“Де правда і любов – там Бог, де Бог – там завжди перемога”

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет – про причини українсько-російської війни, можливості об’єднання Православних Церков в Україні і те, чим займатиметься УПЦ КП після перемоги

фото: Лука Карп’юк
Патріарх Філарет був з українським народом в усі відповідальні моменти його новітньої історії, зокрема на Майдані, вперше заговорив про війну так відверто, як ніхто інший у нашій країні. Своєю активною проукраїнською позицією Предстоятель УПЦ КП викликає щирий подив і захоплення. Йому просто віриш, коли всі інші уже не виправдовують довір’я. 
Коли на його розпорядження Церква перестала молитися за злочинну українську владу, наступного ранку президент Янукович втік з України, до Церкви повернулися навіть затяті скептики – сила молитви була очевидною! 
“Пошті” пощастило поспілкуватися зі Святійшим Патріархом під час його перебування у Львові в рамках традиційного вересневого візиту у Заглину. 
Попри щільний графік глави Церкви і пізню годину інтерв’ю не скасували, Святійший знайшов час на розмову. 
Відкрила для себе приклад досконалого смирення, неймовірну доброзичливість і увагу. Не дивлячись на поважний вік (Святійшому – 86!), він, можна сказати, заангажований у долю українців, помітне його трепетне вболівання за них.
– Ваша Святосте, як гадаєте, навіщо Бог допустив війну в Україні?
– Якщо відповісти коротко, то за гріхи. Можемо ми сказати, що українці безгрішні? Не можемо… Бачите, яка роз’єднаність в Україні? А корупція яка? Несправедливість у судах і не тільки? Гріхи це? Ще й які! Вимагають покарання? Вимагають! Кожен гріх, навіть невеликий, вимагає покарання з точки зору справедливості. 
Для того, щоб виправити гріхи, Господь допускає страждання, щоб у стражданні людина нарешті звернулася до Бога, бо ніхто зі смертних не може їй допомогти так, як це зробить Бог. У стражданні людина не чекає допомоги ні від кого, швидше згадує про Бога… 
З одного боку є люди, які зараз захищають нашу землю, а з іншого – ті, що зраджують її (маю на увазі сепаратистів). Господь через страждання хоче довести обидві сторони до розуміння того, що є Бог, що треба виконувати Його заповіді, любити одне одного і свою землю, а не продавати її. Діє цей Господній задум? Як бачимо, діє! Подивіться, які патріотичні настрої в армії? Та наші воїни готові життя віддати за свою Батьківщину, за народ, за сім’ю. І віддають за потреби, і не бояться цього рішення. Було б таке, якби війни не було? Ні. Усі жили б для себе, як раніше. Бо те, що всередині, в душі, виявляється при відповідних умовах, у випадку українців – через війну. Ми бачимо любов до своєї країни скрізь. Ті, що не можуть воювати, допомагають це робити, іноді віддають останнє тим, що потребують: сім’ям загиблих воїнів, пораненим, покаліченим, біженцям, сиротам, усім потребуючим. Ось вам відповідь, навіщо Господь допускає, щоб зло діяло і приносило страждання українцям. Це важливіше зрозуміти… 

фото: Лука Карп’юк
У результаті цих страждань все одно в підсумку перемагає добро, любов! Все одно перемога буде за нами! Тому не треба мати ніякого сумніву в цьому!
– Звідки у Вас така певність? Чому ми маємо вірити в це?
– Тому що правда на нашому боці! Ядерну зброю ми віддали, чужих земель не захоплюємо, у справи Росії не втручаємось. Правда за нами. А де правда і любов – там Бог, де Бог – там завжди перемога. Згадаймо Другу світову війну. Гітлер мав велику військову перевагу, більше того, дуже велику, таку, що за кілька місяців окупував усю Україну, Білорусію і велику частину Росії. А чим усе закінчилося? А закінчилося все тим, що Гітлер сам себе застрелив, а його поплічники потрапили під Нюрнберзький процес. Таким був кінець неправди. Такий кінець буде і тут, от побачите.
– Як можна зцілити завдані війною рани?
– Дуже просто. Під час Другої світової війни все зруйнували або майже все. Але люди відновили все? Відновили! Людський труд і розум усе відновлять…
– Як українцям не повторити трагедію Парсіфаля – не втратити здатність розрізняти добро і зло у війні й узагалі?
– Треба вірити в Бога, покладати на Нього надію і мати любов – один до одного і до своєї Батьківщини. А коли корупціонери багатіють, а люди страждають, значить процвітає неправда. І поки це не зміниться, не буде переможено, ми будемо завжди страждати.

