Хочу голосувати! або Історія двох виборців

Щоб виконати свій громадянський обов'язок, журналіст “Пошти” провела у суді п’ять (!) годин

Щоб виконати свій громадянський обов'язок, журналіст “Пошти” провела у суді п’ять (!) годин

Право голосувати - невід'ємне право усіх громадян України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять. Принаймні так стверджує Конституція України. Та на практиці багатьом громадянам реалізувати своє виборче право не так уже й просто. Адже українці, надто молодь, як і більшість європейців, доволі мобільні і нерідко працюють далеко від місця, вказаного у паспорті на штампі про реєстрацію. Лише у столиці України, за даними Головного управління статистики Києва, орендують квартири близько півмільйона приїжджих, і лише 30% з них мають офіційно укладені договори найму квартири. Теоретично закон передбачає можливість зміни виборчої адреси, та, як засвідчив експеримент "Пошти", скористатися цією можливістю важко не лише пересічному виборцю без юридичної освіти, а й висококваліфікованому юристу.

Історія перша

У середу, 13 січня, стало відомо, що через роботу в день виборів поїхати у село, де я зареєстрована, щоб проголосувати на своїй дільниці, мені не вдасться.

- Не переймайся, - заспокоїв юристколега. - Просто зміни виборчу адресу.

Що ж, спробувати можна, а заодно й переконатися, чи справді "просто" проголосувати в нашій країні. Варто зауважити, що попри те, що журналіст володів достатнім обсягом юридичних знань щодо зміни виборчої адреси, редакція свідомо вирішила пройти шлях пересічного виборця, який навряд чи знайомий з усіма тонкощами законодавства, а наївно розраховує на те, що відповідні органи влади є достатньо компетентними і готові захищати його права й інтереси.

Отже, телефоную до районного відділу реєстру виборців у Львові. Там повідомляють, що реєстр вже закритий, і радять звернутися на дільницю, де я хотіла б проголосувати.

- Дільнична комісія на засіданні має розглянути підстави для зміни вашої виборчої адреси і, якщо вони достатні, ухвалить рішення внести вас до уточненого списку, - запевняє працівниця відділу реєстру. Йду на дільницю за місцем роботи, адже підтвердити документально місце свого проживання не можу. Розгублена голова ДВК повідомляє, що вони не мають права включити мене до уточненого списку, бо це компетенція районного відділу реєстру виборців і відсилають мене назад. Коло замикається. Зрештою, обидві інстанції скеровують мене до суду...

Телефоную до районного суду.

- Вам потрібно взяти паспорт, довідку з місця роботи та запрошення на вибори за місцем реєстрації, - повідомляє працівниця суду.

Та запрошення мені так і не надійшло, тож телефоную на свою дільницю у село.

- У наших списках вас немає, - повідомляють там. Те ж підтверджують і у районному відділі реєстру за місцем моєї реєстрації.

Тепер вже точно моя дорога до суду.

У суді одразу з порога пропонують звернутися до адвоката.

"Суд консультацій не дає, зразків заяви немає", - безапеляційно заявляє працівниця суду, яка в цей момент чомусь перебувала у кімнаті охорони. Чудова порада... Та вирішую спробувати щастя самотужки. У п'ятничну обідню пору (близько 14ї години) коридори районного суду порожні - царство Феміди сонне. І справді, жодних зразків чи інструкцій до дій виборцю немає. Привітні дівчата в канцелярії, вочевидь, перейнявшись моїм бажанням проголосувати, не лише скеровують до помічниці судді, яка нині є черговою і приймає позовні заяви, а дають рекомендації, диктують текст позову, роблять ксерокопії документів і бажають успіху...

Наступний етап - заяву мають прийняти до розгляду. Судячи з розмови дівчат у канцелярії, це великою мірою залежить від настрою чергової помічниці судді. Відтепер почався період чекання... Коли помічниця судді нарешті з'являється, то одразу забраковує заяву, яку надиктувала її ж колега, і, внісши кілька несуттєвих правок, відправляє виборця у коридор переписувати позов на коліні... Переписавши заяву, знов чекаю хвилин 20, поки помічниця суду зробить невідкладні, за її словами, справи... Розкритикувавши і другу заяву, вона, проте, йде її реєструвати, потім - заяву несуть до голови суду, який її "розписує", тобто визначає, який суддя має її розглядати. На усе це витрачаю ще близько 40 хвилин чекання. Після цього заяву переносять у кабінет судді, який її розглядатиме, і знову ж таки просять зачекати. На усі запитання уточнити годину розгляду справи відповідь одна: "Скоро. Зачекайте ще трохи". "Трохи" триває ще години півтори. Судовий розгляд триває 10 хвилин, упродовж яких повідомляю доволі прості обставини:

- До списку не включена, про що дізналася з телефонної розмови. За місцем реєстрації не проживаю, оскільки постійно працюю у Львові, про що свідчить довідка з місця роботи. Місце фактичного проживання підтвердити не можу, тому прошу внести до реєстру виборців за місцем роботи.

Заслухавши справу, суддя йде до нарадчої кімнати, де зникає ще години на 2,5. Моє самотнє тиняння коридорами викликає інтерес працівників суду. Проходячи повз, працівниця, яка перед тим радила звернутися до адвоката, співчутливо зауважила:

- Все чекаєте. Отака в нас держава. І варто воно того, щоб голосувати?

- А я в цілях журналістського експерименту, - відповідаю напівжартома і спостерігаю, як співчутливість одразу зникає з обличчя працівниці.

