Київ має стати кращим

Топ-3 фінали Ліги чемпіонів

Сьогодні у Києві відбудеться головний матч європейського клубного сезону. У фіналі Ліги чемпіонів зійдуться іспанський “Реал” і англійський “Ліверпуль”. Головний матч в столиці України очікують із великим нетерпінням з кількох причин. Мадридці можуть встановити абсолютно неймовірне досягнення. Ще недавно ніхто не міг перемогти в Лізі чемпіонів (після реформування турніру з Кубка чемпіонів) двічі поспіль, а тепер “вершкові” готові взяти третій титул поспіль. Це з одного боку. А з другого – буде бравий “Ліверпуль” Юргена Клоппа зі своїм шаленим футболом, контрпресингом і, звичайно ж, фантастичним у цьому сезоні єгипетським вінгером Мохамедом Салахом.
Чекаючи яскравого видовища, яке напевно видадуть ці суперники, правильним буде згадати найкращі фінали турніру в історії. Цікаво, що в них свого часу брали участь і нинішні учасники головного матчу. Тож, згадуючи минуле, сподіваємося, що матч у Києві стане родзинкою не лише цьогорічного розіграшу, а й турніру загалом.

Сезон 2013/14
“Реал Мадрид” (Іспанія) – 
“Атлетіко” (Іспанія) – 4:1 (додатковий час)
Фінал Ліги чемпіонів-2013/14 був кульмінацією сезону, в якому домінували і боролися між собою три команди.
У чемпіонаті Іспанії “Атлетіко”, “Реал Мадрид” і “Барселона” боролися за титул протягом усього чемпіонату. “Королівський клуб” не витримав фінішної напруги і до останнього туру втратив шанси, а в ньому “Атлетіко” зміг вирвати вольову нічию в “Барси” і завдяки цьому завоював своє перше чемпіонство за 18 років!
Вибили “матрацники” “Барсу” і на шляху до фіналу Ліги чемпіонів, здолавши каталонців у чвертьфінальному протистоянні (1:1, 1:0). І це був найважчий суперник, з яким зустрілися підопічні Дієго Сімеоне на шляху до вирішального поєдинку – всі не могли скласти конкуренцію мадридцям.
Інший столичний клуб – “Реал” – теж упевнено крокував до фіналу, хоч і змусив понервувати прихильників у повторному матчі з дортмундською “Боруссією” (під керівництвом того ж Юргена Клоппа) у чвертьфіналі. Після блискучої перемоги в Німеччині з рахунком 3:0 мадридці примудрилися вдома пропустити два м’ячі, але зуміли втриматися.
Для “Реалу” то був матч-епоха. Останній раз “королівський клуб” добирався до вирішальної зустрічі в 2002 році, коли виграв свій дев’ятий титул завдяки божевільному голові Зінедіна Зідана у ворота леверкузенського “Байєра”.
В 2014 році Зідан був помічником Карло Анчелотті на тренерському містку (нині очолює “королівський клуб”), а “Реал” мріяв про заповітний трофей.
“Атлетіко” ж ніколи не вигравав головного єврокубку, поступившись у своєму єдиному фіналі в 1974 році у переграванні мюнхенській “Баварії” з рахунком 0:4 після нічиєї 1:1.
Усі чекали, що на португальському “Да Луш” буде щось на зразок війни. Хлопці Сімеоне не зрадили очікуванням. Футболісти “Атлетіко” за першої можливості грали вкрай жорстко, часом навіть жорстоко.
Уже на 9-ій хвилині поле залишив Дієго Коста, який мріяв зіграти у фіналі і намагався форсувати відновлення після травми, яку просто неможливо було залікувати так швидко.
“Реал” володів перевагою, але у воротах “матрацників” був чудовий Тібо Куртуа. А Ікер Касільяс, який проводив свій останній матч за рідний клуб, помилився ближче до кінця першого тайму на виході, і Дієго Годін, акуратно перекинувши улюбленця вболівальників “вершкових”, відкрив рахунок.
Решту часу “Реал” намагався відігратися, а “Атлетіко” мужньо відстоював зароблене. Так тривало до 4-ої доданої до другого тайму хвилини, коли Лука Модрич виконав ідеальну подачу з кутового, а Серхіо Рамос закинув головою м’яч під дальню штангу.
На доданий час сил у хлопців Сімеоне просто не вистачило. Вони протрималися 15 хвилин, але в другому міні-таймі здалися. Прохід Анхеля ді Марії і добивання Гарета Бейла принесли “Реалу” заповітну перемогу, а Кріштіану Роналду з пенальті остаточно добив суперника.
Наостанок Сімеоне заробив червону картку за занадто гострий стіч на адресу арбітрів, але це вже нічого не значило.
Тоді здавалося, що “Атлетіко” не зможе, володіючи такими скромними порівняно з “Барсою” та “Реалом” ресурсами, довго тримати цей рівень, але з того часу у “матрацників” був ще один програний фінал ЛЧ – в тому році вони виграли Лігу Європи і знову випередили “Реал” у чемпіонаті.

