Життя з діагнозом, але не на волосині

Як не впасти у відчай, коли дізнався про діагноз – рак, чому не варто мовчати про цю проблему, куди звертатися по допомогу і як підтримати близьку людину, яка занедужала на цю страшну хворобу

Померти чи знайти кілька тисяч гривень на лікування – буває, що й цього замало. Потрібні десятки тисяч, щомісяця … Такий вибір без вибору щоразу роблять тисячі українців. У них спільний діагноз – рак.
В Україні кожна друга жінка і кожен третій чоловік ризикують захворіти на рак. Лише на Львівщині за цей рік на обліку в канцер-реєстрі перебуває більше 65 тисяч людей зі злоякісними пухлинами! Після серцево-судинних захворювань смерть від онкології на другому місці.
Коли людина дізнається про діагноз – онкологічне захворювання, часто входить у ступор. Життя розділяється на “до” і “після”. За кордоном люди об’єднуються, щоби підтримати одне одного, а в нас навпаки – замикаються, бояться розголосу. Та є такі, які не побоялися нічого: хтось знайшов силу в дітях, хтось відчув потужну підтримку Бога, когось не покидала віра у краще і неймовірна жага до життя.
Більшість із наших співрозмовників твердо переконані, що вихід навіть із найскладнішої ситуації можна знайти, достатньо цього дуже хотіти. Навіть якщо у вас немає грошей на лікування, зневірюватися не варто. Є люди, у яких вони є: треба лише знайти спосіб донести до них інформацію про тих, що потребують допомоги.

Де у Львові можна пройти обстеження на рак

Огляд комунальних і приватних клінік Львова

П’ята міська поліклініка (вул. Виговського, 32) пропонує обстеження на рак молочних залоз. Його можна пройти за скеруванням від гінеколога. Телефон реєстратури: 032 236 87 00.
2-га міська поліклініка (вул. Симоненка, 4) завдяки Програмі онкопревенції проводить безкоштовно ПАП-тест на основі рідинної цитології. УЗД-обстеження також доступне в інших поліклініках міста. Вартість стартує від 150 гривень.
У 8-ій міській лікарні (вул. Навроцького, 23) можна пройти обстеження голови, хребта і суглобів на предмет захворювання на рак. Подробиці за телефоном 032 270 62 85.
Окрім того, пройти обстеження на сучасних мамографах можна в Онкологічному центрі на вул. Гашека, 2, поліклініці онкодиспансеру на вул. Єфремова, 59 і Міському скринінговому центрі на вул. Виговського, 32. Також безкоштовне обстеження можна пройти в міжрайонних скринінгових центрах по всій області.
В клініці Oxford medical (просп. Чорновола, 45А) можна записатися на ультразвук молочних залоз за 240 гривень. Тест на рак шийки матки та вірус папіломи людини тут можна пройти за 100 – 300 гривень. Прийом у гінеколога тут коштує 280 гривень, колоноскопію під місцевим знечуленням можна пройти за 820 гривень, а під загальним – за 1600 гривень. Огляд уролога в клініці коштує 280 гривень. Працює попередній запис до лікарів за телефоном 032 245 00 00.
Центр медичних інновацій NOVO (вул. Орлика, 4) пропонує пацієнтам зробити МРТ та УЗД молочних залоз. В клініці можна проконсультуватися у гінеколога за 350 гривень. УЗД молочних залоз тут також коштує 350 гривень, МРТ можна пройти за скеруванням від лікаря за 2990 гривень. Докладнішу інформацію можна одержати, зателефонувавши на номер 032 259 09 99.
Клініка Стефана Хміля (вул. Бучми, 22) пропонує пацієнтам УЗД молочних залоз за 180 гривень. Пройти ПАП-тест на рак шийки матки тут можна за 550 гривень, ВПЛ-тест на вірус папіломи людини – за 450 гривень. Консультація уролога коштує 250 гривень. Запис за телефоном 032 232 83 30.
У медичному центрі “Інтерсоно” (вул. Антоновича, 102) мамографію можна пройти за 450 гривень, ультразвук грудей – за 300 гривень, ПАП-тест на рак шийки матки тут коштує 600 гривень, лабораторна діагностика раку яєчників – 450 гривень. ВПЛ-тест на вірус папіломи людини в клініці можна пройти за 150 гривень. Колоноскопія тут коштує 1500 гривень, з біопсією – 2000 гривень, за наркоз треба заплатити окремо – 3000 гривень. Огляд уролога тут коштує 390 гривень. Подробиці за телефоном 032 295 5555.
У лабораторії “Сінево” (просп. Чорновола, 2А, вул. Личаківська, 12, вул. Генерала Чупринки, 62) можна перевірити онкомаркери молочної залози за 160 гривень, онкомаркер шийки матки коштує 280 гривень, ПАП-тест на основі рідинної цитології – 360 гривень. ВПЛ-тест на вірус папіломи людини тут можна пройти за 410 гривень. Подробиці за телефоном 0 800 50 70 30.
В діагностичному центрі “Ескулаб” (вул. Пекарська, 33, вул. Хмельницького, 144, вул. Суботівська, 2) ПАП-тест на основі рідинної цитології можна пройти за 350 гривень, ціни на ВПЛ-тести на вірус папіломи людини коливаються від 140 до 290 гривень. Онкомаркери на рак шийки матки тут коштують 275 гривень. Подробиці за телефоном 0 800 50 36 80.
(за інформацією Tvoemisto.tv)

