Випадкова зустріч

Cприяння доброзичливих і щирих людей зробило наше життя цікавішим, допомогло знайти нових друзів, подарувало багато радісних зустрічей, наповнило наше життя діяльністю і надією

Долі людські перетинаються досить дивно. Нещодавно на межі відчаю брела вулицями нашого рідного, близького і водночас незнайомого та чужого міста і не знала, до кого звернутися за допомогою. Назустріч мені йшла давня приятелька, філолог і науковець. Після зустрічних привітань вона поцікавилася, як здоров’я моєї родини. Знала, що маємо проблеми, особливо погані справи у Богдана  (це чоловік моєї сестри).
Прогресу, звичайно, немає, тяжке ураження нервових  закінчень, рук, ноги не працюють. Учора, повертаючись, впав. На щастя, ми були вдома. Грошей купити візок немає, а Червоний Хрест позичає тільки в оренду, за гроші. Ця ситуація в родині мене мучить більше, ніж мої негаразди. Вони пережили страшні роки сибірської каторги  і тепер  у них нема спокою, здоров’я та впевненності у житті. У державі відсутні  механізми допомоги таким людям, а у чиновників є цинічна відповідь: “Не передбачено безоплатного візка”... 
 – Послухай мене, звернися до Фонду  Св. Володимира! Телефони і адреси попроси у Наді Г.  Безпомічним людям вони допомагають, підійди сама і все з’ясуй. 
– Дякую, дорога, хоч якийсь просвіток у безвиході. Після вступних розмов і пояснень ситуації ми з сестрою подали всі необхідні документи до адміністрації Фонду, і через деякий час Богдан вже їздив по квартирі у візочку. Не було в нас страху, що впаде, можна було його залишити самого вдома. Ось так звичайна випадкова зустріч, яку ми однозначно вважаємо актом Божої допомоги у безвиході,  і у конкретний випадок, і у майбутнє наше життя   внесла дуже багато позитиву. Завдяки Божій ласці нам допомогли у важкі хвилини.
Завдяки Божій ласці нам допомогли у важкі хвилини
У Фонді ми довідалися, що існує проект, зорієнтований на людей, які пережили воєнні лихоліття Координатор проекту “Діалог поколінь“ п. Леся Крип’якевич попросила нас із сестрою написати спогади про пережите (особливо сестру та родини Левандівських і Кобилюхів), бо з плином часу забуваються, затираються у пам’яті страшні повоєнні лихоліття. Лише в душі бренить одне: за що? чи буде кара? “Діалог поколінь” передбачає живий зв’язок між старшим і молодшим поколіннями через, власне, збереження і передавання пам’яті. Проект діє завдяки Німецькому Фонду “Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє”. Пишіть, якщо пам’ятаєте, та перешліть на нашу пошту, ми опублікуємо.
 – Але ж, п. Лесю, ми не володіємо комп’ютером, не було можливості і потреби.
– А бажання? Якщо є бажання, то у Фонді будуть курси, зможете навчитися.
Я й погодилася. І ось через шість місяців почала друкувати Фонду інформацію про навчання на курсах, про нових друзів і приятелів, з котрими вчимося і спілкуємося. Тепла, щира, невимушена атмосфера у Фонді сприяє бажанню освоїти комп’ютерні премудрості, відчувати себе потрібною у колективі і у Фонді. Ми освоїли лишень “ази” комп’ютерної премудрості, проте сподіваємося, що навчання у наступному навчальному році продовжиться.
Звичайна випадкова зустріч, сприяння доброзичливих і щирих людей зробили наше життя цікавішим, допомогли нам знайти нових друзів, подарували багато радісних зустрічей, наповнили наше життя діяльністю і надією.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7197 / 4.37MB / SQL:{query_count}