Сині відтінки жовтого

Підсумки виступу збірної України на Євро-2020

Збірна України завершила свої виступи на Євро-2020, проте цей виступ залишив двозначне відчуття. З одного боку наша команда пробилася в 1/4 фіналу, і це неймовірно. За це хочеться сказати дякую гравцям і тренерам. Але з іншого боку вкотре маємо констатувати той факт, що цей результат вийшов не завдяки, а всупереч. І якщо дивитися об'єктивно – з 5 матчів українцям не соромно тільки за перший тайм гри з Македонією, 15 хвилин гри з Нідерландами і за матч 1/8 фіналу зі Швецією. А загалом нам пощастило, пощастило що шведи обіграли поляків, тим самим давши нам можливість вийти в плей-оф з третього місця, пощастило що ті ж шведи потрапляли в штангу і поперечину, пощастило що шведський футболіст вирішив перевірити на міцність коліно Бесєдіна в овертаймі, тому що серія пенальті – це лотерея і що б там на пляшці у Бущана не було написано, прогнозувати результат нереально. Тому від виступу України на турнірі в цілому враження неоднозначне, і описати його можна словами: „результат є, гри немає”.
Чи могла ця збірна дійти до фіналу? Однозначно ні, по грі українці не заслуговували навіть виходити з групи. В першу чергу багато питань до тренерського штабу: чому склад в заявці на турнір мега-розбалансований, не було адекватної заміни не тільки тим хто повинен робити результат, а навіть гравцям оборонної групи, які вже до гри з Австрією були втомлені. Звичайно Ярмоленко, Яремчука, Малиновського, Зінченко зараз замінити просто ніким, але невже на позиції лівого вінгера серед усіх українців успішно грає тільки спритний але не дуже технічний і повільно Зубков?.. Чому з такою неймовірною впертістю тренерського штабу, виходив на поле Миколенко? Чому на Євро поїхав Соболь, який за інформацією ЗМІ був з травмою, а не Михайличенко? Невже ті самі Іванісеня, Юрченко, Тотовіцкій, Кочергін, які входять в топ-12 минулого чемпіонату за показником "гол + пас" і які цілком могли підмінити того ж Сидорчука , який і в роки футбольної юності не відрізнявся швидкістю і витривалістю або Степаненко, який останні місяці травмований, не заслужили свій шанс на поїздку більше ніж „розібраний” Марлос, чи Циганков. І що це за історія з Буяльським, який офіційно був травмований і мав лягати на операцію, але вже щосили тренується і грає контрольні матчі на зборах... А по тактиці на турнірі, замінам і ротації питань дуже багато. Але як з’ясувалося, цю збірну вже не можна критикувати, бо вони „герої”...