Життя – найбільший дар!

“Життя – класна штука”, – саме з таких слів розпочав розмову керуючий партнер ТОВ “Юридична компанія “Ейч. Ді. Партнерз”, модератор численних бізнес-сніданків Володимир Глащенков. У це важко повірити, але кілька років тому саме цей чоловік зумів подолати четверту стадію раку! Володимир переконаний, що здолати недугу йому допоміг Бог і віра в одужання. Він продовжує любити життя, проте зовсім не любить, коли його називають успішним бізнесменом. Відразу перебиває і уточнює: “А що таке успішність? Це шаблон! Можна на публіці виглядати крутим, успішним, їздити на дорогій машині, вечеряти в дорогому ресторані, а насправді мати шалені борги і бути самотнім… У мене немає боргів, є улюблена робота, але все одно успішним себе ніколи не називаю. Я жива людина!”.
Історія боротьби за життя Володимира Глащенкова розпочалася ще в 2007 році. Він отримав травми, несумісні із життям, лежав у комі. На восьмий день його навіть хотіли відключити від апаратів, які підтримували життя. Та дружині вдалося переконати родину і лікарів не робити цього. На дев’ятий день чоловік опритомнів. Згодом відновився, навчився заново ходити, багато що переосмислив. Проте через сім років, у 2014-ому, йому знову стало погано. У львівських клініках діагноз поставити не могли. Вихід треба було шукати за кордоном.
“Я поїхав до друзів у Литву. Після обстеження місцеві лікарі виявили у мене четверту стадію раку. Шансів на одужання майже не давали, за лікування не бралися, – розповідає “Львівській Пошті” Володимир Глащенков. – Я засмутився, але рук не опустив – публічно заявив, що мені потрібна фінансова допомога, бо сам не впораюся. І люди почали відгукуватися, допомагати. На 120-ти тисячах євро я вже збився з рахунку і більше не рахував”.
Далі історія життя Володимира почала набувати магічності, адже, зі слів самого співрозмовника, доля стала його зводити з дивовижними людьми. “Коли здавалося, що виходу немає, виявилося, що в друга-литовця є сестра, заміжня за арабом, а той відповідає за забезпечення найкращого лікування в світі для сім’ї арабських шейхів. Завдяки їх допомозі ми потрапили до найкращої онколікарні Німеччини. Та оскільки клініка була надто дорогою, там мені зробили тільки біопсію, – веде далі чоловік. – Порадили звернутися в державну лікарню, де лікування набагато дешевше, і порадили медика. Я побачив дуже скромного лікаря, але, як виявилося, найкращого онколога Баварії. З моїми вісьмома (!) відсотками ймовірності одужання, він таки взявся за моє лікування. Тоді в мене виникло тверде переконання, що все буде добре. Було відчуття, що мені хтось допомагає”.
Однак після здачі різних аналізів, заборів крові чоловікові знову не вистачило грошей. І знову сталося чудо – лікар прийшов і повідомив, що лікуватиме його далі. На той час один день перебування в лікарні коштував 1600 євро. Володимир там пробув майже місяць.
Два курси хіміотерапії не дали бажаного результату. Довелося робити пересадку стовбурових клітин. “На щастя, достатньо було моєї крові, тобто я сам для себе став донором. З організму забрали кров і звели всі її показники до нуля. За допомоги спеціального апарата зробили автологічну трансплантацію стовбурових клітин, – згадує Володимир. – Потім мусив пройти курс радіоопромінення, і ось уже минув четвертий рік, як моє лікування закінчилося”.
Зараз Володимир Глащенков почувається набагато краще. Раніше щокварталу, а тепер кожні півроку їздить до Німеччини на обстеження. Вдома щоранку робить зарядку, багато часу приділяє відновленню, адже нога ще добре не ходить. “За три роки я вже майже повноцінно ходжу. Як на мене, це великий прогрес, – веде далі чоловік. – Усе пережити допоміг мені Бог, віра і переконання, що все буде добре. Навіть у моменти, коли сил вже не було, біль не вщухав, мені раптово могло стати легше. Хіба це не чудо! Тож бажаю усім побільше віри, жаги до життя, бути людянішими і робити більше добрих справ”.


