Гоїти давні рани і запобігати нові

ХIV Польсько-кримськотатарсько-єврейсько-український міжрелігійний молодіжний семінар “Ковчег-2019”

У нинішній неспокійний час ми щораз гостріше відчуваємо, яким нестабільним є світ, у якому живемо, світ кожного з нас і світ загалом. Відчуваємо, як бурхливі хвилі розхитують “човен”, і так важливо самим уміти тримати рівновагу та, попри всі розбіжності у поглядах на минуле, сучасне і майбутнє, злагоджено працювати заради спільної мети. А для цього потрібно знати, хто поруч із нами, що йому болить, які цінності він сповідує, які традиції для нього важливі і чому.

Нагода пізнати сусідів

Таку нагоду краще пізнати одне одного мали учасники ХIV Польсько-кримськотатарсько-єврейсько-українського міжрелігійного молодіжного семінару “Ковчег-2019”, на який уже вкотре з’їхалася активна молодь чотирьох національних спільнот України з різних регіонів країни, навіть із анексованого Криму. 19 липня семінар урочисто відкрили в Святоуспенській унівській лаврі. А розпочався він, день перед тим, 18 липня, коли учасники зібралися у Львівському міському палаці культури ім. Г. Хоткевича, звідки й вирушили до Унева, де під час інтеграційних тренінгів мали можливість познайомитися між собою і відчути дух знакового для цього проєкту місця. Адже саме тут з 2006 року відбулися перші п’ять зустрічей на “Ковчезі”. Саме в Унівській лаврі під час Другої світової війни завдяки Митрополиту Андреєві Шептицькому, його братові блаженному Климентію Шептицькому і монахам-студитам були врятовані понад дві сотні єврейських дітей, тут отримували допомогу і підтримку польські та українські діти, які постраждали у вирі війни.
Семінар “Ковчег” задумували і розпочали у 2006 році як польсько-єврейсько-українську молодіжну літню школу, присвячену проблемам взаєморозуміння та взаємного пізнання історії, релігії та культури цих трьох народів, які століттями проживали на нашій землі. У 2014 році засновники вирішили запросити до участі й кримськотатарську групу, адже в той час ця спільнота опинилася у важкому становищі, тож вирішили допомогти не тільки практично, а й духовно, показати, що Україна – єдина родина. І ця група дуже активно включилася в роботу семінарів, збагатила їх. Щороку до учасників семінару приїжджають відомі науковці, громадські та політичні діячі, люди культури і мистецтва.
Організаторами цьогорічного семінару є: Генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Український католицький університет у Львові, Український інститут вивчення Голокосту “Ткума” з Дніпра, Львівський міський палац культури ім. Г. Хоткевича, Кримський дім у Львові, Федерація польських організацій в Україні.

