Під дудку народу

Щоб українська політика не залишалась іграшкою в руках олігархів, потрібно запровадити державне фінансування партій. От тільки самим політичним гравцям це не надто вигідно

Чого очікувати від майбутніх дочасних парламентських виборів, які ймовірно відбудуться 26 жовтня цього року? Продовження очищення влади, і в цьому випадку вищого законодавчого органу зокрема – як логічного процесу очищення України після Януковича?.. 
Якщо брати до уваги малі шанси на потрапляння до ВРУ нового скликання шакалів екс-диктатора від ПР та КПУ, то можна говорити і про це. Однак будьмо чесними самі із собою: частина з оточення “ростовського втікача”, яка залишилась в Україні, оговталась і працює з новою владою. Олігархи, які завжди “розкладали яйця одразу в кілька кошиків”, і далі це роблять.
А тепер навіть виникла ситуація, коли “найзаможніші українці” хочуть створити собі образ ледь не героїв нації. Кожному з них це вдається по-різному: хтось, як Ігор Коломийський, нарощує власні рейтинги і, вочевидь, збирається інвестувати їх у майбутню Раду, хтось, як Ренат Ахметов, бавлячись у “миротворця” Донбасу на два фронти, втрачає політичний вплив. 
А тема співпраці опального Дмитра Фірташа, арештованого у Австрії, та Петра Порошенка не зникає зі ЗМІ ще з початку президентської виборчої кампанії. Тепер Порошенко вже Президент, а його політичний союзник Віталій Кличко – мер столиці. І керівником групи своїх радників останній зробив бізнес-партнера Фірташа… 
Копатись в українських політично-олігархічних схемах можна довго. В мас-медіа чи не щодня з’являються матеріали, хто за ким стоїть: хто фінансує “Правий сектор”, хто дає гроші Ляшкові, на кого зробить основну ставку Коломойський і т.д. Нині мало заявити про допомогу армії чи допомогу в розбудові постраждалих внаслідок війни регіонів. Якщо система загалом не буде змінена, надіятись на краще життя не варто. 

Ні обіцянок, ні пробачень

А якщо говорити про корупцію як найбільшу проблему України, то замало затримувати дрібних корупціонерів місцевого рівня – ректорів вишів чи керівників міліцейських структур. 
Насамперед треба зайнятись подоланням політичної корупції на найвищому державному рівні. Громадяни мають право займатися політикою через політичні партії, а от фінансова діяльність партій в нашій країні якщо і регламентується, то “чорних плям” залишається дуже багато. 
Згадаймо, що тільки п’ятеро кандидатів на нещодавніх президентських виборах частково відкрили джерела фінансування своїх кампаній. А скільки з них вже після виборів розкрили повну інформацію про точну суму витрачених грошей, про те, звідки вони взялись?.. Без відмазки про “власні” кошти.
Ці кандидати, як і інші самопроголошені лідери, тепер поведуть свої сили на парламентські вибори і знову ж таки мільйони (навіть не гривень!) вкладатимуть у рекламу та агітацію. Кажуть, хто платить – той і музику замовляє. Тож, як думаєте, чиї інтереси й надалі захищатимуть ті, кому пощастить стати вибраними?
Згадаймо, що тільки п’ятеро кандидатів на нещодавніх президентських виборах частково відкрили джерела фінансування своїх кампаній
Нещодавно політолог Сергій Таран у своєму блозі на “Українській правді” публічно запитав Президента, чому б йому не запропонувати законодавчі норми, які б запроваджували державне фінансування політичних партій, відкриті виборчі списки та ліміти на фінансування виборчих кампаній? Адже тільки нові правила гри дозволять надіятись на реальне перезавантаження влади. І тут зауважимо, що державне фінансування партій є чи не єдиним механізмом позбавлення політики олігархічного присмаку. 
Багато українців можуть запитати: “Навіщо тим дармоїдам ще більше грошей з бюджету, з наших кишень давати?” От тільки відповідь очевидна: ми і так даємо політикам всі наші гроші. А державне фінансування політичних партій дозволить цей процес легалізувати, виростити професійних політиків, інвестувати у молодих лідерів. А ще законодавчо змусить політичні сили звітувати за кожну копійку. Цивілізований світ прийшов до цього ще кілька десятиліть тому. При цьому необхідно лімітувати суми пожертв на партії від приватних осіб (читай – олігархів). 

