Шляхи та манівці об’єднаної Європи

У “Львівській Пошті” 13 серпня ц. р. було опубліковано статтю магістра міжнародного права Павла Присяжного “Грані європейської ідеї”. Редакція отримала чимало схвальних відгуків на цю публікацію. Окремі читачі пропонують “власні рецепти” облаштування нашого спільного європейського дому, а деякі з них (Михайло Сірик, Антоніна Положій, Дмитро Гнаткевич зі Львова, Катерина Цвігун з Винників, Станіслав Гордій з Пустомитів та ін.) просять розповісти про розвиток ідеї європейського єднання в історичній перспективі. Оскільки Павло Присяжний продовжує досліджувати це питання, ми попросили його підготувати статтю для “Львівської Пошти”.

У “Львівській Пошті” 13 серпня ц. р. було опубліковано статтю магістра міжнародного права Павла Присяжного “Грані європейської ідеї”. Редакція отримала чимало схвальних відгуків на цю публікацію. Окремі читачі пропонують “власні рецепти” облаштування нашого спільного європейського дому, а деякі з них (Михайло Сірик, Антоніна Положій, Дмитро Гнаткевич зі Львова, Катерина Цвігун з Винників, Станіслав Гордій з Пустомитів та ін.) просять розповісти про розвиток ідеї європейського єднання в історичній перспективі. Оскільки Павло Присяжний продовжує досліджувати це питання, ми попросили його підготувати статтю для “Львівської Пошти”.