- Ви ліпше дослідіть, які в нас маленькі зарплати і скільки роботи, - різко відповідає і зникає за дверима.

Урешті суддя оголошує постанову: у задоволенні позову відмовити. Причина - виборець внесений у списки за місцем своєї реєстрації в паспорті... Щодо зміни виборчої адреси у постанові зазначено, що позивач не навів достатніх доказів того, що проживає у Львові і що в день виборів має перебувати на місці роботи...

У неофіційній розмові суддя повідомив, що інформацію про те, що я включена до реєстру виборців дістав телефоном з районного реєстру.... У тому ж, де мені повідомили про мою відсутність у списках виборців.

- Звісно, можна було б і змінити вам виборчу адресу, але треба було б вас спочатку виключати з реєстру, потім включати. Це було б дуже довго, - сказав наостанок суддя.

Ще годину очікування, щоб отримати постанову суду...

Загальний час проведений у суді - 4 години 45 хвилин.

Історія друга

Адвокат Ольга Фрейдун працює в Києві вже чотири роки. Проте зареєстрована вона у батьків, у Старосамбірському районі на Львівщині. Як багато приїжджих до столиці, вони з чоловіком мешкають у Києві без укладення договору найму житла. Щоб мати можливість проголосувати, пані Фрейдун витратила цілий тиждень (!), проте безрезультатно. 12 січня вона звернулася до ДВК за місцем свого фактичного проживання, яке збігається з місцем роботи, із заявою про зміну виборчої адреси та внесення її, відповідно до ст. 35 Закону України "Про вибори Президента України", до уточненого списку виборців. На підтвердження своїх слів надала копію запрошення на вибори, довідку з місця роботи та витяг з трудової книжки. Та ДВК їй відмовила, оскільки виборець "до своєї заяви не додала в повному обсязі документи, які підтверджують її проживання чи перебування в межах дільниці". Тож 13 січня пані Ольга оскаржила відповідь ДВК до районного суду Києва. Її позовна заява відповідала вимогам закону, була обґрунтована, а її загальний обсяг становив чотири сторінки. 14 січня суд відмовив у її задоволенні на тій підставі, що пані Фрейдун вже має виборчу адресу за місцем реєстрації і не надала доказів, що її виборча адреса належить до дільниці у Києві. 15 січня виборець оскаржила цю постанову в апеляційному порядку. Обсяг скарги - 6 сторінок. Та апеляційний суд 16 січня також відмовив позивачці, зазначивши, що вона не надала належно оформленого договору оренди житла, а також те, що "підставою звернення до суду є не включення, неправильне включення або виключення зі списку виборців громадянина". Проте чомусь забув про те, що, згідно зі ст. 55 Конституції України, "права і свободи людини і громадянина захищаються судом", і в цьому випадку виборець намагалася виконати свій громадянський обов'язок.

Висновок

Щоб проголосувати в нашій державі, потрібно мати багато вільного часу, дуже міцні нерви та скажене бажання здійснити свій громадянський обов'язок.

До слова, щоб проголосувати у другому турі, виборці, які мають намір змінити свою виборчу адресу чи внести себе у списки, мають звернутися до районного відділу реєстру виборців із заявою не пізніше 26 січня.

Суб'єктивний погляд

Ольга Коцюруба,
експерт з виборчого законодавства ГМ "Опора", асистент кафедри адміністративного та фінансового права ЛНУ ім. І. Франка

- Ст. 8 Закону України "Про Державний реєстр виборців" стверджує, що виборчою адресою виборця є адреса його житла або місця перебування виборця чи інша адреса, що замінює адресу житла виборця, яка є підставою для віднесення виборця до відповідної постійної виборчої дільниці.

Ч. 4 ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначає, що місце проживання - адміністративно­територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Тож місцем проживання виборця можна вважати місто, де він постійно працює.

Постанова ЦВК від 17 вересня 2009 року № 131 "Про Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України "Про Державний реєстр виборців" встановлює перелік обставин, за яких виборець може змінити виборчу адресу, серед яких, зокрема, й працевлаштування виборця, у випадку якщо місцезнаходження роботодавця належить до адміністративно­територіальної одиниці, в межах якої громадянин України просить визначити його виборчу адресу. У такому разі документами, що засвідчують проживання виборця за вказаною ним виборчою адресою, можуть бути: довідка з місця роботи, трудова книжка, трудовий договір.

Та в обох випадках суд фактично не розглядав позовні вимоги, просто зігнорувавши їх. Зокрема, у постановах не було посилань на норму закону, яка б заперечувала те, що місце постійної роботи виборців є місцем їх постійного проживання, а отже, є підставою для зміни виборчої адреси. Суд не зазначив, чому не взяв до уваги довідки з роботи та витяг з трудової книжки як доказ зміни виборчої адреси, а вимагав доказів саме з місця проживання.

З практики видно, що кількість відмов обґрунтовувалися завантаженістю працівників реєстру та тим, що зміни фізично не зможуть бути внесені у реєстр до дня голосування. Внаслідок відмови змінити виборчу адресу органом реєстру виборців, виборець змушений звертатися до суду з позовом про зміну виборчої адреси та включенням до списку виборців в порядку адміністративного судочинства.

Причому адміністративний суд, згідно з принципом офіційності, не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог. Суд, щоб правильно встановити фактичний бік справи, може як за клопотанням особи, яка бере участь у справі, так і з власної ініціативи збирати докази, а також наділений можливістю виходити за межі позовних вимог, якщо це потрібно для захисту права громадянина. Проте в цих випадках суд зігнорував цей принцип.

 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7457 / 4.49MB / SQL:{query_count}