Кохавинська обитель – чудотворна ікона, зникле село, люрдська вода

Відновлене відпустове місце завжди відкрите для прихожан і паломників

фото: Зірка Андрусь (7)
Сьогодні важко повірити, що цілком можливо відшукати те, чого не існує, знайти те, що втрачене чи знищене, потрапити туди, де ніщо не мало б існувати. Проте насправді таке неймовірне місце ніби у позачассі все-таки є, і ніщо не може стати перешкодою у прагненні його абсолютно реально спершу відчути, а потім вже побачити.

Ожилі легенди

Майже фантастика для любителів незвіданого та відкривачів невідомого, а чи примусово забутого, що майже поруч, а до того ж цілком доступно і легко дається тим, що шукають не гучних розваг чи забав, а заглиблення у високі виміри духовності, що втрималися у ментальності галичан завдяки глибокій їх релігійності та побожності.

І розгортається тоді сувоєм історії дивовижно-казкова Кохавина, – давнє відпустове місце неподалік Жидачева, де сама місцевість пронизана нашою історією, бо пов’язана з нащадками Івана Виговського. Відпустове місце Кохавина відоме з 1646 р. – часу з’яви там чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської. На тому місці для образу було збудовано каплицю, згодом дерев’яну церкву, поруч з якою постав монастир кармелітів. За  імператора Йосифа II монастир було ліквідовано, вдруге він відродився у 1855 р. 1868 року було закладено наріжний камінь під новий храм, освячений 1 вересня 1894 р.

Поміж старіючих херувимів 

Новим відкриттям став Кохавинський монастир отців-редемптористів та чудесний образ Матері Божої Кохавинської або ще кажуть Світанкової. А назвали так тому, що зображена вона на тлі променів сонця, що сходить: теплих ніжно-рожевих, що міняться переливаючись перлистими блідими барвами. Не знайти на мапі села з такою назвою, затерте, загублене, втрачене назавжди. Але чудотворна ікона з сяючим сонцем замість німба є єдиною і по-своєму особливою. А також єдиним у своєму роді є розпис храму ангеликами і херувимами, що, як спостерегли прочани, самовідновлюється завдяки молитвам у храмі самих вірян.  А ще поступово змінюється, темніючи ближче до вівтарної частини, сам охристо-рожевий колір. І не тільки насиченість  барви змінюється, а й самі ангелики непомітно дорослішають, поважнішають, робляться старшими. Задум такого унікального, дуже своєрідного сецесійного розпису храму зображеннями херувимів та Діви Марії належить митцю Юліану Крупському, на той час уже досвiдченому художнику, в майбутньому – професору Львівської промислової школи, автору iнтер’єрiв багатьох вiдомих храмових споруд, а створені вони у 1928-29 роках. Вражаючі розписи вкривають усі стіни і склепіння костелу. Архітектуру самого храму вважають взірцем неороманського стилю, який свого поширення набув у Західній Європі в ХІХ столітті і вона справді є дивовижною. А от струнка вежа – типово французька.

