На “нормандському фронті” без змін

Залежно від своїх політичних уподобань українці по-різному оцінюють результати “нормандського саміту”. Але 9 грудня в Парижі лідери чотирьох держав фактично лише домовилися… домовлятися далі

Найкращий з усіх можливих підсумків зустрічі лідерів країн «нормандського формату» – хоч і без якогось значного прориву, але й без капітуляції України. Такою є узагальнена оцінка більшості політичних експертів перемовин, що відбулися 9 грудня в Парижі. При цьому перезапуск «нормандського формату» вже із Зеленським мало чим відрізняється від запуску таких перемовин ще в 2014-ому. Тепер можна скільки завгодно радіти, що наш нинішній гарант не впав на коліна перед господарем Кремля і достойно виглядав на підсумковій пресконференції. Але поки Зеленський остаточно не відкине наївну віру в можливість домовитися з Путіним без поступок щодо українського суверенітету, доти зберігатиметься небезпека  здачі національних інтересів при підготовці до наступного саміту «нормандського формату» (підготувати його мають упродовж наступних чотирьох місяців) чи на якихось наступних подібних зустрічах. 

Побачив Путіна в Парижі

Український президент Володимир Зеленський уперше взяв участь у «нормандському саміті». Від самого початку своєї президентської каденції він наполягав на тому, що йому дуже потрібна особиста зустріч із господарем Кремля, аби щонайшвидше досягти миру на Донбасі. І от нарешті зустрівся. Окрім чотиристоронніх перемовин, Зеленський мав можливість окремо поспілкувався з Путіним (із Макроном та Меркель також були окремі перемовини).  
«Чи можна з ним домовлятися? Дивіться, складно домовлятися. Дуже. Але сьогодні були моменти, коли ми в чомусь домовилися, у деяких речах. Тому що він про кожне питання, детально розбирає це питання... І ми починаємо навіть кожне слово врегульовувати. Це складно. Я просто інша людина – я більш швидка людина, я думаю, ну, раз-раз – домовилися, давайте... Ні. Тут по-іншому. Тут інша, скажімо так, природна біомеханіка. Тож чи можна в цілому домовитися, чи ні – ми з вами точно побачимо. Сьогодні якісь такі поступки були... Я це відчув… Путін був злий? Я думаю, що всі були дуже втомлені. Розмова в нас була різна – і напружена, й іноді така потужна, іноді легка. Хто кого? Я не знаю. Мені здається, що зараз правильно бути дипломатом, поки ми тільки почали говорити. Давайте говорити, поки що нічия», – заявив Зеленський на окремому брифінгу для українських ЗМІ уже після всіх перемовин і після підсумкової пресконференції з Макроном, Меркель і Путіним.  
Зауважимо, що 9 грудня фактично були закладені нові «підводні камені»: перемовини з Росією щодо транзиту газу через Україну стали частиною «нормандського формату». І хоч представники української влади нас запевняють, що в Парижі не була підписана жодна угода, і обіцяють, що це надалі вирішуватиметься в тристоронньому форматі (Україна – Росія – ЄС), ми добре знаємо, як Кремль уміє використовувати «газове» питання для тиску. Тому не можна позитивно оцінювати поєднання обговорення питань, пов’язаних із Донбасом, і питання транзиту газу. 
«Ми обговорювали з президентом РФ питання трибуналу щодо повернення коштів. Ми в принципі зняли питання щодо трьох мільярдів, які ми виграли. Наша позиція проста – ми готові взяти газом. Це компроміс, на який ми готові йти. Те, що нам потрібно… Я наполягав на максимально амбіційних умовах, вигідних Україні. Це 10 років. Дуже складно, коли одна сторона наполягає на одному році, а ми – на десяти. Я думаю, ми знайдемо щось посередині… І мені здається, що це питання ми розблокували. І вже на рівні радників обговорюватиметься можливість, формат, обсяг, ціна та інші деталі договору про транзит газу», – заявив на окремому брифінгу для українських ЗМІ Зеленський щодо «газової» частини перемовин із Путіним.