Семінар єдності та порозуміння

Як розповів “Львівській Пошті” один із ініціаторів та засновників семінару, директор Українського інституту Голокосту “Ткума” та Музею “Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні” Ігор Щупак, ідея проведення такого семінару виникла під час зустрічі з Аароном Вайсом, відомим ізраїльським істориком з Єрусалима, уродженцем Борислава, якого разом із сім’єю урятували від Голокосту українська та польська родини. У зустрічі тоді брала участь і Емілія Хмельова, голова Федерації польських організацій в Україні. До організаторів долучилися Український католицький університет у Львові, Генеральне консульство республіки Польща у Львові та Львівський міський палац культури ім. Г. Хоткевича.
“Важко нині навіть пригадати, у кого виникла ідея назви, так само легко зродилося і перше гасло –  “Усі ми в одному ковчезі”, яке ми цього року повторили, – каже Ігор Щупак. – У минулі роки змінювали гасло “За нашу і вашу волю”, “Під Богом єдиним” та інші. Можливо, це гасло –  “Усі ми в одному ковчезі” – збережемо надалі. Адже всі ми на одному ковчезі під назвою “Планета Земля”, яка, виявляється, хитається, яка не така стабільна, на ній є дуже різні спільноти і люди. Особливо з початком російсько-української війни ми усвідомлюємо, що кожен із нас є тим, ким є: представником певної етнічної та релігійної спільноти. Але поруч є сусід, його інтереси важливі для нас, та він має усвідомлювати й наші інтереси. Ми живемо в країні, в якій має бути єдність, але ми можемо єднатися тільки на основі людських цінностей. Це не можуть бути цінності імперії, які суперечать інтересам людини, це не можуть бути інтереси насильства, які заперечують цінності добра і свободи”.
Зі слів Ігоря Щупака, за роки проведення семінару “ковчегівська” родина налічує понад 700 осіб. Є навіть молоді міжнаціональні сім’ї, а це великий здобуток, бо одним із важливих пунктів у звіті молодіжних єврейських організацій є те, скільки нових сімей утворилося завдяки їхнім заходам.
“Останні п’ять років участь у семінарі бере по десять осіб від кожної сторони: української, польської, єврейської і кримськотатарської, які представляють різні регіони України. Цього року є представники Дніпра, Полтави, Львова та інших міст, навіть анексованого Криму. Попередні роки ми залучали молодих людей із Луганської та Донецької областей, цього року нам це не вдалося”, – каже співрозмовник.

Від унії Люблінської до Європейської

Кожна сторона готує свій національний день, під час якого представляє актуальні теми з історії та сьогодення своєї спільноти, що відповідають загальній темі семінару, знайомить зі своєю культурою, історією, звичаями і традиціями. Представники кожної сторони у свій національний день домовляються з кухарями, аби учасники могли скуштувати страви національної кухні.
За традицією відкриття семінару відбувається в національний день однієї зі сторін за чергою. Цього року це був Польський день. Організатори зробили акцент на важливі дати, які дуже актуальні і для сучасної України – 20-річчя вступу Польщі до НАТО та 450-ліття Люблінської унії.
Велике зацікавлення викликала лекція професора Міхала Клімецького, керівника кафедри внутрішньої та міжнародної безпеки університету Миколая Коперника в Торуні, про історію заснування НАТО, шлях Польщі до цієї організації, нинішнє її місце в ній та перспективи України, а також банерна виставка, присвячена цій темі. Учасники цікавилися, що дало НАТО Польщі, за яких умов Україна може вступити до НАТО, що впливає на ставлення поляків до України і українців тощо.
Не менш цікавою була зустріч із польським правозахисником та дисидентом, членом “Солідарності”, автором програм із громадянської освіти, співзасновником Незалежного скаутського руху в Польщі, колишнім заступником міністра освіти, а пізніше заступником міністра закордонних справ Польщі, нинішнім директором Центру міжнародної співпраці міської управи Любліна Кшиштофом Становським, на якій говорили про шлях від Люблінської унії, 450-ліття якої цього року відзначають у Польщі, до Євросоюзу, про відповідальність, яку кожен має брати на себе, про Майдан і громадянське суспільство в Україні, про ефективність змін і революцій.
Кшиштоф Становський дуже заангажований в життя України. Ще в 90-их, будучи співзасновником  фонду “Освіта для демократії”, який працював у Східній Європі, на Кавказі, в Середній Азії, ближче пізнав Україну, допомагав розбудовувати громадянське суспільство. В час Майдану допомагав з медійною підтримкою, організовував мітинги солідарності та перевезення поранених на лікування в Польщу, а коли почалися провокації, спрямовані на те, щоб розділити українців і поляків, організував акцію “25” до 25-ої річниці проголошення незалежності України. Два роки тому з рук Блаженнішого Святослава Шевчука пан Кшиштоф отримав відзнаку блаженного Омеляна Ковча.
Культурна програма цього дня була хоч невелика, але цікава. Для багатьох, особливо негаличан, відкриттям стало те, що борщ – це не тільки українська страва, а й польська, однак польський борщ зовсім не схожий на традиційний український: питний і без сметани, а ще трохи гостріший. Були й інші традиційні страви.
З великим зацікавленням учасники не тільки довідалися про історію традиційних польських танців, а й на монастирському подвір’ї перенеслися в епоху елегантних балів, спробувавши танцювати полонез. А ще краще пізнати польську культуру учасники зможуть під час традиційного виїзду до Польщі, упродовж 24 і 25 липня. Цього року вони побувають у Любліні, а також відвідають музей у Майданеку, на місці концтабору, в якому загинув блаженний Омелян Ковч.

