Антикомуністична терапія

“Пошта” досліджувала, як відбувається в Україні процес декомунізації і перейменування об’єктів, названих на честь ідолів комунізму

В Україні нарешті почали перейменовувати вулиці й цілі міста, назви яких пов’язані з тоталітарним комуністичним режимом. Днями міськрада Артемівська, що в Донецькій області, проголосувала за те, аби повернути місту його історичну назву – Бахмут. Тепер відповідне рішення повинна затвердити Верховна Рада. Аналогічні процеси тривають у різних регіонах України, однак не всюди однаково й швидко: часто це супроводжується невдоволенням жителів міст та бездіяльністю місцевої влади. Однак, як можна судити з останньої інформації, процес пішов, і декомунізація повинна відбутися.

“Неоране поле”

Чотири закони, які в суспільстві отримали назву “закони про декомунізацію”, а саме: “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки”; “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років”; “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років” і “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті” були підписані Президентом Петром Порошенком ще в середині травня цього року. Суспільство найактивніше цікавиться саме першим законом, який передбачає ліквідацію об’єктів комуністичного минулого, що не мають культурної чи іншої цінності, а також перейменування великої кількості вулиць,  сіл, селищ і  низки великих міст, серед яких можемо виокремити обласні центри Дніпропетровськ і Кіровоград.
Ще в серпні експерти Українського інституту національної пам’яті заявляли, що в процесі декомунізації 908 українських міст і сіл повинні змінити свої назви. Найбільше їх  на сході, а найменше, зрозуміло, на заході України.
Декомунізація в нашій державі фактично розпочалась ще до ухвалення законів Верховною Радою і підписання їх Президентом. Стартувала вона стихійно і звалась “ленінопадом”. Найбільш масово пам’ятники вождю демонтовували в перші роки незалежності, проте невдовзі цей процес припинився. Однак в 2013 році розпочалася нова хвиля “ленінопаду”. Комуністичного боввана скинули у Києві. Монумент, який постав у столиці 5 грудня 1946 року, не втримався на постаменті 8 грудня 2013 року під час масових протестів. Звісно, пам’ятники вождю світового пролетаріату самовільно знищували й раніше, однак лише після цього інциденту цей процес набув масовості. Впродовж року, з грудня 2013-го по грудень 2014-го, за підрахунками Українського інституту національної пам’яті, були повалені або ж пошкоджені понад 550 пам’ятників Іллічу.
Якщо не брати до уваги Києва, найбільш епічно пам’ятник Леніну зносили у Харкові. 8,5-метрову фігуру намагалися повалити з 12-метрового постаменту впродовж чотирьох годин. Врешті-решт після обірваних тросів і важкої боротьби Володя “приліг відпочити” на землю. Нагадаємо, що кілька місяців перед тим міський голова Харкова Геннадій Кернес у ефірі “Шустер Live” на телеканалі “Інтер” погрожував нардепу від “Свободи” Ігорю Мірошниченку та іншим активістам, які хотіли повалити пам’ятник Леніну, “зламати дві руки і дві ноги”.

Терміни і процедура

У місцевих громад залишилось менш ніж два місяці, аби визначитися з назвами вулиць і населених пунктів. Термін спливає 21 листопада. Якщо йдеться про перейменування міста чи села, то це повинен затвердити парламент упродовж трьох місяців після надання пропозиції місцевою радою. Назви вулиць, площ, географічних об’єктів місцеві громади змінюють самостійно. Рішення ухвалює відповідний орган місцевого самоврядування.
Свої пропозиції щодо перейменування вулиць, які підпадають під декомунізацію, може подати будь-який громадянин України. Для цього необхідно звернутися із заявою в місцеві органи влади. Пропозиція обов’язково має бути озвучена на громадському обговоренні. Схожий алгоритм присутній і при перейменуванні міст та селищ.
“Відкосити” від перейменування місцевим радам не вдасться. Якщо рада проігнорує – доведеться робити це голові міста або селища. Якщо й вони не подадуть пропозицій – це зробить за них Український інститут національної пам’яті. А тих, хто цілеспрямовано і зловмисно гальмуватиме цей процес, обіцяють притягувати до відповідальності.
На тимчасово окупованих територіях подавати пропозиції щодо перейменування, найімовірніше, будуть голови військово-цивільних адміністрацій, однак уже після 21 листопада.

