Чернівці – Єрусалим на річці Прут

Місто, яке варто відвідати і добряче роздивитися

Чернівецький університет - колишня резиденція православних митрополитів фото: chnu.cv.ua
Туристичні маршрути українців значно скоротилися останніми роками. У Крим не поїдеш, для “закордону” потрібна купа грошей. Тому на карті почали яскравіше проявлятися цікаві міста України, куди раніше мало хто доїжджав без особливої потреби.
Хтось їде до Кам’янця, інший – Золотою підковою Львівщини, комусь до вподоби мальовничі села Карпат. Ми поїхали до Чернівців. Переваг у Буковинської столиці, як нам здалося, чимало. Як мінімум, кава там, кажуть, не як у Львові – дівоча (з молоком чи вершками), а справжня, за старими турецькими рецептами – “чорна, як ніч та міцна, як прокляття”. 
Дістатися до Чернівців зі Львова не складно. Найкраще – залізницею. Ми купили квитки на розрекламований Укрзалізницею “перший дизель поїзд підвищеного комфорту”, який мав би домчати до Чернівців (подолавши майже 300 км) за три з половиною години. 

Памятник Шевченку, позаду якого копія грамоти 1408 року - першої письмової згадки про м. Чернівці
фото: Альона Шестопалова (7)
Ми відчули три головні відмінності цього потяга (квиток якого коштує понад 150 грн) від приміської електрички. По-перше, у ньому зручні сидіння, що, беззаперечно, добре. По-друге, він не зупиняється біля кожного стовпа. По-третє, у ньому, порівняно з електричками, зовсім інша “публіка”, але людей стільки, що електричку ми таки кілька разів ностальгічно згадували. І ще одне, у Чернівці цей потяг прибуває близько одинадцятої вечора, тож довелось пройтися нічним містом і влягтися спати в одному з гостелів, лишивши ґрунтовне знайомство з містом на завтра.
Заночувати у Чернівцях можна порівняно недорого. Трохи більше як за сто гривень на добу в вашому користуванні ліжко, шафка на замку, де можна лишити речі, кухня, де можна, за потреби, готувати їжу. І все це у самому центрі міста, на вул. Ольги Кобилянської – єдиній пішохідній вулиці Чернівців. Здається – ідеальний варіант для молоді і не тільки.
А от якщо вам сподобається і ви вирішите залишитися надовго, купивши власне помешкання – ситуація значно складніша. Ціни на квартири у Чернівцях серед найдорожчих в Україні, поступаються лише Києву, Одесі та Львову. І це незважаючи на те, що Чернівці – маленьке місто, далеко від столиці, з населенням 250 тис. Виходить, чимось воно таки приваблює.

Чернівецька міська рада, з якої щодня грають "Марічку"

Найвідоміша пам’ятка міста

Певно, у більшості українців, які ще не побували у Чернівцях, є головна, якщо не єдина асоціація з цим містом – колишня резиденція православних митрополитів. Будівля, яка нагадує середньовічний замок. Однак вежі з куполами віддалено подібні до мінаретів (традиційних елементів мусульманських мечетей), а дахи розписані гуцульськими орнаментами. Проте разом усе це складає неперевершене враження. 
Чернівеччина з давніх часів є православною землею. До слова, у місті лише кілька греко-католицьких церков, більшість – православні. 
Сьогодні колишня резиденція перетворена на корпуси Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича. Федькович – буковинський письменник, якого до Івана Франка називали найбільшим поетом Західної України. 
Щоправда, складається враження, що велич університету робить Чернівцям і ведмежу послугу, затьмарюючи усе інше місто. Часто туристи переконують, що у Чернівцях їм не сподобалося, бо крім університету “там нема що дивитися”. 

