“Навчаємо дітей, що любити природу – це розуміти і поважати її закони”

Андрій Кийко, директор Львівського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, – про виховання екологічної свідомості та розвиток у дітей покликання до пізнання природи

Львів – одне з найзеленіших міст України. Проте місто є місто, і з живою природою ми контактуємо все ж не так часто: тішимося синичці за вікном, білочці у парку, маємо хатніх улюбленців… Побачити більше і більше дізнатися про природу та її закони діти мають змогу, займаючись у гуртках чи завітавши на екскурсію до обласного екоцентру на вул. І. Франка, 133. Цей заклад позашкільної екологічної освіти дітей області координує роботу гуртків різного спрямування – дослідницького, творчого, природоохоронного, але всі вони пов’язані з вивченням природи, довкілля, збереженням біорозмаїття.
Хто може займатися в цих гуртках, чого навчитися, як потрапити на екскурсію до Центру і кого тут можна побачити, як діє екосистема міста та що таке гуманне ставлення до тварин, “Львівська Пошта” розпитувала директора КЗ ЛОР “Львівський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді” Андрія Кийка.

Відкрити покликання

– Скажіть, будь ласка, що означає еколого-натуралістична творчість?
– Колись придумали такий шаблон, щоб окреслити діяльність дітей в цьому напрямі: екологічний – бо вони вивчають те, що діється в довкіллі, в природі загалом; натуралістичний – бо діти дізнаються про ті часточки природи, яка оточує їх удома, в класі, біля їхнього будинку чи школи, в рідному населеному пункті; творчість – бо з природою неможливо не творити. У самому Львові ми маємо не так багато гуртків, важко знайти кваліфікованих керівників-ентузіастів на нашу зарплату та й, окрім того, є міський Центр, тож переважна більшість наших гуртків працюють у різних населених пунктах у всій області. Проводимо чимало обласних заходів, а також екскурсії та спеціальні тематичні уроки і заняття для школярів та студентів.
– Які гуртки найпопулярніші?
– Передусім лісівничого спрямування, бо Львівщина багата на ліси. Для багатьох наших підопічних в майбутньому це може стати фахом. Торік завдяки підтримці обласних депутатів вдалося отримати із обласного фонду охорони навколишнього природного середовища півмільйона гривень на розвиток учнівських лісництв – і тих, що працюють на нашій базі, і тих, що утворені завдяки співпраці місцевих лісгоспів із школами. За ці кошти вдалося забезпечити 32 лісництва обладнанням, формою, літературою, наочними матеріалами.
Цього року завдяки залученню нових партнерів вдалося відкрити ще кілька учнівських лісництв. Намагаємося профорієнтувати старшокласників, заохочуємо подаватися на навчання до Малої лісівничої академії, яка діє при Національному лісотехнічному університеті України. Ті, що успішно два роки навчаються в ній (очно-заочна форма), отримують додаткові 10 балів до результатів ЗНО при вступі у цей виш.
– А сучасні напрямки розвиваєте, наприклад, ландшафтний дизайн?
– Гурток, пов’язаний із ландшафтною архітектурою, працює на базі Військового ліцею імені Героїв Крут. І в цьому є логіка: хлопці мають більше сили, їм легше, аніж дівчатам, копати, впорядковувати територію. У них є ця територія, і вони бачать наяву, що можуть зробити самотужки, здобувають навички, які знадобляться їм у житті, ба навіть можуть перерости в професію. Деякі гуртки, наприклад, лісівничі, теж мають елементи ландшафтної архітектури. Але все залежить від керівника, чи йому цікаво, чи він готовий відповісти на запити учнів. Прикро, але професійного ландшафтного архітектора зарплата, яку ми можемо запропонувати, не влаштовує, а фанатики до нас поки що не зголошувались.
Специфіка ландшафтної архітектури у тому, що вона на межі: це вже не охорона природи, а фах, який потребує її розуміння. Тож якщо дитина цікавиться цим, ми дамо їй базу, підкажемо, де можна здобути знання, сконтактуємо із колегами з НЛТУУ. Тут, на території нашого закладу, ми власноруч облаштували, окрім українського саду, де можна побачити різні вітчизняні сорти фруктових дерев, ягідників та винограду, ще й невеличкі моделі різних садово-паркових ландшафтів.
– А якщо до вас звернеться людина, яка хоче вести такий гурток, які вимоги будуть до неї?
– В ідеалі це має бути людина з профільною освітою, бажано вищою або хоча б середньою, але з досвідом роботи і здобутками, готовністю за потреби працювати й у вихідні, набрати групу зацікавлених школярів, якщо це її додаткове працевлаштування, або три групи – якщо мовиться про повну зайнятість. У групі має бути 10-15 дітей.
