?
– Ті законопроектні пропозиції, які я бачив, передбачають дуже “косметичний ремонт”, бо вони не вирішать проблеми корупційної складової в здобутті статусу адвоката. Крім того, зараз дуже централізованим є самоврядне управління: на верхівку адвокатури в Національній асоціації адвокатів аж надто впливають колишні представники влади. Багато адвокатів самі не хочуть, щоби від їхнього імені виступали такі одіозні постаті.
І ще один серйозний момент, який викликає застереження, це можливість ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Тепер, згідно з тлумаченням Конституційного Суду, Україна не може ратифікувати цей статус, тобто визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Змінами до Конституції передбачена така можливість, але вона відстрочена аж на три роки (замість того, щоб відразу визнати юрисдикцію цього суду).
 – Тобто причинами критикувати судову реформу є те, що політики не готові цілком відмовитися від свого впливу на судову владу?
– Ці три речі, які я назвав, не мають прямого впливу на судову владу. Йдеться про вплив на прокуратуру. Тобто можливість кримінального переслідування для політичних кіл напевно збережеться. Це не пов’язано безпосередньо із судами. 
Положення про Міжнародний кримінальний суд, можливо, зумовлене досвідом Грузії. Принаймні на це звертав увагу представник у Конституційному Суді, коли розглядали це питання. Негативний досвід полягає у тому, що Росія дуже активно розкручувала пропагандистські кампанії в тих зверненнях до Міжнародного кримінального суду, що стосувалися порушень з боку Грузії. В медійному просторі це негативно спрацьовувало, зокрема проти Саакашвілі. А щодо адвокатури, то це відверто лобістська позиція її представників. 
– Коли, на вашу думку, з’являться перші позитиви від реформи судочинства?
– Зміни до Конституції мають супроводжуватися цілим пакетом змін до законодавства. Цей пакет повинен чітко передбачати кроки для реорганізації Верховного Суду, апеляційних судів, для конкурсного добору суддів. Якщо вони будуть напрацьовані, то перші відчутні результати можуть з’явитися впродовж року після запровадження в життя цих конституційних змін. Поки що більш оптимістичні прогнози важко дати. 
– Європейський Союз сподівається, що вже до червня Верховна Рада проголосує за конституційні зміни щодо правосуддя в другому читанні. Чи вважаєте ви ці терміни реальними?
– У зв’язку з політичною кризою в парламенті, уряді рівень оптимізму знизився. На початку року шанси були високі. Але якщо буде напрацьований пакет імплементаційних законів, ймовірність прийняти конституційні зміни, принаймні до кінця літа, досить висока. 
Зараз робота над такими законопроектами триває. Деякі фракції навіть сказали, що підтримають зміни до Конституції під час остаточного голосування в тому випадку, якщо напрацюють зміни до законодавства і за тими змінами буде проглядатися перспектива судової реформи. На жаль, самі конституційні зміни доволі гнучкі – можуть залишити все як є, майже нічого не змінювати, а можуть бути серйозним кроком уперед. 
– Які саме закони необхідні для успішності реформи правосуддя, окрім змін до Конституції?
– Потрібно внести зміни до Закону України “Про судоустрій та статус суддів України”, зокрема щодо нової судової системи – трирівневої. Зараз у нас чотири рівні судової системи, і через це кожна справа крутиться в ній дуже довго. Ми пропонуємо вищі суди та Верховний Суд об’єднати, два останні рівні перетворити на один, щоби створити один Верховний Суд. Також у цьому законі змінюється питання статусу суддів – потрібно визначити підстави дисциплінарної відповідальності.
Крім того, потрібні зміни до Закону України “Про прокуратуру”. Мовиться про звуження функції прокуратури, і сподіваємося, що там все-таки будуть положення про конкурсний добір на посаду Генерального прокурора. 
Необхідно змінити й Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: у ньому, власне, мають передбачити реформу адвокатури. Підтримавши монополію адвокатури, без цієї реформи неможливо буде втілити її в позитивному ключі. 
Ще одним законом, до якого потрібно вносити зміни, є “Про Конституційний суд”, адже зміни до Конституції запроваджують новий інструмент захисту прав особи – це можливість подання індивідуальної конституційної скарги. Тобто людина особисто зможе звернутися до Конституційного Суду, оскаржувати неконституційність закону.
Все це обов’язково вимагатиме змін процесуальних кодексів. Якщо буде новий Верховний Суд, то, очевидно, буде зовсім інший інститут касації (оскарження судового рішення, що набуло законної сили.“Пошта”). Процесуальні кодекси повинні також врахувати ці зміни. 
Розмовляла
Соломія Кривенко
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.5559 / 4.21MB / SQL:{query_count}