Пережити перехідний вік

Більшість проблем через погіршення здоров’я у підлітків пов’язана з малорухливим способом життя

Маленькі діти не дають спати, а великі жити, кажуть в народі. А й справді, здавалося б, діти вже виросли з пелюшок, позаду залишилися клопоти і тривоги перших років школи, коли треба присвятити їм багато уваги і часу, вже й допомогти вдома могли б, можна було б трохи заспокоїтись, перепочити перед ще одним напруженим етапом – закінченням школи і вибором майбутньої життєвої дороги. Але настає перехідний вік, і про спокій можна лише мріяти…

Вже не лагідне кошеня…

Як зазначав “Львівській Пошті” священик і педагог Бруно Ферреро, автор популярних книг розповідей для роздумів, дитина з лагідного кошеняти перетворюється на агресивного цуцика, з яким важко дати раду. Він порадив батькам бути мудрими, не дуже тиснути на підлітка, завжди залишати двері свого серця відчиненими, бути готовими слухати і намагатися зрозуміти.
Але де ж набратися тої мудрості і терплячості, коли стільки всього й відразу?
“Не скажу, що донька дуже добре вчилася, але старалася, докладала зусиль, вдома допомагала, – розповідає Надія, мама чотирнадцятилітньої Марти. – Зараз вчитися не хоче зовсім, тільки в телефоні “сидить” або в комп’ютері. А ще з подружками погуляти. Як по господарству допомогти, то часу нема, бо уроків багато. А як вчитися, то або просто бавиться телефоном, кажучи, що завдання в інтернеті, або ж голова болить… Оцінки знизилися. Вчителі нарікають, що і на уроках сидить з відсутнім виглядом. Щоб добитися чогось, стільки часу треба просити… Інколи стриматися важко, щоб не насварити. А ще зі здоров’ям почалися проблеми: часто болить голова, шлунок, ноги-руки крутить, ходить бліда – аж зелена, зір почав падати… Часто телефонують зі школи, що їй зле. Зверталися до лікарів. Невролог каже, що потрібно передусім більше рухатися, тоді й почуватиметься краще. А от займатися регулярно спортом не хоче. Те не подобається, тут графік не підходить…”

Здорових підлітків дуже мало

Як стверджують медики, сьогодні до поняття “цілком здоровий підліток” ледь дотягує 5-10% юнаків та дівчат, а в містах їх ще менше. На час вступу у доросле життя майже в 90% дітей є хронічні захворювання, передусім скелета або органів травлення.
Зі слів Віри Капрусь, заступника головного лікаря з охорони материнства і дитинства комунальної 4-ої міської клінічної лікарні, підлітковий вік – це вік інтенсивного росту, дорослішання, гормональних змін, це вік великого навантаження на організм. Тому батькам треба бути уважними і не нехтувати рекомендовані регулярні огляди в лікарів-спеціалістів. Адже саме в цьому віці можуть проявитися або загостритися чимало проблем зі здоров’ям, і їх потрібно своєчасно виявити та вжити відповідних заходів, аби це не мало важких наслідків у подальшому житті.
“Вони мало рухаються, неправильно сидять, тому треба щороку оглядати дітей, бо найчастіша патологія підлітків – це сколіотична постава та сколіози. На другому місці – патологія зору. Треба від першого класу стежити, як дитина читає, яка відстань між очима і книжкою, яке освітлення… Безумовно, захоплення підлітками різноманітними ґаджетами, тривале сидіння перед комп’ютером, телевізором, за планшетом чи телефоном дуже сильно впливає на зір”, – переконує лікар.