Теорії розколу

В середовищі українських уболівальників за підсумками виступу на Євро-2020 збірної України стався розкол. Одна частина звеличують збірну України до небес за 1/4 фіналу, інші – нещадно критикують за провальні матчі, за «сухий» розгром від Англії. Сама наявність розколу - досить парадоксальна. Адже мова йде про головну команду країни і її присутності на чемпіонаті Європи – це ніби має об'єднувати співтовариство. Але лише в теорії. Вихід збірної в 1/4 фіналу Євро-2020 дійсно настільки безумовно і беззастережно вагомий, і ніби то то українські вболівальники повинні не розколюватися на два табори, а в єдиному пориві «не морочитися» з приводу розгрому від Англії і святкувати нове досягнення вітчизняного футболу. Але і це лише в теорії.
Принаймні так було за підсумками виступу збірної України на чемпіонаті світу 2006 року. І шлях «синьо-жовтих» на тому чемпіонаті був дуже схожий з їх шляхом на Євро-2020. Тоді теж був важкий вихід з групи з купою питань до якості гри і фартом (чого вартує гра рукою Вороніна на останніх хвилинах матчу з Тунісом, за яку не був поставлений пенальті) , потім лотерея з Швейцарцями і - вихід в 1/4 фіналу, де, знову ж таки, як і зараз, розгромна поразка, тільки від Італії. І тоді було якраз єднання! Жодного натяку на розкол в футбольному співтоваристві – вболівальники дійсно були єдині в тому, що для них вихід збірної України у фінальну частину чемпіонату світу, а потім і вихід в 1/4 фіналу - головний підсумок виступу команди. Всі забули ті 0:3 від Італії, і озвучували тільки одне: «Ми у вісімці кращих команд світу!”
І при поверненні збірної України з чемпіонату світу в Київ її дійсно зустрічали вболівальники, які буквально забили термінал „Борисполя”, і не було навіть натяку на той пафосний цирк, що був влаштований днями в тому з аеропорту?
Адже цього разу все було за радянськими лекалами. Були приголомшливі кадри, на яких три «вболівальника» тримають в руках відразу п'ять прапорів. А потім ці прапори банально були викинуті на землю.
І це точно була не зустріч національної команди вболівальниками. Це скоріше було схоже на типовий мітинг який-небудь партії, в якому більшість просто чекають завершення події, аби отримати свої гроші. Наявність такого «мітингу з прапорами» говорить про те, що значимість збірної України і її результатів в даний конкретний момент намагаються перебільшити. І питання навіщо? Хоча, що говорити, коли в нашій країні в цирк перетворилося все.
Найгірше в усьому цьому, що самі футболісти національної команди починають вірити в свою досконалу винятковість. І відриваються від реальності. І проявляється це в повній нездатності футболістів реагувати на абсолютно заслужену критику на свою адресу і невдоволення уболівальників за підсумками, наприклад, бездарно проведеного матчу (вирішального, між іншим, з точки зору виходу з групи) з Австрією. А потім Зінченко, який, забивши гол Швеції, кричав в камеру «Тихо, б...ть, тихо!», і вже в інтерв'ю Радіо Свобода заявляє, що він звертається до «частини вболівальників» і рекомендує їм «тримати свій рот на замку».
Є ще один показовий приклад на тему того, до чого призводить системне вихваляння збірної України і перебільшення значимості її перемог і досягнень. Матч з Англією був програний за всіма статтями. Але після фінального свистка футболісти говорять: «Ми можемо пишатися собою». Якби це говорилося після виходу в 1/4 фіналу, було б зрозуміло але це прозвучало в рамках підсумків програного матчу з Англією! Але справа навіть не в цьому. А в тому, що футболісти національний команди абсолютно щиро вважають, що вони самі вирішують, коли можуть собою пишатися. Це не вболівальники вже вирішують, пишатися їм національною командою і футболістами – це вже нинішні гравці збірної України самі вирішують це питання щодо самих себе. Тобто критикувати їх не можна, а похвалять вони себе самі. І як чудово, що можна більше не переживати з приводу нічиїх з Фінляндією і Казахстаном в поточному відбірковому циклі ЧС-2022.
І продовжуючи порівнювати шлях і досягнення збірної України на Євро-2020 з шляхом і досягненням збірної України на ЧС-2006 варто нагадати, що тоді в 1/4 фіналу матчу проти Італії, Україна зіграла один з найкращих матчів на турнірі, не за результатом, а за якістю гри і нанесла по воротами Італія – 13 ударів, десять з яких – у площину воріт. Було потрапляння у штангу і у поперечину. Вихід Гусєва віч-на-віч з Буффоном. І жодного натяку після матчу на фразу «ми можемо собою пишатися».

