Обговорити на Форумі

Мій чотирилапий улюбленець

Завершився конкурс на найцікавішу розповідь про свого друга – кота чи собаку, який проводили “Львівська Пошта” і ТМ “Клуб 4 Лапи”

Завершився конкурс на найцікавішу розповідь про свого друга – кота чи собаку, який проводили “Львівська Пошта” і ТМ “Клуб 4 Лапи”. Ми отримала багато цікавих розповідей про чотирилапих членів сім’ї. Дякуємо усім, хто взяв участь у конкурсі!

Отож, переможцями конкурсу “Мій чотирилапий улюбленець” стали:

У номінації “Розповідь про собаку”:

1. Гошко Олена, м. Львів,

2. Кристиняк Олеся, м. Львів,

3. Берчак Галина, м. Львів.

У номінації “Розповідь про кота”:

1. Сабан Руслана, м. Новояворівськ,

2. Проць Ганна, м. Львів,

3. Погуляївський Марко і Януш Оксана.

Переможці, чиї розповіді про чотирилапих друзів із їхніми фотографіми “Пошта” сьогодні друкує, отримають призи від Торгової марки “Клуб 4 Лапи” – корми для улюбленців.

Крім того, Львівська дирекція УДППЗ “Укр­пошта” для двох перших переможців конкурсу – власників собак – виготовила спеціальні марки з фото їхніх улюбленців.

Моя таємниця

Ще з дитинства подруги називали мене котячою мамою, бо дуже вже я любила цих ніжних пухнастиків. Але батьки не дозволяли тримати котиків у квартирі, хоча спроби були. Коли вже мала свою сім’ю, то дозволила собі завести кішечку Маркізу, яка прожила з нами 15 років...

Минули роки, ми не задумувалися спеціально про те, щоб завести якусь тваринку, бо на це потрібен час та відповідальність. Та одного разу в журналі я побачила фотографію швейцарської вівчарки, яку власники називали сімейним другом. Показала знимку своїм домашнім, ми поговорили про це та й забули.

І от якось після новорічних свят відчиняються двері – і чоловік дістає з-під куртки триколірне чудо. Відтоді наше життя змінилося і стало підпорядковане бернському зіненхунду Лорду, який і став для нас найвірнішим другом. Зараз уже забулися покусані руки, побиті коліна та носи, повимазуваний  одяг, бо коли бачиш, як собака чекає та радіє твоєму приходу, то пробачаєш усе. Чоловік настільки любить його, що при зустрічі з друзями тільки й розмов про улюбленого Лорда.

Але у мене з Лордом є свій секрет, про який ніхто не знає. Саме була рання весна, танув сніг. Вигулюючи собаку (йому тоді було півроку), я вирішила почистити дах від снігу. Озброївшись відром та лопатою, піднялася з собакою на загальний балкон, перелізла через поруччя, а песика залишила на балконі. Почала відкидати сніг, аж тут мій Лорд пролазить до мене на дах, далі, не втримавшись, котиться униз. Добре, що там була стіна, яка його й затримала. Добряче налякавшись, я взяла Лордика на руки і попрямувала до тих самих поручнів на балконі. Пробую його протиснути назад, та пес не пролазить. “Як же він до мене переліз?” – подумала я. Перекинути теж не можу, бо високо. І тоді мене осінило – оскільки він від мене не йде, тоді він за мною піде. Перелізла сама  через поруччя, аж тут і Лордик за мною протиснувся. Нарешті все добре. Я розплакалася, але була щаслива, що нічого поганого не сталося. Але господареві Лорда про прикру пригоду не розповіла, хоча тепер він про цей секрет прочитає у газеті.

Цілком погоджуюся з нашим сином, який сказав, що це не собака на прив’язі, а ми прив’язані до нього... І дуже щасливі від цього.

