Кікбоксинг не може зайти в олімпійську систему

Роман Кардаш, президент Української ліги професіональних єдиноборств, магістр олімпійського та професійного спорту, головний тренер клубу “Тріумф”, – про здобутки його вихованців на чемпіонаті світу з кікбоксингу, олімпійські проблеми цього виду спорту та перспективи Львова у проведенні великих бійцівських турнірів

фото з архіву Романа Кардаша
Із 27 травня по 3 червня 2013 року на олімпійській спортивній арені в Афінах (Греція) відбувався черговий чемпіонат світу з кікбоксингу за версією WPKA. Його учасниками стали 560 спортсменів національних збірних 40 країн Європи, Азії, Північної та Південної Америки.
Національна збірна України складалася з 57 спортсменів – дорослих, юніорів, старших юнаків, юнаків та дітей із восьми регіонів. Із них в окрему категорію учасників вперше виділили і українських студентів. У підсумку наша країна вже четвертий рік поспіль посіла перше загальнокомандне місце, всього завоювавши 39 золотих медалей, 37 срібних та 36 бронзових. 
Чемпіонами світу стали і два представники львівського клубу кікбоксингу “Тріумф”. Не було рівних Миколі Гавриляку (вагова категорія до 80 кг) у розділі –“Косікі-А” (правила К-1 із дозволеними кидками). Також чемпіонкою світу стала Катерина Тарновська (“Лоу-кік”), яка отримала ще й “срібло” в іншому розділі (“Орієнтал”). 
Про ці звитяги, а також про сучасні тенденції у кікбоксингу “Пошта” говорила із тренером новоспечених чемпіонів, президентом Української ліги професіональних єдиноборств, магістром олімпійського та професійного спорту, головним тренером клубу “Тріумф” Романом Кардашем.
– Розкажіть, будь ласка, про чемпіонат, який відбувся в Греції.
– Чемпіонати світу з кікбоксингу за версією WPKA (одна з найпрестижніших версій у кікбоксингу) проводяться щороку. Зазвичай, обираючи країну-господарку, перевагу віддають країнам, у яких переважає спекотна погода. Хоча у 2011-му цей турнір відбувся і в Україні. Минулого року змагання приймали грецькі Салоніки, цього року чемпіонат проходив теж у Греції – в Афінах. Загалом змагання відбулися на високому рівні, попри доволі цікавий графік. Сам чемпіонат тривав з 27 травня по 3 червня, однак насправді безпосередньо двобої проводилися лише три дні. Особливо хотілося б відзначити допомогу української діаспори в Греції. Вони надали нам масажистів, які стали в пригоді.
– А як виступили на цьогорічних змаганнях українці і, зокрема, львів’яни?
– Українська збірна традиційно показує себе дуже сильною на подібних першостях. Уже четвертий рік поспіль наші спортсмени стають кращими в загальнокомандному заліку. Щоправда, ці звитяги з кожним роком даються все важче. У деяких поєдинках неозброєним оком помітна упередженість суддів. Особливо це було відчутно, коли українці змагалися з місцевими бійцями або іранцями. Останні (напевно, за рахунок своїх “нафтогрошей”) мають певний вплив на світову федерацію. 
Із суддівським свавіллям нам довелося зіткнутися, коли представник львівського клубу “Тріумф” Микола Гавриляк бився у розділі “Орієнтал”. У першому бої він виграв у грецького спортсмена достроково, а в другому зустрівся із ще одним місцевим бійцем. Грек, і це було дуже помітно, не потрапляв у вагову категорію (до 80 кг), бо був значно важчим. Проте для того, аби змусити його пройти процедуру зважування ще раз, наша федерація мала заплатити додаткові гроші. Звісно, на це ніхто не пішов. Під час бою Гавриляк все одно переважував суперника, але судді в основний час зафіксували нічию. А в додатковому раунді, попри те, що грек не завдав фактично жодного удару, віддали перемогу саме йому. 
Уся наша команда довго обурювалася з цього приводу, але своє рішення судді не змінили. Згодом до мене підійшов президент WPKA і сказав, що Гавриляк був, звісно, сильнішим, однак усе вирішила жовта картка, яку отримав львів’янин. Та й цього попередження, що винесли судді, насправді не мало бути. Ми потім вивчали відео: удару по коліну, забороненого правилами, за який отримав жовту картку українець, не було.
Але вже у розділі “Косікі-А” (спортсменам під час чемпіонату дозволялося битися в різних розділах) Гавриляк зумів взяти реванш. Він зустрівся з тим самим греком у півфіналі. В напруженому п’ятираундовому поєдинку (кожен раунд тривав по хвилині) львів’янин впорався із габаритним суперником, а в фіналі виявився значно сильнішим, ніж представник Туреччини. У другому раунді Микола Гавриляк відправив турка у нокдаун, вдаривши ногою по печінці. До честі суперника, турок продовжив поєдинок, але у третьому раунді поступився Миколі за очками. Гавриляк став чемпіоном світу з кікбоксингу 2013 року. Цікаво те, що, аби стати чемпіоном, львів’янину на всі бої знадобилася лише година. 
