Дешевша політика?

Парламентарі вирішили, що партії повинні фінансуватися з державного бюджету і звітувати про кожну копійку. Як, коли і скільки – в дослідженні “Пошти”

Верховна Рада України підтримала проект “Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції”, який запроваджує державне фінансування партій і вимагає від них звітувати про надходження і використання коштів. Відповідне рішення підтримали 229 народних обранців. Не голосували за це рішення “Опозиційний блок”, Радикальна партія Ляшка, група “Відродження” і “Воля народу”.
Перше питання, яке хвилює, мабуть, більшість громадян: скільки мені це коштуватиме і на що ті гроші підуть? Отож, одному громадянинові України фінансування політичних партій обійдеться у відносно невелику суму – близько 80 копійок на місяць. Відповідно за рік на розвиток парламентаризму і партійної демократії кожен українець віддаватиме майже 10 гривень. Якщо ж брати до уваги лише виборців, то ця сума буде дещо більша, але несуттєво. Іншими словами – при мінімальній заробітній платі в 1218 гривень  один голос за партію приноситиме їй трохи більше 24 гривень.
Як уже писала “Пошта”,  виборчі кампанії в Україні обходяться політикам у рази дорожче, аніж у більш розвинутих європейських країнах. У Польщі, до приладу, є ліміт на суму, яку партія може витратити на свою кампанію. При цьому з 2011 року партії  більше не мають права давати платні оголошення на радіо й телебачення. Така реклама з’являється тільки у пресі та інтернеті. 
Беручи в “оренду” ресурси олігархічних груп, партії можуть розраховувати на успіх, але ці гроші зараз мають “відпрацьовувати”
А в Україні партії найбільше витрачають саме на телевізійну рекламу як найдієвіший інструмент впливу на виборця. Державне фінансування партій і прозорість партійних фондів фактично мали б сприяти тому, що грошей на рекламу партії витрачатимуть менше. Таким чином вони можуть звільнитися від олігархів, які дають гроші на партію, отримуючи натомість політичні й економічні дивіденди.
Крім запровадження суворої звітності за витрачені кошти, партіям також необхідно буде обмежити можливість використання політичної реклами. У поєднанні з уже прийнятим законом це може зробити українську політику, так би мовити, менш олігархічною.

Передумови

Положення національного законодавства щодо фінансування партій і виборчих кампаній не раз критикували міжнародні організації, у тому числі й Група держав проти корупції (GRECO), Венеціанська комісія, Організація економічного співробітництва та розвитку, ОБСЄ і Міжнародна фундація виборчих систем.

В торішньому матеріалі “Пошти” “Під дудку народу” йшлося про те, що міжнародні експерти з GRECO серед усього іншого радили Україні:
– гармонізувати вимоги щодо фінансування виборчої кампанії, які містяться в законах України;
– чітко визначити зміст і форму річних звітів політичних партій за єдиним форматом та в супроводі належних документів про походження коштів; забезпечити легкий доступ до них громадськості у терміни, встановлені законом;
– запровадити незалежний аудит поточної та передвиборчої звітності партій сертифікованими аудиторами;
– забезпечити функціонування незалежного механізму скоординованого моніторингу фінансування політичних партій та виборчих кампаній і, за необхідності, накладання санкцій на порушників;
– представники партій і кандидати повинні нести персональну відповідальність за порушення правил фінансування партій та виборчих кампаній.

Перипетії

Українське суспільство неоднозначно сприйняло новий законопроект. Частина громадян виступила з різкою критикою ухвалених змін, зауважуючи, що в умовах економічної кризи і військових дій витрачати кошти на партії, а не на соціальні чи військові потреби  неправильно. Прихильники законопроекту, навпаки, стверджують, що витрати від його запровадження будуть незначними, натомість він значною мірою зменшить політичну корупцію, яка завдає державі набагато більше шкоди. 
Сам закон почне діяти лише в 2016 році. За 3-5 років це дозволить зменшити корупцію у кілька разів
 “Те, що відбулося, це як запровадження технології 3G або винахід електромобілів. Спочатку не все працюватиме – можливі помилки, але зроблений якісний крок у розвитку цього разу політичної системи. І цей прогрес не зупинити, а лише вдосконалювати”, – написав у своєму блозі на сайті “Української правди” один з ініціаторів законопроекту Сергій Лещенко.

Коли, скільки і кому?

