Правила церковного етикету

Чи можна спізнюватися на богослужіння і чи можна виходити з церкви до того, як воно закінчиться?

фото: iveukraine.org.ua
Зараз часто можна бачити, як вірні ще до завершення літургії покидають храм. Чи це правильно? Чи справді такі люди не отримують благословення? Як слід виходити з храму? На ці запитання відповідає священик, публіцист і місіонер Євген Заплетнюк на bogoslov.org
Безумовно, той, хто ревно готувався до участі в святих Таїнствах Сповіді та Причастя, навряд чи зважиться спізнитися на літургію чи тим паче покинути храм до відпусту без поважних на це причин. З іншого боку, існує чимало ситуацій, коли сучасна людина з її безліччю турбот та обов’язків опиняється перед вибором – “заскочити” до храму на кілька хвилин і помолитися, поставити свічку чи взагалі нікуди не йти, щоб не порушити правило – не залишати храм до закінчення богослужіння.
Якщо людина йде до храму не з примусу, а з потреби помолитися та зцілити душу, то здоровий глузд і правила церковного благочестя кажуть їй не спізнюватися на богослужіння, а прийти завчасу – за кілька хвилин перед початком Служби Божої. Це дасть можливість привести себе до ладу: заспокоїтися з дороги, правильно налаштувати свої думки, зосередитися на вічних речах. Маючи більше часу, можна буде не кваплячись поставити свічки, чинно прикластися до ікон чи розмірено вклонитися зображенню Святого хреста. І головне – не відволікаючись від центрального богослужіння самому та не відволікаючи при цьому людей поруч себе! Ті, що спізнюються на літургію, зазвичай надто багато метушаться, але надзвичайно мало моляться. Вони завжди відстають від інших. Тож тому, хто спізнився, але хоче помолитися під час богослужіння, зробити це буває, як правило, надто важко, бо йому заважає спів хору. А коли й не заважає, то все одно та людина робить щось своє, не разом із громадою вірян і священиком. А це є один із наслідків смертного гріха – гордині.
Інша наша біда – нелюбов до богослужіння. Якщо в розважальних закладах люди можуть почуватися щасливо впродовж багатьох годин поспіль, навіть цілу ніч не зазнавати втоми, то вже кілька хвилин у храмі видаються їм вічністю. Не раз бачиш, як віряни, шукаючи різноманітних причин та відмовок, намагаються щонайшвидше покинути храм Божий. Це, звичайно, величезна людська трагедія – мати настільки зранену душу, щоби перебування в святині було тягарем… У такому випадку слід пам’ятати, що заборона покидати церкву після освячення Святих Дарів на літургії стосується саме їх – тих, що мають для цього не об’єктивні, але духовні причини. В такому разі храм належить покидати не раніше за всіх інших вірян.
Говорячи про правила церковного етикету, ще варто наголосити на кількох важливих речах. Так, церковна традиція і богословська логіка каже не покидати храму раніше, аніж закінчиться літургія. Є правила, але є й винятки з правил. Як відомо, правила завжди мають універсальний характер і служать на користь загалу, натомість винятки з правил можуть бути корисними конкретній людині в її конкретній ситуації.
Якщо є необхідність покинути храм з важливих причин (через погане самопочуття, професійні обов’язки чи задля термінової помочі іншим), то робити це потрібно так, аби жодним чином не завадити молитві інших! Для цього не потрібно: 
– з притвору пробиратися знову до аналою, щоби поцілувати ікону; 
– голосно прощатися з усіма знайомими чи показово молитися на прощання так, щоби цим показати свою побожність; 
– досить тричі осінити себе хресним знаменням, поклонитися до вівтаря і тихо вийти з храму. 
Церква – то неймовірне місце. Тут невидимо перебуває сам Господь Бог, тому поводитися в ній треба з найбільшим благоговінням, щоби своїми вчинками не осквернити святині та не накликати на себе гнів Божий.
Господь любить і благословляє нас незалежно від того, коли саме ми виходимо з храму. Та все ж таки було б дуже нерозумно зловживати Його святою любов’ю. Якщо віруючий  відрізняється від невіруючого тим, що виконує волю Божу, то до якого списку варто додати тих, що не можуть дочекатися кінця Служби Божої?
Теперішні люди позбавлені свободи і навіть власним часом володіють доволі відносно. А тому варто завжди на кожну ситуацію дивитися під кутом вічності та любові. Це може видаватися неймовірним блюзнірством, але бувають випадки, коли перебування в храмі може бути гріхом чи принаймні сумнівним благочестям. Якщо чоловік замість того, аби шукати роботу чи допомагати робити уроки своїм дітям, стоїть цілими днями в храмі – він грішить. І якщо дружина замість того, щоб наварити їсти та чекати з роботи чоловіка, читає акафісти – вона також грішить. У християнстві найважливішим є сам Христос та Любов. Якщо нема Любові, то не може бути Спасителя і відповідно не може бути спасіння душі! Що б ми при цьому не робили – кадили, постили, кропили чи співали наймилозвучніші псалми.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8455 / 4.38MB / SQL:{query_count}