Окрім Гавриляка, наш клуб та Західну Україну представляла ще Катерина Тарновська. Вона спершу здобула “срібло” в розділі “Орієнтал”, а згодом виграла “золото” у “Лоу-кік”. Для Катерини цей чемпіонат був дуже важливим. Вона завершує свою аматорську кар’єру, проте досі ще не здобувала титулу чемпіонки світу, незважаючи на те, що неодноразово завойовувала нагороди іншого ґатунку. Можливо, їй дещо пощастило, оскільки відразу дві суперниці відмовилися від бою, і Тарновська спокійно дійшла до фіналу. Там її чекало важке випробування – бій із місцевою спортсменкою, яка вважалася фавориткою турніру та, окрім того, була шульгою. Гречанка у півфіналі здолала якраз ту іспанку, якій на минулій першості програла Катя. На щастя, попри чималу напругу, Тарновська дуже холоднокровно провела фінальний бій. Вона видавалася сильнішою, ніж суперниця, в усіх раундах. Тож Катерина цілком справедливо стала чемпіонкою світу.
– Ще кілька років тому кікбоксинг був дуже популярним видом спорту. Був період, коли розмовляли про те, аби включити його до програми Олімпійських ігор. Але за останні роки цей вид спорту відійшов у тінь, і на першому плані опинилися інші види єдиноборств. У чому причина цього та чи має шанси  кікбоксинг опинитися в “олімпійській сім’ї”?
– На жаль, кікбоксинг не може зайти в олімпійську систему через відсутність єдності у цьому виді спорту. Існує чимало версій. У кожній з них є такий собі “царьок”, для якого саме його версія є найголовнішою. Нині у світі існує дві найголовніші версії кікбоксингу – WPKA і WAKO. Якщо WPKA тісно співпрацює із правоохоронними структурами, то, скажімо, президента WAKO Енніо Фальцоне дехто неофіційно називає “татом сицилійської мафії”. Звичайно, важко уявити, що ці організації зможуть об’єднатися. А з олімпійською метою треба всі версії кікбоксингу об’єднати та виробити єдині правила.
Щодо зменшення зацікавленості кікбоксингом, то тут, на жаль, одним із головних факторів є комерціалізація цього виду спорту. Нині всі хочуть заробляти, нічого при цьому не вкладаючи. Тож не дивно, що зараз на перші позиції у світі бойових мистецтв виходять інші. Наприклад, популярний UFC (Ultimate Fighting Championship). Це американський продукт – так звані бої без правил. Однак, якщо добре розібратися, правил там більше, ніж у більшості інших змагань. 
– Ви торкнулися теми професійних боїв. Скажіть, чому, на вашу думку, у Львові проводять так мало боїв за різними версіями? 
– Тут причин багато. У 2007 році я намагався проводити на Західній Україні (змагання відбувалися у Львові, Трускавці та в Моршині) бої за версією К1. Це був якісний продукт. Туди приїжджали дуже хороші бійці. Один із них – Павло Журавльов – згодом дійшов до фіналу турніру в Сеулі. Однак ці турніри не продовжувалися,  оскільки не було зацікавлення з боку телебачення. Адже для телебачення найголовнішою є картинка, яку в умовах Львівщини дуже важко надати. Ви пам’ятаєте, як довго не хотіли показувати львівську баскетбольну “Політехніку” через жахливий стан палацу “Будівельник”. Коли ж там нарешті зробили ремонт, телебаченню стало цікаво показувати матчі зі Львова. Тож те, що немає належної картинки для ТВ, пов’язано із ще однією проблемою – відсутністю нормального приміщення. 
– У Львові до Євробаскету хочуть збудувати великий Палац спорту. Чи вирішить це проблему, пов’язану з відсутністю приміщення?
– Не думаю, адже тут постане ще одна проблема – ціна оренди. І якщо навіть орендувати таке приміщення, не факт, що львів’ян зацікавлять подібні змагання. Як ви чудово знаєте, нині більшість жителів міста обмежена в коштах. Тим більше, що наше місто є швидше культурним, ніж спортивним. Головна аудиторія спортивних події – це молодь. Однак молоді сьогодні значно цікавіше відвідати концерт “Дзідзьо”, аніж заплатити гроші за спортивне дійство. 
– Тож виходить, що великі професійні бої у Львові провести майже неможливо?
– Ні, звісно, можливо. І їх проводять. Але дехто, не всі, звичайно, проводить так, що згодом це стає мінусом для міста. Йдеться і про пояси, які розігрують між собою одноклубники, і про деяку нечесність стосовно грошей. Сюди приїжджають зірки К1 світового рівня, а потім говорять, що ноги їхньої тут більше не буде. Тому, думаю, майбутнє бойових мистецтв у Львові пов’язане з такою собі кулуарною системою. Бої у нічних клубах, які саме цим займатимуться. Скажімо, у Харкові є нічний клуб “Оплот”, який спеціалізується на боях. Там змагання проводяться раз на два-три дні. Щоправда, навіть цей клуб нині не має прибутку, незважаючи на те, що вся Україна вважає його одним із найсильніших клубів бойових мистецтв. 
Розмовляв Андрій Левківський
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7303 / 4.18MB / SQL:{query_count}