Водночас Зеленський визнав, що ні на двосторонніх, ні на чотиристоронніх перемовинах не дійшли до питання Криму. Лише пообіцяв, що на наступній зустрічі повернеться до цього. Важливо, що під час підсумкової пресконференції президент України заявив про «червоні лінії», за які він не переступить, і таки згадав про Крим.
«Перше – це неможливість федералізації. Україна – унітарна держава, це незмінна стаття її Конституції та непорушний принцип існування держави. Друге – неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є незалежною, самостійною, демократичною державою, вектор розвитку якої обиратиме виключно її народ. Третє – неможливість компромісів із врегулювання ситуації на сході України через поступки територіями в межах міжнародно визначених кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна», – сказав Зеленський.

Про що ж домовилися

Зрештою, потрібно й далі уважно стежити за тим, чим для нас може обернутися особисте знайомство Зеленського із Путіним. У комюніке за результатами зустрічі «нормандської четвірки» від 9 грудня мовиться про закон щодо особливого статусу Донбасу на постійній основі та імплементацію «формули Штайнмаєра» в українське законодавство. Зі слів Зеленського, нинішній закон про особливий статус окремих районів Донбасу може бути продовжений ще на один рік. Але незрозумілими залишаються нюанси: як українська влада це поєднає зі своєю згодою на відповідний закон на постійній основі? Зрештою, погоджена Зеленським «формула Штайнмаєра» передбачає вступ у дію цього особливого статусу на тимчасовій основі в день місцевих виборів на Донбасі і вже на постійній основі, якщо міжнародні спостерігачі за виборами від ОБСЄ визнають, що такі вибори «в цілому відповідали високим стандартам». 
Володимир Зеленський наполягає на тому, що місцевих виборів на Донбасі під дулами російських автоматів не може бути, і має намір домовлятися про те, щоб Україна отримала контроль над кордоном з Росією ще до цих виборів. Позиція правильна, от тільки позиція Путіна ніяк не змінилася: він і далі наполягає на прямих перемовинах офіційного Києва з кремлівськими маріонетками на Донбасі, амністії для бойовиків, передачі Україні контролю за кордоном лише після місцевих виборів на Донбасі та на змінах у нашій Конституції задля закріплення особливого статусу цього регіону. Крім того, Путін наполягає на тому, що власне український контроль за кордоном лише після місцевих виборів на Донбасі прописаний в мінських угодах. 
За таких абсолютно різних позицій говорити про успішність «нормандського саміту» 9 грудня не варто. Як і важко повірити в успішність подальших перемовин. Тут зауважимо, що канцлер Німеччини Ангела Меркель підтримала позицію Зеленського щодо деяких змін у мінських домовленостях, назвавши їх «гнучким документом». Як  уже зазначалося, все, як і раніше, впирається в позицію Кремля. Тому глобально після зустрічі «нормандської четвірки» 9 грудня нічого поки не змінилося.
Зі слів французького президента Еманнуеля Макрона, предумови для місцевих виборів на Донбасі мають бути створені впродовж чотирьох місяців до наступного «нормандського саміту». 
Але насправді це виглядає нереально. Будь-яке штучне пришвидшення таких виборів обернеться величезною небезпекою для України. І на цьому має наголошувати українська влада, а не бездумно заявляти, що позачергові місцеві вибори на Донбасі можуть відбутися вже навесні або восени наступного року.  Навіть за умови деокупації Донбасу невідомо, скільки ще часу має знадобитися для проведення виборів на територіях, які вже шостий рік контролюють російсько-терористичні сили. Просто легалізувати  російських маріонеток як офіційну місцеву владу – ось мета Кремля. 
Якщо ж говорити про позитиви цих перемовин, то це домовленість, що до кінця цього року має відбутися обмін полоненими. Але тут мовиться лише про можливість повернення заручників, яких тримають російсько-терористичні сили на Донбасі. Без українських політв’язнів у тюрмах на території Росії, а також без бранців у анексованому Криму. 
Визволення полонених українців – надзвичайно важливе питання, але, на жаль, треба констатувати, що тут все залежатиме від волі Путіна. А для нього людські життя є частиною цинічного політичного торгу.
