“Вилікувати можна! Головне не змарнувати часу!”

До 14 листопада у львівському Палаці мистецтв триватиме благодійна фотовиставка, присвячена боротьбі жінок з раком

фото: Олег Огородник (7)
Хвороба часу не вибирає, а діагноз – онкологія призводить до шокового стану. На жаль, про цю хворобу в Україні згадують двічі на рік: 4 лютого – у Всесвітній день боротьби з раком та 20 жовтня – у Всесвітній день боротьби з раком молочної залози. Але щодня рак різної локалізації забирає в Україні 250 життів, щороку 9 тисяч жінок вмирають від раку молочної залози! Багато українців стають жертвами цієї недуги через пізнє виявлення та брак коштів на лікування. При діагностуванні на ранніх стадіях цю недугу можна приборкати. Втрачати надію і припиняти боротьбу не варто! До цього закликають як лікарі, так і люди, які живуть з цим діагнозом. 

“Найважче було відкритися…”

Львів’янка Олена Шотик працювала бухгалтером у приватній фірмі, дуже хотіла народити дитину, але з цим були проблеми. Син, якому зараз дев’ять років, насправді є п’ятою дитиною. Аналізи нічого не показували. Вагітність далася дуже важко, і тому вона цінувала той дар, довго годувала грудьми.
Коли синові було три роки, а їй 33, жінці поставили діагноз – рак молочної залози: дуже хотіла другу дитину, пройшла обстеження і… виявили проблему. Спочатку думали, що це наслідок тривалого годування дитини грудьми, а коли провели дослідження, то гістологія показала, що це злоякісна пухлина.
Скерували на операцію. В той час жінка пережила ще один стрес: лікар, який її вів, сам помер від онкологічної недуги. Це дуже підірвало надію на позитивний результат. “То був найкращий мамолог, лікар, який все життя займався онкологією і загинув від цієї недуги. Це дуже мене вразило, я не знала, чи є взагалі зміст лікуватися”, – розповідає жінка.
Але дитина потребує мами, і це стало для Олени найбільшим стимулом лікуватися. “Я щойно мала вийти з декрету, було багато планів, мрій. 33 роки – це такий вік, коли ще стільки треба встигнути. А тут таке виявили… Спершу я приховувала свою хворобу, про неї знали лише найближчі. Всі казали, що я гарно виглядаю, мовляв, які в тебе болячки, така молода…” – веде далі жінка.
На жаль, перебіг лікування не тішив. Важко було дібрати ліки, бо ремісії (час, коли хвороба зупинилася після лікування) досягти не вдавалося. Тільки починала лікуватися одними препаратами, як наставав
 
 Допомогти нашій героїні Олені Шотик
можна, переказавши гроші на картку
Приватбанку 4149497807332665.
Благодійні внески на закупівлю препаратів таргетної терапії – лікування агресивної форми раку БФ “Рожева стрічка України” на картку: ПриватБанк 5169 3305 1039 8917, призначення платежу – “Благодійні внески”.
рецидив, загострення хвороби з тими чи тими проявами. Останній раз була дуже сильна алергічна реакція, дуже сильні болі. Біль був нестерпний, і знеболювальні не допомагали. В онкоцентрі не знайшли способів допомогти. Грошей на дорогі препарати не було звідки взяти, тож призначили симптоматичне лікування, тобто знеболення.
“Чоловік не був готовий слухати мої крики днями і ночами. Єдине, що допомагало зняти біль, це знеболювальні пластирі, але їх дуже важко дістати. Тоді, аби дитина не залишилася сиротою, я відважилася розповісти про свою хворобу всім. Розуміла, що можу втратити близьких, бо не всі готові слухати і відгукуватись на чужі проблеми. Це було важко. Залишились поряд найвірніші. Вони зібрали гроші, знайшли лікаря і відправили мене на лікування до Ізраїлю. За ці кошти можна було купити невеликий будинок у Львові! Я цілий рік їздила туди, і мені допомогли зупинити хворобу”.
Але лікування триває – таргетна терапія. Одна доза коштує 49 тисяч гривень, а вводити препарат потрібно що три тижні. Тож Олена очікує на допомогу небайдужих людей. Вона, її син, родина та друзі дуже вдячні всім тим, що відгукнулися та допомогли, і всім тим, що ще прийдуть на допомогу, адже боротьба за життя триває!