Столиця

В Києві декомунізацію почали одні з перших. В столиці на початку цього процесу залишалося багато вулиць і об’єктів тоталітарного комуністичного минулого. Треба сказати, що декомунізація тут не обійшлася без гумору: вулицю Панфіловців перейменували у вулицю Добровольчих Батальйонів. Але річ у тім, що саме на цій вулиці розмістилося… консульство Російської Федерації.
“Процес декомунізації в Києві триває. На сьогодні ми вже на комісії розглянули всі без винятку вулиці, які потрапляють під закон про декомунізацію. 27 вулиць вже перейменовані Київською міською радою або їм повернули історичні назви. Близько 50 проектів рішень перебуває на розгляді комісії, і я сподіваюся, що до чергових місцевих виборів такі рішення будуть проголосовані”, – запевнила директор департаменту суспільних комунікацій КМДА Марина Хонда в ефірі “5 каналу” під час телемарафону “Україна понад усе”. 
Однак не все так оптимістично. Згідно з рішенням Київради від 14 травня 2015 року, ще до 24 серпня повинні були демонтувати всю комуністичну символіку – зображення Леніна та герби у вигляді серпа і молота. На сьогодні, зі слів депутата міської ради Києва Олександра Вовченка, виконали тільки половину робіт. Про це 24 вересня він написав у своєму блозі на сайті “Інформатор”.

Дніпропетровськ – Дніпро – Січеслав

З іще більшим скрипом декомунізація триває в місті, названому на честь одного з організаторів геноциду українців – Голодомору – Григорія Петровського. Тобто в Дніпропетровську. Місцеві жителі не хочуть, аби їхнє місто перейменовували. Про це свідчать принаймні дані дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології серед 1,2 тис. повнолітніх жителів міста з 11 до 20 вересня методом вуличного інтерв’ю. 90,5% дніпропетровців воліють залишити назву міста незмінною. Ще 4,6% респондентів хочуть, аби їхнє місто мало назву Дніпро, 1,4% –  Січеслав, а 1,0% – Дніпровськ. А коли респондентам дали можливість обрати другий варіант відповіді, то назва Дніпро набрала 18,3% голосів.
Дніпропетровськ – найбільше місто серед тих, які необхідно перейменувати. Аналогічно й з Дніпропетровською областю. Рано чи пізно містяни звикнуть до нової чи нової-старої назви, проте відкладати це рішення в жодному випадку не можна.

Кіровоград перейменують. Але як?

Цей обласний центр названий на честь радянського діяча Сергія Кірова, який не має жодного стосунку до України. Проте одна з основних запропонованих назв – Єлизаветград – також викликає критику. Так, це його історична назва, однак частина містян певна, що вона безпосередньо пов’язана з російською імператрицею Єлизаветою. 
На сайті Президента, зокрема, зареєстрована електронна петиція, яка закликає не допустити перейменування міста на  Єлизаветград, а обрати з назв: Златопіль, Інгул, Тобілевичі, Скіфопіль, Екзампей.
Зазначимо, що питання перейменування Кіровограда стоїть на порядку денному вже давно. Однак упродовж багатьох років міська громада ніяк не може досягти консенсусу щодо назви міста, тож змін немає.

Комсомольці проти…

Є в Україні й населені пункти, де місцева влада (та й самі жителі) ніяк не хочуть їх перейменовувати. “Перед громадськими слуханнями міськрада опитувала населення з приводу перейменування міста. Серед варіантів нової назви звучали – Каскомольськ, Християнськ, Придніпровський та ін. Але 95% опитаних висловилися проти перейменування міста”, – повідомила журналістів у четвер, 24 вересня, секретар Комсомольської міської ради Світлана Калашник. Влада міста запропонувала внести зміни до закону про декомунізацію. Їхня позиція: перейменування населених пунктів повинно проводитися винятково за результатами місцевих референдумів.
Чи задовольнить такі бажання Верховна Рада? Сумнівно… Але якщо таку пропозицію парламентарі приймуть, декомунізацію можна вважати завершеною: жителі не захочуть перейменовувати міста і селища, до назв яких звикли.

Не гальмувати процес!

Декомунізацію проводити треба. Звісно, це не безболісний процес. Навіть у Львові ще є такі, що й далі називають вулиці колишніми, радянськими назвами, як-от, до прикладу, вулицю Дорошенка – Жовтневою. Добре, що таких людей небагато... Сам проект декомунізації розрахований на десятки років. І потрібен він саме для того, аби нові покоління українців росли без постмодерного розламу в свідомості. Абсурд, коли пам’ятник Леніну стоїть на площі Свободи, а українські міста названі на честь окупантів або українофобів. Тому зволікати з декомунізацією однозначно не варто.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8308 / 4.44MB / SQL:{query_count}