Оберіг із сонячним німбом

Над самою іконою є малюнок, що відтворює з’яву ікони в Кохавині. Легенда оповідає, що 1646 року дідичка села Руда Анна Воянковська їхала до Жидачева через Кохавинський ліс. Раптом карета зупинилася і добродійка побачила, що четверо коней впали на коліна і вдивлялися у незвичне сяйво, що линуло з дупла старого дуба, де виднілася ікона Матері Божої з Дитятком Ісусом на лівій руці. Ніхто не знає, хто намалював образ і помістив його на старому дубі. Ікона була написана на дубовій, гарно обробленій дошці, розміром – 56 см на 82 см, а знизу напис латинською мовою: “О, Мати Божа, вибрана, Ти є наша пряма дорога (до Господа)”. Напис відтворений і в копії ікони, але українською мовою. 
Тричі вірні хотіли перенести образ до храму, але безрезультатно
За легендами, тричі вір­ні хотіли перенести образ до храму, але безрезультатно: наступного ранку він знову з’являвся на тому самому дубі, де його побачили вперше. Аж через 34 роки, 1680-го, нащадки гетьмана Івана Виговського пожертвували кошти на побудову каплиці. Туди ж і було з усіма почестями перенесено ікону. Капличка стала першим пристановищем цього образу, а неподалік забило джерело, причому вода у ньому дуже подібна на знамениту люрдську. Слава про чудотворну ікону облетіла не тільки Галичину, а й усю Річ Посполиту, кількість паломників збільшувалась, і на початку XVIII  століття шляхтич села Руда Костянтин із родини Виговських побудував дерев’яний костел, а також будинок для пароха і монахів. Ікону було перенесено з каплички у костел. У церковній хроніці 1861p. зафіксовано, що вирішено будувати новий костел в романському стилі. 

Випробування труднощами

Як тільки не збирали гроші на нову святиню: пожертви прихожан, продаж церковної літератури. Але все одно коштів не вистачало, і Кохавинська парафія занепадала. Навіть продавали могутні старі дуби, що належали церковній громаді. За виручені кошти – шість тисяч корон – вимурували майже до рівня вікон стіни костелу. Але далі продавати вже не було що, тому кілька років стіни так і стояли без жодного накриття, поки місцева графиня не пожертвувала 5 тис. злотих на дах храму. 
Будівництво продовжили, але дуже і дуже повільно. Так тривало доки адміністратором парафії не було назначено молодого священика, та парафія була в дуже прикрому стані: мало людей на літургіях, пияцтво по корчмах, грабіжництво, недобудований і нікому не потрібний храм. Для навернення людей знову до віри новий парох запрошує отців-єзуїтів. А сам починає займатися закінченням будови костелу. 
У 1894 році був освячений новий костел, побудований у поєднанні стилів романтизму і неоготики. Акцентом споруди стає французька висока вежа, що зачаровує кожного, хто ступає за монастирську браму. Фасад святині становить вежа з двома бічними навами, по боках – прикрашені пілястрами колоноподібні виступи, а зверху – скульп­тури святих апостолів Пет­ра і Павла. Вежа містила два балкони і годинник. Усередині також був орган, який везли аж із Сілезії. 
Єдиним у своєму роді є розпис храму ангеликами і херувимами, що  самовідновлюється

Важкими для обителі стали і  роки Другої світової війни, і радянський атеїзм. Щоб зберегти від руйнації чудотворну ікону, отці-єзуїти зробили копію з імітованими сукнею і коронами та помістили її у вів­тарі. А саму ікону вивезли в польське місто Ґлівіце, де вона перебуває і досі. Ніхто з прихожан не здогадувався про заміну, а факти зцілення продовжували творити дива. Щоб знищити навіть назву відпустового місця, компартійні чиновники приєднали село до Гніздичева, та людська пам’ять незнищенна.  

Повернулись сюди брати-монахи, очистили закидану гранатами криницю, до речі, жодна з них так і не вибухнула, пожвавили у монастирських мурах життя отці-редемптористи, які опікуються молоддю та дітьми: часто тут звучить бадьора пісня та дзвенить дитячий сміх. Ведуть невелике господарство – звіринець, як вони називають – кілька корів, свиней, пасіку. 
Щонеділі та на свята на літургії до Кохавинської обителі прибуває чимало вірних не тільки з поблизьких сіл, а їдуть зі Стрия, Жидачева, Ходорова. І відновлюються, ясніють світанковими барвами химерні розписи на стінах і склепіннях храму, i веселіють лики херувимів, споглядаючи присутність людей, що у молитвах не втомлюються віддавати шану Богородиці і отримувати благословення. 
Львів – Стрий – Гніздичів – Львів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8930 / 4.42MB / SQL:{query_count}