– Які ще гуртки працюють?
– “Юні друзі природи”, “Юні охоронці природи”, “Тварини рідного краю” та “Рослини рідного краю”, а ще “Дендрологія з основами озеленення”, “Юні лісівники”. У бібрській школі діє гурток “Основи біохімії”. Передусім все залежить від того, чи є керівник, який може зацікавити дітей, повести за собою, бо зараз вже не ті часи, коли кожен школяр мусив бути записаний у якийсь гурток. Змогли цього навчального року відкрити в селі Лаврів Старосамбірського району гурток “Юні бджолярі”. Радо приймемо досвідчених фахівців, готових вести такі гуртки і в інших районах, допоможемо програмами та літературою!
– Діти якого віку можуть займатися у вас?
– Працюємо зі школярами від першого до 11 класу. Наші гуртки допомагають краще зрозуміти шкільну програму, бо вона досить складна, а часу на уроках бракує. У нас керівник гуртка має на це більше часу, і дітям стає цікавіше, бо якщо вони не розуміють предмет, то ніколи його не опанують, їм просто нецікаво.
– У час мого навчання в школі природа, біологія, географія були серед найпопулярніших предметів…
– Усе стало дуже складно, тому наші заняття стали ще потрібнішими, бо програма не передбачає докладного тлумачення багатьох тем, термінів і визначень. А тому й розуміння нема, як ті терміни співвідносяться, як це працює. Ще більша проблема у тому, що школа не залишає дитині вільного часу: до третьої-четвертої уроки, а тоді домашнє завдання ще треба виконувати. Робочий день становить 10-12 годин! Яке позашкілля? На нього залишається дуже мало часу! Як кажуть психологи, дитина повинна мати час просто побайдикувати, хоча б годину. Це нормальна фізіологічна потреба – відпочити, побавитися, подивитися у вікно. Дитина має мати вихідні!
– А чи знаходять діти час на заняття у вас?
– Знаходять, бо для багатьох це й відпочинок – займатися тим, що любиш. Цього року ми знову розширили нашу мережу. Багато вчителів, які з нами працюють, бачать, що і їм це цікаво, і дітям можна допомогти. Бо діти не тільки мають змогу поглибити знання, а й по-новому побачити вчителів – як друзів, як звичайних людей, з якими можна поділитися, посміятися, не переживати за погану оцінку. Наприклад, учнівське лісництво з гірського села Труханів посіло третє місце на всеукраїнському конкурсі. А кілька років тому ми повезли до Києва дітей із далекого села в Дрогобицькому районі, які ніколи не були навіть у Львові. Щоби мати зв’язок із сином, мама віддала йому свій старенький мобільний, а сама телефонувала від сусідки. Ці хлопчики займалися в гуртку лозоплетіння, швидко навчилися, вибороли призові місця на районному та обласному конкурсах... Наскільки в дитини змінюється самооцінка, коли вона завдяки тому, що вміє добре щось робити, має таку можливість – поїхати до столиці і вже там брати участь в майстер-класах, пленерах, навіть самій вчити інших!
– Діти з яких сімей у вас займаються?
– До нас приходить багато тих, що не мають дорогих ґаджетів, часом навіть комп’ютера та інтернету вдома, але, як правило, вони виявляються значно працьовитішими, креативнішими й талановитішими від тих, що мають все це. Бо вони від природи мають талант, треба тільки розвивати його. А інтернет дає як великі можливості для цього, так і багато спокус. На жаль, для дітей це більше розвага, тож намагаємося вчити їх використовувати інтернет-ресурси з користю.
– Що найбільше тішить вас у вашій роботі?
– Під час однієї з поїздок із дітьми в Карпати ми зупинилися на перепочинок. Один хлопчик, років 14-ти, з Винників, попросив дозволу викопати кілька цікавих рослин і посадити їх удома, щоб подивитися, як вони будуть рости. Він вже є біологом, ботаніком! Тішуся, що є такі діти, які вже знають, що мають робити в цьому житті, йдуть за покликанням.
– Скільки і яких гуртків працює тут, на Івана Франка, 133?
– На сьогодні – чотири: два творчі, у суботу і неділю, «Юні художники-анімалісти», де діти вчаться малювати тварин, та «Яворівська забавка» і два зоологічні – зоологи-тераріумісти та зоологи. Інколи діти йдуть «на керівника» – їм цікавий не так предмет, як спілкування з тою людиною. А є й такі, зокрема тераріумісти, яким подобається спілкування з нашими тваринами. Наприклад, є дівчинка, яка, щойно прийде, одразу вішає собі на шию пітона і так із ним ходить, сидить, займається. Для неї це відпочинок.