Олена Гошко

Бешкетниця, розумниця і найвірніший друг

Моя улюблениця, породи ягдтер’єр, називається Аста. У неї свій дуже виражений характер: надзвичайно наполеглива і будь-яким способом доб’ється того, чого хоче. Зараз має більше трьох років, але її любов бавитися і пустувати не згасає. Щодня тішить нас своїми вибриками, а до гри м’ячиком, палкою, іграшками обов’язково залучає домашніх. Правда, коли була маленькою, то часто її активність і бажання запхати до всього свого носика приносила неабияку шкоду. Наприклад, любила витягати з торбинки цукерки, а одного разу, коли їх там не було, погризла мамин паспорт, напевно, клей у ньому солодкий… Аста дуже ніжна і любляча – коли ми йдемо на роботу, забирає наші капці до свого місця і спить, обіймаючи їх.

Ягдтер’єр – це мисливський собака. Ми, на жаль, не маємо змоги ходити з Астою на полювання, тому все своє вміння шукати здобич вона  демонструє на прогулянках. Якщо побачить пташку чи кішку на дереві, то спритно, як білка, залазить на нього і намагається їх  зловити. Аста м’язиста, міцна й витривала – вона дуже швидко може випорпати яму під деревом чи кущем, носить у пащі патики значно важчі за неї, обожнює воду і добре плаває. Звичайно, клопоту від неї багато, але й задоволення неперевершене.

Олеся Кристиняк

Тягловий собака у львівській квартирі

Домашні улюбленці переважно стають повноправними членами сім’ї, і наш песик Джексі – не виняток. Ми – тато, мама, брат, сестра і я – вважаємо його повноцінним членом нашої родини і своєю опікою та любов’ю намагаємося йому це довести.

Джексі пристосовується до будь-яких кліматичних умов: взимку його хутро відростає, а влітку рідшає. Він собака породи, що походить з північних країв, – самоїдський шпіц, і його батьківщиною є Аляска. Можливо, в це важко повірити, але наш Джексі, незважаючи на невеликі розміри, насправді – тягловий собака. Його родичів на Крайній Півночі запрягають у нарти, і вони перевозять великі вантажі на значні відстані.

Ми любимо нашого Джексі за його щирість і відданість, і він відповідає нам тим самим.
Галина Берчак, учениця Класичної гімназії при ЛНУ ім. І. Франка

Господар Масяня

Мого Масяню вже знає пів-Львова, бо ми вдвох часто сидимо біля вікна. Люди йдуть вулицею, зупиняються, розмовляють з ним. А він до них махає лапкою. Його фото вже є у Голландії, Італії, Греції. У Москві є навіть відео­запис – його зробила наша сусідка, яка тепер там живе.

Я стара одинока людина, все життя пропрацювала на пошті. Щиро дякую за вашу газету, яку постійно читаю, і за конкурс про чотирилапих улюбленців.

Ганна Августівна Праць, у минулому поштарка з багаторічним досвідом

Кішка Мишка

Цю красуню я знайшов... на власних дверях. Як би дивно воно не звучало, але коли відчинив двері до помешкання, то на клямці побачив кульок, що ворушився.

У ньому намагалися зіп’ятися на ноги два крихітні кошенята. Я забрав їх додому, потім ми з мамою їх відігрівали, вчили їсти з мисочки. Нам навіть вдалося знайти тих, хто підкинув нам небажане потомство. Але коли ми намагалися повернути дітей мамі-кішці, то не лише її власниця, але і сама кішка відмовилася від своїх діток. Тож довелося нам стати для них новою родиною. Сестричку сірої Мишки, чорну кішечку, ми віддали маминій співробітниці і знаємо, що її доля склалася щасливо. А Мишка примудрилася закохати в себе усю родину. Тож попри те, що в нас уже живуть кішки, ми лишили її в себе. І не шкодуємо: непотрібне, викинуте кошення – не лише красуня, але ще й розумниця. І хоча вона переживає зараз непростий  підлітковий вік, жертвами якого вже стали тарілки, лампа і мамині вазонки, сердитися на неї неможливо. 
Марко Погуляївський