Варіант без варіантів

А тепер варто подивитися в майбутнє. Адже головний український „тріумфатор” турніру, одночасно став і головним розчаруванням. Мова про Андрія Шевченко.
«Зараз чемпіонат для нас закінчився. Ми повернемося до Києва, підведемо підсумки, відзвітуємо за виконану роботу. Як УАФ повинна буде приймати рішення, так і я. На це є час, ніхто нікуди не поспішатиме. Ми повинні відзвітувати за проведений турнір », – сказав Шевченко після поразки від англійців.
Результат досягнутий, але у повітрі висить питання: чи потрібен далі такий тренер збірній. Адже Шевченко хотів перевернути свідомість українських футболістів, створити щось нове та сучасне, але найважливіший поєдинок турніру проти Швеції Україна провела в своєму традиційному історичному стилі. Тобто на нервах, в захисному стилі і на фарті.
І розпочинати пошук відповіді на запитання «Чи залишиться Шевченко тренером збірної України?» потрібно з простого: чи бачить він перспективу в цій роботі?
Є лише три способи залишити своє місце роботи: тебе звільняють, ти звільняєшся, тебе забирають на інше місце роботи. Президент Української асоціації футболу Андрій Павелко кум Шевченка, точно задоволений історичним досягненням та буде до кінця життя пишатися цим. Адже в Україні будь-яке досягнення не обходиться без політика, який оголошує його своїм. Звільняти Шевченка точно не будуть, але можуть відпустити до іншого клубу. Тут відразу виникає проблема, адже Шевченка навряд чи кличе хтось з тих клубів, де б він хотів працювати.
Контракт Андрія Шевченка і його тренерського штабу з УАФ розрахований до кінця грудня 2022 року – фактично до завершення фінальної частини ЧС-2022 в Катарі. Вихід до чвертьфіналу Євро-2020 – досягнення, яке ставить Шевченка в один ряд з Олегом Блохіним. Обидва – найкращі тренери в історії збірної України. Тільки, на відміну від Блохіна, у Шевченка вийшло ще й поставити симпатичну гру своєї команди. Щоправда не у 2021 році.
«Як тільки я закінчу з національною командою, з задоволенням піду працювати в будь-який клуб. У збірної, на жаль, не вистачає часу на індивідуальну роботу з футболістами. Працюючи в клубі, набагато легше донести до гравців свої ідеї, принципи, думки », – говорив Шевченко ще два роки тому.
Шевченко не залишає враження того, кому просто необхідно десь працювати тренером, й він готовий чіплятися за будь-яку можливість. Його не настільки цікавить тренерська діяльність, аби погоджуватися на пропозиції таких клубів як «Спеція», «Кристал Пелас» чи якийсь Ференцварош. Йому давай «Мілан» чи «Челсі».
Чи може піти Шевченко зараз, маючи зобов'язання за контрактом? Легко. Ідеальний момент з точки зору початку кар'єри в клубі – літо. Але, по-перше, багато команд вже почали підготовку або як мінімум її спланували, а по-друге - щоб піти працювати в клуб, потрібні пропозиції. А їх, судячи з усього, зараз у Шевченка немає.
У «Мілані» місце зайняте, інші команди Серії А або вже знайшли тренера, або міцно довіряють тим фахівцям, які у них є. В АПЛ є «Челсі», з власником якого у Андрія Миколайовича дружні відносини, але після перемоги Тухель в Лізі чемпіонів у нього тотальна довіра керівництва. Додаткових опцій на горизонті не видно.
Тому для самого Шевченка зараз все ж вигідно залишитися зі збірною України і закінчити з нею відбіркову кампанію на ЧС-2022. А вже взимку приймати рішення – шукати варіанти продовження кар'єри в клубі або ж готувати команду до фінальної частини мундіалю в Катарі, який пройде в кінці 2022 роки (якщо Україна туди пройде).
При цьому самій УАФ максимально невигідно відпускати Шевченка зараз. Восени збірну України чекають п'ять вирішальних матчів у відбірковому турнірі на ЧС-2022. Обігнати Францію та вийти на мундіаль з першого місця напевно вже не вийде, а ось потрапити на турнір через плей-оф – цілком можливо. Кожен матч у цьому відрізку буде вирішальним, а місця для експериментів і помилок не буде.
Доведеться в спішному порядку шукати нового фахівця. Навряд чи в УАФ є домовленості з кимось із тренерів вже зараз. Ребров тільки підписав контракт з «Аль-Айном», залишаються варіанти з легіонерами і Мироном Маркевичем, який давно чекає свого шансу попрацювати зі збірною. Але хто б не прийшов на місце Шевченка, йому все одно доведеться витратити час на вивчення потенціалу гравців і будівництво структури гри зі своїм баченням. А це ускладнить вирішення завдання.
Крім того, жоден тренер не отримає від нинішнього керівництва УАФ такий великий карт-бланш і такі умови для роботи. Справа не у фінансовій стороні, гроші завжди можна знайти завдяки спонсорам. Справа в організації: УАФ виконувала будь-які вимоги Шевченка щодо підготовки і виступу збірної України. Збори, стадіони, перельоти, зрушення календаря УПЛ – все до найдрібніших побажань. Навіть підготовку збірної під Харковом в готелі з гольф-клубом, який так полюбляє Шевченко.
Окрім того збірна і Шевченко стали для Андрія Павелко головним досягненням на посаді президента УАФ. За цією ширмою легко і зручно ховати всі проблеми, які є в українському футболі, і які не вдається вирішити. Збірна України у всіх на слуху. Успішна збірна України затьмарює всі проблеми. Тож інших варіантів, аніж Шевченко у збірної поки немає.

