Статус зниженої мови

Леся Ставицька, доктор філологічних наук, професор, укладач словника нецензурної лексики та її відповідників “Українська мова без табу”, про відсутність дискусії навколо обсцентної мови, основу табуйованих слів та реакцію українців на друкований вигляд нецензурної лексики

Леся Ставицька, доктор філологічних наук, професор, укладач словника нецензурної лексики та її відповідників “Українська мова без табу”, про відсутність дискусії навколо обсцентної мови, основу табуйованих слів та реакцію українців на друкований вигляд нецензурної лексики

Цього тижня несподівано пішла з життя Леся Ставицька. За кілька днів до цього ми мали змогу поспілкуватися з пані Лесею і підготувати інтерв’ю, яке пропонуємо до вашої уваги. Пані Леся залишиться в нашій пам’яті, як людина винятково позитивна і смілива, бо першою в Україні показала інший бік нашої мови. Не гіршої, не поганої, а саме іншої. Крамольність вчинку полягала в упорядкуванні нецензурної лексики нашої мови, яку ми звикли називати лише солов’їною. Навряд чи сміє хтось заперечити, що така лексика існує, ба більше, вона процвітає і в колі затятих друзів, і в діалозі одвічних ворогів. Про її існування та процвітання можна дізнатися не тільки з творів сучасних письменників, нецензурну лексику вживали ще Іван Франко та Ольга Кобилянська

Попри титанічну працю укладачки словника, поміж українських науковців книга викликала лише отетеріння, жодних фахових коментарів та послідовників праці немає. Натомість пересічні українці зустріли книгу з усмішкою на устах, навіть у нашій редакції словник Лесі Ставицької спричинив шквал емоцій, бо хтось упі­знав на сторінках знайомі вирази, а хтось відкрив глибину перченої мови, яку поспішно вважають вульгарною чи недоречною. Про реакцію українців на це видання та особливість української нецензурної лексики ми вели розмову з пані Лесею…

– Ще Френсіс Бекон говорив, що мовою епохи промовляють заборонені книжки. Чи не вважаєте Ви, що Ваш словник нецензурної лексики та її відповідників відкрив українцям те, що довгий час старанно приховували, побою­ючись осквернити калиновість рідної мови?

– Я вважаю, що лінгвіст має вивчати мову не такою, якою вона начебто мусить бути, а такою, якою та є насправді. Вийдіть на вулицю, прислухайтесь до мови українців. Вона не калинова. Мені, як науковцеві, моя наукова совість не дозволяє не бачити реальних процесів у сучасній мові. Ажіотаж навколо словника легко можна пояснити екзистенційним статусом зниженої мови в українському соціумі, напруженим ставленням до неї в суспільстві, ідео­логізацією і сакралізацією цього феномену. Тією сакралізацією, яка не є показовою для сучасних цивілізованих суспільств узагалі. Кожен бачив у словнику те, що хотів бачити. Невелика дещиця соціально маркованої лайки типу блін, численні перифрази понять сексуальної сфери, чоловічі й жіночі номінації осіб за їх сексуальними характеристиками – все наводило реципієнтів на думку про розтабуювання недозволеного, забороненого, пов’язане  з  маніфестацією мату. 

– Чому, на Вашу думку, книга не спровокувала наукової дискусії?

– В Україні ця тема мало досліджена і мала б спровокувати появу низки послідовників для подальшого аналізу нецензурної лексики.

– Чи можна говорити про те, що має місце ефект сороміцькості, цей пласт мови сприймають, як щось позірне…

– Для мене це таїна. Чо­му в усьому світі досліджують мову, а в Україні це робити зась? Мабуть, це ментальне. Мені не відомі випадки, коли аналогічні словники викликали таку реакцію, яка виникла в нас. Колись давно я сама писа­ла роботу про сленг (це був навіть не мат), але мені знизи­ли оцінку лише за те, що я досліджую нелітературну мову (!), так і сказали! Справді, це видання було лакмусовим папірцем. Чи готове суспільство по-дорослому подивитися на себе і мову. Бо якщо є явище (лайка), то не можна ж закривати очі й казати “фе”. Бо ж це зовсім різні речі: тверезо дивитися на щось (в даному випадку – на лайку) і лаятися самому.

– Як реагували Ваші колеги на укладені словники? Чи не закидали не академічність і недоцільність роботи?

– В кулуарах лають. Але за українською звичкою мені особисто ніколи нічого не кажуть. Я кажу: напишіть рецензію, публічно виступіть, я вступлю у діалог. Зеник Терлак, доцент Львівського університету, виступив зі схвальною рецензією в “Сучасності” №1 за цей рік. Але негативних не було. Позаочі лають. Але мені цікаві негативні рецензії.