Коли треба звернутися до лікаря

Частою проблемою підлітків є й біль голови. Його причиною переважно є вегето-судинна дистонія: то розширення судин, то їх спазм. “Якщо в дитини, зокрема в підлітка, часто болить голова, необхідно провести обстеження, адже біль голови може бути симптомом великого діапазону захворювань. Тому передовсім треба проконсультуватися з неврологом, можливо, він скерує на МРТ чи комп’ютерну томографію”, – радить Віра Капрусь.
Також у підлітків можливі перепади артеріального тиску. Проте визначити його норму важко, бо це дуже індивідуальний показник. Він може бути, як у дорослого – 120/80, а якщо вищий, обов’язково потрібно звернутися до лікаря. “Якщо є слабкість чи низький тиск, варто відстежувати його показники за певний проміжок часу і лише тоді трактувати, чи він понижений чи нормальний. Але це може зробити лише лікар!” – наголошує медик.
На думку Віри Капрусь, малорухливий спосіб життя, неправильне харчування і порушення режиму є причиною постійної слабкості, іноді знепритомніння. Дитина швидко росте, набирає вагу, відбуваються стрімкі зміни в організмі, рух (необов’язково з великими навантаженнями, але регулярний) допомагає розвиватися органічно, без відхилень і поганого самопочуття. Повноцінне харчування забезпечує “будівельний матеріал”, особливо важливими є продукти, що містять багато кальцію, вітамінів. Натомість якщо менших дітей ще можна нагодувати корисною їжею, то підлітки харчуються здебільшого нерегулярно: багато уроків у школі, додаткові заняття. Щось перехопили і побігли, особливо зловживають чипсами, сухариками, “швидкою” їжею. Тож дуже часто лікарі діагностують у них функціональні розлади шлунково-кишкового тракту. Але передовсім дитина не повинна виснажуватися. Вона має відпочивати, вчасно лягати спати. Причому спати не менш ніж вісім годин на добу.

