“Опозиція не повинна жити “шведською сім’єю”

Олег Медведєв, опозиційний політтехнолог, – про євроінтеграцію, Януковича, опозицію, Тимошенко та президентські перегони – 2015

фото: tvi.ua
Про домовленість між опозиційними політиками, їхні перспективи на президентських виборах – 2015, а також про бачення ситуації всередині партії влади “Пошта” говорила з політтехнологом Олегом Медведєвим. Наш співрозмовник є радником Юлії Ти­мошенко та Арсенія Яценюка. Олег Медведєв завітав на ювілейний Форум видавців, де ми з ним поспілкувалися. Розмова вийшла цікавою та відвертою.

Януковичу набридло хамство Путіна

– Зараз тема євроінтеграції є основною у політичному порядку денному України. Пане Олег, на вашу думку, чому Президент Віктор Янукович кардинально змінив свій курс і тепер будує собі імідж головного євроінтегратора країни?
– Звичайно, із Януковичем відбуваються якісь дивні речі. Президент прийшов до влади на проросійських гаслах. І якщо виходити із сукупності його передвиборчих програм різних років (2004-го, 2006-го, 2007-го і нарешті 2010 років), то, в принципі, ми б уже мали бути членами Митного союзу, Єдиного економічного простору, Євразійського союзу і так далі. Але цього не відбулось. І цього є багато пояснень. Януковича звинувачують у тому, що він надурив своїх виборців.
Моя версія така: в цьому не заслуга Януковича, а провина Путіна. Зрозумілим та очевидним із багатьох джерел інформації є факт невизнання Путіним України як незалежної, суверенної держави. В Путіна до України таке ставлення, як до історичного непорозуміння, приблизно таке, яке було, скажімо, в Гітлера до Чехословаччини. Спостерігаємо постійний економічний і політичний тиск на Україну. 
Гарантую: якщо у виборах братиме участь Тимошенко, то в них точно не братиме участі Яценюк
І як мені здається, демонстративно хамське та зневажливе ставлення Путіна до Януковича: то затримується на зустріч із Януковичем і катається з байкерами, то приїздить із візитом до Києва, приділяє 15 хвилин Януковичу, а потім біжить на круглий стіл до Медведчука… Це не могло не справити певного враження на нашого Президента. Припускаю, що йому образливо не лише за себе, не лише за зневагу до себе. Я політичний опонент Януковича, але також не можу терпіти такого зневажливого ставлення до людини, яка, нехай навіть за певною іронією долі, стала Президентом України. 
Думаю, що Янукович, мабуть, хотів би виконати ту програму щодо Росії, з якою йшов на різні вибори, але росіяни йому не дали такої можливості, тому що будь-який рух назустріч у політиці чи дипломатії має сенс і шанси на успіх тільки тоді, коли є двостороннім.
Зауважу, що є ще й така теорія, мовляв, членство в Митному союзі супере­чить особистим бізнес-інтересам Януковича. До такої думки ставлюсь критично. Наприклад, досвід Казахстану показує, що Росія при втягуванні країн до Митного союзу вміє враховувати бізнес-інтереси їх керівників. Назарбаєв приєднався до “тайгового союзу”, але не думаю, що при цьому якимсь чином постраждав його особистий бізнес…
Тому так склались обставини, так лягла карта, що особисте бачення, деякі особисті інтереси, емоції, переживання Януковича співпали з національними інтересами України, і ми всі, зокрема українська опозиція, цим шансом маємо  скористатись. 
– А ось те, що комуністи хочуть референдуму щодо вступу України у Митний союз, – це їхня “самодіяльність” чи “запасний аеродром” для влади? На вашу думку, влада могла санкціонувати такі дії?
– Не думаю, що це санкціоновано владою. Насамперед комуністам потрібен такий піар. Вони бачать, що Янукович здає позиції у проросійській ніші, тому, будучи при здоровому глузді, не можуть не вживати заходів для того, щоб не “підхопити” невдоволених Президентом виборців. 
Комуністи, мабуть, як ніхто інший, прекрасно розуміють, що референдум не може відбутися за тим законом, який вони ухвалили із Януковичем. Тобто те, що комуністи стали першими, проти кого обернені недоліки нового закону про референдум, – це також своєрідна іронія долі і кара за їхні тривалі союзні відносини з Партією регіонів. Адже не секрет, що комуністи, попри всю свою риторику, коли настають моменти відповідального вибору, завжди підставляють плече Януковичу. 
І ще один важливий момент: очевидно, що Москва, Кремль для комуністів є більшим стратегічним союзником, аніж Янукович. Останнім часом вплив Кремля на КПУ посилився,  і якщо Симоненкові треба буде робити вибір між Путіним і Януковичем, то він зробить вибір на користь Путіна. Тим паче що в  Газпрому грошей більше, ніж у Януковича. 
– З огляду на це, чи можуть підтвердитись думки низки експертів про підтримку Кремлем на виборах-2015 в Україні проросійськи налаштованого конкурента Януковича?
– Не вірю в цю теорію, тому що для Росії такий крок був би абсолютно безглуздим. Настрій українських виборців такий, що Росія не зможе знайти кандидата, який зміг би перемогти на проросійських гаслах. 
Нема проблеми екіпірувати на вибори якусь приємну для Росії людину, дати їй гроші, медійний ресурс тощо. Але максимум, чого ця людина зможе досягти, – це не перемогти, а “обскубти” Януковича. При максимумі надуспішної кампанії така людина може завадити йому вийти до другого туру. Та навіть при всьому негативному нинішньому ставленні Кремля до Януковича кращого кандидата для них в Україні нема... “Послабляти” Януковича на президентських виборах, розуміючи, що кандидат, на якого ставиш, все одно не виграє, для Москви означатиме допомагати якомусь із прозахідних кандидатів в Україні. Для Путіна тут немає логіки. 
Думаю, що іншого вибору, ніж Янукович, у Москви нема і вона не гратиметься у підтримку альтернативного кандидата, розуміючи, що така підтримка насамперед приведе до перемоги в Україні не ситуативно прозахідного, а світоглядно й ідеологічно прозахідного кандидата. Кремль не “послаблятиме” Януковича, щоб легше було Яценюку, Кличкові чи Тягнибоку.

