Жити тут і тепер

Соцмережі: які загрози несе життя у “двох паралельних реальностях”?

 “Фейсбук фальшивий. Це не новина. Можна публікувати красиву картинку із гірським пейзажем, захлинаючись слізьми, і розказувати про якесь чергове звершення, скриплячи зубами від люті й агресії. Бо посварився з близькими, наприклад. Або тому, що їх нема, близьких. Байдуже. Ми ніколи не напишемо: “Ви знаєте, сьогодні я був у лікаря – і в мене виявили ваду серця”. Наприклад. Або: “У мене шалені борги, я не маю за що купити дітям їсти і оплатити “комуналку”. Або: “Після повернення з фронту я не знаходжу собі місця”. Або: “Я хочу вмерти”. Ніззя. Ніззя вмирать. У Фейсбуці можна лише тішитись життю, постити фотки з дорогих закладів, басейнів, інстаграмчики з вином і кавою і розповідати, які ми круті. Навіть якщо писати заважає біль у колінах. Наприклад. Бо ж на них ми падаємо у відча]”, – кілька днів тому журналістка Олеся Яремчук опублікувала в інтернет-мережі  це повідомлення, чим спричинила активну дискусію серед користувачів Facebook. У дописі йдеться про те, що соцмережі створюють певну ілюзорність “красивого й успішного життя” навіть тоді, коли на душі насправді погано. “Ти ж не будеш розповідати у мережі про свої болі та найважчий у своєму скромному житті рік. Про розчарування, гори вигаданої довіри, стреси, які, здавалось, неможливо пережити”, – пише користувачка. “Після депресивних станів відкриваєш одне око – ні, навіть не думай – друге – ну поглянь же – забираєш волосся з чола – ой, а там так цікаво –  знову кудись прешся. Куди? Навіщо? Я не знаю. Знаю, що інакше не можу. Але друзі, успіх – це не про мене, і вся ця картинка у Фейсбуці – лише одна сота реальності. Не вірте їй, добре?”, – зазначає журналістка і наголошує, що у віртуальній реальності  дуже бракує щирості. “Це якась туга за справжніми, не сконструйованими ненароком смислами. Звісно, немає великої потреби тут сповідатися – на це є священик, друзі або психотерапевт. Але хочеться бути щирою зі собою та іншими. Не секрет, що соцмережа має всі ці фільтри цензури та самоцензури. Може, воно й добре. Бо що є Фейсбук? Для когось – джерело для самопіару, для когось – інструмент роботи, для когось – дійсно замінник живого спілкування. Але треба дивитися глибше і знімати “обгортки”. Вони привабливо виблискують та приємно шелестять, але що всередині? Що ми можемо побачити через ці затоновані вікна інформації? Що з того правда? Я не знаю, я не маю відповідей. Може, знайдеться той, хто щось пояснить?”
Після численних відгуків “Пошта” вирішила запитати психолога про те, які зараз постають виклики для сучасних людей через віртуальне життя, як правильно поводитися в цьому “конструюванні дійсності” і які загрози несе життя в “двох паралельних реальностях”.
Так звані постійні привселюдні “сповіді” користувачів у соцмережах, висвітлення тільки позитивних моментів свого життя (біль замовчати, а радість виставити напоказ), постійно діалогувати з друзями в соц­мережі замість зустрітися з ними віч-на-віч, мати в мережі свій образ, провадити ідеальне життя (101 троянда на кожен вечір, дружина, яка все встигає, часті відпочинки  на пляжах, відпустки, щоденні обіди в різних рестораціях, модний і новий одяг, розвинені та активні діти-відмінники, одне слово – ідеальність). Чи не так зараз живе більшість… у соцмережах? 
Якщо певні люди створили свій ідеальний образ у соцмережі, а інші цієї завуальованості не помітили, то чи не породжує це комплекс меншовартості в інших друзів-користувачів, чиясь картинка може стати приводом для розлучень, муштри дітей, пиляння чоловіків, дружин. Але ж насправді це фото може бути оброблене в різних програмах, вдало кадроване і разом із тим приховує увесь той гармидер, який не потрапив у об’єктив. Це може бути п’ятдесята знимка, щоб усе виглядало ідеально, щоб було за що поставити “лайк”…

