“Цей конфлікт послідовно готували років десять”



Блаженніший Любомир Гузар:
– Це російсько-українська війна. І цей конфлікт не виник вчора, його послідовно готували років десять. Ті, хто був при владі в Україні, певною мірою були ставлениками Росії. І те, що ми сьогодні маємо на сході – це результат зомбування людей, яких довгі роки годували однією і тією ж брехнею. Вони й повірили. Повірили, погодьтеся, не лише українці. 
У Європі чимало тих, хто підтримує дії Росії в Українi, хоча навряд чи середньостатистичний німець чи італієць дивиться російські телеканали. Виходить, їх теж запрограмували? Росія обробляла Західну Європу точно так само, як і людей на сході нашої країни. Подивіться на Крим. У січні цього року я поїхав туди, щоб відпочити біля моря. Там вже почалися антиукраїнські хвилювання. І мені кажуть: “У нас не було в Криму проукраїнських телевізійних або радіопрограм. 
Так, були програми російською, українською мовою, але всі вони були проросійськими”. Та ж історія і з Донбасом: навіть якщо радіохвиля була українська, душа і думка її були російськими. І вони говорили те, що потрібно було Росії. Тому київський Майдан для них був чимось чужим і ворожим. 

Андрій Парубій, секретар РНБО:
– Дуже важливо, що ми отримали підтримку від США та ЄС у вигляді санкцій супроти надважливих секторів російської економіки саме тоді, коли ми перебуваємо в активному наступі на тероризм, спонсорований і підтримуваний Росією. 
Ці санкції важливі і як демонстрація всьому світу, що центр управління, фінансування і підтримки бойовиків на сході знаходиться в Кремлі. Ці санкції - вагомий крок до формування антипутінської коаліції. Ми отримали свідчення того, що Путін програє не тільки в Україні, а й провалюється вся його зовнішньополітична діяльність.

Юрій Луценко, радник Президента України:
– Сектор Д – угрупування українських корпусів уздовж кордону з Росією. Звідти регулярно, з перервами на обід, б’є путінська артилерія. Найважче не сам обстріл, а неможливість відповісти. Нерви офіцерів і солдат – на крайній межі. Рятуються бліндажами і матом. Російські міномети і “Гради” відкрито стоять на нульовій позначці держкордону, до них позмінно підвозять курсантів – здають заліки по стрільбах. Молоді вояки точно знають, що по них не стрілятимуть. Ходять у майках, фотографують вправи по розстрілу українців. Воістину “братній” народ! Тільки брата зовуть Каїн. Краще не повертатися до нього спиною. 
Та ж сама російська зброя працює з боку Лугандону. Армійський спецназ і місцеві патріоти їх виявляють, далекобійна артилерія за 20-25 км досить ефективно зачищає місця концентрації вогневих засобів. Терористи це усвідомили, ховаються в шахтах і житлових масивах, жаліються “старшому брату”. Ті луплять “Градом” у бік наших артпозицій. Але наші артилеристи вже перемістилися. Горить достигле житнє поле. 
Основна напруга – в найтоншому, всього 3 км, місці сектора. Там переправа. Маневрені групи “ДНРівців” блокують прохід допомоги крайнім корпусам. Б’ють із “зельонки”, підскакують на бусах, швидко стріляють по колоні з міномета і зникають. Посеред річечки підбили наш БТР. Медики з білим прапором і великими нашивками червоного хреста намагаються забрати поранених і вбитого. З російської сторони – ураганний вогонь. Суки кончені. Ввечері екіпаж відіб’ють спецназівці. Вони – головна надія для збитих льотчиків, поранених і окруженців із прикордонних сил. 
Головна задача – розширення сектору Д на північ. Ключ – взяття Савур-могили. З її майже 300 метрової висоти вночі видно вогні Сніжного, Торезу, Маріуполя. В 1943 тут зіткнулися 4 армії, за неї поклали тисячі голів. Зараз російські воєнспеци збудували на цьому кряжі три поверхи бетонних дзотів, прокопали підземні нори для снайперів, затягнули велику кількість артилерії. Зв’зка Савур-могили, Сніжного і схованого за звивистою річкою селища Дмитрівки здавалась їм неприступною фортецею.  Тим сильніший був їх шок від взяття висоти силами декількох українських батальйонів. Грамотний маневр і концентрація сил перемогли самонадіяних реконструкторів минулої війни. Тепер тікають врізнобіч. Їх шарашать з їхніх же вогневих точок. 
“Лєнточка” вантажів пішла до заблокованих у “кишці” підрозділів на північ, до Червонопартизанська. Головний військовий транспорт – КамАЗи і УРАЛи. Курсовий ДШК і 10-12 автоматників у кузовах прикривають вантажний конвой. Молоді хлопці з жахом дивляться на рідкі села. Депресняк – не те слово. Бур’ян, занедбані хати, гори пляшок під магазином. Старші жителі опускають очі – багаторічна звичка, подалі від проблем. Шахта, голка, пляшка – звичний вибір цих місць. Іншого життя ці жителі все ще живого “CCCP” і не уявляють. Молодші махають нашим солдатам від пояса, щоб не дуже видно. Українських прапорів чи символів нема зовсім. До того, що вони не “народ Донбасса”, а частина України ще треба звикнути. Після рабства від Януковича і страху від терористів дуже важливими будуть перші кроки української влади. Поки що єднає ненависть до Кремля. ПТН ХЛО – популярне гасло. 
Обличчя бійців прикордонних бригад ВДВ дуже стомлені. Багато неголених – звична бравада юнаків, але очі, вже майже чоловічі, видають пережите. Скрізь бліндажі, спалена техніка, сліди артнальотів. Але розпачу нема. Вони, на відміну від диванних істериків, точно знають – без їхнього подвигу були б неможливі перемоги в Слов’янську, Лисичанську, Карлівці, розтин території терористичних “республік”. Хлопці криють матом високе начальство, хвалять окопних командирів. При звістці про ротацію спочатку радіють, біжать дзвонити рідним. Потім хмурять брови і вимагають гарантій повернення після відпустки на фронт. Вони – слава України.