фото: Лука Карп’юк 
– Здавалося б, після Майдану логічним кроком мало стати об’єднання церков. У нас кілька Православних Церков, і вони вже укотре не можуть знайти порозуміння… Чому цей процес знову пробуксовує?
– Пам’ятаєте, коли я виступав на Майдані і вся площа скандувала “Єдність!”? Так, народ прагне об’єднатися і в суспільстві, і в Церкві. Щостосується Автокефальної Церкви, то вона обманює народ уже 15 років. Єрархія цієї Церкви постійно заявляє, що вона – за об’єднання Православних Церков, віряни ці заклики підтримують. А от коли приходить момент об’єднання, коли 14 вересня мав відбутися собор про об’єднання Церков, то саме Українська Автокефальна Церква відмовилася від участі в ньому. Її єрархи поставили перед нами такі умови, яких ми не можемо прийняти. От, до прикладу, вони хочуть, щоби  представництво їхніх і наших єрархів на соборі було рівним. У нас підтримка віруючих 40 відсотків, а в них – 1,2 відсотка. То як може бути рівне представництво?! От вони й відмовились. Ми не будемо вести діалогу про об’єднання з цією Церквою, щоб вона й далі не обманювала народ. Частина єрархів цієї Церкви перебувають під впливом Кремля, хоча говорять, що є українськими патріотами. З ними більше не будемо вести переговори. Зате будемо говорити з окремими священиками, парафіями, які дійсно хочуть належати до єдиної Української Православної Церкви. Тобто об’єднання відбуватиметься знизу, а не зверху – не від єрархів, а від простих людей, окремих священиків. 
З Московським Патріархатом немає діалогу про об’єднання, хоча ми намагаємося підтримувати відносини, бо справді хочемо мати добрі стосунки. Підтримувати з ними нормальні стосунки спонукають і наміри Москви, яка хоче штучно створити конфлікт між українським і російським православ’ям, довести все до екстремальних випадків, а потім  знайти привід і переконати світ, що тепер гнане “каноническое православие”, як то раніше вони говорили про “переслідування” російської мови в Україні. Кремль усіляко переконуватиме, що “православие” треба захищати зі зброєю, шукатиме різних способів  втрутитися у внутрішні справи України. Намагаємося зберігати нормальні стосунки, хоча від створення єдиної Української православної церкви не відмовляємося. І Господь допоможе нам у цьому! Він уже це робить.
Зрозумійте, що й УАПЦ, й УПЦ (МП) належать до Всеукраїнської ради церков, де ми всі спільно вирішуємо різні питання: виступаємо за заборону одностатевих шлюбів, абортів, корупції. Тут ми всі єдині.
– Чимало парафій Московського Патріархату переходять до УПЦ КП… Що їх спонукує на це?
– Так, тепер цей процес активний, але серед вірян (вони до нас приходять десятками тисяч), а не духовенства. Сьогодні рух іде знизу, час єпископів ще настане. 
Річ у тому, що єрархи Московського Патріархату закликають Путіна як визволителя, не хочуть ховати воїнів, які віддали своє життя за Україну. Віряни обурені, вони перестають довіряти цій Церкві. Але такими діями вона показала своє лице – з ким вона. Чого вартий той факт, коли Митрополит Онуфрій з владиками сидів у Верховній Раді, коли Президент нагороджував наших героїв, він назвав їх убивцями у розмові з журналістами…
Перехід від Московського до Київського Патріархату відбувається природно. У великих містах з цим проблем немає, а ось у селах, де одна-дві церкви, починається боротьба за храми. Тоді російський Патріархат звинувачує нас у тому, що ми силою забираємо в нього церкви. УПЦ КП не храми потрібні, а люди в них! Споруди потрібні тоді, коли  у них є люди. Храм можна побудувати, але якщо там не буде віруючих… Ми принципово не захоплюємо чужих церков.
– Чим займатиметься УПЦ КП після перемоги?
– Буде виховувати свою паству в дусі віри, відданості і любові до Бога, тобто буде виконувати ту місію, яку вона виконувала протягом двох тисяч років. Буде молитися, очищати гріхи, закликати до покаяння, нагадувати про вічне життя, про те, що земне життя – таки тимчасове і що в майбутнє життя ніхто зі собою нічого не візьме, як би не намагався.
Розмовляла
Ірина Березовська


– Знаю, що ви займаєтесь перекладом богослужбових текстів і праць святих отців. Можете більше розповісти про це?
– Оскільки наша Церква – Помісна українська, то вона повинна звершувати богослужіння рідною мовою. Українська Церква не мала всіх богослужбових книг українською (вони були, але не всі), їх було небагато, але для повноти церковного богослужіння вони потрібні. Тому ми зайнялися цим і переклали їх. Нашими книгами користуються всі церкви, які хочуть служити українською: і православні, і греко-католицькі. Переклали ми Біблію, до цього були переклади, але оскільки мова розвивається, то для багатьох українців попередні переклади є нечитабельні. Євангеліє – це основа основ, тому передовсім ми це робили. Все богослов’я – у творах святих отців, тому після Євангелія ми перекладали саме їх. Йдеться не лише про догматичне вчення, а й про моральне. 
Якщо ми  українська Церква, то нам треба мати українські переклади творінь святих отців. Ми майже всіх отців Церкви переклали – більше ста величезних томів! Це є та духовна основа, яку зруйнувати ніхто й ніколи уже не зможе, тому що вороття до незрозумілої сучасним українцям слов’янської мови не буде. Буде сучасна українська мова – у богослужіннях і в богослов’ї. Основи для цього закладалися весь цей час.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9242 / 4.45MB / SQL:{query_count}