Поки в газеті не напишуть…

Веде боротьбу за життя і 40-річна львів’янка Христина Мельник. Про історію цієї жінки “Львівська Пошта” вже писала не раз. Тоді їй дуже були потрібні чималі гроші, аби подолати страшну недугу! Зараз вона продовжує лікування.
Нагадаємо, як писала “Львівська Пошта” (№59 (2071) за 28 липня 2018 р. “Вона так любить життя і дітей…”), щоб подолати страшну хворобу – рак молочної залози – дружині, мамі двох малих дітей і талановитій учительці англійської мови потрібно було пройти 18 курсів хіміотерапій. Для цього Христині мали вводити швейцарський препарат герцептин. Кілька курсів жінка вже пройшла. Вартість одного становила 40-45 тисяч гривень! Христині доводилося економити, позичати гроші, просити допомоги в небайдужих людей. За підрахунками, загальна вартість лікування мала становила 800 тисяч гривень!
Не залишилася осторонь і наша газета. Вмістивши кілька публікацій про потреби хворої Христини Мельник та поширивши інформацію в усі усюди, незабаром жінка стала отримувати потрібний препарат безкоштовно!
“Моя історія спричинила великий ажіотаж – інформація у вашій газеті, у Facebook, на сайті міської ради… Було враження, що про мене взнали усі. Після цього мені почали колоти ці ліки безкоштовно. Не знаю, може, в якийсь момент мене включили у програму безоплатного отримання ліків… Принаймні отримуватиму їх так до нового року. А далі, як мене повідомили, все залежатиме від бюджету, – зазначає Христина Мельник. – Цікаво те, що віднедавна багато жінок із цієї ж лікарні також почали казати, що потрібними ліками їх забезпечують безкоштовно. Тому вважаю, що “галас” був того вартий, бо де ж середньостатистичній сім’ї, такій як у мене, взяти стільки грошей на лікування?”.
Зараз Христина радить усім тим, що почули страшний діагноз – рак, не мовчати про свою хворобу, не соромитися просити допомоги. “Я навіть не думала, що на моє прохання відгукнеться така кількість людей. За цей час я багато чого переосмислила. Тепер твердо переконана – якщо допомогли мені, то і я повинна допомагати. Відтак частину своїх коштів регулярно два-три рази на місяць переказую на рахунки хворих дітей або дорослих. Як кажуть, зі світу по нитці – бідному сорочка”, – додає жінка.