Леви біля Чернівецької обласної ради

Зелено-чорний край

Мабуть кожен, хто хоч раз був на центральній площі Чернівців (яка, до речі так і називається, Центральна площа), знає дату, від якої місцеві жителі рахують вік міста. Причина цього дуже проста. Тут, за пам’ятником Тарасу Шевченку, знаходиться великий банер із копією воєводської грамоти. Ця грамота – митний договір із львівськими купцями, саме у цьому документі міститься перша письмова згадка про Чернівці, датована 8 жовтня 1408 року. Тож місто має більш як шестисотлітню історію.
Фахівці переконують, що назва міста походить під назви давнього городища Черн, під час будівництва якого стіни обмазували землею для укріплення. Жителів цієї фортеці на р. Прут називали “черновці”. 
Чернівеччина – найменша за площею область України, а от Буковина – великий історичний регіон, поділений між трьома державами: Україною, Румунією, Молдовою. Нашій державі “дісталася” лише північна частина Буковини, яку в румунів “виторгував” Радянський Союз. Назва регіону ще більш очевидна, ніж назва його столиці, та ми чомусь не задумувалися про це раніше. Буковина – осередок зеленого букового лісу (край буків). Буки мають здатність очищувати повітря та насичувати його киснем навіть краще, ніж деякі інші дерева, тому чернівчани гордо жартують, що у них на батьківщині дихається легше. Щоправда, тут дерева незаконно рублять так само, як і в інших куточках України.

Зображення богів, які уособлюють провінції Австрії на Чернівецькому художньом музеї. Буковина - бог-коваль Гефест
На Центральній площі Чернівців, на фасаді Художнього музею на кахлях міститься зображення божеств, які символізують провінції колишньої Австрії. Серед них і Буковина. Однак на відміну, від панів та панянок – символів інших частин імперії, Буковина зображена у вигляді олімпійського бога ковальства – Гефеста – єдиного з грецьких богів, хто не цурався фізичної праці і цілими днями працював. Є, щоправда, й інша частина історії. Дружиною Гефеста, за міфами, була красуня Афродіта, яка через надмірну працьовитість чоловіка часто сама шукала собі розваги, аби не сумувати. Можливо, через такий давньогрецький досвід у Чернівцях переконані, що гарних жінок не варто лишати наодинці.

“Гуртом і батька легше бити”

У Чернівцях немає величі Відня або пишності Львова. Сьогодні це невелике провінційне місто, яке, тим не менш, вражає своєю елегантністю. 
Враження від Чернівців, беззаперечно, у деталях, переважно неочікуваних і приємних.
Девіз міста – “спільними зусиллями”. Певно, саме так чернівчани все і роблять століттями. Коли ці землі відійшли Австрійській державі, на місці Чернівців були хіба порожні пагорби, тоді монарх запросив людей усіх національностей їхати сюди. Крім того, він пообіцяв, що землі усім вистачить, і кожен, хто б не приїхав, матиме рівні з усіма іншими права. Так і сталося, тож місто і справді постало спільними зусиллями. 
Через таке строкате сусідство чернівчани знали багато мов. Літні люди розповідають, що раніше до чернівецьких театрів могли приїжджати трупи з усієї Європи і не було різниці, якою мовою йшла вистава – зала завжди була повна. 

Вид на Турецьку площу
Однак, Чернівці називали “Єрусалимом на річці Прут” не тільки через багатонаціональність та привабливість цього міста, а й через велику кількість євреїв. Південний край у серці Європи, де усім обіцяні рівні права, приваблював сюди представників цього народу. За свідченнями, до Другої світової війни у Чернівцях більш як половина населення була євреями. До слова, зараз тільки близько 1%.
У місті була також і велика вірменська община. Їх одноповерхові будиночки досі прикрашають історичну частину Чернівців – вулицю Вірменську. Розповідають, що вірмени не любили жити у квартирах, бо мали великі сім`ї і ще більшу рідню. А коли усі родичі сходилися в гості, їх треба було десь розмістити. Тому вірменські будинки мають великі двори, у які часто виносили столи та влаштовували спільні вечері. Останніми десятиліттями, після подій у Нагірному Карабасі, кількість вірменів у Чернівцях знову зросла.
Свій слід лишили і румуни, принаймні в архітектурі. У центрі міста височіє дуже багато житлових специфічних будинків: з невеликими вікнами і масивним фасадом. За такими рисами тут можна майже безпомилково розпізнати румунське будівництво. 
Пам’ятають у Чернівцях і про турків, які володіли цією землею кілька століть. До сьогодні у місті лишилася Турецька площа з криницею – одне з визначних місць Чернівців.