Але поговоримо про цифри. Скільки даватимуть грошей партіям і хто. По-перше, в законі встановлені обмеження на внески у фонди партій від фізичних і юридичних осіб. 
Верхня межа суми, яку громадянин може “внести” у політичну силу, становитиме 400 мінімальних зарплат (близько півмільйона гривень). Юридичні особи можуть вкласти у партії вдвічі більші суми – до 800 мінімальних зарплат (близько мільйона гривень). Всі кошти, які партія отримує від приватних осіб і компаній, повинні бути задекларовані, а ті партії, які залучатимуть гроші через підставних осіб, мають бути покарані.
На розвиток парламентаризму і партійної демократії кожен українець на рік віддаватиме близько 10 гривень
Щодо державного фінансування, то воно відбуватиметься за двома напрямками. Перший – держава компенсує політичним партіям, що пройшли до парламенту, кошти, які вони витратили на виборчу кампанію, однак лише до певної межі, встановленої на рівні 100 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат (на сьогодні це трохи більше ніж 12 мільйонів гривень). Нагадаємо, що на парламентських виборах 2014 року партії витратили набагато більші суми. Лише офіційні витрати на кампанію становили: 109,5 млн грн у “Батьківщині”; 106,4 млн грн в “Опозиційному блоці”; 97,4 млн грн в “Блоці Петра Порошенка”, 93,6 млн грн у “Народному фронті” і 69,9 млн грн у Радикальній партії. А скільки грошей ішло тіньовими каналами, точно не знає ніхто… Зрозуміло, що всі ці кошти партії повинні “відпрацювати” тим людям, які їх дали.

Другий напрям фінансування – щорічне надання коштів партіям, які подолали 2-відсотковий виборчий бар’єр. Розмір фінансування всіх партій з бюджету щороку визначається за формулою: фіксований відсоток з мінімальної зарплати, помножений на кількість осіб, що взяли участь у останніх виборах. Якщо брати до уваги явку на парламентські вибори 2014 року, то сума сягне 442 млн грн. 10 відсот­ків розділять порівну між партіями, які підпадають під державне фінансування, решту – пропорційно до результату. Варто зазначити, що партіям, які набрали більш ніж 2 відсотки голосів, гроші даватимуть тільки після наступних виборів. Для цього парламенту виділятимуть кошти тільки для тих партій, що подолали 5-відсотковий бар’єр, а фінансування повинно розпочатися із середини 2016 року.
Цей механізм державного фінансування політичних партій дуже допоміг в країнах Центрально-Східної Європи хоч якось зменшити прояви політичної корупції
Варто зауважити й те, що гроші від держави отримають тільки ті партії, які не допускатимуть махінацій у звітах. Що стосується нинішнього парламенту, то рішення фінансувати тільки ті партії, які подолали 5-відсот­ковий виборчий бар’єр, є політичним, оскільки народні обранці не захотіли фінансувати комуністів і “Сильну Україну” державним коштом.

Чи будуть зміни?

Експерти переважно вітають схвалення цього закону. “Вперше українці змусять політичні партії ставати прозорими і звітувати про кожну копійку. Давайте для порівняння згадаємо сумні сторінки нашої історії, коли в коробках з-під ксероксів із Адміністрації Президента носили гроші і фінансували виборчу кампанію. Партії отримуватимуть кошти, які вони повинні легально використовувати. І одним з таких напрямів має бути фінансування роботи їхніх офісів, в тому числі й аналітичних центрів та експертних груп. Це означає, що буде якісніша робота, розроблятимуться якісніші стратегії. Зараз у партіях домінують піар-відділи, помічники, водії, секретарі. Тобто результатом цього закону про державне фінансування партій повинна стати якісніша робота парламенту”, – прокоментував нововведення голова Комітету виборців України Олексій Кошель у ефірі Радіо Свобода. Докладніше про те, чи буде законопроект втілений у життя і чи зможе він забезпечити прозорість “політичних” грошей, “Пошта” говорила з політологами Юрієм Шведою та Оксаною Дащаківською.