Лячно спостерігати, якою авторитарною є Партія регіонів

– А як ви оцінюєте нинішню ситуацію всередині фракції Партії регіонів? Чи можна говорити про певний розкол?
– Про розкол там не можна говорити. Загалом у мене двояке ставлення до того, що відбувається у Партії регіонів. З одного боку, стратегічно, як людині орієнтованій на Європу, мені приємно, що в ПР отак склались обставини, що вона підтримує дії Президента, принаймі декларативні,  і підтримує його курс на Європейський Союз. 
А з іншого боку – лячно спостерігати, яка це авторитарна структура за своєю сутністю. Зрозуміло, що там як мінімум половина фракції – проросійськи налаштовані люди. Не лише тому, що спекулювали на цьому під час виборів – у них світогляд такий. І коли Янукович каже “ану встаньте, хто проти”, а двісті здорових мужиків “роблять у штани” і ніхто не має сміливості сказати “я проти”, то стає неприємно і страшно за країну з точки зору того, що небезпечно таку партію далі залишати при владі.
– Позбавлення Маркова мандата через суд – це залякування своїх? 
– Так, безумовно, залякування для своїх. І це сигнал про те, що постраждати може будь-хто, не тільки той, хто ослухається керівництво в таких принципових питаннях, як євроінтеграція. Думаю, що опозиція вчинила правильно, зробивши заяву і засудивши рішення про позбавлення мандата Маркова.
У тому, що Президент змінив свій політичний курс, не заслуга Януковича, а провина Путіна
Це, звичайно, огидний, потворний політик за сукупністю своїх ідеологічних поглядів. Але, яким би він не був, не може бути такого, щоб через рік роботи нової Верховної Ради людину безпідставно позбавляли депутатського мандата. Річ тут не в Маркові, а в принципі. 
Свого часу опозиція засуджувала позбавлення мандатів Балоги і Домбровського, попри те що останньому в доволі сумнівний спосіб була присуджена перемога в його окрузі, а “Батьківщина” вважала, що там переміг її кандидат. Але є питання принципу, коли треба заплющити очі на ідеологічні розбіжності, тому що є якісь елементарні норми демократії.

Річ не лише в Тимошенко…

– Поговорімо тепер про опозицію. Заради Угоди про асоціацію з ЄС політичні сили мають показати спільну роботу. От і опозиція змушена голосувати за законопроекти, написані владою…
– Не варто в цьому плані перебільшувати жертовність опозиції та ступінь її вимушеності. Це не опозиція вимушена погоджуватись із ідеологічними принципами Партії регіонів, а навпаки. 