Також «нормандці» 9 грудня домовилися про припинення вогню на Донбасі до кінця цього року. Подібних домовленостей із датами вже було дуже багато. Зрештою, і зараз на Донбасі мало б тривати перемир’я, але його як не було, так і немає. 9 грудня, в день перемовин «нормандської четвірки», як повідомили в пресцентрі штабу Операції об’єднаних сил, унаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої загинуло троє наших військових. Ворог у цей день сім разів порушив режим припинення вогню.
В комюніке за результатами «нормандського саміту» мовиться і про те, що до кінця березня наступного року має відбутися розведення сил та засобів на ще трьох ділянках Донбасу. На яких саме – поки що не відомо. Також «нормандці» сподіваються на те, що моніторингова місія ОБСЄ працюватиме на території Донбасу 24 години на добу сім днів на тиждень. 
Щодо реалізації всіх цих начебто домовленостей дуже багато сумнівів. Але згадаймо, що Зеленський хотів подивитися в очі Путіну і зрозуміти, чи хоче той завершення війни. Тоді виникає питання: що він зрозумів для себе? Коли почне говорити правду про те, що війна триває, бо так хоче саме Путін? Чи взагалі не почне цього визнавати, як і називати Росію агресором?..



Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в Нормандському форматі 9 грудня 2019 року

Президент Французької Республіки, Канцлер Федеративної Республіки Німеччина, Президент Російської Федерації та Президент України зустрілися сьогодні в Парижі.
Мінські домовленості (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року та Мінський комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) продовжують слугувати основою роботи Нормандського формату, держави – члени якого віддані їхній повній імплементації.
Вони наголошують на загальному прагненні до сталої й всеохопної архітектури довіри та безпеки у Європі, заснованій на принципах ОБСЄ, для якої врегулювання конфлікту в Україні є одним із низки важливих кроків.
На цій основі вони вирішили таке:
1. Невідкладні заходи зі стабілізації ситуації в зоні конфлікту:
Сторони відданні повній та всеохопній імплементації режиму припинення вогню, підкріпленого реалізацією всіх необхідних заходів з підтримки режиму припинення вогню до кінця 2019 року.
Вони підтримають розробку та імплементацію оновленого плану з розмінування на основі рішення Тристоронньої контактної групи про протимінну діяльність від 3 березня 2016 року.
Вони підтримають домовленість у рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення з метою розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року.
Вони заохочують Тристоронню контактну групу сприяти звільненню та обміну утримуваних осіб, пов’язаних з конфліктом, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених», при розумінні, що міжнародним організаціям, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), буде надано повний і безумовний допуск до всіх утримуваних осіб.
Вони підтримають досягнення протягом 30 днів домовленості в рамках Тристоронньої контактної групи про нові пункти пропуску через лінію розмежування, виходячи передусім з гуманітарних критеріїв.
Вони нагадують, що Спеціальна моніторингова місія (СММ) Організації безпеки і співробітництва в Європі має бути спроможною використовувати  усі можливості мандату (від 21 березня 2014 року) і мати безпечний і надійний доступ на всій території України з метою повного виконання свого мандату.
2. Заходи з імплементації політичних положень Мінських угод:
Сторони висловлюють зацікавленість у досягненні домовленостей у рамках Нормандського формату (Н4) і Тристоронньої контактної групи щодо всіх правових аспектів Закону про особливий порядок місцевого самоврядування (про особливий статус) окремих районів Донецької та Луганської областей – як вказано у Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей від 2015 року – з метою забезпечення його функціонування на постійній основі.
Вони вважають за необхідне інкорпорувати «формулу Штайнмаєра» в українське законодавство згідно з версією, узгодженою Н4 та Тристоронньою контактною групою.
3. Подальші кроки:
Вони просять своїх міністрів закордонних справ та політичних радників забезпечити виконання досягнутих домовленостей, і вони погодилися провести ще одну зустріч у цьому форматі впродовж чотирьох місяців стосовно політичних та безпекових умов, серед іншого – для організації місцевих виборів.