Ще так далеко до…

Якщо хтось думає, що, до прикладу, європейські партії не погрузли в корупції, то дуже помиляється. У ХХ столітті політики Італії,  Франції,  та й інших країн, “засвітились” у скандалах. Таке там трапляється й нині. Але тільки в Україні це вважається нормою. Про необхідність запровадження держфінансування партій в нашій державі вже не один рік говорять більшість політичних експертів: від учасників регіональних круглих столів до відомих експертів та організацій всеукраїнського масштабу.
У Раді Європи в 1999 році був створений такий орган, як Група держав проти корупції (GRECO), який моніторить і запроваджує антикорупційні стандарти. До речі, рекомендації GRECО є обов’язковими до виконання, а Україна приєдналась до GRECO ще в 2006-ому, проте зробила мало… У 2011 році GRECO серед іншого порадила Україні:
– гармонізувати вимоги щодо фінансування виборчої кампанії, які містяться в Законі України “Про вибори народних депутатів України”, Законі України “Про вибори Президента України” і Законі України “Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”;
– чітко визначити зміст і форму річних звітів політичних партій за єдиним форматом та в супроводі належних документів про походження коштів; забезпечити належний та всебічний облік прибутків (зокрема із зазначенням індивідуальних пожертв вище певної суми та імені жертводавця), витрат, боргів і активів; об’єднати звітність, включивши місцеві партійні осередки та інші установи, що прямо чи опосередковано пов’язані з партією або перебувають під її управлінням; зобов’язати партії надавати річні звіти для перевірки незалежними моніторинговими органами та забезпечити легкий доступ до них громадськості у терміни, встановлені законом;

Там, де нас нема
Якщо обмежити можливість фінансування партій олігархами, то самі громадяни утримуватимуть своїх політиків. При цьому, з огляду на  європейський досвід, утримуватимуть не всі партії, а лише ті, які мають значну підтримку населення. Це може визначатись потраплянням політсил до парламенту або ж набиранням певних відсотків голосів на виборах, інколи близьких до прохідного бар’єра . Така система діє, до прикладу, в Німеччині, Швеції, Чехії. В низці європейських країн партії отримують певну суму з бюджету за кожен здобутий на виборах голос. А от приватні пожертви партіям не можуть бути готівковими.
Українські громадські організації, проаналізувавши рекомендації міжнародних інстанцій, зазначають, що пряме фінансування партій із держбюджету повинно відбуватись: у вигляді щорічного державного фінансування статутної діяльності партій та у вигляді відшкодування з держбюджету витрат, пов’язаних з участю партій у виборах народних депутатів України. 
Другий вид  допомоги партіям в Україні існує й дотепер. Наприклад, партії мають регламентоване місце у ЗМІ під час виборчих кампаній. От тільки, крім цього, заможніші партії витрачають набагато більше “своїх” коштів на рекламу. І як би це не парадоксально звучало, виборчі кампанії в Україні обходяться політикам у рази дорожче, аніж у більш розвинутих європейських країнах. У Польщі, до приладу, є ліміт на суму, котру партія може витратити на свою кампанію. При цьому з 2011 року партії  більше не мають права давати платні оголошення на радіо і телебачення. Така реклама з’являється тільки у пресі та інтернеті. А в Україні партії найбільше витрачають саме на телевізійну рекламу як найдієвіший інструмент впливу на виборця. І коли вже через місяць українські телеканали заполонить політична реклама, про що найперше треба буде згадати? Про недофінансування АТО чи про необхідність зміни підходів до фінансування партій, які війною не дуже переймаються?
Не будемо зараз говорити, які саме ліміти є в інших країнах, але очевидно, що в Україні такі обмеження потрібно вводити відповідно до економічних реалій. Так само як потрібно регламентувати вигляд телевізійних агітаційних роликів. Деякі експерти стверджують, що така реклама має тривати не менше кількох хвилин, розкриваючи політичну програму партії чи кандидата від неї, а не бути п’ятнадцяти- або тридцятисекундним кліпом, який впливає на психіку і який крутять, здавалося б, безконечно.
А якщо повертатись до прямого державного фінансування партій у міжвиборчий період, то воно також може мати різний вигляд. І тут знову ж таки потрібно нагадати, що таке фінансування насамперед необхідне для плекання професійних політиків, які повинні учитись працювати. У тих же Швеції та Німеччині держава підтримує молодіжні партійні організації.
Зрештою, нині в Україні після Майдану (вже не першого), після обіцянок Президента жити по-новому, мабуть, прийшов час замислитися над тим, як змусити політиків танцювати під дудку народу, а не навпаки.
– запровадити незалежний аудит поточної та передвиборчої звітності партій сертифікованими аудиторами. 
– забезпечити функціонування незалежного механізму скоординованого моніторингу фінансування політичних партій та виборчих кампаній, який матиме відповідні функції, повноваження, фінансові та людські ресурси для ефективного й профілактичного нагляду за таким фінансуванням, розслідування можливих порушень вимог щодо фінансування та, за необхідності, накладання санкцій.
– забезпечити, щоб усі порушення чинних і будь-яких майбутніх правил фінансування політичних партій та виборчих кампаній були чітко визначені та каралися ефективними, пропорційними та запобіжними санкціями; представники партій і кандидати несли персональну відповідальність за порушення правил фінансування партій та виборчих кампаній,  а строки давності за цими правопорушеннями були б достатньо довгими, аби дозволити компетентним органам ефективно наглядати за фінансуванням політичних партій.
На початку липня Павло Петренко, міністр юстиції, заявив, що в Україні буде запроваджене фінансування з держбюджету політичних партій, які пройшли до Верховної Ради.  Відомо, що Кабмін ухвалив цілий пакет антикорупційних заходів з 10 пунктів, які мають бути втілені впродовж найближчих трьох років. І що цікаво, “прозорість політичних фінансів” уряд поставив на восьме місце за пріоритетністю та зобов’язався подати відповідний законопроект до парламенту до 1 листопада. Тобто не буде жодних кардинальних змін у підходах до фінансування партій та до необдуманих витрат на політичну рекламу до виборів 26 жовтня (якщо вони ще відбудуться).
Зауважимо, що, крім GRECO, розібратись із фінансуванням виборчих кампаній та політичних партій нам хочуть допомогти Венеціанська комісія та ОБСЄ. На жаль, в Україні експерти схильні думати, що найближчими роками в цьому напрямку змін не відбудеться – надто вже невигідною ця тема є для основних політичних гравців. Легкі гроші олігархів легше розтринькувати! 
І ще дискусійним питанням є те, чи нині взагалі актуально говорити про державне фінансування партій, коли в бюджеті не вистачає грошей на АТО і щодня гинуть наші військові. Але ж при цьому “замовники” виборів пішли на розвал парламентської коаліції. Розуміємо, що головним “замовником” позачергового парламентського волевиявлення нині є Президент Порошенко, тому вже загадані питання від політолога Сергія Тарана актуальні. Це справді тест на зрілість для політичних гравців.
Олександр Солонтай, експерт Інституту політичної освіти
Організатори цих виборів хочуть, з одного боку, продовжити свої повноваження у парламенті до 2019 року і, користуючись нагодою, швиденько проведуть вибори і самих себе приведуть до Ради – тільки вже не до 2017-ого, а до 2019 року.