– Як реагували сучасні українські письменники, зокрема ті, праці яких Ви використали у словнику?

– Реагували дуже позитивно. Для мене важлива думка Оксани Забужко. Вона перша зауважила, що словник не викликав реакції в наукових колах, а тільки в мас-медіа.

– Що лежить у основі табуйованих слів? Це зав­жди територія матеріального низу?

– Низ – це табуйована сфера, з нею пов’язана найсильніша лайка у всіх культурах. Думаю, до вашого запитання можемо прив’язати Фройда з його сублімацією, яка вигулькує, зокрема, у нецензурній лексиці. Окрім того, можемо спостерігати пандемічне поширення лайки у чоловічому світі – свідчення сексуальних проблем.

– Які слова породили найбільше соковитих виразів і чому?

– Є різні культури з преференцією елементів тілесного низу. У росіян – чоловічий статевий орган і статевий акт. Так само, як у болгар, сербів. Українці наближені до чехів і німців, у нас домінує заднє місце. Географічно можна окреслити навіть ті регіони України, які найбільш благодатні для утворення обсцентної лексики. За моїми спостереженнями – західні. Сороміцькі коломийки з Коломиї. Це вже особливість культури. З чим це пов’язано? Це питання до етнопсихологів, чому вони більш сексуальні…

– Як еволюціонують сороміцькі слова з часом?

– Це консервативний шар мови. Хоча в усному мовленні з’являються новації.

– Яке місце повинна займати нецензурна лексика у спілкуванні? У нас змалечку плекають відразу до цього пласту мови, але ж ніхто не може заперечити, що у деякі моменти  життя саме ці слова якнайкраще передають наш внутрішній стан?

– Лаятися погано. Але життя порушує закони ставлення до людини, людина порушує закони мови. Але треба долати у собі табу і розуміти, що ця мова є, її не варто заперечувати. Агресивна тональність  різнотипних коментарів до словника змушує шукати відповідь на питання, що викликає спротив: сам словник, вживання цієї лексики чи реалії і соціопсихологічна атмосфера в суспільстві, що породжують пандемічне поширення жаргону та нецензурщини? Антицивілізаційні орієнтири сучасного соціуму, як не прикро, є “заслугою” також мовознавців, які нехтували і продовжують нехтувати реальними живомовними практиками, тією мовою, яка є насправді, а не тією, яка має бути в ідеалі.

– Де в основному народжуються ці вирази: на кухні сварливого подружжя чи, навпаки, у веселій компанії за чаркою?

– Ці вислови народжуються спонтанно у будь-яких ситуаціях. Коли я збираю їх для укладання словника, то використовую різні можливості. Слухаю “гул мови” вулиці, читаю художню літературу, спілкуюся. До речі, друзі підкидають цікаві вислови.

Довідка

Леся Ставицька (1962 – 2010) – відомий дослідник у царині стилістики, теорії та історії української художньої мови, жаргонології, гендерної лінгвістики, психолінгвістики.

Народилася 24 листопада 1962 року в м. Києві. Після закінчення середньої школи вступила до Київського національного педагогічного університету імені О. Горького (нині – Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова), який закінчила у 1983 році.
Автор понад 100 наукових статей, двох монографій (“Естетика слова в українській поезії 10 – 30-х рр. ХХ ст.”, “Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови”), чотирьох словників – “Короткий російсько-український словник контрастивної лексики” (у співавторстві), “Короткий словник жаргонної лексики української мови”, “Український жаргон. Словник”, “Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників”.

За результатами читацько-експертного опитування, праці Лесі Ставицької “Короткий словник жаргонної лексики української мови” та “Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови” названі серед книжок незалежного 15-річчя як такі, що вплинули на український світ.

Удостоєна стипендії Президента України 1997 – 1999 рр., брала участь у зарубіжних стипендіальних програмах (Kasa im. Jzefa Mianowskiego, Варшава, Польща, 2008 р.; The Eugene and Daymel Shklar fellowship in Ukrainian studies, Гарвардський науковий інститут, США, Кембридж, 2006 р.).

У 2003 – 2009 рр. підготувала сім кандидатів філологічних наук, працювала за сумісництвом на посаді професора на кафедрах української лінгвістики (Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Сковороди, 2001 – 2005 рр; Кам’янець-Подільський державний університет, 2005 – 2006 рр.). За означенням самої Лесі Ставицької, вона “людина малоговірка”, більше любила слухати.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.2725 / 4.45MB / SQL:{query_count}