Село, що пахне хлібом

Так можна сказати про кожне українське село, де колосяться жита, де тягнеться до сонця  пшениця, де у спекотні літні дні, обливаючись потом, селяни збирають урожай. Але сьогоднішня наша розповідь – про сільську пекарню і село, де справді щодня пахне свіжовипеченим хлібом

Так можна сказати про кожне українське село, де колосяться жита, де тягнеться до сонця  пшениця, де у спекотні літні дні, обливаючись потом, селяни збирають урожай. Але сьогоднішня наша розповідь – про сільську пекарню і село, де справді щодня пахне свіжовипеченим хлібом.

Знаходиться пекарня у селі Пнікут Мостиського району на Львівщині, це дорогою Мостиська – Самбір. Село цікаве тим, що тут на вулицях переважає польська мова, адже у Пнікуті проживає більше поляків. Ще здалеку при центральній дорозі видніється  готичний костел – у громадському житті села провідну роль відіграє місцева римо-католицька парафія святого Миколая. Є у  Пнікуті і православна церква – теж святого Миколая, але  представників візантійської традиції тут значно менше. Воно й недивно: село є близько до кордону. До польського Перемишля всього 26 кілометрів.

І собі, і потребуючим

Сім років тому з ініціативи молодого римо-католицького священика В’ячеслава Дороша, уродженця Пнікута, в селі відкрили пекарню. Отець розповідає, що хотів започаткувати якусь справу, яка б могла приносити користь сільській громаді, а заодно і прибутки, які можна було б використовувати на соціальні проекти. Отець В’ячеслав очолює відділення “Карітас-Спес” при Львівській дієцезії Української римо-католицької церкви, тож добре знає, як важко шукати кошти на доброчинну діяльність, тим  більше зараз – у період економічної кризи. А ще ця справа йому близька, адже перед тим, як вступив до семінарії, здобув  фах механіка харчової установки.

Для пекарні використали приміщення колишньої радгоспної їдальні, яке пустувало і валилося: на ньому був прогнилий дах. За позичені у брата гроші, який тоді працював у Польщі, священик закупив пекарське обладнання харківського виробництва, й так почалася справа. Спочатку це був лише приватний проект.

Зараз у приміщенні пекарні проводять реконструкцію, грант для якої надав “Райффайзенбанк”. Суть його полягає у тому, аби фінансувати соціальний проект, який би себе утримував і прибутки від якого йшли б на інші соціальні проекти. Пнікутська пекарня уже кілька років поспіль допомагає дітям, які виховуються у дитячому будинку сімейного типу. Зокрема, в цьому ж селі уже споруджено два повноцінні будинки для такого проекту. В одному уже мешкає восьмеро прийомних дітей, а наприкінці серпня ще шестеро прийомних дітей поселяться в іншому будинку, але про це буде окрема розповідь на сторінках “Пошти”.

– Спочатку справа з пекарнею просувалася дуже важко, – розповідає її директор Віктор Дорош. – Пекли небагато хліба й з трудонощами збували його в найближчих магазинах. Річ у тім, що у районі є інші пекарні, й було важко увійти на цей ринок, але вже кілька років  поспіль ми виграємо тендери на постачання шкільних їдалень у сусідньому Самбірському районі. Постачаємо хлібом і булочками  кілька шкіл за державною програмою шкільного харчування дітей  1– 4 класів, тож маємо стабільне замовлення і кошти. Також реалізовуємо хліб у кількох торговельних точках, але невеликий відсоток.

Як і було задумано від початку, сільська пекарня виконує і свою доброчинну місію, забезпечуючи безкоштовним хлібом дитячий будинок сімейного типу, допомагає кільком незаможним людям у селі, двічі на тиждень до пекарні приїжджають монахині із двох  чернечих згромаджень і теж беруть хліб для самотніх людей у Львові.

Зростання: крок за кроком

Підприємство справно сплачує податки у місцевий бюджет, а найважливіша його місія, мабуть, у тому, що воно забезпечує роботою майже два десятки мешканців села. Це означає, що ще двадцять сімей у Пнікуті мають постійний дохід і не пороз’їжджалися по заробітках. “На пекарні навіть працюють  сім’ями, – каже з гордістю отець В’ячеслав. – Забезпечення людей роботою було найважливішим аргументом для відкриття цієї пекарні. Коли я представляв цю ідею кардиналові Яворському, він дуже наголошував саме на цьому аспекті”.

“Я здобула фах пекаря в училищі у Дрогобичі, майже двадцять років працювала в пекарні у Мостиськах, – розповідає працівниця пекарні Марія Веселовська, яка під час нашої розмови вправно  виймає тісто із великого казана і важить його, щоб усі  буханці  мали однакову вагу. – На роботу щодня доїжджала, а це – 12 кілометрів. Коли в селі відкрили пекарню, пішла, не вагаючись. Тепер мені не потрібно їздити до райцентру, робота майже біля дому, та й зарплата тут більша. Тепер я у подвійному виграші”.

Її напарниця  Ірина, яка готує тісто для булочок, зізналася, що працює в пекарні недовго – всього місяць. Три роки була у декретній відпустці, тепер прийшла у пекарню спробувати – придивитися до умов, переконатися, чи зможе виконувати таку роботу. Каже, що вже до неї звикла, що нема нічого страшного. Швидше за все, ця молода жінка не поїде шукати роботу до міста, а залишиться працювати в сільській пекарні.

Зараз, у літній період, в пекарні випікають набагато менше хліба, ніж протягом року – лише ту кількість, яку реалізовують у роздрібній торгівлі. З вересня, коли почнеться навчальний рік, робота закипить: працюватимуть у три зміни, а літню паузу в пекарні використали для серйозної реконструкції. По-перше,  відремонтували приміщення: підняли над одноповерховою будівлею ще один поверх, де розміщуватимуться офісні кімнати, їдальня для працівників, санвузли, гостьові кімнати і навіть  невеликий конференц-зал. На першому поверсі готують ще одну  кімнату, де планують відкрити кулінарний цех. З обох боків  приміщення зробили  прибудови, які використовуватимуть для зберігання транспорту. Пекарня має свої машини, якими розвозить хліб. Ще в одній із кімнат облаштували енергоощадну котельню – на дровах. Встановили чеське обладнання з котлом  і невеличкою пічкою для спалювання дров, яке обігріватиме тепер уже чималеньке приміщення пекарні.

Також після ремонту будівлі у пекарні відбудеться заміна обладнання. Те, що придбали сім років тому, вже  відпрацювало свій  ресурс. Дещо з нього залишать, але зараз тут встановлюють нове електричне обладнання. Дуже вчасно – через подорожчання газу.

…У центрі села, де є пекарня, у ці серпневі дні кипить робота. У ремонті задіяні переважно сільські чоловіки. Нехай їм не платять тут стільки, як у сусідній Польщі чи в інших  країнах Євросоюзу, але вони сьогодні вдома, разом із своїми сім’ями.  А у зв’язку із реконструкцією пекарні і нарощуванням її потужностей виникає потреба в додаткових робочих місцях. Як мінімум ще двоє-троє нових людей приступлять до роботи у вересні. А надалі цьому маленькому сільському підприємству можна побажати лише успіхів і ще більшого розширення.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
11.2960 / 4.15MB / SQL:{query_count}