Тінусик-антидепресант

Завести домашню тварину ми мріяли давно, та на заваді стояли перестороги друзів і родичів. “А що буде зі стінами, меблями, фіранками, не кажучи вже про запах?” – запитували вони. Але це питання вирішилося само собою. У нашій родині настали важкі часи (як, напевно, буває в кожній родині), і я вирішила, що ситуацію врятує… кіт. І не помилилася. Відколи у нас з’явився Тінусик (спочатку ми думали, що це кішка, і назвали її Тіною), проблеми і депресія кудись поділися. Тепер не уявляємо життя без Тінуса. Він має багато дивних звичок, які миттєво піднімають настрій. Молоко не п’є з тарілочки, а замочує у нього лапку і облизує її. Любить висіти на карнизі вниз животом. Уміє відкривати носиком коробку, в якій донька зберігає заколки до волосся, й розтягує їх по квартирі. Як тільки  хтось залишить пустий поліетиленовий пакет, кіт через секунду вже сидить на ньому. Я жартую, що (перефразовуючи відому рекламу) батько нашого кота, мабуть, був хом’яком, бо про його звичку кусатися (правда, легенько) знають уже всі наші родичі та знайомі. Якось з колежанкою ми спостерігали, як діти посадили кота в коробку з-під взуття і возили його по кімнаті. Задоволеними були не лише діти, а й кіт. Отож, з появою ще одного члена сім’ї наше життя стало більш насиченим і веселішим (незважаючи на зіпсовані двері). Тому раджу всім, хто любить домашніх тварин, не вагайтеся – беріть котика чи песика, бо з власного досвіду знаю: сміх у нас лунає доволі часто, а він, як відомо, продовжує життя.
Оксана Януш

Великий котячий привіт

Доброго дня, шановна редакціє! Ми з нашими котиками хочемо взяти участь у конкурсі, тому надсилаємо свою розповідь, написану спільними зусиллями.

Пух-нишпорка

Найстаршим у нашому товаристві є Пух – російський голубий кіт дев’яти років. Дуже гордий і самозакоханий котик. З іншими котячими не дружить, з людьми приязний тільки тоді, коли він у доброму гуморі. Але, незважаючи на такий особливий характер, ми всі його дуже любимо. Пух любить ганяти м’яча, але, звичайно ж, на самоті. Ще грає у піжмурки: підбігає, голосно нявчить і швидко втікає та ховається. Дуже радіє, коли його знаходять. А коли ховається хтось із членів сім’ї, він ходить по квартирі і шукає із виглядом нишпорки.

Телезірка Умберта

Є у нашому товаристві чорна пухнаста кішка Умберта (або Туся). Коли їй було три з половиною роки, ми взяли її з львівського притулку “Милосердя”, тому про її дитинство не знаємо нічого. Зате знаємо напевне, що це просто ідеальна істота для співжиття! Умбертою її назвали за “постмодерністський” спосіб життя і філософську вдачу. Як розповідали у притулку, вона дуже любить людей, абсолютно всіх – ніжно, делікатно і ненав’язливо. Відповідно, потребує ласки від людини, про що повідомляє ніжним дотиком оксамитової лапки до носа. Дуже спокійна та врівноважена. Із рівноваги її може вивести лише відсутність їжі у її мисочці, оскільки апетит у неї ого який! До інших котиків ставиться вибірково – декого любить, інших просто ігнорує. Також дуже ревнива – якщо побачить, що на руках тримають когось іншого, то може підійти і вгризти за хвоста кривдника. Трішки ледача. А ще ми дуже пишаємося тим, що наша Умберточка –телезірка: не раз з’являлася на телебаченні про тварин, представляючи в своїй особі все сімейство котячих.

