По нові враження – до географічного центру Європи

Дорогою до Рахова не оминіть гірський водоспад Шипіт, унікальну церкву в селі Данилово та соляні озера у Солотвиному

фото: mfedorv.ho.ua
Кажуть, що подорожі рятують навіть від тих, недуг, які не під силу вилікувати медикам. Нові враження – це єдиний спосіб набути досвіду не постарівши, позбутися одноманітності життя, розширити кругозір і врешті-решт знайти себе. А робота, навчання, надмірна фізична чи розумова активність, особливо восени, негативно впливають на наше здоров’я. Зарадити цьому може лише відпочинок.
Як уже розповідала “Пошті” Лариса Дідковська, доцент кафедри психології Львівського нацуніверситету ім. І. Франка, відпочинок є повноцінною і обов’язковою частиною нормального функціонування людського організму.
“Всі ми – живі істоти. Якщо є фаза мобілізації активності: фізичної, інтелектуальної, емоційної, комунікативної, то потім має бути фаза демобілізації всіх цих зусиль і напруги, бо вичерпування повинні бути компенсовані, а сили відновлені. Є теорія Павлова про те, що кращий вид відпочинку – зміна виду діяльності. Ті, що займаються інтелектуальною працею, під час відпустки можуть подорожувати або працювати фізично. А ті, що займаються фізичною працею, потребують пасивного, бездіяльного відпочинку або із навантаженням інтелектуальної сфери”, – вважає вона.

Не дивлячись на військові дії в нашій державі, українці таки подорожують. І, на щастя, не лише за кордон. Після Революції Гідності особливо пожвавився туризм серед переселенців зі сходу та окупованого Криму. Вони мандрують Західним регіоном України, підкоряють гірські вершини, переймаючи нашу ментальність та патріотизм. У цьому мала змогу переконатися й “Пошта”, яка вирушила в одну з популярних мандрівок під назвою “На бринзу до Рахова – через Закарпаття” (в туристичній групі були люди з Луганська, Севастополя, Одеси). 
“Я більше не бачу необхідності в тому, щоб накопичувати майно. У рідному Луганську наш двоповерховий будинок розбомбили. Добре, що бізнес вдалося перенести до Львова. Тепер винаймаємо житло і подорожуємо. Тут добре, люди хороші…” – розповідає “Пошті” луганчанка Олена. 

Два дні мандрівки промайнули як одна мить, а спогади залишились назавжди.
Водоспад Шипіт – одне із семи чудес України, що зачаровує величчю та діамантовим блиском кришталево чистої води, яка з підземного джерела на горі Великий Верх спадає потужними каскадами з 14-метрової висоти
Прислухатись до шуму гірського водоспаду Шипіт ми мали нагоду в селі Пилипець. Це одне із семи чудес України, що зачаровує величчю та діамантовим блиском кришталево чистої води, яка з підземного джерела на горі Великий Верх спадає потужними каскадами з 14-метрової висоти. Здається, що разом із кожною краплиною розбиваються всі твої невдачі та незгоди, а всі мрії стають чистими й недоторканими. 
Стародавня легенда розповідає, як колись цей водоспад силоміць роз’єднав долоні закоханих. Сила прокльонів матері дівчини була така велика, що дійшла аж до неба. Хлопець і дівчина загинули, а вбита горем мати, ставши свідком цієї трагедії, відтоді щодня приходила до водограю, аж поки в ніч на Івана Купала не почула голос доньки, яка шепотіла до свого обранця. Тому й назвали місцеві жителі цей водоспад Шипотом. 

Неподалік від нього працює двомісний крісельний витяг на гору Гимба. За будь-якої погоди можна дістатися на її вершину, аби насолодитися мальовничими краєвидами та зробити неперевершені фотографії.
Підкорити одну з гірських вершин легше, аніж підкорити себе, відкрити своє серце та дійти до найвищої точки свого духу. Помолитися і відчути себе як удома навіть за тридев’ять земель, як у казці, можна в дерев’яному храмі святого Миколая, що в селі Данилово на Закарпатті. 