Кава не як у Львові

 
 Напівзруйнований храм серця Ісуса
Та чернівчани частіше згадують турків не на площі, а на кухні чи у кав’ярнях, де п’ють каву. Сюди цей напій потрапив не з Європи, як до Львова, а безпосередньо від турків.
У XVII ст. Юрій Кульчицький у столиці Австрії тільки починав експериментувати з кавою, якої Європа не знала. Українець намагався зробити її смачною для європейців (додавши молока чи вершків). До Львова кава Кульчицького з вершками потрапила саме з Відня, тому і має назву “віденська кава”. Виходить, трохи зневажливе ставлення до львівської кави не дуже виправдане, адже то не дівоча версія, а просто європейська. 
На той час у Чернівцях уже давно пили цей напій без жодних додатків. Щоправда після чашки кави, через її сильний запах, чернівчанам було заборонено йти до церкви, бо аромат відволікав священників. 
Чернівецьку каву любила пити і Леся Українка, коли приїжджала у гості до своєї подруги Ольги Кобилянської. Леся Українка писала, що такої кави, як у Чернівцях, немає ні у Києві, ні у Львові. 
Сьогодні такі разючі відмінності стерлися. Тепер і львів’яни, і чернівчани із задоволенням смакують кавою будь-якого виду, кому яка до вподоби.

Віники із троянд

Чи не кожен турист чув від чернівчан історію про те, що колись вулиці їхнього міста підмітали віниками з троянд. І хоч така розповідь звучить як романтична вигадка, їй таки можна знайти певні підтвердження.
 
 Пам’ятник у вигляді руки, яка підмітає чернівецькі вулиці віником із троянд
Екскурсоводи переконують, що сучасна вулиця імені Ольги Кобилянської (відомої буковинської письменниці, яка боролася за жіночі права) раніше була відкрита не для усіх. Вранці на ній працювали ювелірні майстерні та магазини дорогого одягу (хоча, цього і зараз вдосталь), а під вечір бруківка милася з милом, підміталася букетами троянд і після цього чернівчани поверталися сюди для того, аби попити кави і зустрітися з друзями. Усі одягали свій найкращий одяг, бо на кожному куті стояли жандарми, які виганяли тих, хто не дуже презентабельно виглядав.
Хай там як, а до 600-ліття міста Чернівцям подарували невеличкий пам’ятник – залізну руку, яка тримає віник із довгих розквітлих троянд.
Сьогодні тротуари трояндами не підмітають, принаймні ми не зауважили. Однак величезні трояндові клумби справді можна побачити по всьому місту. Одні з найгарніших – біля міської ради.

Яке дорожнє покриття надійніше?
Якщо будете у Чернівцях, прийдіть до Ратуші о 12.00, адже щоденно саме у цей час на верхівку ратуші виходить музикант і грає “Марічку”. За свідченнями містян, із часу появи такої традиції, цього не сталося тільки один раз. Усі переполошилися, думали, що музикант захворів. Виявилося, він здоровий, а от трубу вкрали, йому нема на чому грати. Тоді міська влада заспокоїла: трубу знайдемо або купимо нову. І вже наступного дня о 12 годині все було як завжди – з ратуші грали “Марічку”. В інтернеті можна знайти договір між міською радою та так званим “музикантом трубачем”, де чітко прописано: “Запізнення та неявки недопустимі”. Чернівчани переконують, що цього не стається і музикант завжди на місці вчасно.
До речі, щонеділі о 12.00, якраз після “Марічки”, від Ратуші відправляється безкоштовна піша екскурсія історичною частиною міста. “Пошта” потрапила на неї. Літня екскурсовод Маргарита Михайлівна три години неустанно розповідала найцікавіше про її рідне місто. Мабуть, завдяки їй усе так добре стало на свої місця.
Львів – Чернівці – Львів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7229 / 4.48MB / SQL:{query_count}