фото: chesno.org
Те, що і влада, і опозиція, попри запекле внутрішньополітичне протистояння, знайшли в собі мудрість і виявили відповідальність укласти тимчасове перемир’я заради того, щоб Україна проскочила в цю “браму часу”, як каже Луценко, робить честь і владі, і опозиції.
З іншого боку, звичайно, опозиція розуміє, що Януковичу можуть дістатись лаври євроінтегратора, але й тут не потрібно нічого перебільшувати. Адже з електоральної точки зору це ще питання для великої дискусії, чи Янукович на цьому втрачає, а чи набуває. 
Я схильний думати, що на своєму виборчому полі він більше втратить, і дуже сумніваюсь, що щось набуде на електоральному полі опозиції. Не знаю, що має перемінитись у свідомості виборців “Батьківщини”, “Свободи” чи УДАРу, які б тільки через те, що Янукович поїхав до Вільнюса і підписав там Угоду, раптом змінили свої політичні симпатії. Тут не варто очікувати ніяких “тектонічних зсувів”.
– ЄС висунув низку вимог, серед яких звільнення Юлії Тимошенко. А от чи можна сподіватися на підписання Угоди про асоціацію, якщо Тимошенко до Вільнюського саміту не звільнять? 
– Тимошенко сама, щоб зняти всі спекуляції, не раз на цю тему висловлювалась і чітко говорила, що для неї більш пріоритетним є підписання Угоди і що вона готова на будь-які особисті жертви, бо свобода України для неї важливіша, ніж власна воля. Але ж, на жаль, проблема ширша, аніж справа Тимошенко. При всій повазі до Юлії Володимирівни, знаючи, що вона справді має високий авторитет серед багатьох європейських політиків, Європа захищає не Тимошенко – Європа захищає принципи. 
А принцип полягає в тому, що лідер опозиції, за якого проголосувало понад 12 мільйонів людей на виборах, не повинна сидіти в тюрмі лиш за те, що здобула таку підтримку. Недавно була спеціальна доповідь Ради Європи про те, що кримінальна відповідальність в таких випадках має бути чітко відмежованою від політичної.
Крім того що низка європейських політиків мають власні симпатії до Юлії Володимирівни, в них є певна політична культура, своя опозиція, перед якою потрібно буде звітувати: а виходячи з яких аргументів ви з авторитарним режимом укладаєте такі угоди?! Тому тут не зводиться все до прізвища Тимошенко.
Між “Батьківщиною”, “Свободою” та УДАРом вже існує письмова домовленість про те, що в другому турі вони підтримають найсильнішого кандидата
Звісно, є спроба персоналізувати відповідальність на той випадок, якщо Угода з ЄС не буде підписана. І там дійсно відповідального можна назвати одним прізвищем, але це не прізвище Тимошенко. За кілька років діалогу з Україною Європа до неї жодної претензії не сформулювала – всі претензії адресовані іншій людині. 
Та я сподіваюсь, що логіка подій усе ж таки змусить Януковича прийняти рішення і принаймні погодитись на виїзд Тимошенко за кордон. Це не повне вирішенням цієї проблеми, але це зніме гостроту у відносинах України з Євросоюзом і розблокує шлях до підписання Угоди. Хоча зрозуміло, що після підписання Угоди Європа від теми Тимошенко не відмовиться і вимагатиме її цілковитої політичної та правової реабілітації. Але це все в нас буде уже з Угодою в кишені.

