Шляхами Митрополита Андрея Шептицького

Про атмосферу виховання у родині Фредрів-Шептицьких багато може повідати маєток Фредрів у селі Вишня біля Рудок

Тераса палацу
Львів завмер в очікуванні зустрічі з Великим Митрополитом, збагнути і осягнути велич якого ми ще не зуміли. Та на нелегкому шляху до пізнання зараз можемо торкнутись витоків його непохитного служіння народу, мандруючи тими благословенними місцями, де проходило його дитинство, змужніння, де визрівало усвідомлення свого нелегкого призначення у суспільстві стати духовним провідником свого народу.

Перлина у Вишні

Львівщина багата саме на такі місця, акумулюючи духовність Галичини як найбільший скарб нації. На жаль, назавжди втрачене родинне гніздо родини Шептицьких у Прилбичах, знищене вщент московськими окупантами тільки тому, що ненависним було саме прізвище власників. Але про атмосферу виховання у родині Фредрів-Шептицьких багато може повідати і маєток Фредрів у селі Вишня біля Рудок, який не зруйнований лише тому, що на 12 гектарах тут розмістився Вишнянський коледж Львівського аграрного університету. Адже саме від матері майбутній духівник не тільки галичан перейняв побожність і замилування до священичого покликання. 
 
 Макет палацу
Зараз це цілий комплекс заповідника садово-паркового мистецтва. Чудовий палац побудував батько матері Шептицького Александр Фредро 1835 року на місці родинної садиби, поруч – двоповерхова з вежею споруда їдальні з кухнею, конюшня, господарські будівлі. А довкола - розкішний парк з каштановою та липовою алеями, тюльпановим деревом, корковим, ще чимось чудернацьким, що росте корінням догори, деревом з дубовим та грабовим листям водночас. Декоративні насадження в парку було посаджено на честь матері майбутнього митрополита Софії. Про своє перебування у родинному домі вона написала щемливі спогади, де детально описує інтер’єр палацу і парк, в якому росло біля 300 видів дерев. 
Довго творилося, викристалізовувалося  власниками мистецьке облаштування палацу у Вишні, щоб врешті стати справжньою перлиною. Сам двоповерховий палац нараховував понад 15 кімнат, мав три входи та підвал. У кімнатах були встановлені печі з позолотою, стелі вкриті ліпниною з гербами (сам Фредро своєю рукою прикладався до цієї ліпнини), з парадного входу палац мав родовий герб графів Фредро. Перший і другий поверх з’єднують сходи, зроблені з червоного дерева (до сьогоднішнього дня жодна сходинка не пошкоджена). В ході забудови, за наполяганням господаря, було прокладено тунель, що з’єднував під землею палац з костелом у м. Рудки. Перед смертю в 1876 році Александр Фредро говорив: “Нехай кожен і по мені відвідає дім мій, де всім я буду радий”.
 
 Софія Фредро
Донині палац вважається однією з архітектурних пам’яток Галичини і Польщі, адже до його спорудження долучились видатні польські та англійські архітектори. У травні-червні 2007 року палац став знімальним майданчиком епізодів фільму “Владика Андрей”, присвячених незабутнім дитячим рокам, проведеним у палаці онуком Александра Фредро – Романом, який увійшов в історію як Митрополит Андрей.

“Вітав і пращав вежу в лісі…”

Знаковим у долі Романа Шептицького стало перебування у Добромильському монастирі. Саме у Добромилі далекої весни 1883-го дорогою до Кросцєнка, – за спогадами його матері Софії Шептицької, – вперше він висловив матері свою мрію “бути тільки уніатським священиком”, і що “Добромиль – новіціат  зреформованих василіан”, після чого “довго дивився, вихиляючись з вікна, поки видно було вежу монастиря, що виринала з-під верховіття гори, опоясана чорним лісом… Як леліяну мрію – вітав і пращав вежу в лісі…”
Саме сюди, під дзвіничну вежу на монастирському подвір’ї 28 травня 1888 року, одразу по закінченні університетських студій, прибув Роман Шептицький, тут, – за спогадами матері, – “вітав свою пристань, вітав нове життя”. Збережена до наших днів мурована монастирська церква св. Онуфрія постала у 1705-1711 рр. У підземеллях храму останній спочинок знайшли представники родин Устрицьких, Братковських, Яворських, Чернецьких.
 
