Не бійтеся вийти на край життя!

На цьогорічному Колоквіумі європейських парохій активні християни ділилися досвідом, чим є Церква сьогодні та чого вона потребує

Не замикатися в собі, пізнавати досвід інших організацій з різних країн Європи, ділитися своїм, знаходити нових друзів та відкривати для себе цікаві ідеї для нових проектів – з такою метою вже уп’яте делегація Фонду св. Володимира взяла участь у 27-му Колоквіумі європейських парохій (КЄП). Вона представляла на ньому УГКЦ. 
Участь делегатів з України стала можливою завдяки ініціативі Доріс Кістерс та віце-президента КЕП, відповідальної за Східну Європу, Маргарет Майєр, а також фінансовій підтримці єпископа міста Гільдесгайм доктора Норберта Треллє.
На успішну участь делегацію благословив архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк. Тема цьогорічної зустрічі – “Мужність свідчення віри в сучасному суспільстві – вклад християн у розбудову Європи”. Її обговорювали в контексті цитати апостола Павла: “Адже Бог не дав нам духа страху, але сили, любові й поміркованості” (2 Тим 1:7). 
Невипадково саме Мальта була обрана місцем проведення колоквіуму. Адже саме коло її берегів потерпів аварію корабель апостола народів. На цьому місці є пам’ятний знак. На Мальті дуже багато храмів святого Павла. В одному з них, в Буґібі, є текст різними мовами з Діянь апостолів, зокрема українською, про цю подію. 
 Довідка                                                  
Колоквіум Європейських парохій (КЄП) – це зустріч християн різних парафій та християнських спільнот, яку організовують кожні два роки для обміну досвідом пасторальної діяльності, вирішення церковних та суспільних питань з метою сприяння розвиткові Європи в християнському дусі.  
Організація виникла в 1959 році з ініціативи французького священика Франціса Коннана  і перебувала під патронатом віденського кардинала Коеніґа. На першій зустрічі в Лозанні у 1961 році були присутні священики з Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Німеччини, Франції та Швейцарії. Вони зазначили: “Оскільки наші людські і пасторальні потреби у Європі, яка організована як суспільство, є подібними, то в пасторальній праці дедалі чіткішим стає безглуздя розділеного та національно ізольованого поділу”.
Так було ухвалене рішення збиратися кожні два роки в іншій державі для обміну думками щодо наперед визначеної теми. З 1978 року КЄП має статус радника в Раді Європи як неурядова організація. Підтримує контакти зі східноєвропейськими державами та іншими християнськими конфесіями. Запрошення до активної участі України в КЄП є підтвердженням цього.
На семінарі були заслухані доповіді про роль та завдання християн у розбудові Європи, про справедливість через віру, про родину та образ Церкви, про Церкву як важіль об’єднання в суспільстві. Миряни різних країн ділилися досвідом пасторальної праці у своїх країнах. Окрема програма була організована для молоді. Молоді люди мали можливість менше часу слухати теоретичні виклади і ближче познайомитись вз Мальтою, спільнотами, практичним життям християн.
Дуже важливою для делегатів була підготовча зустріч з Блаженнішим Любомиром Гузаром, який завжди наголошує на важливості теми особистого свідчення віри. Його далекоглядне бачення напрямків розвитку УГКЦ вирисовує живу участь Церкви у соціальних проектах за участі мирян. Серед його напутніх слів учасникам форуму були: “Свідчити віру можна не тільки героїчним вчинком, а звичайним особистим гарним поступком. Не дати себе звести в релятивізм”.
Досвід, який отримують учасники форуму парафій, Фонд св. Володимира використовує у плануванні та реалізації нових проектів.