Сезон 1998/99
“Манчестер Юнайтед” (Англія) – 
“Баварія” (Німеччина) – 2:1
“Баварія” і “Манчестер Юнайтед” чудово провели сезон-1998/99, вигравши національні чемпіонати. Мюнхенці зробили це дуже впевнено, обігнавши найближчого переслідувача на 15 балів, і повернули собі титул. “МЮ” зробив те саме, обійшовши “Арсенал” на пункт, а “Челсі” – на чотири.
Але це чемпіонати, а в Лізі чемпіонів тоді було шість груп, і в плей-оф гарантовано потрапляли тільки переможці груп. Крім того, у чвертьфінал виходили дві кращі команди із шести, що посіли другі місця.
“МЮ” і “Баварія” опинилися при жеребкуванні в одній групі. А ще разом із ними там були “Брондбю” та... “Барселона”.
І німецька “машина” не придумала нічого кращого, як програти данцям у першому турі. Причому тоді, щоправда, ніхто про це не здогадувався – вона немовби репетирувала майбутній фінал, маючи перевагу до 87-ої хвилини один м’яч, але пропустивши у кінці двічі.
Утім далі мюнхенці зібралися, і з “Барсою” вони з англійцями розібралися спокійно, а друга очна нічия (2: 2, 1:1) в шостому турі дозволила кваліфікуватися до чвертьфіналу обом командам.
Там у “МЮ” був легкий матч з італійським “Інтером”, а “Баварія” ще впевненіше розплатилася за минулий сезон із “Кайзерслаутерном”, який ще був чинним чемпіоном Німеччини. 
У півфіналах обидві команди видали справжні трилери. Манкуніанці грали з “Ювентусом”. У першому матчі лише гол Раяна Ґіґґза на другій доданій хвилині врятував “МЮ” від поразки. В матчі-відповіді Піппо Індзагі на початку гри оформив дубль, і здалося, що “Юве” вийде у фінал, однак підопічні сера Алекса Фергюсона  зібралися і відповіли трьома влучними голами. 
Натомість “Баварія” дивом “відскочила” від фантастичного тоді київського “Динамо”. В Києві дубль Шевченко і гол Косовського ледь не поставили німців на коліна, однак вони неймовірним чином зуміли урятувати матч і вирвати нічию (3:3). В Мюнхені все вирішив єдиний гол Баслера. 
Після таких півфіналів мало хто вірив, що в головному матчі відбудеться ще одна фантастична казка, хоча всі 90 хвилин видовище загалом було не дуже вражаючим. Було враження, що на полі перебувала одна команда. Перевага “Баварії” була незаперечною, а Маріо Баслер відкрив рахунок зі штрафного вже на 6-ій хвилині. Сер Алекс Фергюсон напевно відчував у ході гри приблизно те ж саме, що відчує багато років пізніше у іншому фіналі, коли в 2009-ому “Барселона” не залишить його команді жодного шансу (2:0).
Але в тому-то й річ, що “Баварія” цей шанс залишила. За “МЮ” грали штанги, поперечки і Петер Шмейхель, у ворота якого м’ячів більше не влетіло.
А потім був найвідоміший компенсований час у історії футболу, як і найвідоміші заміни. На 91-ій хвилині “червоні дияволи” змогли забити в навалі після кутового, коли у штрафному мюнхенців був уже й Шмейхель.
Після кутового Раян Ґіґґз вдарив у бік воріт, а Тедді Шерінгем, який вийшов у другому таймі, відправив м’яч у кут, зрівнявши рахунок!
Але на цьому “Юнайтед” не зупинився, і через дві хвилини стався ще один корнер. Подача на Шерінгема, удар головою і підставлена нога норвезького джокера Оле-Гуннара Сульшера (який вийшов на поле наприкінці матчу).
2:1 – “Манчестер Юнайтед” просто неймовірно перевернув хід уже програного матчу, і тоді думалося, що нічого більш вражаючого у фіналах Ліги чемпіонів статися просто не може...