Колекція невелика, але цікава

– А яких тварин діти можуть побачити тут зблизька?
– У нас порівняно невелика зоологічна колекція, значно менша, ніж у міському екоцентрі. Є гуси, кури, качки, фазани, голуби різних декоративних порід. Вони живуть на нашій «фермі». А є такі, що живуть у приміщеннях – в тераріумах, акваріумах, клітках: екзотичні комахи, павуки, риби, змії, ящірки, черепахи, папуги, канарки, амадини, гризуни дегу, шиншила і піщанки… Більше не можемо собі дозволити, бо колекція потребує обслуговування. Для дітей колекція з п’яти змій нічим не гірша, аніж із 20-ти. Адже для них передусім важливо побачити їх зблизька, доторкнутися, потримати в руках: «О, супер! Там була чорна з білим, а там червона з білим, а ще оранжева і така велика! Ця гладенька, а ця шорстка». В нас є різні змії: ті, що живуть на землі, і ті, що на деревах. Є удав, пітон невеликий, полоз, королівські змії. Одні з Південної Америки, другі з Африки. Наприклад, земляні королівські змії хоч не такі великі та сильні, але дуже рухливі, можуть в будь-яку дірку-нірку залізти, однак на дерево вже не заберуться.
– Ваші змії ручні?
– Змія – не собака, її не можна приручити. Але наші змії звикли, що їх беруть на руки, тому не бояться людей, не реагують агресивно. Та ми застерігаємо дітей, щоб не робили різких рухів, бо змія може злякатися. З нею треба рухатися повільно, не треба боятися, бо вона відчуває ритм серця. Змії за ритмом серця можуть впізнавати того, хто їх частіше обслуговує, годує.
– Чи можуть діти прийти до вас доглядати свійських птахів?
– Гуртка як такого нема, але прийти і побачити видове різноманіття, звичайно, можна. Бо де ж іще у Львові можна побачити гусей, качок, курей, довідатися, як і для чого ті чи ті породи були виведені, яка між ними різниця? Довідатися, що є свійські тварини, які людина використовує для харчування, а є виведені для естетичного задоволення, декоративні. Наприклад, фазанів утримують передусім для краси – вони дуже гарні. Маємо червоних, золотистих, кольорових, білих. Є у нас і декоративні кролики. Нещодавно принесли нам декоративного з опущеними вухами породи «баран». Такий спокійний біленький кролик.
Маємо певних тварини для того, щоби показувати їх дітям, щоб вони розуміли, що таке живі істоти, чим вони відрізняються, якими є на дотик. Дитина багато що сприймає на дотик. Приходять до нас на екскурсії і діти з інтернату для слабозорих та незрячих. Для них це подія, бо де ж іще вони можуть потримати в руках змійку чи черепашку, відчути на дотик, чим відрізняються кролик, шиншила чи дегу? Багато з них знають цих тварин лише з описів, а тут можуть доторкнутися до них! Приїжджають і діти з НРЦ «Джерело». У нас працюють два гуртки на базі цього спеціалізованого Центру. На жаль, для багатьох із них не вся наша колекція доступна – лише та її частина, що надворі. Маємо проект облаштування пандуса. Потрібно 350 тисяч гривень. Однак наш запит на фінансування, поданий до обласного природоохоронного фонду, поки що без відповіді…
– Діти можуть прийти до вас тільки організовано – на екскурсію чи й самі або з батьками?
– Ми завжди раді дітям. Про організовану екскурсію, наприклад, для класу чи якийсь тематичний урок варто домовитися завчасу. Проводимо їх у робочий час впродовж тижня. Якщо ж батьки хочуть прийти до нас із дітьми – будемо тільки раді! Можуть зробити це й у вихідні до 15 години. У нас є мами з малюками, які часто приходять подивитися і трошки погодувати вуличних птахів.