На виборчу дільницю… в кіпах

У суботу, 20 липня, учасники переїхали до смт Більшівці, що на Івано-Франківщині. До війни це було невеличке єврейсько-польсько-українське містечко, де більшість населення становили євреї. Нині там нема жодного представника цієї національності. Проте є великий римо-католицький санктуарій Пресвятої Діви Марії Цариці Миру та реколекційний Центр миру і поєднання Святого Франциска.
А вже у неділю мали цікавий і багатий на враження Єврейський день, організований командою Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума”.  Вранці приміщення центру прикрасила єврейська символіка та добрі побажання, написані івритом, учасники ж опинилися на “Єврейській вулиці Одеси”. Усім хлопцям дали кіпи, деякі були з цвяшками замість шпильок і був хлопець із молотком, охочий допомогти, та чимало інших веселих пригод. Упродовж дня учасники смакували єврейські страви і вивчали їхні назви.
Цікавим став похід на виборчу дільницю, яка розмістилася в Будинку культури – колишній хоральній синагозі. Напевне, місцеві мешканці були вельми здивовані групою виборців у кіпах та з відкріпними документами. Відтак єврейський цвинтар.
Потім були заняття, дискусії, тренінги. Зокрема, Ігор Щупак провів бесіду та дискусію про національні, релігійні спільноти та стереотипні уявлення про них. Віталій Нахманович, історик і етнополітолог, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру (Київ) прочитав лекцію “Голокост в єврейській історії та свідомості”, після якої учасники мали багато запитань. А Єгор Врадій, заступник директора з наукової роботи Українського інституту вивчення Голокосту “Ткума”, Музею “Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні” (Дніпро) розказав про праведника народів світу Яна Ходоровського, якого називають “проповідник із пекла”. Віктор Гукайло зорганізував з молоддю творчу майстерню “Символи та обереги в єврейській культурі” та ще багато іншого. Відтак було щедре застілля, ватра і запальні танці.

Українське весілля та кримський орнамент

У понеділок, 22 липня, який був Українським днем, учасники слухали лекцію віцеректора УКУ Ігоря Скочиляса про праведників Андрея і Климентія Шептицьких та Омеляна Ковча і лекцію віцеректора УКУ Мирослава Мариновича про виклики і розлами сьогодення, мали інші цікаві зустрічі й заняття.
Окрім того, ще після опівночі їх запросили, з додержанням традицій, на українське весілля. Вранці після сніданку з піснями всі розплітали косу молодої, плели вінки з мирту і “долю” з барвінку. Відтак стали свідками викупу нареченої, а ввечері – учасниками театралізованого українського весілля з гостиною, народними музиками і майстер-класом із народних танців.
Учора учасники пізнавали традиції та релігію, історію та сучасність кримських татар. Зокрема, разом із Севгіль Мусаєвою, головною редакторкою інтернет-видання “Українська правда”, роздумували про те, як змінюється світ і де в ньому місце України; з художником і керамістом Рустемом Скибіним пізнавали мову кримськотатарського орнаменту; з журналісткою Мавілє Халіл говорили про Європу та іслам як ментальний код кримських татар, а з Алімом Алієвим, програмним директором Кримського дому – про збереження національної ідентичності. Ввечері переглядали короткометражки, а вночі вирушили до Польщі.
Підсумки семінару підіб’ють у Львові в п’ятницю, 26 липня, у Центрі Митрополита Андрея Шептицького.
Львів – Унів – Львів

Фото: Тарас Антошевський, Галина Терещук,
Владислав Базилевський, Дмитро Коновалов.