Допомогти іншим

Аби більше людей довідалися про цю недугу, побороли канцерофобію, яка так поширена в Україні, Олена не тільки долучилася до проекту “Без рожевих окулярів. Жіночий портрет у двох кольорах”, а й взялася допомогти з організацією його у Львові. Передусім це фотовиставка портретів жінок, які живуть із діагнозом – онкологія, борються за своє життя, а також допомагають іншим подолати страх перед цією недугою, зневіру, відважитися на боротьбу та залучити до неї щонайбільше людей. Ця благодійна фотовиставка, яка вже проходила у багатьох містах України, нарешті дісталася міста Лева. Її головна ідея – фотопортрети жінок, які попри все, що випало на їхню долю, не скорилися і щодня ведуть боротьбу за життя. Нині їх у проекті близько 60-ти, семеро з них – львів’янки. Також під час відкриття відбулося дефіле спеціально створеної колекції одягу.
А започаткувала цей проект киянка Ольга Фещенко, голова благодійного фонду “Рожева стрічка України”. Вона сама є пацієнткою і живе з діагнозом – рак молочної залози та виборює право вільного безкоштовного доступу до інноваційного лікування онкохворих в Україні.
“Що більше жінки, і не тільки, довідаються про цю недугу, про те, що її можна подолати, що не потрібно закриватися, а звертатися до людей по допомогу, то більше буде надії на успішне лікування, на те, що чиясь дитина не втратить маму чи мама доньку. Боротися треба, бо життя – найцінніше, що ми маємо”, – стверджує Ольга Фещенко.
З її слів, мета цього проекту – привернути увагу до проблеми жіночої онкології, достукатися до жінок, дівчат, що потрібно дбати про себе, своє здоров’я і регулярно проходити обстеження в лікаря. Також цей проект має на меті підтримати жінок, які пройшли важке лікування (а це психічне навантаження через діагноз, через те, що змінюється зовнішність). Багато хто втрачає впевненість у собі, у своїй жіночності й привабливості.
“Ця фотосесія, дефіле у спеціально створених сукнях допомагають таким жінкам почуватися красивими, сильними. Також ми хочемо змінити ставлення українців до свого здоров’я. Передусім кожен сам є відповідальним за своє здоров’я. Не можна покладатися лише на лікаря! Багато проблем виникає тому, що ми пізно звертаємося по меддопомогу”, – каже Ольга Фещенко.
Великі надії учасники проекту покладають на медичну реформу, сподіваючись, що держава нарешті повернеться обличчям до дорослої онкології. Вже є спільнота тих, що пройшли через це випробування чи ще є в ньому, яка готова долучитися, підказавши з власного досвіду, які ліки найефективніші, найзатребуваніші, на що насамперед потрібно звернути увагу. Вже чимало вдалося досягти: багато лікарень відкрили списки безкоштовних ліків, які є в наявності, тому, зайшовши на сайт лікарні, можна відстежити, чи є там зараз необхідні препарати.
“Має бути відповідальне ставлення до свого здоров’я. І серед учасників проекту є дівчата, які лікуються безкоштовно, бо відстежують різні можливості, самі шукають, як потрапити в ту чи ту програму. Нерідко до нас звертаються по допомогу, і з’ясовується, що в лікарні, де лікується жінка, ліки є. Потрібно самому відстежити їх наявність і звернутися, аби їх дали. Колись один дуже добрий лікар-мамолог порадив мені: “Не довіряйте життя одній людині, навіть дуже професійній та відповідальній!”. Як би добре лікар не говорив, потрібно проконсультуватися у ще двох-трьох. Це також відповідальне ставлення самого пацієнта!” – наголошує Ольга Фещенко.

“Це хвороба, яку маємо тримати за горло!”