Центр – не притулок!

– Чи приносять вам тварин містяни?
– Так, часом навіть хворих, яких уже не мають змоги чи бажання утримувати. На жаль, ми не можемо їх усіх прийняти, бо не маємо ні місця, ні змоги їх доглядати. У нас ветеринара немає, немає того, хто б цим займався… В такому місті, як Львів, мав би бути добре облаштований притулок, і не тільки для бездомних котів чи собак, а й для різних хатніх, і не тільки, тварин, яких з тих чи тих причин треба десь подіти, надати їм допомогу. Ні ми, ні міський екоцентр не працюємо як справжній притулок для тварин, бо не маємо для цього ресурсів!
– А якби хто хотів допомогти вам, стати волонтером – приймете?
– Ми відкриті й на волонтерську працю. Територія велика – завжди є що покосити, погромадити, щось перенести, переоблаштувати.

Про екосвідомість

– Чого передусім прагнете навчити дітей?
– Того, що природа дуже багатогранна, що в ній нема нічого непотрібного чи зайвого, що кожна її частинка дуже важлива, що вона не настільки безпечна, як іноді здається, тому її треба вивчати. Часто читаю у Facebook «змія вкусила». А чому не пишуть, що то гадюка? Гадюка – це справді отруйна змія, її треба остерігатися, але скільки є випадків, коли вбили веретільницю (безногу ящірку) чи вужа або мідянку, бо страшно… Люди не розрізняють, чи то неотруйна змія, чи справжня гадюка, не знають, як надати першу допомогу при укусі гадюки. І це справді біда для природи, що цього не вчать на уроках біології!
Тож ми на своїх профільних заняттях про диких тварин намагаємося заповнити цю прогалину. Пояснюємо: все, чого ти не знаєш, краще оминути. Проте не треба його вбивати, бо воно існує в природі не просто так – така вимога співіснування живих організмів. Тварини різні, кожен вид важливий для функціонування екосистеми. І якщо людина, не усвідомлюючи цього, одних убиває зі страху чи задля розваги, а решту підгодовує, бо це так мило, то когось стає менше, а когось більше – аж забагато, як-от свійських голубів, граків чи щурів у містах.
– До чого це може призвести?
– Порушується рівновага, і наслідки можуть бути вкрай прикрі. Наприклад, чому у Львові так багато щурів? Тому, що ми, по-перше, смітимо багато і всюди, по-друге – тому що залишилось дуже мало природних хижаків, які полюють на щурів, мишей. Немає сов і денних хижих птахів, які можуть знищувати цих гризунів (хіба зовсім небагато тхорів і кам’яних куниць). А котів ми підгодовуємо, і вони зовсім не хочуть полювати. Мені кажуть, що коти – це елемент екосистеми міста. Так, але це штучний елемент. Їх, як і собак, ми навчили паразитувати, зробили їх безпомічними без людини.
– А як бути з бездомними тваринами?
– Я проти того, як нині вирішують цю проблему: каструють, чипують і випускають. І як той собака має жити, чим харчуватися? Переконаний: якщо нема господарів, то має бути притулок, де б того собаку утримували. Не можуть бігати бездомні тварини містом! Бо якщо кіт у Львові ще міг би прогодуватися мишами чи голубами, то що їсть собака? Те, що люди викинули в смітники, і те, чим його люди підгодовують. Але маємо пам’ятати, що собаки – це все ж таки хижаки, і якщо вони об’єднаються в зграю і матимуть сильного вожака, то можуть бути небезпечнішими й агресивнішими за вовків. Чипування і випускання в місто – це лише відфутболювання проблеми. Якщо пес дуже зголодніє, то піде на базар, вирве в когось із рук торбину, бо з неї пахне… Якщо зграя велика, п’ять-сім собак, то це страшна річ. Це питання відповідальності міської влади!
