Здоров’я як найцінніший скарб!

Історії чотирьох львів’янок, які всупереч життєвим обставинам мають колосальну силу духу та волі і з вірою та надією сподіваються на краще. Як і чим ми можемо їм допомогти

У кожної з цих жінок своя історія, свій біль та свій шлях у боротьбі за здоров’я та життя – своє або найрідніших. Одній з них потрібна фінансова допомога, аби нарешті зробили таку потрібну операцію на очі, другій – щоб мала змогу придбати доньці вкрай важливі ліки, третій – аби впоратися з побутом, а четвертій – зібрати кошти для лікування єдиної важко хворої доньки.
Про усіх цих жінок “Львівська Пошта” уже писала, багатьом допомогла. Проте аж ніяк не покинула і не покине! І вирішила ще раз усіх розпитати – як зараз живеться їхнім сім’ям, що змінилося з часу останньої розмови та які потреби зараз вони відчувають найбільше. Шановні читачі, сподіваємося на вашу небайдужість та чуйні серця!


“Найбільше боюся, щоб не осліпла…”

Про львів’янку Іванну Юрків “Львівська Пошта” вже писала неодноразово. Коли збирали гроші для її доньки Вікторії (“Не будьмо байдужі до чужої біди!”, №20 (1930) за 15 березня 2017 року і “Я мама, я витримаю все!”, №36 (1946) за 11 травня 2017 року), а згодом і для самої Іванни (“Допоможімо жінці не втратити зір!”, №102 (2114) за 27 грудня 2018 року).
Нагадаємо, що внаслідок стресів, які довелося пережити жінці, у 41-річної Іванни став погіршуватись зір. На праве око жінка майже не бачить, з лівим також проблеми. Потрібна операція, а вона доволі високовартісна – майже 85 тис. грн. Самотужки зібрати потрібну суму жінці не під силу!
Половина потрібної суми в Іванни на рахунку є, але цього недостатньо для лікування. “Зараз справи йдуть не надто добре. Збір грошей практично зупинився. Офіційний кошторис від клініки “Візекс”, де погодилися мене прооперувати, складає майже 85 тисяч гривень. Зібрати вдалося лише половину, – каже Іванна Юрків. – Та я не здаюся, бо розумію, що дуже потрібна доньці. Вона у мене єдина… Мушу бути здоровою… Мушу поставити її на ноги, а не осліпнути і стати для неї тягарем”.
За попередньою домовленістю, ще в середині січня Іванна мала б дати клініці завдаток, аби ті почали виготовляти індивідуальні кришталики. Приблизно ще через два місяці доплатити решту суми. Та, зі слів жінки, вона досі цього не зробила. “Хоч частина грошей на рахунку є, але завдатку ще не віднесла. Переживаю, що не зберу усієї суми. Як тоді розраховуватимуся? – зазначає співрозмовниця. – Дехто мені радить взяти кредит, але цього зробити не можу. Ще старі не позакривала”.
Жінка розповіла, що заплатити за доньчине лікування у Вільнюсі їй допомогли чимало добрих людей, переказуючи на рахунок кошти. А ось за 13 (!) операцій, які кілька років тому перенесла донька Вікторія, вона платила сама. Для цього довелося погоджуватися на умови кредитування.
І хоч сама Іванна Юрків зараз почувається не надто добре – на праве око майже не бачить, тиск постійно “скаче”, в голові паморочиться, але вона надалі невтомно працює і не зневіряється. “Останнім часом мене турбують панічні атаки, відчуваю страх, дискомфорт. Можливо, це через постійні стреси – за чоловіка, який лежав місяць у комі і помер, за онкохвору маму, яка за кілька днів “згасла” в мене на очах і за доньку, яка перенесла хіміотерапію, переливання крові, епілептичні напади, безліч операцій. Та найбільше боюся, щоб не осліпла, бо ж стану немічна”, – зізнається Іванна.
Наблизитися до мети, назбирати потрібну суму грошей і вилікуватися, Іванні допомагає улюблена справа – кулінарія. Жінка дуже хороша господиня, яка готує не лише смачні буденні страви, а й вишукану їжу для бенкетів та різних урочистостей.
“Кулінарією займаюся вже три роки. Історія початку такої моєї діяльності спонтанна. Взагалі я фінансист, бухгалтер і особливо ніколи ні пекти, ні варити не любила. Та коли хворіла донька і гроші стали вкрай необхідними, по ночах з подругою почали куховарити. Зараз цю справу обожнюю, а дві основні роботи покинула, бо через проблеми із зором більше не можу працювати за комп’ютером”, – веде далі вона.
Зараз в Іванни Юрків замовлень вистачає, та все ж робота не завадить. “Завжди стараюся все зробити свіже, часто вдосвіта допікаю, доварюю, аби тільки віддати замовнику свіженьке. Наперед нічого не роблю, навіть вареники і пельмені стараюся не переморожувати. Найчастіше в мене замовляють вареники, пельмені, млинці, голубці, плов, просять обслуговувати цілі забави – дні народження, весілля, корпоративи. Тішуся, що людям можу допомогти, що мені від того є копійка”, – каже вона.
Жінка зізнається, що коли б не було таких життєвих проблем, цілком можливо, що задумалася б про відкриття власної справи. Сподіваємося, що у неї ще все попереду. А зараз Іванна найбільше хоче, щоб вони з донькою були здорові. “Руки, ноги в мене є, то й все решта буде”, – наостанок додала жінка.
Задля підтримки Іванни Юрків, пишіть їй сюди: https://www.facebook.com або телефонуйте: (096) 420-43-12.
Фінансову допомогу для Іванни Юрків можна надсилати на картку “ПриватБанку”: 5218 5722 2089 5879
Одержувач – Фарина Володимир Іванович.