Ілюзія анонімності: писати всім і… нікому

“Сповіді” в соцмережах – це коли людина не говорить про щось комусь прямо. Вести бесіду віч-на-віч завжди важче, адже треба мати дуже високий рівень довіри. Натомість у соцмережі є ілюзія анонімності, тому що людина пише одночасно всім і… нікому. Але не кожен із нас зможе виписати цю “сповідь” саме в інтернеті: хтось напише і сховає в шухляду, а хтось із певним рівнем демонстративності захоче своє продемонструвати публіці. Все залежить від людини, яка пише”, – пояснює поведінку користувачів Ольга Конюх, практичний психолог, завідувач психологічної служби Львівського нацуніверситету ім. І. Франка. 
З її слів, коли люди висвітлюють у соцмережах тільки позитивні моменти свого життя, то за цим ховається соціальний механізм: всі ми хочемо показати себе кращими, аніж є насправді. Це природно абсолютно для всіх нас. Якщо людина не впевнена у собі, закомплексована, то вона намагатиметься показати якнайбільше своїх позитивних сторін, приховуючи негативні, або просто заплющувати на них очі, не працюючи з ними. Виходить замкнуте коло… 
“Коли ми бачимо, що наші друзі викладають фотографії з відпочинку, з вечері у ресторації, то думаємо: а чим я гірший (гірша)? Завжди порівнюємо себе з іншими і також намагаємося фіксувати тільки позитивні моменти зі свого життя. В принципі, немає нічого поганого в тому, що ми показуємо себе з позитивного боку – всі так роблять. Але в той же час ми постійно думаємо, що гірші від когось. Коли порівнюємо себе з кимось у реальності, тобто коли бачимо людину, образно кажучи, об’ємною, то спостерігаємо її негативні і позитивні сторони, бачимо, що в неї приємне проведення часу, що вона працює і також має проблеми. Таке порівняння можна назвати об’єктивним. Коли ми дивимося, також образно кажучи, на плоске зображення на екрані і бачимо тільки один його бік, тоді самі себе вводимо в оману, протиставляємо позитивним сторонам певної людини себе повністю і заганяємо себе у неповноцінність. Знову ж таки, якщо людина вже почувається гіршою від інших, то завжди шукатиме підтвердження цього”, – зауважує психолог. 

Сторінка в соцмережі  – як вихідна сукня

Ольга Конюх влучно зауважує, що “сторінка в соцмережі не є життям людини – це її образ, вихідна сукня, але це не означає, що вдома у неї не висить халат”.
На її думку, не соцмережі винні, що ми порівнюємо себе з іншими, а наша невдоволеність собою, невміння адекватно відрізнити реальність від штучно створеного світу. “Не все зло в соцмережах. Узагалі це хороший інструмент, який можна використовувати на користь: ділитися з рідними-близькими фото, які далеко від нас, з якими не можемо спілкуватися щоденно. Але коли намагаємося втекти в соцмережі від реального життя, тоді починаються справжні проблеми”, – переконана співрозмовниця.  
Чому ми “сидимо” в соц­мережах? Практичний психолог і на це актуальне запитання має відповідь: “Це інша реальність, на яку ми можемо більше впливати, яку можемо будувати відповідно до своїх бажань, потреб та бачень. Тому ми пишемо, що у нас все добре, все прекрасно, читаємо-гортаємо власну сторінку і переконуємо себе, що справді у нас все так є, то таким чином заплющуємо очі на ту реальність, у якій живемо”. 
Крім того, Ольга Конюх наголошує, що один із принципів психічного здоров’я – жити тут і тепер, тобто жити в реальності. Втеча у соцмережі дає нам ілюзію того, що насправді d нас eсе добре. Хтось робить це ситуативно, щоби відпочити, а хтось занурюється у це повністю. Співрозмовниця “Пошти” зазначає, що кожен має в соцмережі свій образ, який дуже часто не збігається з образом, який існує в реальності, оскільки в інтернеті легше змоделювати себе, аніж зробити це у справжньому житті. 

“Вилізти” із соцмережі? А куди?