Оксана Дащаківська, політолог:
– Демократія залежить від політичних партій. Ні для кого не таємниця, що більшість їх поводиться як закриті клуби. Ми не знаємо, хто фінансує політичні сили, яка їхня ідеологія, які в них напрями роботи і що буде, коли вони прийдуть до влади. Дуже часто для того, аби зрозуміти, що є партія, потрібно з’ясувати, хто її фінансує, відповідно чиї інтереси в ній захищатимуть. Навіть на прикладі місцевих виборів бачимо, що потрапити до політичної партії і щоб вона висунула людину на якусь посаду не так уже й просто. Якість нашої демократії передусім залежить від якості наших політичних партій. Аби вони були якіснішими, треба, щоб не було прямої залежності від олігархів, якщо вона є – аби ми точно знали, від кого залежить політсила і з кого можна спитати за її дії. На це спрямований цей закон. Такий механізм державного фінансування політичних партій дуже допоміг у країнах Центрально-Східної Європи хоч якось зменшити прояви політичної корупції. Це апробований механізм, і ми тут не винаходили ровера. По-перше, згідно з цим законом, усі політичні партії, які отримуватимуть кошти з державного бюджету, будуть змушені публічно звітувати про гроші, які вони витрачають на свої кампанії і з яких формують їхні партійні фонди. При тому звітуватимуть партії не тільки про кошти, які вони отримали з державного бюджету, а про будь-які, що надходили до них і за які вони здійснювали ту чи іншу діяльність. Нині ми цього не знаємо, але після прийняття закону нам буде все відомо. Ми бачитимемо, хто зробив внески в партію і хто від цієї політичної сили чогось чекає. По-друге, зараз часто партії фінансують свої виборчі кампанії, а їх члени (навіть які стали депутатами) нічого не вирішують, бо останнє слово за головою фракції, вказівки якого вони повинні слухняно виконувати. Можна згадати, зокрема, останні політичні скандали, які в нас були. Якщо ми самі фінансуватимемо партії, це в рази зменшить політичну корупцію, тож вони стануть більш незалежними від олігархів, відповідно дивитимуться, кого беруть у список, тобто відповідальніше підходитимуть до цього питання. Якщо говорити в цифрах, то мова приблизно про менше 20 гривень із кишені кожного виборця. Своєю чергою втрати від політичної корупції будуть зменшені в рази. Я вірю, що цей механізм буде ефективним і допоможе подолати політичну корупцію. Звісно, це не станеться відразу, тим паче, що сам закон почне діяти лише у 2016 році. Однак за три-п’ять років це дозволить зменшити корупцію в кілька разів. У законі закладені деякі політичні норми, зокрема про можливість фінансування партій юридичними особами, тому деяка залежність від олігархів зберігається. Багато залежатиме від громадських активістів, їх позиції та всіх громадян України загалом, від того, наскільки ми будемо готові це моніторити і запитувати цю юридичну особу: “Чому компанія настільки зацікавлена в успіху певної політичної партії?” Не скажу, що цей закон ідеальний, але в цих умовах це все одно великий крок уперед.
Юрій Шведа, політолог:
– Одна з центральних проблем сучасного українського політикуму полягає в тому, що він глибоко корумпований. У цьому є певні об’єктивні засади. Основна – політичне життя дуже комерціалізоване. Нині партії потребують великих фінансових вкладень для того, аби бути успішними проектами. Є два види джерел, із яких може фінансуватися політична сила. По-перше, за рахунок членських внесків. Свого часу масові партії завдяки цьому й функціонували. Але сьогоднішні партії в Україні не є масовими, та й рівень доходів, якими нині “оперує” українське населення і конкретний громадянин, не дозволяє їм робити серйозних внесків у партійну діяльність – рівень життя низький. Навіть якщо такі внески є, то вони мізерні і далеко не покривають тих витрат, які несуть політичні сили. Звідси – партія для того, аби бути успішною і втриматися на політичному ринку, повинна шукати фінансування. Тому станом на сьогодні єдине реальне джерело фінансування для партій – фінансово-промислові групи, які мають і фінансові, й інформаційні ресурси. Беручи їх в “оренду”, політсили можуть сподіватися на успіх, але, звісно, вони повинні все “відпрацьовувати”. Це формування влади не на основі представництва, яке мало би бути за умов ліберальної демократії, а на основі змагання фінансово-промислових груп. Єдиний вихід із цієї ситуації, очевидно, – той шлях, яким пішли всі держави Європи: запровадження державного фінансування політичних партій. Це не знімає проблеми в цілому (оскільки і в Європі трапляються корупційні скандали), але робить менш залежними політичні сили від фінансово-промислових груп. Очевидно, є два шляхи зменшення політичної корупції. По-перше, запровадження державного фінансування політичних партій, по-друге, обмеження і контроль політичної реклами. Левова частка витрат, які несе партія, це гроші на вибори. Наприклад, реклама на телевізійних каналах дуже дорога. Тому нині стоїть питання не прос­то про державне фінансування, а й про обмеження витрат, пов’язаних із виборчою кампанією, особливо в контексті політичної реклами. Цей закон має певний політичний підтекст. Партії, які сьогодні є парламентськими, відповідно найбільш рейтинговими, першочергово отримуватимуть державне фінансування. Це апріорі закладає нерівність між політичними силами, які такого фінансування не мають. Тут, звісно, є елемент несправедливості, однак меншої за ту, що існує сьогодні: окремі партії мають доступ до фінансово-олігархічних груп і користуються цим. У цьому випадку можемо говорити, що закладаються основи соціального представництва. Партія зацікавлена орієнтуватися на електоральний результат, бо це дасть більше коштів, а не на фінансово-олігархічні групи. Очевидно, такий спосіб фінансування політичних сил розвертає їх до виборця: вони почнуть шукати такі ідеї і формувати такі програми, які залучать максимальну кількість людей. Ще один важливий аспект – державне фінансування партій сприяє тому, щоби вони не радикалізувалися, бо радикальний сегмент дуже вузький. Якщо говорити про розширення фінансової незалежності через збільшення кількості людей, які голосують за конкретну партію, то це створює основу для того, аби радикальні сили маргіналізувались і сходили з політичної арени, а основними партіями політичної сцени ставали більш помірковані центристські демократичні сили.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.6887 / 4.52MB / SQL:{query_count}