Мовою цифр:
Вперше в своїй історії збірна України вийшла з групи на Євро і дісталися до 1/4 фіналу турніру.
Дві перемоги в п'яти матчах на Євро-2020 здобула збірна України. Різниця м'ячів – 6:10.
Два голи з шести українці забили в відрізок з 16-ї по 30-у хвилини, по одному - в чотири ігрових відрізках: з 31-ї по 45-ю, з 61-ї по 75-ю, з 76-ї по 90 -у і в компенсований до естратайму час.
Три хвилини на Євро-2020 зіграв Роман Безус. В активі півзахисника - вихід на заміну в овертаймі матчу 1/8 фіналу Швеція - Україна. А Олександра Зубкова 13 зіграних хвилин, а Артема Довбіка - 15.
Чотири очки за системою «гол + пас» в активі Андрія Ярмоленко - кращого гравця синьо-жовтих за цим показником (два голи і два ассиста). Три бали набрав Роман Яремчук, два – Олександр Зінченко.
П'ять гравців усі п'ять матчів відіграли без замін – Бущан, Забарний, Зінченко, Караваєв і Матвієнко.
П'ять голів у п'яти матчах збірна України пропустила в інтервалі з 46-ї по 60-у хвилину. По одному в п'яти ігрових відрізках: з 1-го по 15-ю, з 16-ю по 30-ю, з 31-ї по 45-ю, з 61-ї по 75-ю і 76-ю по 90-ю . Жодного - в компенсований час до кожного з таймів.
Шість футболістів української команди відзначилися на турнірі результативними діями: крім згаданих вище Ярмоленко, Яремчука і Зінченко, це Артем Довбік (гол), Руслан Малиновський і Олександр Караваєв (ассист).
Шість футболістів не провела ни Євро-2020 жодної хвилини - Андрій П'ятов, Анатолій Трубін, Олександр Тимчик, Георгій Судаков, Денис Попов і Едуард Соболь. Судаков мав вийти в матчі з Англією, але заміна так і не відбулася.
Сім футболістів – Бущан, Матвієнко, Забарний, Караваєв, Зінченко, Ярмоленко і Яремчук – всі п'ять матчів Євро-2020 починали в стартовому складі.
Дев'ять футболістів – Бущан, Забарний, Зінченко, Караваєв, Матвієнко, Сидорчук, Шапаренко, Яремчук і Ярмоленко – зіграли у всіх п'яти матчах синьо-жовтих на Євро-2020.
15 кутових подали українці (в середньому – три за гру). У суперників – 27 корнерів (в середньому - 5,4 за матч).
15 сейвів зробив в п'яти матчах Георгій Бущан. Це четвертий показник на турнірі.
16 мільйонів євро призових за виступ збірної на Євро-2020 отримав УАФ.
49% ігрового часу в середньому в п'яти матчах володіла м'ячем збірна України.
52 удари по воротах суперників нанесли футболісти збірної України в п'яти матчах. У рамку довелося 20 ударів. Реалізація ударів у синьо-жовтих склала 11,8%, точність - 39,2%.
53,9 кілометра сумарно пробіг в п'яти матчах Олександр Зінченко. Це поки шостий показник на турнірі.
69 ударів нанесли по воротам України, точними з яких виявилися 25. Реалізація - 14,5%, точність - 36,2%.
2749 передач виконали футболісти збірної України в п'яти матчах. Це четвертий показник на турнірі. Більше тільки у Бельгії (2949), Італії (3028) та Іспанії (4307).
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3823 / 4.13MB / SQL:{query_count}