“Як много важить слово...”

(спогад про Сашка Неборака)

(спогад про Сашка Неборака)

Саме так - Сашко - всі його називали, ніхто не казав: Олександр, принаймні я ніколи не чув. 20 грудня йому виповнилося б 38 років. Познайомився я із Сашком на початку другої половини вісімдесятих на пероні львівського головного вокзалу. Наші старші брати (у Сашка - Віктор, у мене - Тарас) саме почали навчатися в аспірантурі київського Інституту літератури, тож жили там в академмістечку на Святошині. Ми ж саме водночас відпроваджували своїх братів до Києва, так і познайомилися. Здається, Сашко при тій першій зустрічі мав при собі гітару, але не гарантую; можливо, то було при якійсь наступній зустрічі. А після знайомства і братської посадки на поїзд ми зі Сашком доволі довго простояли на трамвайній зупинці, чекаючи транспорту, тож і розбалакалися, він ще навчався у школі, але виявляв невластиву для школярів ерудицію, орієнтувався в музиці, в поезії.

Відтоді ми врядигоди бачилися, а коли Сашко вже зовсім змужнів і був уже студентом журналістики Львівського університету, то бачилися ми частіше. Пригадується, на початку 90х, коли я був Провідником Парнасленду в львівській газеті "Ратуша", забігає до редакції Сашко, а я саме там був, і звертається зразу до когось знайомого, тобто до мене. Йому на алярм треба зробити, а саме надрукувати на машинці статтю, а в нього тільки деякі замітки, все ж решта у голові. Недовго думаючи, я сідаю за електричну машинку "Ятрань" (такими машинками користувався вкрай рідко, писав же головно вдома на своїй ровесниці, дедеерівській машинці "Еріка") і кажу Сашкові диктувати те, що вже має. Я щось по ходу підказував чи підредаговував, так ми начебто спільно "склепали" ту Сашкову статтю. Він дуже дивувався, як то я так швидко друкую, як електровіник; а на електричній машинці справді друкується значно швидше, ніж на механічній. Словом, статтю Сашко здав вчасно куди треба.

Доля нас звела тісніше на самісінькому початку 1998 року. Саме тоді Сашко спільно з режисером Віктором Робочеком запропонували мені вести на Львівському телебаченні передачу "Як много важить слово..." До того цю передачу тривалий час вів Анатолій Нестеренко (ми з Назаром Гончарем були навіть його гостями наприкінці 1993 року, розповідали про паліндромію), але він переходив кудись на іншу роботу, тож начебто його естафету не відмовився перейняти я. На першій вже моїй передачі саме він був гостем, таким чином акцентувалося на певній естафетності. Згодився, щоправда, я не відразу, Віктор Робочек мене наполегливо переконував, але переконав таки Сашко Неборак. За їхніми правилами, треба було скласти концепцію передачі. У Нестеренка була своя, а мені треба було, звичайно ж, скласти свою. І от ми зі Сашком пішли в якийсь кабінет, я знову сів за електричну "Ятрань" і на сірокоричневих аркушах через подвійну копірку почали ми "ваяти", як зі сміхом казали, мою концепцію. Тут вже Сашко мені підказував і мене підредаговував. Таким чином і виникла концепція програми, яку теж треба було віддати на алярм куди треба. В одній із незліченної кількості моїх папок я нещодавно віднайшов текст цього "документа епохи". Позаяк він безпосередньо стосується Сашка Неборака, то варто його тут навести.

"Концепція програми "Як много важить слово..."

Українська мова є нашою державною мовою, але чи є вона повністю функціональною? Проголошення державного статусу нашої мови є, в принципі, запорукою її нормального розвитку. Але що ми маємо на сьогодні? Очевидною є недостатність функціонування сучасної української літературної мови. Та ця ситуація є, надіємось, тимчасовою і не зовсім безнадійною. Тому завданням даної програми є якомога корисніше насвітлювання поліфункціональності (хоча й недостатньої) сучасної української мови. Відображаючи реальну ситуацію, можна все ж вибирати концептуально найкорисніші варіанти, мотиви і нюанси. Українська мова є живою мовою. Це ніби трюїзм, але він загрожений великим сумнівом по чи не більшості території України. Тішмося, що у нас у Львові стан функціонування української мови ще більш­менш терпимий. Усвідомлюючи потужний вплив телебачення на широкі маси народу, варто проставляти корисні акценти і накреслювати непогану перспективу абсолютного функціонування нашої мови у всіх сферах, галузях і способах життя.

Автор концепції -
Іван Лучук

12 січня 98"

Протягом двох битих років що два тижні по суботах ми записували півгодинні передачі (зазвичай із двох блоків). Таким чином передач було зроблено принаймні півсотні. Деякі навіть транслювалися по кілька разів. Сашко незмінно був при записі, щось радив, словом, сумлінно виконував свої телевізійні обов'язки. А що його ніколи не покидало почуття гумору (як і мене, зрештою), то поважніший Віктор Робочек деколи на нас злився, міг навіть прикрикнути. Гостей програми "Як много важить слово..." було протягом двох років дуже багато, і з більшістю із них наше ядро програми (тобто Сашко Неборак, Віктор Робочек, ну і я) зазвичай мало продовження розмови, але вже в неформальній обстановці, так би мовити.

Потім, коли я пішов з програми, тобто вже в цьому тисячолітті, ми неодноразово бачилися зі Сашком. І от його не стало 11 березня цього року... Та пам'ять про нього вічно житиме в наших серцях.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
5.2931 / 4.12MB / SQL:{query_count}