“Найбільше заряджаюся позитивом, коли вранці рівень цукру в доньки стабільний”

Як і минулого разу, про свої проблеми львів’янка Наталія Гладкова розповідає неохоче, з великим болем у серці, проте вже не зі сльозами на очах. Нагадаємо, у доньки Наталії – восьмирічної Іванки – цукровий діабет (“Придбайте картини – врятуйте життя дитини!”, №77 (2089) за 29 вересня 2018 року). По кілька разів на день дитині треба вимірювати рівень цукру в крові та вводити інсулін. На все це потрібні гроші. А сім’ї, яка втратила годувальника, їх просто не вистачає…
Зараз дівчинка почувається більш-менш нормально, проте ще кілька тижнів тому лежала в лікарні – через погіршення стану здоров’я, головний біль та “стрибки” рівня цукру в крові дитину госпіталізували. Зараз її стан стабільний, бо ж один вид інсуліну змінили на інший, більш сучасний.
“Уже все гаразд, в доньки на щоках навіть рум’янець з’явився, – розповідає Наталя Гладкова. – Після нашої з вами розмови та виходу статті в газеті, мені стали дзвонити дуже багато людей. Дехто підтримував морально, дехто фінансово. Вдалося багато що підкупити – тест-смужки, ручки для інсуліну. Річ у тім, що держава для дітей видає їх, але цього не достатньо. Рівень цукру в крові дитині змушена перевіряти щонайменше тричі на день, то ж виділеного явно не вистачає. Мушу докуповувати. А, до прикладу, в аптеці одна пачка тест-смужок (50 штук) коштує приблизно 400 гривень”.
Через постійні вимірювання, дитячі пальчики Іванки геть сколені, але іншого виходу немає. Раніше жінка мала сенсорний глюкометр, який сам цілодобово  контролював рівень цукру в крові, проте дія його невелика – два тижні. Придбати такий пристрій жінка дуже хоче, але не може, бо зараз заплатити  дві тисячі гривень їй не під силу.
Не вдалося Наталії продати й картини відомого закарпатського художника, які вона не так давно виставила як лот. “З трьох картин, які намагалася продати, в мене купили лише одну. Покупці приїхали безпосередньо до нас додому і забрали за 1 800 гривень, – веде далі співрозмовниця. – Дві лежать вдома”.
До речі, донька Наталії – Іванка – дуже сумлінна учениця третього класу. Дівчинка любить малювати та вивчати англійську мову. Також охоче в’яже і гачкує, навіть відвідує спеціальну студію. “Донечка дуже активна, їй все цікаво, усе хоче знати. Дуже переживаю, коли вона сильно бігає. Хоч розумію, що це їй лиш на користь, бо через біг та активність “згоряє” зайвий цукор в організмі, та все ж боюся, аби що не трапилося, – з трепетом зазначає жінка. – Завжди радію її успіхам та найбільше заряджаюся позитивом тоді, коли, прокинувшись вранці, міряю рівень цукру і в дитини стабільний показник. Ось тоді у мене справді хороший настрій на увесь день”.
Наталя зізналася, що зараз вона активно спілкується з жінками, в яких також підростають діти з цукровим діабетом. Каже, що вони і підтримують, і розраджують. “Коли дізналася про хворобу доньки, у мене був сильний відчай, бо розуміла, що з цим нам доведеться жити усе життя. Проте зараз розумію, що ми такі не одні, життя триває і потрібно рухатися далі. Наші діти зі спільноти спілкуються між собою, влаштовуємо для них навіть різні майстер-класи”, – каже вона і додає, що зараз веде активне соціальне життя. Зокрема, матусі інсулінозалежних діток складають петицію до Президента, аби їхніх дітей змогли забезпечити приладами для постійного моніторингу рівня цукру в крові та інсуліновими помпами.
“У нас обов’язково все буде гаразд. Мені важко, але якось собі раду даю. Найбільш за все хочу здоров’я своїй дитині і щоб не терпіла постійний біль від уколів. Помалу та й назбираю гроші для сенсорного глюкометра…” – наостанок зазначила Наталія Гладкова.
Охочі допомогти вдові та її хворій на цукровий діабет восьмирічній доньці можуть переказати суму на номер картки “ПриватБанку”: 5168 7573 6751 2136
Одержувач – Гладкова Наталія.