(Текст подано пресслужбою президента України)
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва
– А знаєте, чому нам зараз здається, що Україна як мінімум не програла на паризькій зустрічі? Не лише тому, що ми себе емоційно накручували у найгірших передчуттях, а вони не справдилися. Насамперед тому, що всі необхідні поступки президент Зеленський зробив ще дорогою до Парижа як оплату за зустріч. Усі ці мутні формули, нерівноцінні обміни, прикриття невиконання росіянами рішень трибуналу з морського права та й уся його послідовно відступальна, а не оборонна політика. А також попередня згода Вітренка на сплату російського штрафу «натурою», тобто прямим газом із Росії. Сплата «натурою» – це вам не разова акція, а довгостроковий процес, який РФ може перервати в будь-який момент. Така собі відновлена форма залежності – в борг, тільки навпаки. А як Путін нам той газ продавав, як продавав... Навіть на прес-конференції: «А у нас в квартірє газ, будєт і у вас, но дєшевлє на 20%». Ага, конєчно. Загальне враження таке, що це були газові переговори, замасковані під «нормандський формат». Але це вже я відхилився від теми. Ціною значних поступок напередодні Зеленському вдалося вийти на прямий контакт із Путіним. Здачею позицій, які створював не він. Але вже нехай, відбулося. Президент вчиться, каже, що була нічия. І я вже готовий повірити, що йому особисто ця зустріч справді пішла на користь. Принаймні про це свідчить його фраза на брифінгу для українських журналістів про те, що, можливо, у Порошенка й не було виходу в тодішніх умовах, крім таких «домовленостей», у тому числі й про кордон. І ще одне: якщо наступна зустріч «нормандського квартету» відбудеться через чотири місяці, це вже буде зовсім інша зустріч, не ознайомча і в зовсім інших обставинах.
Альона Гетьманчук, директорка центру «Нова Європа»
– Ну що ж, «бойове хрещення» Путіним відбулося. Відбулося досить-таки непогано. Капітуляції не відбулося, зради помітної теж. Потрібно мати мужність визнати, що Зеленський поводився впевнено і достойно. Його заява на пресконференції з озвученими в присутності Путіна і європейських партнерів чітко окресленими «червоними лініями» була майже бездоганною. Мені особисто в ній забракло пункту про недопустимість прямого діалогу президента України з лідерами «ДНР», «ЛНР» – від початку війни головного «пунктика» в позиції РФ. Щоправда, у Зеленського потім була можливість компенсувати це під час відповіді на питання російської журналістки… Взагалі ми так багато і так гучно говоримо про капітуляцію, що часом виникає враження, що ми не здатні запрограмувати себе на перемогу. Зізнаймося: навіть у найсміливіших фантазіях нам чомусь важко припустити, що Україна і рештки наших західних союзників можуть спробувати десь на повороті обіграти Путіна. Загнати і його в пастку. Демонізуючи за інерцією злий геній Путіна, ми апріорі переконані: ні, шансів у війні з Путіним немає ніхто. Хоча, як на мене, на вчорашній пресконференції він виглядав достатньо жалюгідно... Це не означає, що впродовж наступних чотирьох місяців потрібно втрачати пильність: очевидно, в Кремлі розставлятимуть пастки на кожному етапі врегулювання (чи принаймні видимості врегулювання). Очевидно, що Путін надалі експлуатуватиме вразливість політики Зеленського «передусім люди», продовжуючи робити його заручником питання заручників… Українське суспільство допомогло сформулювати Зеленському чіткі «червоні лінії». Але варто всім розумним і досвідченим людям до наступного саміту запропонувати й «зелені лінії» – позиції, які Зеленський міг би використати, щоб нівелювати ризики і пастки, які безперечно розставлятимуться Кремлем… Так, цілком можливо, що наразі заморожений конфлікт виглядав би як оптимальна опція. Але, я впевнена, за заморожування Путін теж попросить свою ціну. І не факт, що вона виявиться нижчою, аніж ціна реінтеграції. А з часом, можливо, й вищою.
Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій
– Про ризики і сподівання за результатами зустрічі в Парижі 9 грудня. 1. Прихильники Зеленського і його опоненти зовсім по-різному оцінюють результати зустрічі в «нормандському форматі». То їхнє право і позиція, вони праві по-своєму. 2. Як, я вже написав одразу після пресконференції учасників «нормандського формату», могло бути й гірше. 3. Серед сподівань, яких, на мою думку, тільки два, слід говорити про обмін полоненими, правда, тільки тих, які перебувають на Донбасі, але й це добре, їх чекають рідні та близькі в Україні. 4. Друге сподівання на домовленість про припинення вогню на постійній основі, хоча про таке припинення домовились ще в лютому 2015 року і ця домовленість не була виконана. Можливо, розширення мандату ОБСЄ таки посприяє припиненню вогню. 5. А от ризиків більше і головний з них – це загроза державному суверенітету і територіальній цілісності України через «формулу Штайнмаєра». 5. У ній говориться про особливий статус Донбасу на постійній основі, також мовиться про вибори, що є нонсенсом узагалі, особливо без контролю з боку України свого кордону. 6. Тобто Україна, щоби припинити агресію з боку Росії, повинна змінювати свою Конституцію і відмовлятись від свого суверенітету, бо обговорює вибори на своїй території з іноземними країнами, включно з агресором. 7. До речі, Росія так і не була названа на цій зустрічі агресором і відповідальною за тисячі загиблих українців. 8. На мою думку, Путін досягнув для себе дуже важливого результату, який став першим кроком до невизнання Росії відповідальною стороною за війну на Донбасі, адже Росія постійно наголошує, що це український внутрішній конфлікт. 9. Виходячи з вищенаведених фактів, мене дуже здивували поспішні заяви про нібито перемогу Зеленського над Путіним. У чому перемога? Що в ніч зустрічі загинуло троє військових ЗСУ? Чи, можливо, в прописаній спільній заяві «формули Штайнмаєра», якої не було в мінських домовленостях? 10. Маємо чотири місяці, щоб виправити ситуацію і таки зробити мінські домовленості гнучкими, як сказала Ангела Меркель, тільки гнучкість повинна бути в бік захисту національних інтересів України. P.S. А про зраду і капітуляцію поговоримо через чотири місяці.
Марія Золкіна, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучерева
– «Швидко по «Норманді». До речі, той випадок, коли пресконференція більш промовиста за підсумковий документ. Президент України тримався державницької позиції, і це неможливо не відмітити: – ні – федералізації; – security – first, тому виведення військ і роззброєння до виборів; – ніяких компромісів про зовнішньополітичний курс України; – обмін утримуваними (очікувано) – найбільший прогрес; Що далі? Протягом 4 місяців, які відведені на роботу політичних радників для підготовки нової нормандської зустрічі, принципово не зміниться нічого: – Україна стоятиме на позиції «спочатку – безпека»; – прямих зобов’язань для Росії щодо дотримання режиму тиші, і тим паче демілітаризації, виведення військ, звичайно, немає; – механізмів контролю за дотриманням режиму тиші як немає достатніх, так і не буде, адже СММ ОБСЄ об’єктивно не може з цим справитися. Якщо навіть офіційно мандат СММ буде розширений на роботу 24/7, як вирішили лідери, вони ж не набудуть функцій реальної сили стримування, а отже, так само уникатимуть місць обстрілів, а на окупованій території пересуватимуться тільки там, де їм дозволять; – розведення готуватимуть на нових трьох ділянках – тактика малих кроків для демонстрації прогресу до нової зустрічі; – щодо підготовки виборів: прогресу не буде, бо Росія на наступні чотири місяці жодного кроку в бік виведення своїх військ і роззброєння робити не збирається; – позиції Росії принципові та незмінні: «особливий статус» має бути в Конституції, кордон після виборів, прямі перемовини між Києвом та самопроголошеними формуваннями; – закон про особливий статус буде продовжений, а також доповнений «формулою Штайнмаєра»… «Норманді» завершилася за одним із найбільш оптимістичних для України сценаріїв. Зустріч відбулася, домовленість домовлятися є, поступок немає, ультиматумів Путін Україні не нав’язав. Понад те, після цієї зустрічі виграшно виглядає Україна, а не Росія, яка застрягла в 2015 році зі своєю риторикою. Щоправда, нова нормандська зустріч Путіна точно навряд потрібна. Ну кому сподобається виглядати клоуном? Ага, не сподівався він, що клоуном буде не ЗЕ. Показати «домашнє завдання» до наступної зустрічі Путін не зможе, бо не буде що показувати. А Україна чітко окреслила, що це двосторонній рух.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.5741 / 4.33MB / SQL:{query_count}