Голос сотень жінок

Свого часу від онкології помер брат Ольги Фещенко, за три роки – мати, ще за три роки рак діагностували у неї. В якусь мить кар’єристка і бізнес-леді була змушена позбутися майже всього, що мала, адже гроші на лікування потрібні були чималі. Зараз каже, що ні про що не шкодує, адже вона жива, радіє життю і керує благодійним фондом “Рожева стрічка України”. Оптимізм і віра Ольги у власні сили захоплюють.
“Коли я захворіла, не стала замикатися в собі і тихо ридати. Так, мені було важко зробити перший крок, але я почала діяти – написала усім, кого знала, з телефону, що зараз не можу розмовляти, бо в мене важка хвороба, і потрібна фінансова допомога. Хто має можливість, нехай допоможе. І люди стали відгукуватися – писали і скидали на рахунок гроші ті, від кого навіть не очікувала допомоги, – розповідає “Львівській Пошті” Ольга Фещенко. – Але й були такі, з якими довелося попрощатися: вони не зрозуміли усю важливість моєї ситуації і почали відмовляти мене від традиційного лікування, мовляв, воно й так не допоможе – лише здеруть гроші, радили їсти якісь гриби, лікуватися содою”.
У той час життєво необхідне лікування жінці провели, і ось уже шостий рік, як вона “в діагнозі”. За цей час створила фонд, що гуртує людей з онкологією. “До нас по допомогу звертаються дуже часто. Але помітно, що люди не готові вислухати інші думки. Кажуть лише: “Мені потрібні гроші”. Відповідаю: “Давайте спочатку подивимося на сайті, чи справді у вашій лікарні відсутні препарати. Можливо, вони є, тоді й грошей не доведеться збирати. Люди ж соромляться говорити про це з лікарями. А це неправильно. Якщо хочеш боротися за своє життя – маєш зробити все, аби отримати ліки, – зазначає співрозмовниця. – Також досить часто хворі бояться замінити одну форму препарату на іншу. Наприклад, є безкоштовні ліки в таблетках, а їм лікар виписав у ампулах. Інколи грішать і самі лікарі, кажучи пацієнтам, що тих чи тих ліків купувати не варто, бо вони дешеві та недієві, хоча є аналогами”.
Ольга Фещенко радить тим, що дізналися про свій діагноз, не мовчати, піти до інших онкологів для його підтвердження і вже після цього просити допомоги там, де тільки можливо. “Якщо людина не приховує, що вона хвора, допомога може надходити звідусіль, у різному вигляді – матеріальна, психологічна, моральна. Звернувшись до певних фондів чи організацій, хворий також може отримати інформаційну, гуманітарну допомогу, часто інші хворі віддають свої ліки, бо їм, наприклад, змінили схему лікування. Тобто що відкритішою буде людина, то швидше їй надійде допомога!” – наголошує вона.
Аби таких ситуацій було щонайменше, благодійний фонд має на меті розповідати щонайбільше про те, як правильно збирати гроші, як звернутися і куди, де шукати вихід. А Ольга Фещенко закликає усіх більше дбати про своє здоров’я і за можливості регулярно обстежуватися.