Враження учасників української делегації
Марко Калиняк:
–Участь окремого християнина в Дусі Ісуса сповняється не у його особистому житті. Життя в Божому Дусі творить відносини любові, служіння, турботи, простоти, пошуку справедливості й миру та спрямоване на творення спільноти в Божому Дусі – спільноти людей, які одне одного люблять, одне одному прощають, провадять діалог, шукають добра. 
Кожна християнська спільнота покликана утверджувати Церкву та Ісуса Христа у своїй власній культурі. Немає культури, яка сама творила б сенс і життя людей. По-перше, слід у рамках умов кожної конкретної культури зрозуміти, сформулювати християнську віру, жити згідно з нею у мові, мистецтві, звичаях, обрядах і т.д.  По-друге, йдеться про просвітлення власної культури світлом любові та прощення, справедливості та миру, довіри до Бога. Жодна культура не є нейтральною. Культури мають тенденцію до самоувіковічення, зокрема і в нелюдських, негуманізованих напрямах.
Кожна християнська спільнота покликана утверджувати Церкву та Ісуса Христа у своїй власній культурі. Немає культури, яка сама творила б сенс і життя людей
Євангельський дух родини, її “стиль” робить її знаком Церкви, де кожен вчиться слухати Боже слово і жити в християнському дусі. Конфлікти в суспільстві призводять до крайніх ситуацій і тяжких соціальних наслідків, натомість конфлікти у родині завдяки взаємній любові суттєво згладжуються. Це має бути важливим внеском родин у побудову сучасного християнського світу.
ЄС не повинна бути організацією яка вирішує національні інтереси, але їх розподіляє. Розбудова Європи – дорога, де один питає про другого. Важливою є відкрита ідентичність. Для того, щоб зрозуміти свою ідентичність, необхідно пізнати специфіку та ідентичність іншого. Це дає мужність зробити щось для ближнього. Діалог і свідчення не протирічать одне одному. 
Євросоюз для християн-європейців – це в першу чергу система цінностей, побудована на християнській європейській традиції. Людська гідність, власна ідентичність, яка пізнається через діалог з іншими, відповідальність за довкілля як Божий дар у спільноті, об’єднаній миром, служінням та любов’ю, є, мабуть тим рецептом, що дозволяє долати будь-які перешкоди і зберегти себе. 

Леся Крип’якевич:<
– Церкві в нашому житті уже не належить монополія. Церква повинна віднайти первинне значення своєї місіонерської діяльності, свій первинний дух. Церква має давати свідчення любові. Церква – то місце зустрічі, спільнота, тайна. Церква – то спосіб реакції на світ. Вона повинна втручатись у економіку, екологію, світське життя. 
Що таке невдала Церква? Це меншість, яка не думає, як реалізувати те, чого учив Христос. Люди бачать правила замість сердець. Церква має бути ферментом єдності світу, знаком, інструментом, через який діє Христос. Християнська віра повинна проникати як сіль у розмаїття культур і народів Європи.
Церква – то місце зустрічі, спільнота, тайна. Церква – то спосіб реакції на світ. Вона повинна втручатись у економіку, екологію, світське життя
Найбільшою цінністю християнської віри є літургія, яка, однак, потребує пошуку нових форм. Вона повинна бути гарною, простою, позбавленою надмірного моралізаторства, нагодою для кожного відкрити для себе Бога. Віра – це довіра і милосердя. В цьому Господь промовляє до віруючих і невіруючих.
Папа Франциск закликає: не бійтеся вийти на край життя, навчіться запаху стада, по тому пізнаєте доброго священика!
Глибше пізнати, що спричиняє страхи, радість, сум. Треба “бачити, могти, діяти” – каже пасторальна конституція. Розвивати ідентичність – це завдання діалогу.

Святослав Турканик:
>– Мене дуже вразило на Мальті те, що кожен житель містечка з тобою вітається, щиро усміхається і дякує за кожної нагоди. Нам варто більше усміхатися і дякувати за найменше, що нам дають люди і Бог.
“Чисто не там, де часто прибирають, а там де не смітять”. Найбільше порівняно з Україною кидається в очі відсутність сміття на вулиці. Немає недопалків (та й курців тут небагато), папірчиків, обгорток, флаєрів, рекламок (реклами тут загалом дуже мало), немає сміття у воді. На Мальті не прийнято показувати, що ти багатший, заможніший. Тут нема дорогих машин, які демонстрували б твій статус. Нема зацикленості на власному вигляді і на тому, що про тебе думають інші. Кожен житель досить просто вбирається і використовує машину тільки за потреби.
Вразило на Мальті те, що кожен житель містечка з тобою вітається, щиро усміхається і дякує за кожної нагоди. Нам варто більше усміхатися і дякувати за найменше, що нам дають люди і Бог
Простота в архітектурі та практичність у плануванні простору. На Мальті кожна ділянка простору чи землі має своє функціональне призначення, нема зайвого, кожен елемент проектують і планують з огляду на практичність.
Чим Мальта подібна до України? Історією. Тут досить тривалий час (до 1964 року) були різні завойовники, що намагалися підкорити цей народ. Але їм це не вдалося, бо мальтійці боронили свою незалежність і вибороли право на самостійність. За невеликий (в історичному сенсі) проміжок часу досягли дуже багато для того, щоб мати один із найвищих рівнів життя.  Але для цього треба кожному почати або більше працювати для загального добра.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.7933 / 4.17MB / SQL:{query_count}