Людина Світла

На Пластовому меморіалі Личаківського кладовища у Львові освятили символічний пам’ятник Героєві АТО Вікторові Гурняку

фото: facebook.com/Пластовий портал
 Ірина Лесів
Вже рік минув відтоді, як на Луганщині поблизу міста Щастя загинув “айдарівець”, фотокореспондент, пластун, син, батько та друг Віктор Гурняк. Посмертно він став лауреатом волонтерської премії “Євромайдан SOS” у номінації “Людина Світла” та отримав орден III ступеня “За мужність”. Тепер його численні фотовиставки, які експонують в Україні і за кордоном, показують справжнє обличчя Майдану і війни в Україні, а його образ нагадав, якими були Герої, і те, що вони нікуди не зникли! 
Коли рідні та близькі згадують Віктора Гурняка, на очах у них –сльози втрати і смутку, проте він залишив багато щасливих митей для згадок. 
Петро Задорожний, один із найближчих друзів Віктора, розповів “Пошті”, яким він був побратимом, другом, колегою…“Віктор був гарною людиною, цілеспрямованою, життєрадісною. Завжди собі ставив велику мету, якої старався досягти. Спершу був волонтером, потім фотографом. Працював на Майдані, згодом почав їздити на війну до друзів, возити допомогу, відтак вирішив іти воювати. Це був його вибір. Коли поранені побратими потребували допомоги, намагався вивезти їх із поля бою. Коли заводив машину, сепаратисти почали мінометний обстріл. Так він і загинув рік тому під Луганськом біля траси Бахмутка. Його  зачепила осколками міна – помер на місці”, – розповідає він.
А познайомилися друзі у 2005-ому в пластовому таборі “Легіон”. Віктор був організатором, а Петро учасником. У 2007 році зустрілися знову на львівському Форумі видавців. 
“Тоді він фотографував для тернопільської газети, хотів зняти Віктора Ющенка. І я також тоді вирішив, що хочу зайнятися саме фотосправою. Віктор допоміг мені зробити перші кроки: відправив мої фото в одне з інформагентств. Він часто допомагав мені, навчав. Важко назвати роботою те, чим ми займалися. Мені здається, що все наше життя було дозвіллям, старалися отримати задоволення від роботи. І так пішло-поїхало… Ми створили свою агенцію Lufa. Завжди хотіли робити більше”, – веде далі Петро Задорожний.
А потім Віктор Гурняк одружився. В молодої сім’ї народилася донечка Юстинка, жили у Львові. Коли сказав дружині про своє рішення поїхати на схід не як журналіст, а як військовий, вона зрозуміла його, не відраджувала. І Петро тоді зрозумів, що переконувати друга марно… 
“На війну Віктор поїхав у червні минулого року як волонтер. А в липні і я приїхав на підмогу. Отак ми й жили…” – пригадує друг Віктора Гурняка. І додає, що Герой брав на себе чимало обов’язків: спочатку як волонтер збирав кошти і закуповував необхідні речі, допомагав із транспортуванням та самостійно доправляв вантажі, забезпечував необхідним спорядженням бійців “Айдару” та інших батальйонів у зоні АТО. В липні став співзасновником воєнно-патріотичної організації “Український легіон”. У вересні пішов служити добровольцем у батальйон “Айдар”. 
“Віктор завжди мало спав і міг заснути будь-де. Якось він був дуже втомлений, повертався зі сходу, їхав у Київ і на вулиці Артема (там є такий спуск) зупинився на світлофорі на червоне світло. В машині була коробка-автомат, і Віктор тримав ногу на педалі гальма. Він очуняв, бо до нього у вікно постукали даївці. Опустив шибку, а вони йому кажуть: “Ви вже тут восьмий світлофор стоїте. З вами все нормально?”. А він просто заснув за кермом від утоми”, – пояснює Петро Задорожний.
З його слів, є безліч історій, які ілюструють шалений ритм життя Віктора, його активність, наполег­ливість та непосидючість. “А ще Віктор любив запізнюватися, всі його завжди чекали, нервувалися. І навіть якщо ми організовували зустріч, то йому казали приходити на годину раніше, але він все ж міг спізнитися на півгодини. Одного разу у Львові у фотоклубі мав лекцію. Я йому телефоную, щоб напередодні зустрітися, кави випити. За годину до лекції телефоную, а він мені каже, що… ще в Тернополі. Запевнив, що на подію встигне. Звичайно, запізнився. І так було постійно. А рік тому в серпні ми планували зустрітися увечері напередодні Дня Незалежності. Вирішили прогулятися містом. От перед зустріччю вранці телефоную йому, а він… до Чугуєва доїжджає. Як так? Віктор каже, що подзвонили друзі, просили забрати дев’ять десантників, які їхали у відпустку. А перед тим він їхав зі Щастя до Києва, тієї ж ночі ще поїхав у Чугуїв, звідти завіз хлопців у Рівне. Потім знову до Києва, а тоді до Львова. По дорозі зупинився поспати. Порахував, що за 36 годин проїхав кілька тисяч кілометрів”, – каже співрозмовник “Пошти”.
Ось таким був Герой Віктор Гурняк.
P.S. “Мені більш за все хочеться вірити, що ми пам’ятаємо подвиг всіх, хто віддав своє життя за нас із вами. Мабуть, це важко зрозуміти, але неможливо забути… Запитай себе, що ти зробив для перемоги? Ворог не тільки зовнішній, але й внут­рішній. Вбий його у собі, і це буде помста за їх смерть”, – таким був останній пост Віктора у соцмережі Facebook.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0743 / 4.38MB / SQL:{query_count}