Зорян Шкіряк, радник міністра МВС:
 – Щодо майбутнього російського терориста Бєзлєра -”бєса”. На мій погляд, є три основні сценарії, кожен з яких може мати по декілька різних інтерпретацій. Коротко.
Перший: “бєс” вже не вийде живим з будівлі ГРУ ГШ ЗС РФ в Москві. Тобто, його знищать російські спецслужби як небажаного свідка і учасника кривавих злочинів Путіна. “Мавр сделал свое дело – мавр должен умереть”...
Другий: йому збережуть життя, але при цьому накажуть вчиняти нові криваві теракти і вбивства на території України. Тобто, він може повернутися в зону бойових дій на сході. Враховуючи, що цей ублюдок, по суті, вже “нє жилєц”, йому втрачати нічого. Крім того, як і Гіркін, він психічно не нормальний шовіністичний маньяк і збоченець. Значить, такий варіант цілком можливий.
Третій: Він просто зникне. Кремль сховає Бєзлєра до “кращих часів”. Терорист-диверсант такого рівня завжди буде затребуваним для рашистського режиму Путіна. Можуть змінити зовнішність, тощо... Як воно буде, час покаже.
Втім, одне можу сказати з упевненністю – цю криваву потвору чекає собача смерть. Якщо знову з’явиться тут – знищимо! Це питання честі для усіх наших спецслужб та сил АТО.

Єгор Чечеринда, тележурналіст:
– Петро Порошенко запропонував провести тристоронні переговори у Мінську. Лукашенко погодився. А чому не в Північній Кореї? Чи ви забули, як російські війська 3-го липня, на День незалежності Білорусі, крокували по центральній площі Мінська перед диктатором Лукашенком на трибуні? Чи Лукашенко тепер для нас вже не диктатор? 

Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту “Історична правда”: 
– Розповідав мамі, яка живе в Штатах більше 20 років, про феномен української благодійності – від величезної допомоги війську, пораненим і родинам загиблих до цілком мирних справ на кшталт сприяння кількох чудових бізнесвумен створюваному під егідою “Історичної правди” Музею преси. Перша ж реакція після слів подяки – “людям, певно, вигідно це робити, в кінці року можна буде на суму пожертви списати податки”. 
Ну, як пояснити людині і світу, що в Україні держава не просто не сприяє бути добродієм, але ще й обкладає ті гроші податком у 17%. Не знаю, чи спокійно сплять міністри і депутати, які нічого не зробили, коли фонд, з якого допомагали родинам загиблих на Майдані, виплатив купу грошей не дітям і мамам героїв, а в бюджет. Пройде час і всі, хто сьогодні збирають пожертви для армії, змушені будуть або віддавати власні гроші, або ставати злочинцями. А наші “єврореформатори” будуть так само спокійно спати як і зараз.

Ганна Гопко, співкоординатор громадської ініціативи “Реанімаційний пакет реформ”:
– Андрій Портнов, колишній перший заступник голови Адміністрації президента Януковича попросив Генеральну Прокуратуру України нарешті оголосити його в розшук. Дивне, на перший погляд, звернення до Віталія Яреми, Генпрокурора. Думаю, що в такий спосіб Портнов збирає докази, щоб домогтися відміни санкцій на Заході. Цікаво, хто його союзники в Генпрокуратурі? 
А взагалі Яремі давно пора виконати доручення Президента щодо посадки трьох друзів як ефективного шляху боротьби із корупцією. Країна чекає чесного розлідування резонансних справ і перемоги правосуддя. Застосування кримінального кодексу і щодо політиків-депутатів-сепаратистів, і щодо корупціонерів і вбивць – це і є найфективніша люстрація, яка так потрібна для очищення країни.
За матеріалами: з особистих сторінок у соцмережі Facebook, www.credo-ua.org
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8319 / 4.44MB / SQL:{query_count}