Нік любить розмовляти, дивлячись у вічі

Ніку два з половиною роки. Ми його також взяли з притулку ще кошеням. Він у нас найбільший бешкетник і заводило. Обожнює ганяти м’яча по квартирі, до чого підбиває і всю чесну компанію. Також дуже любить коли йому кидають м’ячика, а тоді він його, як собачка, приносить і чекає, щоб знову кинули. І так може тривати  безконечно. А ще Нік у нас любить розмовляти, дивлячись прямо у вічі.

Рижий збиточник

Рижий має один рік. Ми його знайшли на вулиці, коли йому був лише місяць, і він одразу ж завоював любов усіх членів сім’ї. Він дуже веселий, допитливий  і збиточний котик. Про таких кажуть: його всюди багато. Повз його очі не промайне жоден рух людини, тому, крім котячих розваг, завжди знаходить час, щоб поспостерігати, хто що робить. Інколи навіть хоче допомагати!  Ось зараз, пишучи ці рядки, боремося з ним за другий кінець ручки. Рижий взяв її у свої зуби і намагається виводити свої, зрозумілі лише йому, ієрогліфи. Підтримує будь-яку котячу пропозицію, тому залюбки ганяє наввипередки з іншими котиками. При цьому дуже лагідний, не оминає нагоди поніжитись у когось на руках. Контактний, знаходить спільну мову зі всіма котиками.

Майбутній футболіст

Ще одним нашим знайдою є Пушок. Зараз йому п’ять місяців. Котик був дуже наляканий, тому доводилось довго і терпеливо завойовувати його любов і довіру. Зараз повністю спокійний, врівноважений. Дуже любить Ніка і Рижого. До інших ставиться хоч і по-дружньому, але з деякою обережністю. Так само і з людьми – повністю визнає авторитет і довіряє лише одному членові сім’ї, до інших ставиться з невеликим острахом. Теж у майбутньому буде футболістом, хоча на цей час його успіхи в тому, що дуже гарно забиває лише голи під холодильник, звідки потім усі дружно дістають м’яча.

Кнопа

Наша найменша мешканка – Кнопа. Ми  знайшли її на вулиці, коли їй було лише три тижні. Зараз їй уже два місяці. Дуже смішнюче кошеня. Страшенно любить попоїсти, тому трохи кругленьке. Коли біжить, то здається, що це котиться чорно-білий маленький клубочок. Оскільки кошеня ще досить маленьке і не все ще розуміє, тому вивчає, що і як роблять інші, копіює їхні рухи і звички. Любить усіх, але найбільше Рижого. Не відходить від нього ні на крок. Рижий ставиться до неї, як до сестрички, – іде на допомогу, коли малеча заблукає і подає  голос, завжди ділиться з нею своїми смаколиками.
Ми всі сподіваємося на перемогу у вашому конкурсі. А наші вихованці мріють про подарунки, оскільки дуже люблять ласувати кормами ТМ “Клуб 4 Лапи”!

Усім великий котячий привіт!

Сабан Руслана, м. Новояворівськ

Проект “Власна марка” від “Укрпошти”

Послуга від “Укрпошти” під назвою “Власна марка” надається вже не перший рік. Та лише нещодавно у Львівській дирекції УДППЗ “Укрпошта” розпочали друк цих марок, а до цього пункт роздруку був лише у м. Києві. Суть послуги полягає у тому, що клієнту пропонують поштову марку з чистим фоном-купоном, на якому можна зобразити як особисте фото, так і фото рідних, знайомих, керівника, логотип чи товарний знак фірми та навіть фото домашнього улюбленця. А далі конверт із цією маркою можна надсилати у будь-який куточок країни.

“Власна марка” – це найкращий подарунок для тих, кого ви цінуєте та любите.

За детальною інформацією звертатися у відділ маркетингу та продажу послуг Львівської дирекції УДППЗ “Укрпошта” за тел. (032) 236-75-89, 79000, м. Львів, вул. Словацького, 1, каб. 250,

e-mail: marketing@post.lviv.ua


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9202 / 2.59MB / SQL:{query_count}