Для того, щоб глибше і детальніше зрозуміти природу і суть права Європейського Союзу, як і європейського права в цілому, слід вивчати його не тільки у тому вигляді, як воно склалося після прийняття конституції для Європи, але й в історичній перспективі. Адже у ньому закладені ідеї, які виникали, шліфувалися впродовж століть.Європейська ідея, або ідея об’єднаної Європи, має свою складну історію. Тому важливо отримати відповіді на такі запитання: що сприяло і що заважало утворенню права, які ідеї лягли в основу його становлення і наступного функціонування, які з цих ідей були реалізовані, а які відкинуті на задвірки історії. Саме вивчення етапів еволюції ідеї об’єднаної Європи дозволить відповісти на ці запитання.
Спадщина і досвід минулих століть безперечно відображені у нинішньому праві Європейського Союзу. Відомий німецький історик і філософ О. Шпенглер, розглядаючи проблему співвідношення права і “політичних питань влади”, ще на початку ХХ століття наголошував, що “було б великою помилкою вважати, що взагалі може існувати право, повністю незалежне від політико-економічних інтересів і ніби відірване від реалій”. Кожне право, підсумовував О. Шпенглер, “містить у собі в абстрагованій формі відображення світогляду своїх творців, а будь-який історичний образ містить політико-економічну тенденцію, залежну не від теоретичних вишукувань, а від практичної волі станів, які тримають в руках реальну владу, отже, і правотворчість”.
У наукових колах побутує думка, що вже в ІХ столітті простежуються уявлення про Європу як про особливий світ, і стверджується, що ідея “єдиної Європи” як сукуп­ності держав сягає часів Карла Великого (768 – 814 рр.), який за роки свого правління завоював Ломбардію в Італії, підкорив саксів і Баварію. У його велику імперію увійшов весь християнський світ за винятком Ісландії і Британських островів. Московські вчені
Г. Горнич та О. Витвицька переконані, що “це були перші спроби об’єднати європейські країни військовим шляхом і створити загальноєвропейську єдність у вигляді церковної держави”.
Чітко і зрозуміло ідею об’єднаної Європи було окреслено в ХІV–XV століттях – у період появи окремих держав-націй в їх сучасному розумінні. Пов’язують її з іменами П. Дюбуа (1305 р.) та А. Маріні (1461 р.). Народження концепту Європи часто сягає раннього Середньовіччя та становлення цивілізації, основою якої слугувало християнство. Саме розкол між його західною і східною частинами став каталізатором формування європейської ідентичності в західній частині континенту. У своєму дослідженні історії європейської ідеї Д. Хей вказує, що вперше широкого вжитку термін “європейський” набуває після коронації Карла І Великого імператором Священної Римської імперії у 800 році, якого почали називати “батьком Європи”. Сучасники вважали Карла І “ректором християнського люду і намісником Христовим”, він зумів нав’язати свою владу, в багатьох випадках і християнство, суміжним територіям, заселеним розрізненими племенами. Франкська імперія, на чолі якої він стояв, охоплювала територію сучасної Франції, Австрії, Швейцарії, країн Бенілюксу та півдня Німеччини. Однак досить швидко це утворення розпалося на окремі складові, а Європа поринула в темні часи феодалізму і міжусобиць.
Значне економічне піднесення, що припало на ХІ–XV століття сприяло появі сучасної системи держав-націй і зменшенню світської влади Папи Римського. Для Європи Середньовіччя характерне розмаїттям державних і політичних форм та масштабними релігійними війнами, які прокотилися у XVІ–XVІІ століттях. Культурна і політична розрізненість Європи, поряд зі значним зростанням її міжнародного впливу, дає підстави стверджувати, що народження ідеї об’єднання держав обмежувалося проблемами зовнішніх завоювань. Перші прихильники цієї ідеї були переконані, що єдина християнська Європа є необхідною умовою виживання Священної Римської імперії перед турецькою навалою. Тому більшість пропозицій об’єднання Європи в цей час виходили з того, що провідні позиції Папи (його світська влада) мають бути збережені.
Промовистим прикладом цього напряму ідей європейської єдності є пропозиція французького дипломата П’єра Дюбуа, радника Філіпа ІV Красивого, який у своєму найвідомішому трактаті “Про повернення Святої Землі” (1306 р.) констатував, що, незважаючи на християнське вчення і спільність релігійних переконань, війна в Європі є постійним явищем і саме це послаблює її перед зовнішніми ворогами. У трактаті П’єр Дюбуа викладає ідею європейської єдності, яка зробила б хрестові походи успішними. Необхідною умовою для цього є встановлення і підтримання миру між християнськими націями Заходу, для реалізації цього завдання європейським політичним утворенням слід створити конфедеративну “Християнську Республіку”. Вищим органом цього об’єднання мала стати асамблея, до складу якої увійшли б володарі всіх частин конфедерації. Основним завданням цього органу було б забезпечення миру шляхом запровадження принципів християнства. В разі виникнення суперечок між європейськими країнами арбітрами мали виступити колегія з дев’яти суддів та Папа Римський як остання апеляційна інстанція.
Подальше зміцнення держав-націй стосовно світської влади Папи Римського, поширення ідей індивідуалізму і республіканізму загалом сприяли витісненню ідеї регіональної єдності Європи на периферію політичної думки. Однак варто констатувати факт збереження незначної когорти ідеалістів, а також тих, хто прагнув вирішити свої державні справи, пропагуючи ідею об’єднання Європи. Промовистим прикладом тут є ідея європейської конфедерації, яку запропонували чеський король Подебрад та його дипломат Антуан Маріні. У такий спосіб вони прагнули забезпечити мирні відносини із Римом. Деякі сучасні дослідники вважають, що запропоновані ними принципи побудови європейської конфедерації подібні до засад, на яких функціонує нинішній Європейський Союз.
Король Подебрад позиціонував ідею конфедерації як об’єднання християнських держав (термінів “свобода” чи “європейські країни” в його пропозиції не знаходимо) з метою протистояння туркам, що захопили Константинополь 1453 року, та сподівався підписати відповідну угоду в 1464 році, однак його пропозицію не підтримали у столицях інших європейських королівств.
Продовження – у наступному числі “Пошти”

 

ПРО АВТОРА:

Павло Присяжний – магістр міжнародного права

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.1434 / 4.16MB / SQL:{query_count}