Опитування

Межа нестерпного

Як ви гадаєте, коли влада не поважає саму себе, - чи може пересічний громадянин бути толерантним до її інституцій? Коли кожна дія уряду наштовхується на нищівну критику президентського Секретаріату; а на кожен указ глави держави у прем'єр-міністра знайдеться купа компромату. Чи поважатимуть обидвох мешканці, наприклад, Сихова? Коли у столиці мер Львова говорить одне, а щойно повернувшись у рідну вотчину, робить інше? Коли у кожному офіційному бюркові брешуть, брешуть, брешуть...

Про “між”

Литовський президент Вал­діс Затлерс у Львові радив україн­­цям не чекати часу "Х", а реформувати все, що "погано лежить". Коли прийде "психологічний момент" (читай - коли Європі схочеться), тоді стовідсотково потрапимо у "святе сімейство".

Україна ближча до Європи, ніж Туреччина

Допис німецького письменника Ріхарда Ваґнера "Хіба Йозеф Рот був русином?" було опубліковано також в інших інтернет-виданнях світу, зокрема в інтернет-часописі "Крузенштерн". Там стаття також викликала жваве читацьке обговорення. До вашої уваги вибрані відгуки.

Тут ображають Україну!

Стаття німецького письменника Ріхарда Ваґнера "Чи був Йозеф Рот русином", передрук якої "Пошта" публікувала у числі 26 від 26.06 викликала жваву дискусію на інтернет-форумі швейцарського видання "Neue Zuericher Zeitung", на ламах якого була опублікована.

Галичина і Європа

Письменник Ріхард Ваґнер у своїй нещодавній статті про Галичину (див "Пошту" № 25)висловив кілька дуже суперечливих тез.

Кеш, панове, кеш

- Шановні пасажири, - ламаною ро­сійською звернулася до нас стюардеса. - Ми шукаємо людей, які можуть перенести дату свого відльоту з Відня на завтра і полетіти до Львова через Київ. Тому, хто погодиться на таку за­міну квитка, оплатять готель у Відні і відшкодують за незручності 237 євро готівкою або 375 безготівково, - стюардеса повторила цю інформацію ще раз дуже виразною англійською і дуже невиразною віденською німецькою. А потім, ніби для певності, ще кілька разів наголосила: - Кеш, панове, кеш.

Війна в ілюмінаторі

Даремно "Космосом" злостивці охрестили ті­льки київського мера. Адже уся владна команда, коли послухати її речників у теле- чи радіоефірі, скидається на завислих у невагомості астронавтів, що споглядають на країну, якою їм випало правити, через скло ілюмінатора.

Німецьке вето проти України

Ріхард Ваґнер належить до німецьких письменників середнього поколін­ня, в його творчості - романи, есеї та вірші. Я не знаю, чи перекладали його українською, та дещо з його доробку варто було б. Мені незрозуміло, що саме спонукало його написати таку статтю про Галичину. Особливо дивно мені читати таке від автора румунського походження.

Надії на середній

Минулий тиждень був часом роздумів для моїх ровесників - людей середнього віку. Пішов з життя володар настроїв "перестроєчного" покоління Чингіз Айт­матов.

Галичани самі закрили собі дорогу до Європи

Вважає німецький письменник румунського походження Ріхард Ваґнер, який нещодавно відвідав Львів у рамках симпозіу­му Дортмундської академії мови та поезії.

Містерії демократії

У певною мірою освіченого читача цей заголовок не мусить провокувати алюзій зі знаною книгою персони нон грата в Україні Алєксандра Дуґіна. Там - містерії Євразії, частково базовані на реальному історизмі, частково на надто буйній фантазії автора. У нас - мова про дивовижну трансформацію "найгіршої з форм правління", якій, однак, нема альтернативи.

Голі факти, наївні фантазії

Нещодавно у франківському арт-кафе "Химера" відбувся вечір пам'яті Андрія Жураківського.

Журналісти й політики

Минулого тижня один з львівських блогерів-депутатів, вітаючи моїх колег з професійним святом, розпочав з того, що журналісти й політики - сіамські близнюки, яких не можна роз'єднати. Я відписав на сайті, що такого хибного постулату потрібно якомога швидше позбуватися, однак короткої репліки тут замало.

Два робочих дні й... довгі роки виродження

Відкритий лист міністрові освіти Іванові Вакарчуку

Правила дорожнього руху

Одного чудового дня він просто зник. Здійнявся небачений шарварок, до школи приходили менти, щось там випитували. Казали, що, коли хтось знає, куди він подівся, але не скаже, то буде таке... таке... Яке саме, вони не уточнювали, а просто дивилися на кожного з нас, як на підозрюваного. Його звали Копійка. Жив він нібито в нормальній сім'ї.

Із дітьми краще по-дорослому

Я дуже люблю дитячі книжки. Не ті, де намальовані герої - "білі та пухнасті", великоголові та синьоокі, вродливі, але чомусь безликі результати постдіснеїв-ських спроб містечкових талантів. А такі, де художник намагається творити світ, сповнений несподіванок та внутріш­нього драйву.

Спокуса автократії

Ресурс обидвох визначальних гравців української політичної сцени явно обмежений. Долучення до традиційних команд маргінальних середовищ, відкинутих минулими виборами, додає родзинок до цього театру абсурду, зводить ситуацію до банальної парадигми “сам дурень!”.

Довіра до світу

Він з'явився одного сонячного липневого дня у сквері Міцкевича і привернув увагу нашої тусівки. Якось так сталося, що дуже міцно з ним потоваришували. І він почав  розказувати мені про своє життя.

Знати і розуміти

Таким, як сьогодні, буде тижневик "Суботня пошта" надалі. Змінився його формат, зовнішній вигляд, прийшла нова команда, а з нею - новий зміст газети. Ясна річ, читацький загал бажав би знати, що скажуть журналісти оновленої "Пошти", як позиціонуватимуть себе у такому неоднозначному, доволі суперечливому світі.

Ми однієї крові

Якби Джорджу Байрону судилося стати не письменником, а художником, то, швидше за все, бодай на одному зі своїх полотен він вивів би образ найвірнішого друга свого дитинства - великого та грізного собаку Ральфа. Саме Ральф урятував Байрону життя, коли той ще восьми­літнім хлопчиськом зірвався зі скелі і впав в ущелину.
1.2648 / 4.33MB / SQL:{query_count}