Врятовані скарби

Два тижні у залі Львівського історичного музею експонується виставка давніх строїв із прифронтового Старобільська

фото: Зірка Андрусь (6)
Уже півроку мандрує Україною унікальна виставка народного одягу Луганщини кінця XIX- початку XX ст., якою опікується небайдужий “айдарівець” Микола Павлюченко. А мала вона бути знищеною тільки тому, що цілком українська! Після успішного експонування у столичному Пирогові збірка виставлялась у Кіровограді, Ковелі, Коломиї, а зараз Львівський музей історії релігії спільно з Львівським історичним музеєм презентують Мандрівну виставку українського народного одягу “Я маю в серці те, що не вмирає. Евакуйована колекція” у нашому місті. Презентація ж у Львові відбулась ще місяць тому у ЛНУ “Львівська політехніка”. 
Справжнім рятівником цієї ексклюзивної колекції, значення якої для усвідомлення себе українцями  на споконвічно українській землі  важко переоцінити, називають воїна-патріота, у жилах якого тече кров базавлуцького козарлюги, адже викупив колекцію народного одягу за гроші, зібрані на власне лікування. Трапилось так, що у місцевого етнографа і колекціонера Єлизавети Главацької знаходитись таким унікальним експонатам стало вельми  небезпечно через постійну загрозу знищення сепаратистами, тому довелось їх терміново вивезти і у такий спосіб рятувати. За словами пана Миколи, колекція мусить бути на людях, її мусять бачити, а не десь зберігатись у запасниках чи сховищах, адже за нею чути свист куль, розриви мін, залповий вогонь “Градів”. Саме таким вчувається звукове тло виставки, яке доповнюють розвішані у залі, уміло вдекорованій  Оксаною Гірняк,  маскувальні сітки та інші, за словами організаторів, атрибути війни. 
Львівські куратори-науковці Зоряна Білик і Світлана Тимків, коментуючи виставку, підкреслюють унікальність цієї колекції, яка полягає у тому, що це ще один аргумент на користь українськості нашого сходу. Розбиваються стереотипи про те, що на Луганщині нібито немає українців, а, отже, й української культури.
Експозицію складають не тільки вишиті сорочки, серед яких є і вишиті подібно до полтавського шиття білим по білому, і занизані мережками, а й цікаві своїм оздобленням аплікаціями замшею, оксамитом юпки, керсетки, оригінальні пояси-крайки, костюми Слобожанщини XIX – поч. ХХ ст. Тут усе: пастельні барви,  традиційний крій, добротні матеріали – створює відчуття спокою і благодаті,  підпорядковане єдиній всеохопній гармонії  слобожанського краю. Кожен експонат виставки ілюструє споконвічну українськість наших східних земель, що заперечують псевдотеорії, поширювані невігласами-сепаратистами на догоду московським окупантам. А спричинює це незнання власної історії і вперте небажання її пізнати, скрите визнання своєї меншовартості на землях титульного народу. Адже саме в одязі відображається тривалий процес взаємопроникнення на території колишніх козацьких зимівників і слобід, що ще з ІХ ст. увійшли до складу Київської держави, елементів оздоблення та крою з Полтавщини, Сумщини, Білгородщини, Вороніжчини, впізнається далекий відгомін орнаментики трипільської культури.
Добиваючись підтримки від різних благодійних фондів та громадських організацій, пан Микола дає усім можливість на власні очі побачити і переконатись, що стародавні столітні сорочки, керсетки, юпки, спідниці з експозиції є свідками нашого українства у слобідському краї, це захист нашої інакшості від східних сусідів, спротив агресії та насаджуванню русифікації. Саме цю ідею проголошують вислови наших науковців, признаних патріотів-українців, що зустрічають кожного біля входу до зали. 
“Феномен українського традиційного строю саме в тому й полягає, що     в ньому втілені всі духовні засади народної творчості, свідомості та самосвідомості від їх витоків у процесі вироблення окремих одежин аж до повної світоглядної моделі у сформованому строї і правилах його побутування”. (Білан М. С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. – Львів. – Фенікс, 2000).
“Народний одяг українців – яскраве і самобутнє культурне явище, котре не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи у вигляді упредметнювача духовних традицій народу та його світоглядних уявлень”. Анатолій Пономарьов, президент Міжнародного наукового братства українських антропологів, етнографів і демографів, доктор історичних наук.
Окремий блок експонатів – це атрибути неоголошеної війни в Україні:  маскувальні сітки, бронежилет, каска, аптечка, казанок, магазини для патронів. Ці речі люб’язно були надані на виставку Волонтерським центром у Львові (маскувальні сітки).  Бронежилет належить Миколі Павлюченку, всі інші речі привезли зі Зеленопілля Максим і Данило Боньковські. 
Ще одним невід’ємним експонатом виставки став зошит відгуків, сторінки якого змережані особливими словами: словами підтримки і гордості, словами радості і міцної єдності, поетичними побажаннями усім воїнам щасливого повернення до родин, а нам усім – закінчення війни.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.7383 / 4.39MB / SQL:{query_count}