Мирослав Маринович, український правозахисник і дисидент, віцеректор УКУ:
– Для мене оце гасло – “Ми всі в одному ковчезі” звучить як “Ми всі в одному човні”, а це означає: не розхитуймо його, вміймо тримати баланс, рівновагу! Це станеться тоді, коли навчимося розуміти біль один одного, історичний біль, біль нинішній, навчимося враховувати його в своїх світоглядних конструкціях Ковчег передбачає повінь. А яка повінь сьогодні? Світить сонце, нема дощу. Мені здається, що нині є суспільна повінь. І ця повінь – величезна духовна деградація, величезний вотум недовіри до цінностей. Люди назагал шанують цінності на словах, а коли доходить до вибору між цінностями та інтересами, то обирають інтереси, відкладаючи вбік цінності. Чому так стається? Бо цінності є чимось зовнішнім: коли не заважають, добре, я їх приймаю, а коли заважають – відсуну вбік. А як зробити, щоб вони не були зовнішніми? Пророк Єремія словами Господа дав дуже чітку настанову: “Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці”. Ось висновок і приклад: якщо хочемо змінити ситуацію в Україні і не тільки (по всьому світу нині йде страшна хвиля, повінь, зневажання цінностей), записуймо цей Божий закон у себе в серці, і тоді нам буде легко його виконувати і жити відповідно до нього. Ситуація в світі погіршується, люди втрачають бажання зрозуміти одне одного, народи втрачають бажання розуміти одні одних. І якщо одразу по війні звучало гасло “Ніколи знову”, то новітнє гасло можна сформулювати як “Давайте спробуємо ще раз”. І ймовірність застосування насильства, ненависті, облуди є дуже великою. Це видно на культурних розламах. Вони присутні завжди, але якщо є добра воля між народами, то вони згладжуються, а коли зникає – стають справді розламами. Тож треба готувати молодь до того, що вона буде вирішувати проблеми, в її руках майбутнє світу, України. Треба, щоб вона зрозуміла, що затемнення духу не є порожнім поняттям. Час до часу людський дух затемнюється, і тоді люди роблять страшенно дурні, криваві речі. І треба запобігти це, треба знайти способи уникнення нових кривд, а навчитися цього можна на нашому минулому.
Кшиштоф Становський, польський дисидент і правозахисник, директор Центру міжнародної співпраці міської управи Любліна:
– Українське питання фундаментальне для Європи і Польщі. Як колись, так і тепер. Люблінська унія належно недоцінювала Русі, нинішніх українських територій. І в тому одна з причин її кризи та успіху Москви. Нині добра налагоджена співпраця потрібна і одним, і другим, бо це й відповідальність українців, у тому числі особиста. Під час Майдану я мав зустріч із молодими людьми, організовану Інститутом лідерства. Я запитав їх, що вони хотіли б змінити (бо хоч частина з них пластуни, але не тому вони прийшли взимку жити у наметах посеред Києва), чи мають вони перші три закони, перші три реформи, які може прийняти парламент, чи знають, чого прагнуть. В кожній країні світу кожні 50 років, а в Україні кожні десять, є шанс щось змінити, якби люди знали, чого хочуть. У час здобуття незалежності поляки знали, що вони хочуть у Євросоюз. Перша реформа, економічна, була здійснена за 90 днів після формування першого уряду, децентралізаційна – за 180 днів, у якій повноваження і гроші були передані на місця. Про цю реформу ми говорили у в’язницях, ми її планували тоді, коли це були лише мрії про шанс щось змінити. Не все в тих реформах було гладко, була складна економічна ситуація, велика інфляція, але ми пройшли цей шлях! В Польщі немає олігархів, бо за 90 днів багато не увірвеш, не розженешся. Ми знаємо, що в якийсь момент в Україні буде наступний Майдан. І важливо до того часу мати написану чітку програму дій і реформ, мати пакет необхідних законопроектів. Бо проблема в тому, що в Україні завжди “музику замовляла” влада, усі революції сталися у відповідь на дії влади, все робилося не “задля”, а “проти”. Зрозуміло, що вчити президента, коли його обрали, пізно. Громадянська освіта президента починається в школі. І вже тоді треба починати планувати зміни, які хочете здійснити. А власне такі зустрічі молоді, як “Ковчег”, є це доброю школою майбутніх лідерів громадянського суспільства України.