Передусім вона радить, зіткнувшись з недугою, не замикатись у собі, звертатися до людей. Якщо потрібна матеріальна допомога – просити її в усіх: надіслати повідомлення всім тим, що є у ваших контактах, шукати громадські організації, які можуть надати соціальну підтримку, бо тільки ми самі зможемо допомогти одна одній. Це дуже впливає на психологічний стан.
“Моя історія банальна: жінка, яка розлучилася, багато працює, має дітей і стареньку матір, не має часу на обстеження, – розповідає вона. – Треба заробляти гроші. Онкологія забрала мої рідних – брата і маму. У брата хвороба важко піддавалася лікуванню, він також лікувався нетрадиційними методами. Врятувати не вдалося… Наша старенька мама, інвалід першої групи, важко це пережила. А через три роки після смерті брата сама потрапила в лікарню з таким діагнозом.
Це мені далося дуже важко – фізично, психологічно, фінансово. А далі знову праця, праця… Але на 8 березня я вирішила піти, бо були знижки в лікарнях. Приватні приймають у зручний час. Пройшла обстеження – все добре. Тоді я втішилася замість того, щоби пройти ще одне обстеження. А через півтора року, коли пухлина вилізла на поверхню, я все зрозуміла, бо вже з цим стикалася. І тоді почалася боротьба. Два тижні я просто плакала. Мені було моторошно, я не мала поруч прикладів, коли людина поборола рак або ввійшла у ремісію. Я не люблю фразу “побороти рак”, бо це діагноз на все життя. Але якщо вчасно звернутися і фахово лікувати цю недугу, з нею можна довго жити, як, наприклад, із цукровим діабетом чи гіпертонією! Треба вчасно проходити обстеження, вживати ліки. А якщо людина пролікується рік і не звертається більше, через якийсь час в неї виявляють четверту стадію, і вона ображена на всіх, передусім на лікарів. Це хвороба, яку маємо тримати за горло! Треба знати, що ми з цим живемо, і що робити, аби наше життя було якісним і щонайдовшим. Вийти зі ступору мені допоміг страх смерті. Одного разу я зайшла у ванну кімнату (на той час жила з сім’єю доньки, тож не було як розклеюватися) і подумала: “Я не хочу помирати, не хочу, щоб мене закопали і грала музика. І на цьому все”. До того ж один мій знайомий сказав, що статистика лікування такого захворювання, як у мене, дуже позитивна, що треба вчасно звернутися. Він запевнив мене, що я боєць, що я зможу. Ця підтримка була дуже важливою, тому я взялася за створення цього фонду. Бо підтримка – це дуже важливо. Часом нема до кого звернутися, людина лишається сам на сам із недугою”.
Ольга Фещенко звернулася до Президента України, аби він оголосив наступний рік роком боротьби з онкологією, звернувся до світового суспільства по допомогу в закупівлі ліків, обладнання, всього, що потрібно.