“Роботи вистачає, діти здорові, сподіваюся, що й з житлом питання вирішиться…”

Без чоловіка, у найманому помешканні, проте з коханими дітьми та улюбленою роботою. З моменту, коли в 32-річної Оксани Мердух помер чоловік, учасник АТО, і зустрічі з “Львівською Поштою” (“Я сильна, я впораюсь!”, №90 (2102) за 15 листопада 2018 року), минуло не так багато часу – менше трьох місяців. Але жінка не падає духом і продовжує усміхатися. Насамперед заради своїх двох чудових діток.
“У нашій сім’ї майже нічого не змінилося – далі винаймаємо житло, донька ходить в садок, син – у школу, а я продовжую шити та вирішую різні паперові проблеми – там довідку занести, там забрати…” – розповідає Оксана Мердух.
З того часу додалося жінці і роботи, це також дуже добре оскільки, крім допомоги від держави, це чи не єдиний дохід у їхній сім’ї. “Роботи мені наразі вистачає – шию одяг на інтернет-магазин, інколи займаюся ремонтом речей. Було б ще більше часу і можливостей, зробила б більше…” – веде вона далі.
Жінка каже, що почуватися сильною та потрібною допомагають небайдужі їй люди. “Після виходу вашої статті від багатьох отримала чималу підтримку – люди писали, телефонували, допомагали морально і фінансово. Тож усім безмежно дякую! – зазначає Оксана Мердух. – Фізичну і психологічну допомогу моя сім’я отримує і від реабілітаційного центру “Фенікс”. Дуже сильно мене підтримали і мої колишні одногрупники з технікуму легкої промисловості”.
Як і раніше, зараз однією з найбільших потреб сім’ї Мердух є житло. Оренду, квитанції за комунальні послуги оплачувати доводиться, та в кімнатах далі холодно. Проте навіть у такій ситуації Оксана не зневіряється і має надію, що незабаром ситуація зміниться на краще. “Роботи вистачає, діти здорові, тож сподіваюся, що й з житлом в кінцевому результаті питання вирішиться”, – впевнено зазначила Оксана Мердух.
Хто хоче допомогти фінансово чи психологічно вдові бійця, може написати їй на фейсбук-сторінку.

“Мамо, дай мені свої ніжки, я хочу топати…”