Державне фінансування партій – це те, що необхідно зробити для того, аби в Україні взагалі була демократія. Але про це зараз не йдеться. Теперішні політичні партії в Україні олігархічні. Фінансують їх олігархи, заможні люди, які самі себе представляють у політиці. Вони не підтримують державного фінансування партій, бо не хочуть, щоб ці політичні сили були підзвітними і відповідальними перед суспільством. А якщо запровадити бюджетне фінансування внутрішньої структури партій, то люди матимуть значно більший вплив на них. При теперішній олігархічній системі немає жодних шансів на ухвалення та реалізацію такого закону.

В дискусії про те, чи готові українці до фінансування партій із держбюджету, громадянам важливо розуміти, що партії і так фінансуються з народних грошей! Зараз все відбувається так: влада здобувається політичними партіями, які обкрадають платників податків; процвітає корупція на всіх рівнях; частина вкраденого вкладається у виборчі кампанії; відбувається вибух партійної активності, після чого здобута влада знову ховається від людей і не хоче бути їм підзвітна.

А потрібно, щоб усе було легально: щоб не крали грошей у людей, щоб люди самі знали, що із державного бюджету частина грошей йде на фінансування політичних партій. Тоді політики будуть підконтрольні, тоді політики, прийшовши до людей, не робитимуть міни, кажучи: ми вам можемо (чи не можемо) допомогти, а вже самі виборці вимагатимуть звіту. А зараз, як бачимо, політика є справою заможних людей. Кандидати в нардепи – багатії, які приходять до виборців і розмахують перед ними “матеріальною допомогою”.

Я належу до тієї категорії людей, які відстоювали і послідовно відстоюватимуть тезу про необхідність запровадження фінансування політичних партій на державному рівні. І ми доб’ємось того, щоб була місцева та регіональна підтримка діяльності партій.

Але нині, на тлі війни і тих реформ, які потрібно запроваджувати, це не пріоритет. Загалом це питання реформування діяльності політичних партій, до якого ми прийдемо.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
4.3987 / 4.5MB / SQL:{query_count}