Боротьба за життя триває

Свого часу почула страшний діагноз – рак – і Олена Шотик. Хвороба в її життя прийшла несподівано: на той момент сину виповнилося лише три роки, було багато планів, хотілося вже вийти на роботу з декретної відпустки, почати більше спілкуватися, бувати в товаристві. Натомість довелося приймати важке рішення щодо операції, хіміотерапії і подальшого лікування. Спочатку жінка не хотіла сприймати свій діагноз, їй було важко розпочати лікування. Розповідати про свої проблеми вона також нікому не хотіла. Та коли зрозуміла, що самотужки хворобу не здолає, зробила це. На прохання про допомогу першими відгукнулися колеги по роботі, керівництво, друзі. Потроху жага до життя стала повертатися.
Зараз жінка не надто охоче згадує свою історію, каже, багато що переосмислила. Склалося так, що тривале лікування впродовж шести років суттєво виснажило її, але має продовжуватися. Жінці призначили дорогий препарат кадсила вартістю понад 60 тисяч гривень за одне введення, а курс лікування становить 18 введень упродовж року.
Натомість Олена натхненно розповідає про нашу львівську громадську організацію OncoStop Lviv, ідею заснування якої підтримала цього року. Організація ця об’єднує онковидужуючих жінок.
“Із багатьма жінками, в яких схожі з моїм діагнози, познайомилася торішнього літа на фотосесії, яку організувала киянка з проекту Cancel. Усі ми шукали інформацію про методи і місця лікування, прагнули підтримки і простого спілкування. Періодично зустрічалися, листувалися, телефонували одна одній. А восени взяли участь у всеукраїнському проекті “Без рожевих окулярів” – фотовиставці портретів онковидужуючих жінок з усієї України, що налічує понад 60 портретів, – каже Олена Шотик. – Тоді вперше почали думати про свою львівську спільноту. На той момент у нашому місті не було нічого схожого, дуже бракувало інформації, обміну досвідом, простого спілкування”.
Відтак на початку грудня 2017-го у мережі Facebook запрацювала група Onco Stop Lviv. Жінки згуртувалися, аби разом почуватися більш впевнено та змінити ставлення суспільства до раку. “Наша головна підтримка – це ми самі, наші рідні та близькі друзі. З часом ми зрозуміли, що готові робити більше, і влітку цього року зареєструвалися як громадська організація”, – додає співрозмовниця.
Упродовж року організація провела низку заходів для дівчат спільноти – творчі заняття, майстер-класи, християнські зустрічі, зустрічі з реабілітологом, психологом, заняття з йоги.
На самій сторінці спільноти кожен охочий може знайти корисні файли з буклетами і брошурами, як-от “Порадник для жінок після мастектомії”, рекомендації психолога, дієтолога, реабілітолога, інформацію про здорове харчування під час лікування.
Олена Шотик стверджує, що у їхніх найближчих планах – розміщення соціальної реклами, плакатів, інформстендів. “Кожному, хто зіштовхнувся із цим діагнозом, ми хотіли б подарувати інформаційні буклети про те, що варто знати до і після операції, під час опромінення та хіміотерапії, як самому собі допомогти, де шукати реабілітаційні центри, які надають безкоштовну допомогу, як оформити інвалідність. Корисними були б брошури з інформацією, як отримати безкоштовні ліки в лікарні і яким чином можна перевірити їх на справжність, про відкриті програми лікування та клінічні дослідження, – каже вона. – Сьогодні в лікарнях багато якісної, яскравої комерційної реклами, але люди не знають про доступні безкоштовні речі – протези молочної залози, спеціальну білизну, компресійні вироби”.
Серед інших мрій – аби до онкоцентру почав курсувати безкоштовний транспорт і запрацювала спеціалізована їдальня для людей, що проходять лікування. 
Зараз організація шукає фахівців, дотичних до теми онкології, які могли б проводити лекції з питань сучасних методів лікування та обстеження, клінічних досліджень, а також небайдужих, які допомагали б проводити майстер-класи, виїзди, екскурсії. “Ми всі хочемо бути живими та сильними, не почуватися покинутими, брати повноцінну участь в житті міста. Однак без допомоги небайдужих людей, суспільства, меценатів та громадськості зробити це важко. Ми відкриті для будь-яких ідей і пропозицій”, – додала Олена Шотик.
Тим, хто бажає допомогти Олені Шотик в лікуванні, може переказати кошти на рахунок ПриватБанку:  4149497855170975

Не мовчіть, шукайте вихід!