Спочатку інгалятором розрідити мокроти, потім відкашлювачем “витягти” їх з легень, далі спеціальним пристроєм подати кисень. А ще покрутити педалі на терапевтичному тренажері-мотомеді, позайматися на вертикалізаторі, розробити суглоби на ручках і ніжках, помасажувати животик після споживання їжі, зробити розтирання, намастити маззю, сходити в басейн. І це далеко не все, що щодня, без вихідних, робить 30-річна Ольга Матвіїшин своїй хворій трирічній донечці Софійці.
Як уже писала “Львівська Пошта” (“Створімо новорічне диво для Софійки!”, №103 (2115) за 29 грудня 2018 року), у рік і три місяці маленькій Софійці поставили діагноз – спінальна м’язова атрофія (СМА) другого типу, генетичну хворобу Вердніга-Гоффмана. Окрім СМА, у дівчинки також діагностували остеопороз (захворювання скелета), не розкриті легені та проблеми з серцем. Лікарі запевняли матір, що дитина довго не житиме, тому немає сенсу витрачати час і гроші на підтримку стабільного стану здоров’я донечки, адже будь-які дії є марними. Ользі навіть пропонували віддати Софійку в дитбудинок, а звідти взяти здорову дитину. Проте жінка не хотіла й чути цього і зараз робить усе, аби її донечка стала така, як усі – здорова і пішла власними ніжками.
Щоб підтримувати стан здоров’я донечки, сім’ї потрібні чималі гроші – 15 тисяч гривень щомісяця. Тому чоловік змушений їздити на заробітки. Сама Оля, хоч постійно зайнята донечкою, також не сидить склавши руки. Вона творить неймовірну красу – декорує віночки, свічки, кошики. “Свої творчі роботи часто роблю у кожну вільну хвилину або вночі. Мушу встигати. Складаю плани, розробляю графік”, – зазначає Оля.
Жінка розповідає, що на новорічно-різдвяні свята мала дуже багато замовлень. А все після виходу статті у нашій газеті. “Після публікації до мене стали більше писати, дзвонити, просити виконати їхні замовлення. Я готова працювати день і ніч, лише б дійти до мети – одужання донечки, свого маленького смайлика, кришталевої дівчинки, – зазначає Оля. – Хоч ніколи прямим текстом про допомогу не просила, та часто складалося так, що відгукувалися добродії, переважно незнайомці, і запитували про потреби. Наприклад, часто пишуть ті, хто їде в сусідню Польщу і купують все необхідне. А одна жінка взагалі купила нам рослинне молоко, мультивітаміни і навіть подарувала дитині тренажер для легень”.
Сама Софійка більше усього хоче ходити. “Нещодавно донька сказала мені: “Мамо, дай мені свої ніжки, я хочу топати…”. Відповіла їй, що це неможливо і розплакалася. Зазвичай роблю це тихо і приховано, аби та не бачила, – веде далі Оля. – Щодня кажу донечці, що вона красива, у нас все буде добре. Я в цьому впевнена. Чомусь відчуваю, що має статися якесь диво…”.
Жінка розповідає, що особливо якоїсь підтримки не має, то ж часто змушена за матеріалами для декору їздити разом з донькою. Коли тепло, їздить в громадському транспорті, якщо холодніше – на таксі. “Продавці вже мене знають. Коли не встигаю, просто їм телефоную, роблю замовлення, а потім лиш забираю і все оплачую. Бувало й таке, що сам водій таксі мене виручав – писала йому номер магазину, давала гроші, а все решту він робив сам. Одне слово, світ не без добрих людей”, – промовляє жінка.
Готові вироби, якщо не під замовлення, Оля Матвіїшин продає у соцмережі Фейсбук, а ще під час ярмарків чи поблизу церков. У цей час жінка оздоблює стрітенські свічки. Їхня вартість – від 65 гривень.
Аби ще більше наблизитися до мети – одужання своєї Софійки – Оля просить усіх небайдужих підтримати такі ж сім’ї, як у неї, де є хвора дитина на СМА та підписати петицію, яка б прискорила реєстрацію єдиних ліків від цієї хвороби – Spinraza. Лише вони зможуть зупинити страшну недугу, яка “з’їдає” діток. Це можна зробити за посиланням.
Також у найближчих планах жінки – розробити відповідні флаєри з інформацією про СМА, закликом підписати петицію і розповсюдити їх серед львів’ян. Цілком можливо, що першими стануть студенти ВНЗ, коледжів, а також працівники SoftServe. “За понад місяць нам потрібно зібрати 25 тисяч підписів, і лише тоді є надія, що ліки таки зареєструють у нас в Україні. Вони здатні зупинити хворобу та не дати їй прогресувати. З цими ліками в діток, як і моя, почне вироблятися білок, наростатимуть м’язи, вони зможуть самостійно дихати і ходити, – зазначає Оля. – Я вірю, що в нас все буде добре. Головне, аби зареєстрували такий потрібний нам препарат, ми почали його приймати, і тоді здійсниться найбільша мрія моєї доньки – вона буде ходити”.
Хто хоче замовити декоровані Олею Матвіїшин вироби, може звернутися до неї на сторінку: https://www.facebook.com/olha.matviishyn.9 або зателефонувати: (098) 756-88-81, (093) 768-14-52.
Фінансову допомогу можна переказати на картку: 4149 4978 4457 5573 
Одержувач – Ольга Матвіїшин.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8627 / 4.53MB / SQL:{query_count}