Сезон 2004/05
“Ліверпуль” (Англія) – 
“Мілан” (Італія) – 3:3, за пенальті – 3:2
Проте ще неймовірніший фінал відбувся у Стамбулі через шість років. Хоча після першого тайму чимало вболівальників просто перестали дивитися цей матч, думаючи, що вже знають переможця.
Мерсисайдська казка почалася ще в груповому турнірі, коли “Ліверпуль” тільки в останньому турі зміг виповзти у плей-оф з другого місця в групі. Англійці відставали на три очки від грецького “Олімпіакоса” і програвали на “Енфілді” з рахунком 0:1 після голу Рівалдо в середині першого тайму. Але в другому “червоні” забили три м’ячі. У плей-оф ліверпульці діяли дуже прагматично і прибрали на шляху до фіналу спочатку німецький “Баєр”, потім “Ювентус”, а у півфінальному протистоянні з “Челсі” Жозе Моурінью усе вирішив єдиний за 180 хвилин гол-фантом Луїса Гарсії (Гарсія вдарив м’яч у напрямку воріт, а захисник лондонців Вільям Галлас, який стояв у воротах, вибив м’яча). Однак словацький арбітр Любош Міхел зарахував взяття воріт.
“Мілан” же вийшов із першого місця з підгрупи із “Барселоною” та непогано зіграв у національному чемпіонаті, де в підсумку все ж фінішував другим трохи позаду “Ювентуса”. У плей-оф “Мілан” не пропускав упродовж п’яти матчів, впевнено пройшовши “МЮ” та “Інтер” і влаштувавши собі пригоди у повторній півфінальній зустрічі з голландським “ПСВ”, коли після домашніх 2:0 “россонері” пропустили стільки ж на виїзді, а у фінал потрапили завдяки розміну точними ударами Массімо Амброзіні та Філіпа Коку в доданий час.
Не дивно, що “Мілан” був очевидним фаворитом фіналу, і Паоло Мальдіні підтвердив це, вже на першій хвилині перетворивши на гол подачу Андреа Пірло зі штрафного.
Коли на 39-ій і 44-ій хвилинах Ернан Креспо по черзі замкнув передачі Андрія Шевченка і Кака, англійцям стало дуже сумно, а решта подумала, що доля фіналу вирішена і що цей матч увійде в історію як один із найнудніших трофейних поєдинків Ліги чемпіонів.
На початку другої половини Шевченко ледь не забив зі штрафного, а потім... були шість хвилин англійської магії.
Спочатку Стівен Джеррард замкнув на 54-ій хвилині подачу Володимира Шміцера із лівого флангу, перекинувши м’яч у дальній кут, потім сам Шміцер через дві хвилини відправив м’яча в сітку з-за штрафної, а під кінець години гри пас п’ятою Мілана Бароша на Джеррарда у штрафному змусив порушити правила Дженнаро Гаттузо.
До м’яча підійшов ще юний, але вже пенальтист Хабі Алонсо... Діда вгадав напрямок і взяв удар, проте молодий баск першим встиг до м’яча на добивання і відправив “круглого” під поперечку!
Фантастичні 3:3 після безнадійних 0:3 у першому таймі, але й вони збереглися до фінального свистка лише дивом.
Так, Єжи Дудек був чудовий у воротах “Ліверпуля”, але без прихильності Фортуни всі ці чудеса були просто неможливі, та й самі футболісти “Мілана” нечасто влучали з гольових положень.
Завершилося все у серії пенальті. М’яч повз ворота відразу пустив Сержіньо, потім Дудек відбив нехитрий удар Пірло. Сейв Діди після удару Йона-Арне Ріїсе повернув інтригу, але більше в “червоних” ніхто не хибив, а польський голкіпер “Ліверпуля” взяв вирішальний удар Шевченка, і Стівен Джеррард підняв над головою “вухатий кубок”!
Через два роки “Ліверпуль” і “Мілан” зустрінуться у фіналі ще раз, і тоді “россонері” візьмуть реванш. Більше мерсисайдці до вирішальної гри Ліги чемпіонів не доберуться, аж поки на пост головного тренера не прийде Юрген Клопп...
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9302 / 4.49MB / SQL:{query_count}