Переможе концепція Тимошенко

– Зараз можна почути багато розмов про стратегію опозиції на президентських виборах – 2015.  Ви підтримуєте рішення, озвучене Юлією Володимирівною, про похід різними колонами?
– У мене немає остаточної точки зору щодо цього. Я вивчаю всі аргументи. Хоча з огляду на професійну етику  не можу обговорювати думки Юлії Володимирівни. Постійно читаю те, що вона пише з цього приводу, і вважаю її аргументи достатньо серйозними, фаховими для того, аби політологи, експерти, громадськість їх аналізували та робили висновки.
– Своєю чергою Юрій Луценко веде заочну дискусію з Тимошенко, обстоюючи думку, що потрібен єдиний узгоджений кандидат від опозиції вже у першому турі… 
– Найскладнішим у темі єдиного кандидата є те, що не зрозуміло, в який спосіб його можна визначити. В 2004-му було чітко і зрозуміло: найсильнішим кандидатом є Ющенко. Там не було ніяких дискусій. У 2009-му було зрозуміло: найсильнішим “антиянуковичівським” кандидатом є Тимошенко, хоча не всі у демократичному таборі хотіли це усвідомити, прийняти очевидне. 
Вважаю, що і тепер Тимошенко залишається за всіма можливими параметрами і критеріями найсильнішим потенційним кандидатом у президенти, на голову вищим від будь-кого іншого (не в образу їм буде сказано). 
Але є проблема: ми сьогодні не можемо дати відповіді на запитання, чи зможе Тимошенко брати участь у президентських виборах. З одного боку, Конституція це дозволяє. Норма закону про вибори президента про те, що людина зі судимістю не може брати участь у виборах, повністю супере­чить Конституції, в якій такої заборони немає. А з другого боку – проблема в тому, що немає в Україні такої інстанції, куди можна було б звернутися щодо приведення цього закону у відповідність Конституції. Не сумніваюсь: якщо “Батьківщина” постукає в двері Конституційного Суду, то він визнає, що звичайний закон має більше значення, аніж пряма норма Конституції.
Мені не зрозуміла технологія визначення єдиного кандидата, крім якихось кулуарних домовленостей. Сіли в трьох чи чотирьох: ти мені – я тобі, підтримаєш мене тут – дам тобі те… 
Окрім Тимошенко, якщо говорити про всіх інших, нема явного лідера. Є кілька кандидатів, які в більш-менш однаковій “ваговій категорії”. Той факт, що, скажімо, Віталій Кличко має кілька відсотків переваги над Яценюком, не є показовим. Тому що з точки зору внутрішньої структури цієї соціології 40 відсотків виборців Кличка – це молодь до 30 років, яка на вибори здебільшого не приходить. 
Мені не зрозуміла технологія визначення єдиного кандидата, крім якихось кулуарних домовленостей. Сіли в трьох чи чотирьох: ти мені – я тобі, підтримаєш мене тут – дам тобі те… Єдиний реальний праймериз – це тільки перший тур президентських виборів, який усіх опозиційних кандидатів поставить на свої місця. І дуже важливо, що між “Батьківщиною”, “Свободою” та УДАРом уже існує письмова домовленість про те, що в другому турі вони підтримають найсильнішого кандидата. 
Розумію, що хтось до цього ставиться скептично, хтось вважає, що цього замало, але я думаю, що цього багато з огляду на гіркий досвід 2010-го. Адже якби тоді на президентських виборах заздалегідь досягли такої домовленості, то Янукович не був би Президентом і Україна не пройшла б через ті випробування, через які проходить уже три з половиною роки його президентства.
Мені здається, що з точки зору вибору стратегії все-таки переможе концепція Тимошенко. Хоча б через те, що Юлія Володимирівна є найавторитетнішою, найдосвідченішою людиною в опозиційному таборі, а також те, що і “Свобода” в стратегії визначення кандидата солідарна з Тимошенко та “Батьківщиною”.
– Наскільки сьогодні  парламентська опозиція насправді єдина з огляду на потенційну боротьбу між Яценюком, Кличком і Тягнибоком на президентських виборах?
– Не хочу лукавити. Звичайно, ті опозиційні лідери, які сьогодні залишились на свободі, – Яценюк, Кличко, Тягнибок та й сама Юлія Володимирівна є електоральними конкурентами. Ну, крім Тимошенко і Яценюка. Я готовий дати гарантію 200 відсотків, що вони підуть на вибори тільки однією командою. 
Гарантую: якщо у виборах братиме участь Тимо­шенко, то в них точно не братиме участі Яценюк. У них чітка принципова домовленість, що з них на виборах буде тільки один, залежно від того, як складуться обставини, а від іншого чи іншої буде підтримка.
Є й інші потенційні кандидати, які працюють на одному електоральному полі. Вони певною мірою конкуренти, але це, мабуть, добре. Бо поки ця конкуренція здорова (а я  вважаю, що зараз вона здорова), то змушує кожного з них менше спати, більше реагувати на потреби суспільства і краще працювати. Тобто наявність електоральної конкуренції між ними – це насправді не трагедія, а хороший  бонус для  суспільства. 
Звичайно, між “Батьківщиною”, “Свободою” та УДАРом у парламентській роботі існує значно вищий ступінь координації спільних дій, аніж я сподівався на початку їхньої діяльності у ВРУ.  
Однак на темі єдності спекулювати не варто. Вони мають бути стратегічними і політичними  союзниками у боротьбі проти Януковича і за зміни в Україні, але не повинні жити “шведською сім’єю”. Бо влада на цьому дуже часто спекулює, шукає найменші причини, аби показати – десь вони не збігаються в думках. Дійшло до того, що один із центральних телеканалів, коли вже не було до чого прискіпатися, критикував “Батьківщину”, УДАР і “Свободу” за те, що вони… по-різному одяглись у ВРУ.