“Як відбувається переписка в соцмережі? Людина бачить текст і думає над відповіддю, може детально продумати, що вона скаже, тобто зменшує своє напруження. У реальній, живій бесіді треба спонтанно, миттєво реагувати. Якщо людина тривожна, не впевнена у собі, то вона або просто змовчить, щоб не виглядати якось не так, або просто прокручуватиме десятки разів ту саму розмову і думатиме, як можна було б сказати по-іншому, – моделює різні ситуації психолог. – У соцмережі слова можна стерти, натиснувши delete, і написати наново, зменшивши таким чином своє напруження”.
Ольга Конюх вбачає проблему у тому, коли діти щодень вчать математику, але не вчаться спілкуватися з людьми. “Спілкування – це така ж навичка, як ходіння, гра у футбол, розв’язання складних математичних задач. Якщо у нас відсутнє вміння спілкуватися один з одним, то соцмережі – це конт­рольоване нами середовище, де ми можемо продумати свої відповіді. Коли людина відчуває меншу напругу, то з легкістю веде бесіду в соцмережі. А коли виходить у реальний світ, то одразу “вмикає” невпевненість у собі, страх зробити помилку. Якщо напруження в реальності є нестерпним, людина просто втікає у соцмережу і провадить там інше життя, оскільки в реалі не вдалося його побудувати. Реальне життя є об’ємне, складне, багатогранне, а в соцмережі  все спрощене. Це дійсно спрощена модель світу”, – пояснює співрозмовниця “Пошти”.
На її думку, користувачі соцмереж, які нічого не викладають, не діляться особистим у інтернеті, мають або цікаве справжнє життя, або інший мотив у мережі. “Хтось просто комунікує, а хтось, навпаки, збирає інформацію. А це так звана потреба, яку ми часто реалізовуємо через соцмережі. Одна річ, коли людині цікаво спостерігати за життям інших людей, а друга – коли людина може бути зареєстрована, але не виявляє активності у інтернеті, бо справді цікаве життя не потрібно підтверджувати, афішувати на віртуальній сторінці. Є й такі, що просто читають новини, переглядають фото друзів, займаються таким собі “підгляданням”, – зауважує психолог. 
На переконання Ольги Конюх, якщо ми втікаємо у віртуальне життя, то маємо розуміти, від чого саме ховаємося? Що інтернет нам замінює? Чого ми там шукаємо, коли замість зустрічі з друзями вибираємо переписку в соцмережі?
“Люди, які “засиділися” в соцмережах, звертаються до психологів. Але “вилізти” з тих соцмереж також треба мати куди…” – веде далі Ольга Конюх. З її слів, у користувачів інтернету є проблеми з комунікацією, з налагодженням стосунків, зі спонтанністю в спілкуванні з іншими людьми. “Це переважно молоді люди, які не можуть знайти свою другу половинку. Для них це стало гострою проблемою. Тоді вони йдуть до психолога, бо не можуть дати ради з цим самотужки. Дуже часто люди, “затиснуті”, сковані в реальному спілкуванні, зізнаються, що у віртуальному світі провадять досить активне життя. Загалом звертаються не із синдромом, а з його причиною”, – резюмує психолог. 

Топ-5 порад психолога, як вийти з життя “онлайн”

1. Встановити часові обмеження перебування в соцмережі і чітко їх дотримуватись.
2. Заповнити вакуум у реальному житті: знайти хобі або зайнятися спортом чи мистецтвом, так щоб залишалось менше вільного часу на соцмережі.
3. Якщо ви відчуваєте труднощі в реальному спілкуванні, працюйте над цим, а не замінюйте живе спілкування віртуальним.
4. Частіше ініціюйте живі зустрічі з друзями замість віртуальних, діліться з ними своїми турботами і радощами, заводьте нові знайомства, бувайте в товаристві.
5. Пам’ятайте, що соцмережі – це не реальне життя! В усіх людей іноді бувають невдачі, труднощі, навіть якщо вони не пишуть про це пости. Вчіться помічати приємні дрібниці та радіти навіть із найменших своїх успіхів.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7504 / 4.46MB / SQL:{query_count}