Як правильно прийняти цю страшну хворобу і не зневіритися? Куди звертатися по допомогу? Як підтримати близьку людину, яка почула від лікаря діагноз – рак? Відповіді на всі ці запитання ми попросили дати згаданих вище людей, які зараз живуть із таким діагнозом.
* Правильно діагностувати. Перше, що потрібно зробити після того, як вас повідомили про хворобу, піти до ще кількох фахівців. До речі, в Європі, якщо діагноз рак поставили менш ніж три лікарі, він не вважається достовірним. Якщо ж більше лікарів підтвердять його, бажано не надто болісно це сприймати. Треба зрозуміти, що проблема є і що її потрібно вирішувати.
* Рак – це не соромно. Часто про те, що в людини рак, ніхто й не здогадується. Вона не розповідає, бо боїться розголосу, соромиться зайвої уваги, навіть уголос не хоче вимовляти це страшне слово. Натомість хвороба прогресує, лікування не відбувається, коштів на його проведення немає. Але мовчати не варто – говоріть, пишіть, розповідайте. Якщо можете – зверніться до друзів, а ваші друзі нехай звернуться до своїх друзів.
* Будьте інформаційно обізнаними. Зараз є чимало ресурсів, на яких можна дізнатися про наявність ліків, клінічні випробування тощо. Перевіряйте, перепитуйте в лікуючих лікарів.
* Стежте за словами. Коли людині ставлять страшний діагноз, вона почувається так, наче стоїть над прірвою. Настає відчуття гострої безнадійності і великого страху. Тому слово “тримайся” тут недоречне. За що триматися? За прірву! Також не варто казати “все буде добре”, бо це звучить як “відмазка”, небажання зрозуміти всю складність і важкість ситуації, через яку доведеться пройти онкохворій людині. Не треба порожніх стверджувальних обіцянок про те, що ніхто не може знати. Чесніше сказати “буде складно, непросто, але ми разом пройдемо цей шлях, я буду з тобою”. “Людині даються тільки ті випробування, які вона може витримати”.  Можливо, ця сентенція правильна, якщо стосується якихось інших аспектів нашого життя. А щодо хвороб – ні. У цьому твердженні немає життєвого ресурсу. Того, що дасть сили боротися і йти далі.
* Не звертайте уваги на рекламу. Хто несе відповідальність за її достовірність? Інколи доводиться чути, що від раку можна позбутися за один день! Дивно, чи не так? Але люди вірять, записуються на прийом, платять гроші. Насправді це маркетинговий хід, який дозволяє заманити пацієнта.
* Не лікуйтеся народними засобами. Включіть здоровий глузд: ми живемо у сучасному світі, де добре розвинена медицина. Потрібно звертатися до лікарів, а не до шаманів, “бабок”, які щось там відшіптують.
*Більше уваги. Є люди, які хочуть допомогти хворому, підтримати його, але не знають, к. Тому обирають позицію взагалі не чіпати. Не треба боятися просити, самому запропонувати піти кудись разом, не закриватися у своїй “мушлі”. Варто просити людей, якщо важко самим пересуватися, щоби вас супроводжували, підвозили на машині. Дуже важливо говорити про це і брати ініціативу в свої руки.
* Будуйте плани. Думайте про хороше, уявляйте, як скоро опинитеся у хорошому місці, будуйте плани на майбутнє.

Корисні посилання

* Наявність ліків у онкоцентрі на вул. Гашека: http://www.cancer.lviv.ua/.
* Про те, чи є безкоштовні ліки в лікарні та як їх отримати: https://www.facebook.com/athena.wac/posts/588582554892744; https://www.eliky.in.ua; https://www.likicontrol.com.ua.
* Про онкопревенцію та впровадження ефективних протипухлинних технологій: http://wb.moz.gov.ua/struktura-proektu/komponent-1_-regionalni-subproekty/lvivska-oblast/; http://ult.lviv.ua/?p=1597; http://www.health-loda.gov.ua/ukr/ocedmk/4444.html.
* Про клінічні дослідження у світі: https://clinicaltrials.gov/.
* Сайт громадської організації “Афіна. Жінки проти раку”, де є інформація про клініки, ліки, права, діагностику, варіанти лікування, реабілітацію, госпіси, спілкування у закритій групі на ФБ: https://www.athena-wac.com/.
* Сторінка на ФБ Громадської організації “OncoStopLviv”: https://www.facebook.com/oncostoplviv/.
* Журнал “Амазонки”: https://issuu.com/alinaminkova2/docs/amazonki.
* Статті практичного психолога, члена ІPOS і УАКПТ, психолога клініки ізраїльської онкології “LISOD” Iї Слабінської: http://amazonky.com.ua/author/32.
* Гаряча лінія МОЗ України: 8 800 801 333.
* Онкопсихологи у Львові: вул. Єфремова, 59 МСЕК.
* Реабілітаційні центри: вул. Хуторівка, 38, тел.: (032) 221 59 08; (032) 222 09 44, http://reabl.lviv.ua/;
вул. Гайворонського, 27 “Созарін”, тел.: (032) 237 30 68; (032) 235 35 17.
* Сайт благодійного фонду “Рожева Стрічка України”: https://www.facebook.com/pg/PinkRibbonUkraine/.