– А як же гуманне ставлення, виховання співчуття?
– Гуманне ставлення до тварин може бути там, де розуміють природу. Наприклад, вилікувати дику тварину і відпустити її назад у природне середовище. Її не треба утримувати й годувати, вона сама вміє про себе подбати. Дикі звірі настільки пристосовані до виживання, що ми собі цього навіть не уявляємо. Яструб із однією лапою прекрасно полює. Але біда в тому, що в нас не дослухаються до фахівців…
– А як щодо голубів?
– Я категорично проти годування голубів! Чи хтось замислювався, скільки хвороб вони можуть переносити. Особливо страшно, коли діти намагаються їх зловити. Адже найлегше зловити хворого птаха – здоровий утече. Та не дай бог орнітоз підхопити! Скільки ж то антибіотиків доведеться вколоти, щоб та дитина одужала! А люди не задумуються над цим. Як то гарно виглядає – стільки голубів ходить, літає, на руки сідає… Окрім того, голуби витісняють інші види, приміром, у нас горобці стали рідкістю, а вони ж у теплу пору року всяких комах ловлять! Для любителів голубів у Львові є клуб декоративного голубівництва, розвивається й більш спортивний напрям – поштові голуби. Я сам ще у дитинстві «захворів» голубами. Це не просто захоплення, нині розведення породистих голубів може стати нагодою для старшокласника мати свій дохід. Кого це зацікавило, нехай приходить до нас, допоможемо досвідом, літературою, скеруємо до фахівців!
– Отож, що має знати людина про природу?
– Що природа має свої закони. Вони часом жорстокі, але справедливі. І головний із них – природний відбір, тобто вижити в дикій природі може сильніший, хитріший, більш пристосований. Хижак мусить з’їсти свою жертву. Навіть вірус має своє призначення, адже наша імунна система в боротьбі з вірусами перебудовується і вчиться захищати наш організм. 
Тому навчаємо дітей, що любити природу – це передусім розуміти і поважати її закони, бо в школі на це нема часу. Якщо розвинути в дитині це зацікавлення, показати можливості, то, може, згодом із неї буде фаховий лікар чи лісівник, ландшафтний архітектор чи мікробіолог або просто людина, яка усвідомлює свою відповідальність за все живе на нашій планеті.
Розмовляла
Ольга Хворостовська

Розмалюй забавку!

На гуртку «Яворівська забавка» діти розмальовують традиційні для нашого регіону іграшки з дерева. Яворівська забавка – це ремесло, що має дуже давні традиції і тісно пов’язане з природою, бо її робили з осики. Це була не тільки іграшка, а й оберіг, засіб для відлякування лихої сили. Крім того, яворівські забавки виготовляли, наслідуючи природні об’єкти – голубки, дзвіночки, коники, соловейки, зозульки. Це таке ремесло, що базується на спостереженні за природою. Традиційно їх розмальовували природними фарбами жовтого, червоного та зеленого кольорів. Гурток «Яворівська забавка» працює в суботу і неділю з 13.00. до 15.00. за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 133.
Гурток «Яворівська забавка» працює в суботу і неділю з 13.00. до 15.00. за адресою: м. Львів, вул. І. Франка, 133.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8670 / 4.56MB / SQL:{query_count}