Міхал Клімецький, керівник кафедри внутрішньої та міжнародної безпеки університету Миколая Коперника в Торуні:
– В гуманітарному середовищі, пов’язаному з проблемами безпеки, в якому я працюю, нині є велике розуміння становища України і потреби допомоги їй, також є “мода” на Україну – захоплення культурою, музикою, книгами. Студенти, маючи нагоду обрати різні країни для виїзду на програми, найчастіше вибирають Україну. Коли в 1991році Польща виявила бажання вступити до НАТО, то вважалося, що це буде нескоро, щонайменше через 25 років, насамперед через дуже неохоче ставлення до цього США. Що зіграло вирішальну роль? Частково авантюрна політика Росії, а найголовніше дуже рішуча позиція польської діаспори, тобто виборців, які й змінили позицію влади. Нині поляки відчувають не тільки безпеку, основним гарантом якої є НАТО, а й покращення добробуту, бо в ЄС, який не має своїх збройних сил, існує велика інтеграція між державами, і всі суперечки, які виникають між певними державами, це наче суперечки в сім’ї. А так загалом існує відчуття безпеки і солідарності одних країн з іншими. Аби Україна вступила до НАТО, цього має хотіти переважна частина її населення, крім того, мають бути дотримані умови вступу, прописані в Північноатлантичному договорі. Тому цей шлях не може бути швидким. Водночас чітко заявлений відкритий шлях для України, та, на жаль, так і не вироблена дорожня карта із зазначенням усіх пунктів, що конкретно потрібно зробити для цього…
Алім Умероджа, співзасновник Кримського дому у Львові:
– “Ковчег” – це формат, де різні групи, різні національності не тільки пізнають одні одних, а й знаходять усвідомлення, що всі ми – українці незалежно від того, якого ми походження, як ми молимося, яку маємо історію та культуру. У нас спільні цінності, попри різні релігії, цінності людяності. Тому ми підтримуємо цей проєкт і привозимо людей навіть із Криму. Для нас цей проєкт важливий ще й тому, що дає змогу не втрачати зв’язок із людьми, які живуть у Криму. Бо нове покоління молоді там вже не знає, що таке Україна, не знає, що відбувається в Україні, лише має уявлення з того, що йому подає пропаганда. Тому так важливо для нас “витягувати” їх сюди через нашу агентську мережу. Це непросто, все побудоване на довірі. Молоді люди хочуть їхати, є велике зацікавлення і бажання їхати сюди, попри численні перепони, як юридичні – брак документів, так і фізичні – перетин кордону і далека дорога. Але бажання їхати спонукає їх робити паспорти, долати всі труднощі, щоби бути тут. Цього року більшість людей із нашої групи приїхали з окупованої території. Ми їх “витягуємо” задля ковтка повітря свободи, повітря цінностей, щоб вони самі побачили, як є насправді тут, на заході України, адже там вони чують тільки міфи. Для нас найважливіше, щоб вони побачили, що таке Україна, щоб не “консервувалися” в Криму, бо це дуже сковує і не дає розвиватися як особі, так і цілому народові. Ми маємо за мету, щоб вони познайомилися з культурами інших національностей та побачили вільну Україну, а в Польщі – частинку ЄС, побудували соціальні зв’язки. Вже маємо досвід, як люди із різних груп, які побували на “Ковчезі”, створюють спільні проєкти. Ще один аспект – долання стереотипів про людей інших національностей, нав’язаних ще радянською пропагандою, а відтак поширених через незнання. “Ковчег” їх руйнує і будує нові стосунки, ближчі до об’єктивності, до серця, до розуміння й порозуміння.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8875 / 4.59MB / SQL:{query_count}