Олег Дуда, голова Українського лікарського товариства у Львові, заступник генерального директора з хірургічної роботи Львівського онкологічного регіонального діагностичного центру:
– Якщо у жінки чи чоловіка виникли якісь перестороги з приводу здоров’я, раджу їм одразу ж звертатися в онкоцентр. Не боятися, не соромитися, прийти і обстежитися! Адже кваліфіковану діагностику в цьому плані, як і лікування, може надати лише онколог. З досвіду скажу: ті, що мають гроші, відразу їдуть на лікування за кордон, а ті, що не мають, звертаються до цілителів, якихось “бабок”, які лікують травами, содою, перекисом водню. Що стосується здоров’я, не раджу доходити якихось поспішних висновків. Зверніться до спеціаліста, вислухайте його думку. Якщо у чомусь сумніваєтеся, зверніться до іншого. Тут немає нічого страшного. Але знову ж таки з цим варто піти до онколога, а не, наприклад, до лікаря загальної практики. У Львові багато потужних спеціалістів, які можуть дати кваліфіковану консультацію і, цілком можливо, призначать таке лікування, на яке не треба буде самотужки шукати величезні суми грошей. Коли пацієнт каже, що не звертався до лікарні, бо не мав грошей, це означає, що він просто боявся. Думав, що недуга дивним чином мине, а ліки, які пив його сусід, допоможуть. Також серед частих “відмазок” можна почути, що “мене нічого не боліло”, “щось помітив, але воно не росло”, “не мав часу”, “думав, що само пройде”. Та, на жаль, такі особи все одно звертаються до нас, але вже на стадії, коли їхня хвороба піддається набагато важчому лікуванню, бо прогресує… Українці на відміну від іноземців мають зовсім іншу психологію. Наприклад, американці завжди налаштовані на те, що хворобу свою здолають, згуртовуються, опановують себе, шукають поради, допомоги. А у нас що? Українці часто бояться навіть чути про це – не йдуть обстежуватися, бо саме слово “рак” викликає страх, чекають, коли наживуть більших статків… Я завжди і всюди кажу: “Просто прийдіть до онкоцентру і отримайте нормальну консультацію. Якщо не можете прийти самі, зверніться зі знайомими чи родичами. Інколи не все можна сказати хворому, зате розповісти комусь із родичів”. На даний час забезпечення ліками для проведення хіміотерапій досить потужне, хоч інколи все одно не покриває усіх потреб. Після призначеного лікування лікарі з’ясовують наявність ліків у медзакладі і повідомляють про це пацієнта. Річ у тім, що в кожного онкохворого є своя схема лікування, тож щось у нас може бути, а чогось ні. Перевірити наявність ліків можна й самому у відкритій формі. В онкоцентрі лікують, а не шукають гроші, тому жодні благодійні фонди при лікарні не працюють. Знаю, що вони є при дитячих лікарнях і то співпрацюють лише з родичами. До речі, у нас є багато протоколів і клінічних досліджень, які дають можливість нормально пролікуватися на сучасному рівні. Варто розуміти, що в клінічних дослідженнях беруть участь не піддослідні особи, на яких хтось щось вивчає. Радше визначають супутні проблеми. Проте таку людину забезпечують дорогим лікуванням, яке часто не можуть собі дозволити навіть дуже заможні люди.
Надія Бартновська, психолог міжрайонної спеціалізованої онкологічної МСЕК:
– У наших людей страх перед діагнозом рак буває таким великим, а віра в свою здатність подолати хворобу така мізерна, що іноді вони помирають, не виписавшись із лікарні. Інколи здоров’я пацієнтів погіршується так швидко, що ставить у безвихідь навіть досвідчених фахівців. Намагаючись дати пояснення подібним випадкам, лікарі кажуть, що хворий просто здався чи втратив волю до життя. Разом із тим, багато лікарів були свідками, коли хворі, довідавшись, що у них рак, сподівалися на краще і дивовижно швидко одужували. В таких випадках це пояснюють добре проведеною терапією. Веду до того, що психологічний настрій відіграє дуже велику роль. Хворі повинні самі налаштуватися на видужання, відчувши підтримку друзів, родичів. Раджу не замикатися в собі, а шукати психологічної допомоги і самому пацієнтові, і його родичам. Людям значно легше повірити у зв’язок між негативними сподіваннями (очікуваннями) і смертю, аніж у залежність одужання від позитивних емоцій. Буває дуже складно вирішити, чи дійсно пацієнт оптимістично налаштований щодо свого одужання, а чи просто так говорить, щоб заспокоїти близьких. Коли хворий голосно запевняє, що готовий боротися за своє життя, не збирається вмирати і обов’язково подолає хворобу, але водночас годинами лежить у ліжку, не ходить на роботу і поводиться так, що це абсолютно не відповідає його словам, стає зрозуміло, що насправді у нього немає твердої віри в те, що він може одужати. Якщо ж пацієнт хоче й очікує одужання, то вживатиме ліки і виконуватиме усі призначення лікарів, підвищуючи таким чином імовірність свого одужання. Безперечно, підтримка сім’ї дуже важлива. Завдання близьких полягає у тому, щоб навчитися реагувати на різні почуття хворого. До нього варто ставитися із розумінням, терпінням та співчуттям. Важливо в перші кілька тижнів після встановлення діагнозу закласти фундамент щирих і чесних стосунків. Треба, щоб хворий відчув, що йому дозволяють виражати свої почуття, навіть схвалюють це. Дізнавшись про свою недугу, люди часто плачуть, оплакують можливість власної смерті і втрату відчуття, що житимуть вічно. Єдина, але дуже важлива допомога, яку має запропонувати хворому сім’я, це готовність пережити всі труднощі разом. Якщо хворий не каже, що хоче залишитись сам, варто залишитись із ним, дати йому щонайбільше фізичного тепла, близькості, частіше обіймати, торкатись його, не боятися ділитися своїми відчуттями. Для того, щоби спілкування було щирим, варто проявляти пильність до того, що ви чуєте і говорите. Зверніть увагу, чи не більше ви говорите, аніж слухаєте, і чи не закінчуєте фрази за хворого. Якщо це так, то подумайте, чи не стоять за цим ваші власні тривоги і чи не краще було б, якби ви дали можливість хворому говорити самому. Дуже важливо, щоб у сім’ї до хворого ставилися як до відповідальної людини, а не як до безпомічної істоти, жертви. Коли хворий і хтось із його близьких відчуває страх, важливо, щоб вони спілкувалися як дорослі люди, реалістично і відкрито обговорюючи ймовірність ризику і можливий біль. Підтримуючи, не варто намагатися “рятувати”. Коли в сім’ї хтось із подружжя хворий на рак, починається “гра в спасіння”. Це завжди легко зауважити. Якщо хтось із близького оточення хворого виявив, що замість того, аби допомагати, “рятує” його, належить розуміти: життя хворої людини залежить від того, наскільки вона зможе використати ресурси свого організму. Усім відомо, що лікування онконедуг високовартісне, і дуже часто сім’я такого хворого намагається знайти фінансовий ресурс. Долучаються, як правило, підприємці та релігійні общини. Залишається відкритим питання до самого пацієнта: чи готовий він прийняти таку допомогу, особливо якщо раніше завжди розраховував на власні сили і сам собі радив у всьому? Вихід із депресивного стану в час недуги хворий повинен шукати де тільки може. Окрім підтримки найближчого оточення, має бути робота, релігія, психологи, психотерапевти і те, що раніше завжди додавало сил та надихало на нові звершення.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8028 / 4.74MB / SQL:{query_count}