Об’єднатися задля підтримки

Як розповіла Ніна Резніченко, співзасновниця спільноти “Афіна”, яка об’єднує понад 600 жінок, вона сама перехворіла на рак молочної залози в 2014 році, пройшла через операцію, чотири курси хіміотерапії та променеву терапію і вже три роки на гормонотерапії. Життя дуже змінилося…
“Переоцінка цінностей, екзистенціальна криза відбувається майже з кожною жінкою на початковому етапі. Я почала шукати контактів з жінками, які вже пережили таку хворобу, щоби дізнатися, як боротися з побічними ефектами хіміо- та гормональної терапії. Ми ж одне лікуємо, а інше вилазить. Згодом ми створили цю спільноту, в якій з квітня вже понад 600 жінок”, – розповідає вона.
Група закрита, бо багато жінок приховують свою хворобу і не хочуть, щоби інші дізналися про неї, щоби жаліли, що вони зараз слабкі. Але саме тут вони знаходять найбільше розуміння, підтримку.
“Я журналіст за фахом, писала матеріали з медичними фахівцями, у тому числі про рак молочної залози, робила інтерв’ю з мамологами, але сама мала канцерофобію: не ходила до лікаря і не перевірялася. Жодного разу до хвороби я не була в мамолога, не робила УЗД. Одного разу прокинулася і відчула біль, щось наче тягнуло в грудях. Спершу подумала, що відлежала. Але це відчуття не минало, і я зрозуміла, що вже нічого поробиш – треба йти до лікаря. Спочатку неправильно поставили діагноз: сказали, що це кісти, але досвідчений мамолог виявив цю недугу і скерував мене в Національний інститут раку. Там я й лікувалася. На приватну медицину не мала грошей”, – розповідає жінка.
Рак у неї діагностували на другій стадії, до того ж це гормонозалежна пухлина, яка не потребує такого дорогого лікування, як у декого, коли впродовж року і більше потрібно вводити що 21 день препарат, який коштує 2000 доларів. Їй потрібно було пройти всього чотири курси по приблизно 500 доларів. Тож вона наголошує, що не потрібно передчасно панікувати, а звертатися у фаховий онкоцентр!
“Не раджу йти в клініки жіночого здоров’я та подібні до них. Дуже важливо правильно зробити операцію, щоби хіміотерапевт правильно призначив схему лікування. Бо люди йдуть у приватну клініку, не розуміючи, що в лікаря може забракнути досвіду, аби розпізнати пухлину. Моя рука працює без проблем, бо мене оперував досвідчений хірург”, – каже вона. І застерігає від нетрадиційних методів лікування. Адже на згаданій фотовиставці є портрет дівчини, яка, перепробувавши різні методи, втратила час – і врятувати її не вдалося…
“Коли ти захворіла, з усіх боків тобі починають розповідати, що маєш робити, чого не робити. Мені навіть деякі лікарі радили не йти на хіміотерапію, а  почитати статтю в… інтернеті. Переконана, що допомогти може тільки доказова медицина”, – каже голова ФБ-спільноти.
Близьким потрібно підтримати, захистити, не думати, що жінка й далі може робити все, як колись, що має гарувати. Вона повинна відчути, що в неї є тил!
“Друзі повинні допомагати фінансово, не питати, чи потрібна допомога, а сказати: ось тобі гроші. Вони потрібні завжди, бо це великі витрати, навіть якщо лікування не дуже дороге, як у мене – 500 доларів. А де їх узяти при наших зарплатах! Хвора людина не готова просити”, – пояснює Ніна Резніченко.
Підтримка проекту – онкологічна клініка “Інновація”, львівський Палац мистецтв, салон-перукарня “Галла” і фотограф Сергій Талочко.

Продовження теми –  в наступному номері
Орест Тріль, заступник головного лікаря Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру:
– Рак – це важке захворювання, яке складніше лікувати, важче виявити, але, як і кожне інше захворювання, вилікувати можна. Головне не змарнувати часу! Насправді дуже тішить, що необхідні обстеження у Львівській області вже доступні для наших жінок. Ми, онкологи, не хотіли б, аби жінки приходили з великим страхом, бо все залежить від хвилин. Це важке завдання для онколога – вилікувати пацієнтку, коли вже рак на пізніх стадіях. Надзвичайно втішними є результати, коли недугу виявили на ранніх стадіях або в передпухлинний період. Рак можна подолати! Не майте страху перед обстеженнями, майте віру і надію! І будете так само відкрито говорити в минулому часі про свою хворобу, як і багато відомих жінок на Заході, які проводять інформаційні кампанії, аби підтримати тих, які про цей діагноз довідалися щойно. Треба подолати страх перед лікарями, перед обстеженнями. Навіть найменша підозра, що в мене можуть виявити рак, так паралізує, шокує, що не дає змоги звернутися по допомогу. І тоді людина втрачає час, а відтак і шанс на одужання! Якщо жінка буде впевнена, що їй зможуть допомогти, за тим словом – “онкологія” – постане цілий арсенал засобів, обладнання, армія фахівців! Вона не матиме страху звернутися, аби вчасно виявили недугу і легше її здолали.
Наталія Ванєєва, представник соціальної агенції “Виключно звичайні”:
– Це не перший мій соціальний проект, але перший для онкохворих. Автор і дизайнер цього вбрання – Наталя Карук. Вона пошила всі ці плаття, а ми звернулися до художників України та Польщі, щоб вони розмалювали їх для дівчат та жінок, які живуть з діагнозом рак і допомагають іншим. Ідея цього проекту – кожна жінка, яка пройшла довгі роки, місяці боротьби, хоче виглядати красиво, сяяти. Тому це показ, тому це сукні, тому така атмосфера! Ми хотіли, щоб кожна з них вийшла і зробила кроки в майбутнє, яке їй намалювали митці, – дуже світле, яскраве.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8529 / 4.54MB / SQL:{query_count}