 Палацові сходи
Мурований двоповерховий монастирський комплекс у стилі рококо звели в 1731 р. Відтак дзвіницю завершили у 1751 чи 1784 р.
Угорі вежі був годинник, а внизу – просторий в’їзд, який наприкінці ХІХ ст. замурували, облаштувавши каплицю.
Монастир обрали за помешкання на схилі свого віку перемиський владика Єронім Устрицький та хорватський владика східного обряду Теофіл Пасіч. Добромильській обителі підпорядковувалися менші: у Буковій біля Фельштина, Наклі біля Перемишля і Журавині біля джерел Сяну. У 1744 р. до неї приєднали монастирі у Брюховиці (Рибнику), що неподалік Самбора, Колоденці поруч з Жовквою, св. Івана Богослова у Перемишлі та Улючі неподалік Сянока. Із Колоденки у Добромиль передали чудотворний образ св. Онуфрія. У 1693-1781 і 1793-1902 рр. у Добромилі діяв василіанський новіціат. Рішення про його відкриття прийняли у 1693 р. на перемиському синоді. Відтак монастир мав у своєму розпорядженні багату та різноманітну біб­ліотеку. Її розформували, коли у 1905 р. скасували добромильський новіціат.
 
 Дзвіниця
У 1882 р. монастир став місцем виховання оновлених василіан. Реформа ЧСВВ полягала у тому, щоб повернути його до духу засновників св. Йосафата Кунцевича, полоцького архиєпископа, та Йосифа Вельямина Рутського, митрополита київського. Протягом ХІХ ст. зазнав суттєвих змін і зовнішній вигляд монастиря. Оскільки в обителі відчувалася знач­на сирість через високий рівень ґрунтових вод, то у 1868 р. було прокладено осушувальний канал. Після виконання цих робіт у митця із Пряшева Михайла Федоренчака замовили новий іконостас, престол і два вівтарі. Зазначимо, старий іконостас продали до села Наварія, що біля Львова. Розписи храму св. Онуфрія виконував львівський художник Мартин Яблонський. У 1887 р. обитель отримала від Папи мощі св. Пассива, котрі перенесли у 1905 р до Крехова.
 
 Костел-усипальниця родини Фредрів у Рудках
Монастир пустував із 1910 р., але згодом у 1928 р. пам’ятку було відновлено. Загальний кошторис робіт становив величезні на ті часи кошти – 15 тис. доларів США. У пам’ятці розмістили насамперед філософські, а згодом вищі гімназійні студії ЧСВВ. 
У 1930 р. святиню відвідав відомий громадський і політичний діяч, журналіст, публіцист та літератор Осип Назарук. Він писав: “Враження, якого я зазнав у церкві, довго вночі напов­няло мене милим спокоєм, що є хтось і серед нашої розваленої суспільності, хто молиться до Бога безнастанно. Я відчував при тім зв’язку якусь безпеку й радість”.
Останнього добромильського довоєнного ігумена о. Макарія Розумійка злочинна радянська влада заарештувала у 1945 р. і відправила на 10 років на заслання у Воркуту, а потім до Хабаровського краю, але отець все-таки повернувся у рідну йому Жовкву. А з 1950 р. в обителі працював психоневрологічний заклад для жінок. Церкву розділили на два поверхи: перший відвели під склад, другий слугував за клуб.
Відновлення монастиря почалося після того, як у вересні 1992 р. його повернули василіанам. Відпусти тут відбуваються щороку на свята Преображення Господнього – 19 серпня, і Воздвиження Чесного Хреста Господнього – 27 вересня.
Зірка Андрусь
Львів – Рудки – Вишня – Добромиль – Львів

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9171 / 4.42MB / SQL:{query_count}