Ця церква, зведена 1779 року, одна з найгарніших у світі архітектурних взірців мармароської готики. Вражає те, що побудована вона без єдиного цвяха, двотрубна, тридільна, має тонкий шпиль, висота якого сягає 14 метрів. Фундамент храму –  з каменю, а стіни і верх – з дубових брусів. У іконостасі є дев’ять ікон, намальованих ще в ХVIII столітті. Поряд із церквою зведена двоярусна каркасна дзвіниця з трьома дзвонами, що кожної неділі з найвищого в селі пагорба кличуть вірян на службу Божу. 
Наступною зупинкою в цій захопливій мандрівці стало прикордонне селище міського типу Солотвино, яке від Румунії відділяє річка Тиса. Солотвино відоме своїми великими соляними шахтами. Крім того, неподалік цих шахт є лікарня, куди приїжджають хворі на бронхіальну астму, щоби оздоровитися у лікувальних соляних басейнах. Через аварію у 2010 році внаслідок активізації карстових явищ у одній із шахт утворився провал завглибшки… 
3 тисячі метрів. Після цього активне видобування солі тут припинили, але й далі використовують воду для помічної купелі. В цей же час солоні озера, які так полюбляють туристи, стали штучними: воду в них закачують із шахти за допомоги помп. 
Купання в солоному озері допоможе відновити сили, оздоровитися. Вода в тих озерах така солона, що виштовхує тіло на поверхню. Почуваєшся як у стані невагомості. А ще води ці багаті на йод, кальцій, калій, бром, фтор та інші мікроелементи, що в поєднанні з мікрокліматом чудово лікують хвороби шкіри, зокрема псоріаз, допомагають при радикуліті, артриті, ревматизмі, бронхіті, астмі, так званих чоловічих та жіночих хворобах і алергії. 

Поблизу цих озер є бази відпочинку із косметичними салонами, фахівці яких використовують грязі солоних озер для лікування і омолодження шкіри. Температура води в озерах Солотвиного сягає улітку майже 27°С, взимку 17°С. Через це тут можна купатися з квітня до листопада. Крім того, там є сульфідні грязі, за допомоги яких лікують суглоби. 
Купання в солоному озері допоможе відновити сили, оздоровитися. Вода в тих озерах така солона, що виштовхує тіло на поверхню
Після фотосесії в географічному центрі Європи, який визначили ще 1887 року українські та австро-угорські вчені у селищі Ділове, вирушаємо на фестиваль бринзи у Рахові, який розпочався неспішною ходою всіх учасників з центру міста до міського парку, що розкинувся на полонині над Раховом. 
Попереду на конях їхали святково вбрані чабани. Вони вже зійшли зі своїми отарами з гір і тепер стали головними героями дійства. Після них – вбрані у колоритні закарпатські костюми музики, учасники фольклорних колективів. На полонині розпалили святкову ватру. 
У міському парку аж рябіло в очах від величезної кількості вишиванок (на людях і на ярмаркових прилавках), а також від розмаїття гуцульських сувенірів. Продавати весь цей крам приїхали до Рахова майстри з усього Закарпаття. Найбільше було, звичайно ж, бринзи, овечого сиру в будзах і вурди. Згідно з традицією, кожне село представляло на святі свої здобутки у вівчарстві, страви, вишивки, вироби народних умільців, а спеціальна комісія обирала найкраще з них. 
   
Після цього відбулося частування гостей фестивалю. Столи аж вгиналися від наїдків: куліш, банош на сметані, на ріпі (картоплі), зі шкварками, з бринзою –  з чим душа забажає; голубці з різноманітною начинкою, грибні страви, випічка. Увесь день грали  народні музики, виступали фольклорні колективи, гості купували сувеніри, пригощалися, веселилися. 
Одне слово, Свято бринзи у Рахові вдалося на славу, і ми у захваті, сповнені нових вражень, повернулися додому.
“Пошта” дякує туристичній агенції “Час на мандри” за цікаву подорож! 
Львів – Рахів – Львів
Фото: Ірина Чорненька, wikipedia.org, stezhkamu.com



коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7348 / 4.42MB / SQL:{query_count}