Яценюк розплачується за союз із Тимошенко

– Наскільки опозиція нині убезпечилася від появи нових “тушок”? Адже вже у новому парламенті депутати виходили з фракції “Батьківщина”.
– Виявилось, що від “тушкування” не захищають навіть такі “сильнодіючі препарати”, як присяга на Біблії. Ті люди, які стали “тушками”, клали руку на Біблію і клялись цього не робити. За гріх клятвовідступництва вони не бояться відповідати не лише перед політичними соратниками, навіть перед самим Господом Богом! Тож гарантувати, що “тушок” не буде, на жаль, не можна через слабкості людської натури. На когось жахливо тиснуть, когось спокушають якимись матеріальними благами… 
Щодо того, чому це відбувається саме в “Батьківщині”, відповідь дуже проста – саме “Батьківщину” влада вважає своїм головним ворогом, а технологія “тушкування” є інструментом влади для керування ставленням виборців до тих чи тих політичних сил. Скажімо, якби інші опозиційні фракції влада вважала такими ж загрозливими, як партія Тимошенко і Яценюка, абсолютно переконаний, що “тушки” були б і там. 
– Арсеній Яценюк заявляв, що “тушкування” членів його фракції – це операція політтехнологів влади особисто проти нього. Ви також так вважаєте?
– Я думаю, що Яценюк зараз розплачується за те, що пішов на політичний союз із Тимошенко. Не секрет, що під час кампанії-2012 влада надсилала Яценюкові пропозиції йти окремим списком, змагатись із “Батьківщиною”. За це йому обіцяли всіляке сприяння, “зелену хвилю” на парламентських виборах тощо. Він зробив свій вибір на користь союзу з Тимо­шенко, і тепер має за це відповідати.
Розумію, що найбільше влада боїться Тимошенко, але, після того як було укладено політичний союз між Тимошенко і Яценюком, владі стало зрозуміло, що Яценюк, по суті, в будь-якому випадку є агентом із повернення Тимошенко до влади. Тобто він значною мірою своїм союзом із Тимо­шенко “обнулює” гру влади недопуску Юлії Володимирівни до президентських виборів. 
Кремль не “послаблятиме” Януковича, щоб легше було Яценюку, Кличкові чи Тягнибоку
Про це не говорять, але це потрібно розуміти. Якщо уявити собі ситуацію, що Тимошенко не йде на президентські вибори і рекомендує “Батьківщині” підтримати на них Яценюка, то після виборів Яценюк не лише звільняє Тимошенко (що, в принципі, може зробити будь-який інший опозиційний кандидат), але й робить те, чого інший опозиційний кандидат не зробить: подає кандидатуру Юлії Володимирівни на посаду прем’єр-міністра. І за цієї схеми, якщо Янукович не пропускає її у президенти, Яценюк у випадку перемоги проводить її в прем’єр-міністри. Тому Яценюк для влади стає таким же ворогом, як  Тимошенко. 

Про довибори та вибори у Києві 

– Яке значення для України матимуть повторні вибори в п’яти проблемних округах, призначені на 15 грудня? Опозиція захоче показати свою перевагу над владою напередодні президентських перегонів?
– Ці вибори матимуть радше символічне значення. На розстановку сил у ВРУ  вони не вплинуть. Звичайно, з точки зору цієї символіки опозиції варто було б на них перемогти. 
Але тут треба бути обережними. Зрозуміло, що опозиція ці вибори виграла, але це не гарантує перемоги під час довиборів, бо трішки інша природа цього голосування, і в опозиції є ризики їх програти навіть з урахуванням того, що кандидати будуть підтримані всіма трьома опозиційними силами. По-різному виглядають  явка та мобілізація виборців на виборах загальнонаціональних і на довиборах. Досвід довиборів свідчить: загальна маса виборців не виявляє до них великого інтересу, більшість людей залишаються в цей день удома, в той час як влада мобілізує залежних від неї людей. Тому це не така проста історія, як може здатись на перший погляд. 
– А якою, на вашу думку, буде доля виборів у Києві. Чи залишатиметься це питання одним із найбільш конфліктних у парламенті?
– Воно стоятиме більш-менш гостро. Буквально цього чи наступного тижня опозиція знову вимагатиме поставити питання про позачергові вибори київського міського голови та міськради. Скептично дивлюсь на перспективи цього питання, тому що влада поступилась щодо виборів у п’яти округах, але вибори в Києві – зовсім інший випадок. Це стратегічний рубіж для влади. І зрозуміло, що за будь-яких обставин вона їх програє. Впевнений, що Янукович не погодиться на вибори у Києві до 2015-го. 
Максимум, чого можна сподіватись, то це позачергових виборів міського голови, якого громаді запропонують обрати лише на півтора року. А це, звісно, вдарить по зацікавленості виборців результатами такого волевиявлення. Знову ж таки, це буде технологічним підіграванням владі.
Розмовляв Роман Шарій
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0673 / 4.6MB / SQL:{query_count}