Щоб не було перевантаження

Щоби фізичні навантаження не зашкодили здоров’ю, щороку перед початком навчання у школах діти, в тому числі й підлітки, проходять пробу Руф’є: присідають 30 разів, а лікар визначає частоту пульсу до і після навантаження. За формулою він визначає індекс Руф’є, який трактує як функціональний резерв серцево-судинної системи. Цей індекс і є підставою для визначення групи за навантаженням на заняттях фізкультурою, а також в багатьох спортивних секціях, щоб не було перевантаження.
“Неправильно, якщо батьки намагаються вберегти підлітка від фізичних навантажень, мовляв, дитина і так слабка. Навпаки, лише регулярні заняття як у школі, так і поза нею, більше руху вдома допоможуть уникнути багатьох проблем зі здоров’ям. Уже давно мовиться про збільшення кількості уроків фізкультури та їх повноцінне наповнення. Якщо підлітки лише вчаться і сидять за комп’ютером, ніяким спортом не займаються, це може мати важкі наслідки для здоров’я. Треба чергувати розумове навантаження з фізичним, тобто розвиватися гармонійно”, – підсумовує Віра Капрусь.
Андрій Надопта, майстер спорту з дзюдо, заслужений тренер України:
– Нині багатьох дітей “поглинули” комп’ютери і принади, які вони пропонують. І хоч зараз охочих займатися дзюдо набагато менше, ніж раніше, є діти, які знайшли себе в цьому. Вони радо займаються, отримують від цього свого роду “кайф”, показують добрі результати на змаганнях. Дітей, як правило, приводять батьки. Тобто бажання батьків переважають над бажаннями дітей. На заняттях одразу помітно, хто прийшов на власне бажання. Той, хто справді хоче займатися якимсь видом спорту, цілком викладається, а той, кого привели батьки, хоч і ходитиме, так нічого й не досягне. Тому завдання тренера зацікавити, дати можливість спробувати свої сили. Наприклад, прийшов хтось новий. То я тим, що вже давніше займаються, кажу бути з ним обережними. Дитина не повинна отримати травму, спершу має зміцнити свій організм, навчитися правильно падати. Невдачі можуть і відлякати, дитина буде переконана, що це не для неї. Також багато уваги на заняттях ми приділяємо вправам на зміцнення та розвиток м’язів. А батьки, своєю чергою, не повинні очікувати і вимагати від дитини надшвидких результатів чи досягнень. Передусім дитина має втягнутися, відчути смак. Тоді буде результат! Для мене головне, щоб дитина ходила на заняття. Якщо вона це робитиме, то й навички здобуде і здоров’я зміцнить. Займатися треба наполегливо, бажано щодня, але, звичайно, є школа, інші захоплення. Такі заняття вчать організовувати свій час, аби його на все вистачало. А ще дисциплінують, вчать контролювати свої емоції. Без цього не буде результату! Саме неспроможність впоратися з емоціями є частою причиною проблем у так званому перехідному віці. Якщо дитина успішно займається, то бере участь в змаганнях. А це виїзди у інші міста, нерідко в інші країни. Це не тільки великий стимул, це допомагає підліткам самоствердитися, почуватися дорослими. Адже на таких виїздах нема поруч тата-мами, лише тренер. Це самоорганізовує, прищеплює відчуття відповідальності. Не так важливо, коли та чи та дитина почала займатися спортом (хоча деякі види мають обмеження), важливо, щоб у неї було бажання і розуміння, що все залежить саме від її зусиль, від докладеної праці.
Андрій Сова, доцент кафедри олімпійської освіти Львівського держуніверситету фізичної культури ім. І. Боберського:
– Коли заходить мова про зайняття фізкультурою і спортом, всі згадують передусім радянські часи, коли всі ходили на різні секції. Але маємо пригадати собі, яке велике захоплення спортовими товариствами було тут у нас, в Галичині, ще в часі перед Першою світовою війною та в міжвоєнний період. Можна впевнено сказати, що саме розвиток цих товариств, популярність “руханки” (як тоді називали фізкультуру) значною мірою зумовили піднесення національного духу на початку і в першій половині ХХ століття. Коли у 1901 році Іван Боберський приїхав до Львова викладати німецьку мову в Першій академічній гімназії, то відновив заняття з “руханки”, яких до того кілька років не проводили, бо вважали це неважливим. Він наголошував, що молодь повинна активно рухатись, займатися різноманітними видами спорту, які на той час почали набували популярності в світі, у тому числі в Західній Україні. В 1906 році гімназія отримала новий корпус на Сапіги (нині Бандери), де вже був спортивний зал, бо старий корпус, де нині Кінопалац коло “Вернісажу”, такого залу не мав. Поступово Іван Боберський залучав усе більше дітей, і урок гімнастики став обов’язковим для учнів гімназії. Він наголошував, що не можна тільки сидіти читати та вивчати – треба фізично розвиватися, рухатися. Почав адаптовувати європейські методики і запроваджувати їх у школах. То були ігри, забави, різні види спорту, наприклад, футбол. Писав підручники та здійснював вишкіл викладачів, які проводили б такі заняття в інших українських школах. Виникали спортивні товариства – спортове товариство “Україна”, Український спортовий кружок в академічній гімназії, “Пласт” у 1911 році (так само за його почином). Це організації, які, з одного боку, займалися дозвіллям підлітків, а з другого – готували кадри, які згодом стали вчителями фізкультури в школах міжвоєнного періоду. Багато учасників цього українського спортивного руху поповнили лави Січових стрільців та Української галицької армії. Цікаво, що син Івана Франка Петро, який на відміну від відмінника Тараса вчився не дуже добре, потрапивши під вплив Івана Боберського, значно покращив свої результати у навчанні і згодом став одним із активістів спортивного руху в Галичині, співзасновником Пласту, визнаним педагогом. Також варто нагадати, що Іван Боберський наголошував, що займатися спортом (як тоді казали – “тіловихованням”) мають не тільки хлопці, а й дівчата, що на той час було майже революційним твердженням. Є свідчення, що багатьом обдарованим дівчатам він власним коштом придбав спортивну форму, бо батьки чи не мали такої можливості, чи не вважали за потрібне витрачати на таку, на їхній погляд, дурницю гроші.
Роман Турянин, учасник вокальної формації “Піккардійська терція”:
– Усі наші діти (нині їм 19, 15, 10, 7, 5 років) з чотирьох років займаються танцями. Вважаю, що саме змалку найлегше призвичаїти дітей до регулярних занять. Також свого часу вони пробували себе в різних видах спорту – гімнастика, боротьба, бокс. Старші хлопці багато років були в Пласті. Але основне зайняття – це танці. Вони допомагають розвивати координацію рухів, відчуття музичного ритму, а також в цілому гармонійно розвивати і зміцнювати свій організм, організовувати свій час. Це також допомагає навчанню, вчить наполегливості. Наша Марія, 10 років, так завантажена танцями, музикою, що торік ще ходила на малювання, а цього вже не встигає. Танці забирають дуже багато часу. Тричі на тиждень вона йде на танці на шосту, то я зустрічаю її о пів на десяту. Заняття включають самі танці, спів і гімнастику. Цілий день розписаний, бо, окрім танців, треба і уроки зробити, і на скрипці позайматися, і виконати завдання зі сольфеджіо. На комп’ютер чи телевізор часу не залишається зовсім, хіба кілька повідомлень написати. Через це пройшли й старші хлопці. Я переконаний: що більше дитина навантажена, то краще навчиться у школі, вміє організовувати свій час і все встигати. А якщо має лише школу і більше нічого, то й там не встигатиме все виконати добре. Якщо дитину навантажувати, це завжди позитивно. Це спосіб не тільки бути здоровим, розвиватися, а й реалізувати себе. До того ж часу на конфлікти просто не залишається.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7465 / 4.49MB / SQL:{query_count}